Сучасний Новочеркаськ – це місто в Ростовській області, у Росії, підпорядковане Ростову. А колись воно було адміністративним центром набагато більшого краю – Області війська Донського, та й досі відоме у світі як столиця донського козацтва.

Багато хто знає про те, що Новочеркаськ був одним з головних вогнищ опору більшовикам у роки громадянської війни, про те, що 1962 року комуністичною владою тут розстріляно народну демонстрацію. А от українські сторінки історії міста майже цілком забуті, зостались лише нечисленні архівні папери та мовчазні свідки давніх подій – старі будівлі…

	Олександро-Невська церква

У Новочеркаську – це одразу помітить уважний приїжджий – багато цікавих архітектурних пам’яток, споруджених у XIX столітті. На їхньому тлі – невеликий двоповерховий будинок № 16 на вулиці Пушкінській (колись Поштовій) – із західного боку міського парку – виглядає скромно, просто і не підкреслює свій вік. Хоча йому теж понад сто років. Зараз там розташований Новочеркаський вузол електрозв’язку, а в давнину дім належав «Товариству сприяння народній освіті в Області війська Донського» і був відомий як будинок народних читань або безплатна народна бібліотека-читальня. Бібліотека була важливим культурним осередком: крім народних читань та публічних лекцій тут відбувались спектаклі та концерти, виставлялися твори художників.
Та ніхто вже не пам’ятає про те, що будинок цей пов’язаний з історією української «Просвіти», яка існувала у Новочеркаську в 1907 – 1913 роках. Не маючи власного постійного та зручного приміщення (адреса «Просвіти» неодноразово змінювалася), українське товариство час від часу проводило тут збори для вирішення своїх поточних справ, а також уряджало публічні культурні заходи.
У березні 1911 року просвітяни влаштували в народній читальні літературно-музичний вечір, присвячений пам’яті Тараса Шевченка, на якому була поставлена сцена з драми «Назар Стодоля». У 1914-му, вже після того, як новочеркаську «Просвіту» адміністративним розпорядженням було закрито, за участю просвітян тут відзначено столітній ювілей Шевченка (у сусідньому Ростові і в Таганрозі, як і в багатьох інших містах Російської імперії, заходи із вшанування пам’яті поета були зірвані тоді владою). А незабаром після Лютневої революції, у квітні 1917-го, в цій же народній читальні відбулися установчі збори української «Нової громади», до якої вступили і члени колишньої «Просвіти».
Обігнувши парк з півдня, мандрівник вийде просто до Олександро-Невської церкви, побудованої у візантійському стилі наприкінці XIX сторіччя. За радянських часів її було занедбано, але не зруйновано, і сьогодні храм знову діє. Сторіччя тому з ініціативи новочеркаських просвітян тут проводилися панахиди по Тарасові Шевченку. 1911 року, в 50-ту річницю смерті поета, на панахиді співав хор «Просвіти». Відбулася панахида і в 1914-му, незважаючи на тодішні антиукраїнські настанови Синоду і російського уряду.
Такими є деякі просвітянські місця, що збереглися до нашого часу в цім затишнім куточку в історичному центрі Новочеркаська.