«...Не край нас, Боже, безпам’ятністю,
і не дай забутися святій мові українській,
звичаям і традиціям нашим, а дай сили
і честі зі щирою любов’ю і повагою
примножувати споконвічне і благородне,
що створили до нас предки наші...»
                 (З «Молитви за Україну»)

Мистецька скарбниця нашого народу напрочуд багата архаїчними звичаями та обрядами, що передавались від покоління до покоління, щоразу поповнюючись новими перлинами народної мудрості.

Що не кажіть, а наші предки уміли гідно зустріти появу людини на світ, повести її по житті і провести у останню путь. Та чи найкраще перлини народної творчості збереглися на землі сизих буків – Буковині.
Як стверджують фахівці-етнографи, таке дбайливе збереження духовних скарбів на Буковині формувалося й удосконалювалось в силу певних історичних та геополітичних обставин. В географічному аспекті Буковина розташована на розпутті великих торгових шляхів і споконвіків була ласим кавалком для багатьох загарбників. Періодично змінюючись, кожен із них нав’язував українцям Буковини свою мову та традиції. Буковинську землю, як і життя її мешканців, топтали боярські чоботища, знекровлювали яничарські ятагани та австрійські багнети, паплюжили волоські румунізатори. І не дивно, що майже кожен безграмотний буковинець міг спілкуватися у повсякденному житті п’ятьма а то і шістьма мовами! І мабуть, в силу цих обставин, у наших предків спрацьовував інстинкт самозбереження, як нації. У боротьбі проти рабської покори, жорстокої асиміляції, духовного зубожіння буковинцям допомагала народна пісня, звичаї та обряди. Саме духовне життя нагадувало нашим предкам, хто вони, «ким і за що закуті», від якого кореня походять.

 

Одним з найяскравіших традиційних обрядів, який вшановується на Буковині, є обряд святкування Нового року і Маланчиного вечора. Згідно з віруваннями наших предків, Маланка є Богинею плодючості, яка в зимовий період, під час відпочинку землі, перебуває у царстві мертвих (царстві рахманів). В цю ніч люди просять рахманів відпустити Маланку погуляти. Заблукавши, Маланка виривається з підземного царства і зустрічає Василя, що оре плужком. Згідно із твердженнями дослідників української новорічної обрядовості, Василь також був міфологічною істотою – Богом рослинності. Цілий рік він росте у вигляді зілля-Василька і тільки одну ніч у році перебуває у людській подобі. Саме в цю ніч, коли Богиня плодючості виривається із підземного царства, а Бог рослинності ще не втратив людської подоби, на небесах повинен узгодитися священний шлюб між ними.
Схаменувшись, потойбічні сили починають переслідувати втікачку. На допомогу молодій парі приходять люди. Щоб заплутати сліди, вони влаштовують маскарад з переодяганням в такому аспекті, щоб Маланка загубилася в натовпі переберіянтів. В ніч з 13-го на 14-е січня відбувається символічне весілля між Богинею плодючості Маланкою і Богом рослинності Васильчиком, яке започатковує відлік Нового року.
Найкраще традиція Буковинської Маланки збереглася у невеличкому містечку Вашківці, куди щороку прагне потрапити не одна душа з різних куточків України, і не тільки. Минулого року у столиці Буковини було започатковано Фестиваль Маланок, а вже в цьому році він переріс у міжрегіональний. 15-го січня на чотирьох Чернівецьких площах понад двадцять самодіяльних і професійних колективів виборювали між собою титул кращої «Маланки».
Події, які відбуваються на Буковині впродовж усього циклу різдвяних свят, спонукали мене до спроби перенести маленьку іскорку великого буковинського Маланчиного вогню в Чикаго. Мені надзвичайно поталанило, що в нашій команді, все ж таки, було троє буковинців. Опираючись на власні спогади дитинства, коли ми жадібно споглядали на жартівливі витівки переберіянтів, а пізніше, в роки безтурботного студентського життя, коли самі були учасниками переберії, нам, все ж таки, вдалося відтворити традиційне Маланчине весілля у повній його красі.

 

 

 

Працюючи над вертепом, я дійшла до висновку, що не кожен із персонажів «Буковинської Маланки в Чикаго» пішов правильним життєвим шляхом. Мабуть, почну з головної героїні, яку напрочуд влучно відтворив активний і шанований у житті нашої громади Іван Білецький. Володіючи рисами тонкого природного гумору, пан Білецький давно б перевершив знаменитого Нікуліна чи Крамарова, якщо б свого часу вступив до театрального училища. Своїм зовнішнім виглядом, костюмом і тонкою імпровізованою грою гумориста Іван зумів розсмішити до сліз буквально кожного, хто піднімав на нього очі, чи зустрічався на шляху. Та найвищу оцінку відтворення ролі Маланки Білецький отримав із уст одного з відвідувачів української пекарні. Саме під час нашого візиту з вертепом там перебувала пара поляків бальзаківського віку. Треба було побачити вираз обличчя того пана, який прошепотів до своєї дружини: «Матко боска! Яка та млода страшна!»
Якщо Івана Білецького я знаю трохи давніше, принаймні, два роки тому ми відтворювали Буковинську Маланку в церкві св. Покрови, то ще одного буковинця, Віктора Івасюка, що влучно зіграв роль Кози, знаю порівняно недавно. Я навіть не знаю, хто більше переживав за вертеп, я чи пан Віктор. Він постійно телефонував, вносячи нові пропозиції, удосконалюючи таким чином дійство буковинської переберії. Всякий раз, коли Віктор віртуозно, по-козячому підстрибнувши майже до стелі, усім своїм тілом гепався об підлогу, імітуючи смерть Кози, у мене стискалося серце і блискавично спрацьовувала думка про вартість послуг американської медицини.
Із роллю господаря, яку чудово зімпровізував Михайло Федько, мені також пощастило, адже пан Михайло – справжній господарник, очолював одне із підприємств на Україні. До речі, Віктор Івасюк та Михайло Федько свого часу були учасниками театру «Гомін» і вже дісталися мені добре вишколеними Василем Митничуком. Пан Михайло познайомив мене з двома особами – мамою та дочкою – з прекрасним іменем Марія. Марія Солоненко старша добре впоралася з роллю Василя, а дочка Марічка блискавично зіграла Циганку. Своїм пронизливим поглядом і пропозицією озолотити ручку красуня Циганка не залишила байдужим жодного представника сильної половини людства, який зустрічався на її шляху.
Особливу увагу хочу акцентувати на колективі музикантів гурту «Водограй» у складі керівника гурту, клавішника і вокаліста – Михайла Стрієшина, саксофоніста і сопілкаря Романа Панько, вокаліста та гітариста Андрія Іванціва та вокаліста – Галини Стрієшин. У музичному арсеналі гурту, поруч зі сучасною апаратурою, знайшлося місце і для «живих» інструментів, що мало велику цінність для нашої затії. Адже Буковинська Маланка без троїстих музик, як машина без коліс або Циганка без карт.
І ось у такому складі, з музикою та Маланчиними піснями, Буковинська переберія, як і годиться в ніч з 13-го на 14-е січня, вирушила вулицями Чикаго, розпочавши свій маршрут від церкви св. князя Володимира. Як тільки переберія вийшла на Western Ave., одразу зчинився страшенний лемент від звукових сигналів машин, якими вітали нас водії-українці. За декілька хвилин, ніби з-під землі, виринула автівка з поліціянтами, які не могли второпати, що сталося. І тут я, грішним ділом, подумала, що наша хода мабуть закінчиться в найближчій чиказькій бузигарні.
Та побачивши Маланку, що розбазарювала свої повітряні поцілунки наліво й направо і залишала відбиток широких напомаджених губисьок на чолі кожного мужчини, якого їй вдавалося впіймати на своєму шляху, обличчя американців розпливалися в щирих посмішках.
Далі нашу переберію супроводжувало вищезгадане авто з поліціянтами і чемно очікувало нас при кожному переході з пункту А до пункту В. Хода Буковинської Маланки закінчилася в культурному осередку, куди ми завітали на репетицію до «Громовиці». За традицією, дійство Маланки закінчується традиційним купанням у річці, і тільки здоровий глузд, що спрацював у певний момент в голові одного із переберіянтів, заставив відмовитися від такого купання в Мічигані.
На наступний день, у суботу, маскарадне дійство під назвою «Буковинська Маланка» продовжилось у катедральній залі св. князя Володимира, де зібралося чимало шанувальників тонкого гумору. Музичний коктейль троїстих музик та жартівливі витівки переберіянтів не залишили байдужою жодну душу. Коли нашу молоду – Маланочку із задертими волосатими ногами – ввезли до зали на тачці, зал буквально вибухнув від сміху глядачів. Як і годиться, головні герої – Маланка з віником, Циганка з картами, пухкенька Коза та вусатий парубок Василь – кинулись запрошувати до танцю гостей, адже у залі відбувалося імпровізоване весілля Маланки і Василя. Далі естафету підхопили музиканти гурту «Водограй», які своєю професійною грою і талантом вести справжні українські весілля бавили гостей аж до закінчення забави, періодично «виходячи в люди» в якості троїстих музик. Шкода, що не всі буковинці підтримали наш задум хоча би своєю присутністю.
Кілька щирих і душевних слів хочу сказати на адресу Ольги Монастирецької. Пані Ольга взяла на себе одну з найважливіших ролей забави – кухарство і чудово справилась зі своїм завданням. А її смачні голубці отримали схвальні відгуки від багатьох гостей, передусім, від одного з найпочесніших – настоятеля церкви св. князя Володимира – отця Панкратія.
Відтак, висловлюю щиру подяку всім учасникам Буковинської переберії, музикантам і всім тим, хто з розумінням підтримав та оцінив нашу ідею відродження українських народних традицій у Чикаго:
«Духовна скарбниця українських народних традицій невичерпна. Щоб ніколи вона не замулювалась, а виблискувала на сонці золотим джерелом, треба продовжувати традиції наших предків. Потрібно проводити подібні імпрези, залучаючи до участі в них підростаюче покоління українських емігрантів...»
(Мирослава Кука)
«Приєднуючись до вищесказаного, хочу додати, що головним завданням молодого покоління повинно стати відродження, збагачення і пропаганда народних скарбів наших предків тут, за океаном. Також хочу подякувати авторам за цікавий сценарій. Сама вистава, костюми і гра самодіяльних акторів були надзвичайно смішними і дотепними. Ми, як музиканти, хочемо нагородити особливою увагою гру своїх колег з гурту «Волограй», а особисто – Романові Паньку – висловити щиру подяку за професійне виконання творів на саксофоні.
(Ірина Туршин)
«Все було в міру: смачна їжа, цікава вистава, гра троїстих музик, чудовий настрій, який панував у залі. Дехто з нас живе досить далеко від околиці і не має змоги почитати свіжий номер газети, чи послухати українське радіо. Тому просимо при проведенні подібних вечорів, сповіщайте нам по телефону».
(Василь та Оксана Русаки, Дмитро Гороновський, Анатолій Ковтун, Таня Левик)
«Наші враження від святкування? Одразу скажемо – якнайкращі. Це було яскраве та колоритне дійство. Було цікаво, весело, по-домашньому затишно і по-домашньому смачно. Також це було зібрання талановитих українців, які уміють гарно працювати і гарно організувати відпочинок. Ми отримали величезне задоволення від дотепних жартів, завзятих танцюристів та чудових музикантів. Буковинська Маланка вдалася. Щиро дякуємо організаторам за прекрасне втілення чудового задуму та за подарований нам вечір. Чекаємо на продовження».