Мелетій Смотрицький – з тих людей, про яких кажуть, що вони випередили свій час. Й справа не тільки в тім, що саме цей український науковець XVII століття заклав основи граматики чи не всіх слов’янських народів.

Смотрицький робив більше. Тоді, коли всі навколо включилися в боротьбу «Русі проти Русі», владика Мелетій докладав зусиль для того, щоб, навпаки, зібрати докупи розпорошених й об’єднати розділених. Мелетій (в миру – Максим) Смотрицький мав видатного батька – відомого на той час українського вченого і православного полеміста, першого ректора знаменитої Острозької школи Герасима Смотрицького. На світ Максим з’явився десь у 1570-х роках. Навчався він спочатку в Острозькій школі, а згодом, на гроші князя Костянтина Острозького, – у Віленській єзуїтській академії. Після закінчення академії Максим Смотрицький подорожував Німеччиною, слухаючи лекції в багатьох тамтешніх університетах.
Повернувшись на Русь (а під словом «Русь» ми, коли говоримо про XVII століття, розуміємо нинішні українські й білоруські землі Речі Посполитої), Смотрицький оселився спочатку неподалік від Мінська, а згодом – у Вільні (сучасному Вільнюсі), де на той час жило багато православних. Мали вони навіть своє товариство – Віленське братство. Братствами тоді називалися організації мирян, які відстоювали інтереси православних жителів Речі Посполитої й активно впливали на життя церкви. Смотрицький став впливовим діячем Віленського братства й навіть його ідеологом. Саме тоді він написав свій знаменитий «Тринос» (з грецької мови – «Плач») – дивовижної полемічної сили твір, у якому православна матір-церква плаче за своїми зрадливими синами, що зреклися її й перейшли в унію та католицтво.
«Тринос» викликав серед православних справжній фурор. Історик Степан Голубєв писав, що православні «не випускали «Тринос» із рук, залишали дітям як найкоштовніший спадок, наказували навіть класти з собою у труну, називали Смотрицького отцем православ’я, ангелом Божим і оточували всілякою увагою. Тим часом, з боку влади «Тринос», виданий під псевдонімом, викликав цілу серію репресій і гонінь проти його видавців.
Тим часом, Смотрицький перебрався до Києва, де в 1615 році було засновано братську школу – він став одним із перших її ректорів. Але вже за кілька років Смотрицький повернувся у Вільну, де постригся у ченці під іменем Мелетій.
У 1618–1619 році світ побачила головна філологічна праця науковця – «Грамматіки Славенския правилное Cинтаґма». В цьому унікальному трактаті, який став справжнім проривом у слов’янському мовознавстві, Смотрицький, добре обізнаний з граматикою грецької мови, практично з нуля створив граматику слов’янську. Це він визначив систему відмінків слов’янських мов (в інших країнах у цей час лише підганяли відмінки живих мов під латинські норми), визначив дві дієвідміни, види дієслів, увів у обіг літери «ґ» і «й». Створену Смотрицьким термінологію вже невдовзі запозичили в Московському царстві (тут не раз перевидавали Мелетієву «Граматику», щоправда, без україномовної передмови), й вона досі діє в російському мовознавстві: автором термінів «имя», «местоимение», «глагол», «причастие», «деепричастие», «наречие», «залог» є саме Смотрицький. Михайло Ломоносов, який у XVIII столітті продовжував дослідження слов’янської граматики, назвав працю свого попередника «Брамою вченості»...
Ще в 1596 році в результаті укладення Брестської унії між українсько-білоруськими єпископами й папським престолом на Русі майже не залишилося православних ієрархів. Священиків висвячувати було нікому, й із плином часу дедалі більше українців та білорусів мусили приймати до себе священиків-уніатів (греко-католиків). І от у 1620–1621 роках у Києві побував Єрусалимський патріарх Феофан. Тут він на прохання київських братчиків та козацького гетьмана Петра Сагайдачного висвятив для православних нових єпископів. Був серед них і Мелетій Смотрицький – він став архієпископом Полоцьким. Тим часом, польська влада визнавала Полоцьким архієпископом тільки уніата Йосафата Кунцевича. Смотрицького, втім, як й інших нововисвячених православних ієрархів, король Сигізмунд ІІІ оголосив самозванцями, ворогами держави й майже турецькими шпигунами.
Протистояння, яке виникло в Полоцьку, боляче ранило душу Мелетія, який з юності був схильним швидше до згоди, ніж до протистояння. Саме за цю рису характеру він завжди вважався у лідерів братського руху хоч і дуже талановитим, та не надто стійким ідеологічним бійцем. А у 1623 році сталася подія, яка взагалі підірвала у Смотрицького будь-яку волю до боротьби – розлючений натовп вітебських міщан убив архієпископа-уніата Йосафата Кунцевича... Рятуючись від переслідувань з боку польської влади і вражений свавіллям міщан, Смотрицький попрямував подорожувати на Святу Землю, а також заїхав до Константинополя і випросив у патріарха грамоту про обмеження повноважень братств.
Повернувшись додому, Смотрицький одразу перетворився з кумира православних на підозрюваного в проуніатських симпатіях. А він і справді в цей час міркував над тим, як би зупинити на Русі криваве протистояння, об’єднати її народ.
«Не віра робить русина русином, поляка поляком, литвина литвином, а народження і кров руська, польська і литовська», – висловлював він дивовижну для свого часу думку.
Братчики, які на той час безроздільно панували над православною церквою, відкинули Смотрицького з усім його миролюбством. І вийшло так, що владика Мелетій став таємним уніатом. Кілька років він робив величезні зусилля, щоб провести в Києві об’єднувальний собор, який поклав би край протистоянню православних і уніатів. Але ж було очевидно, що об’єднання можливе лише з умови визнання православними верховенства Папи Римського, а отже в цьому разі й самі православні стали б уніатами. Тому об’єднавча діяльність Смотрицького зазнала повного краху.
Урешті уніатство владики Мелетія стало всім очевидним, і він його більше не приховував. Решту життя владика Мелетій провів настоятелем уніатського Дерманського монастиря на Рівненщині. Там і помер у грудні 1633 року...

Автор: Максим Степанов
Джерело: pres-centr.ck.ua