«Різдво з Русланою в Чикаго», яке стало можливим виключно і тільки завдяки зусиллям Meest-Karpaty Inc., персонально – Богдана Бухвака та Марії Іванець – та підтримці федеральної Кредитної спілки «Самопоміч», насправді стало більше, ніж концертом відомої та улюбленої українцями співачки. Після півторагодинного концерту вдячні глядачі не розходилися години зо дві – співали колядок, фотографувалися зі своєю улюбленицею, запально обговорювали деталі побаченого та почутого, вдячно спілкувалися з командою Руслани.

Попри неймовірну стому після гучної імпрези, Руслана спромоглася відповісти на наші запитання.
Цього року у вересні музичний світ відзначатиме 50-річний ювілей The Beatles. 1962 року світ вперше почув їх голоси – вийшов сингл Love Me Do/P.S. I Love You. Цей сингл назавжди змінив музику і назавжди змінив світ. Яка музика, який сингл назавжди змінив світ української музики?
Р.Л.: Івасюк. (Під час запитання Руслана почала наспівувати Love Me Do). Аналог нашого українського The Beatles – це Івасюк. Українська музика є ДО Івасюка і є ПІСЛЯ Івасюка.
А ми можемо в цьому контексті говорити також і про Назарія Яремчука, Василя Зінкевича, Софію Ротару, Левка Дутківського?
Р.Л.: Ми можемо, але, думаю, що він є той Майстер, який створив архітектуру українського музичного стилю, сформував його. Всі інші були прекрасні виконавці, а він був Архітектор. Він розбудував той стиль, якому всі ми до сьогодні вчимося. Він збудував архітектуру української Гармонії. Він збудував архітектуру української мелодії. З ним з’явилася українська мелодія – неповторна. Та, яку пізнають всюди. Він збудував українські Слова. Це є справжні слова карпатського мольфара (мольфарами гуцули називають людей, наділених надприродними здібностями, які вміють керувати силами природи, лікувати людей в особливій спосіб. За народними переказами, саме і тільки мольфари до сьогодні владарюють над Карпатами – Д. Я.). Це слова мольфара, який чаклує, який говорить абсолютно такими собі чарівними словами. Це є поезія, це є продовження Лесі Українки, продовження цієї містики в українській поезії, яку я обожнюю. Для мене це є культ, культова українська музика. Так само, як The Beatles вважається культовою групою, для мене культом є Івасюк, і я не знаю нікого, хто був би більшим за нього. Нікого! Я до нього можу хіба Лисенка прирівняти.
Творчість «The Beatles» наскрізь просякнута «жіночою темою»: Michell, Eleanor Regbey, Lusy In The Sky With Dimonds, Marta, My Dear, Julia… Яка є «жіноча» тема в творчості Руслани?
Р.Л.: В мені живе така собі дівчинка – така собі непереможна, дуже сильна. Я постійно ховаю в собі цю «жіночу» романтику – мабуть, тому, що боюся бути на людях романтичною…
А в чому страх?
Р.Л.: Я не знаю. Мені здається, що прояв сентиментальності на людях – це, ніби, як прояв слабкості. Я думаю, що це неправильне розуміння. Я думаю, що мені якраз треба показувати людям оту «жіночу» частину себе, яку я ховаю. Ховаю за цією непереможністю, за отою «дикістю». Ховаю таку, знаєш, вразливу, тендітну, делікатну Руслану.
А що ти найбільше любиш у дівчинці Руслані?
Р.Л.: Я люблю, коли я жіноча, просто коли жіноча. Коли я слабка, коли можу заховатися за свого чоловіка (продюсера Олександра Ксенофонтова, з яким Руслана одружена від 1995 р. – Д. Я.), сказати: «мені нічого не потрібно, крім тебе» (сміється).
А коли ти плакала останній раз, сховавшись за свого чоловіка?
Р.Л.: Коли плакала останній раз? (замислилась). Я дуже сентиментальна... Можу розплакатися від якогось несподіваного спогаду, від якогось ведмедика, якого я йому привезла. Я йому збираю по всьому світу ведмедиків! Ми дуже дитячі з ним – ми ніяк не можемо «подорослішати»... Можливо, оту дитячу Руслану я люблю більше всього! Допоки Руслана – дитина, доти я її люблю! (запально сміється).