Останнім часом в Україні відбулося декілька подій, що прикували увагу і викликали резонанс. У той же час жодну з них не назвеш головною.

Отож, давайте згадаємо про ці події і спробуємо виокремити ті проблеми та тенденції, які у цих подіях проявилися. А розпочнемо з того символічного моменту, коли на полі НСК «Олімпійський» у компанії віце-прем’єр-міністра України Бориса Колесникова, що відповідає за Євро-2012, Президент України Віктор Янукович ударив по м’ячу. Дивлячись на цю світлину, у мене виникло запитання: він віддає пас, чи хоче забити гол? І це запитання стосується не тільки сценки на стадіоні, воно набуває символічного значення.

Відкриття стадіону: свист і аплодисменти

Отож, логічним буде розпочати саме з урочистого відкриття Національного спортивного комплексу (НСК) «Олімпійський», яке відбулося 8 жовтня. Детально про це не буду, оскільки, тема розкривається у іншому матеріалі цього числа. Скажу лише, що виступ Януковича на відкритті почався свистом трибун, а закінчився аплодисментами тих же трибун. У цій подвійності є суперечливість, і вона відображає існування в Україні двох потужних настроїв: одні владу освистують, інші підтримують. Для одних дії влади є правильними і очікуваними, для інших – неприйнятними. Між цими полюсами і хитається маятник внутрішньополітичної, соціально-психологічної нестабільності країни.
Це стосується і відкриття самого НСК. У промові на відкритті В. Янукович назвав реконструйований стадіон святом для України і подарунком усім її громадянам, а скептики підкреслили, що святом і подарунком згадана реконструкція стала, насамперед, для тих, хто контролював (безконтрольно?) фінансування проекту.
Адже півмільярда доларів з хвостиком, маже 600 млрд., у які офіційно обійшлася реконструкція, за висловлюванням багатьох, не є обґрунтованою цифрою, а тому й припускають, що обсяги «зекономленого», а простіше кажучи – вкраденого, не піддаються підрахунку.
Отже влада, відкривши реконструйований стадіон, підкреслює, що цим «зробила пас» своїм громадянам та європейському футболу. Критики заперечують, що це був не пас, а удар, причому по кишенях платників податків, тому що реальна вартість реконструкції є набагато меншою, отже усе, що взяли понад собівартість, узяли з наших кишень і розіпхали по своїх.
Розмови розмовами, але реальне підтвердження дерибану коштів, відпущених під проекти Євро-2012, з цифрами та фактами у руках поки що не оприлюднене. Оптимісти сподіваються, що колись усе таємне стане явним, і таке підтвердження громадськість отримає. Песимісти не вірять і кажуть, що все буде надійно сховано, сліди заплутають, а ниточки обірвуть.
А гострослови у народній творчості уже свою версію представили: «Куме, а Ви знаєте, що останнім часом в Україні красти стали набагато менше. – Чому? – А тому, що реконструкцію «Олімпійського закінчили». Похитав головою кум, тай у відповідь бідкається: «Кумасю, а, все-таки, дарма народ на стадіоні Януковичу свистів. – Чому? – Та прикмета ж є, як свистиш, то грошей тепер не буде… У бюджеті».
Невже «чуйка» не зраджує, і люди нутром, шостим почуттям, шкірою відчувають, що »турботливі» керманичі обберуть бюджет, а заодно й їх, до нитки?

Штурм в Одесі: питання без відповідей

Коли кілька тижнів тому я писав про спробу штурму Верховної Ради України збуреними «афганцями» і чорнобильцями і передбачав наступні штурми, то не очікував, що таке передбачення збудеться настільки буквальним чином.
30 вересня на мальовничій вулиці Одеси з вишуканою назвою «Літературна» відбувся справжній військовий бойовий штурм. Одноповерховий флігель приватного готелю «Особняк» буквально зрешетили з усіх видів вогнепальної зброї. Старі одесити говорили, що подібного ураганного вогню вони не бачили з 1944 року, коли Одесу штурмом звільняли від німецьких окупантів. А справа була ось у чому.
Напередодні під Одесою біля села Кошари правоохоронці у складі двох працівників ДАІ та чотирьох солдат спецпідрозділу «Беркут» зупинили машину. За попередньою інформацією, в ній мали їхати чеченські бойовики, зокрема, відомий кілер Аслан Дикаєв. Група захоплення знала про це. Як готувалися до захоплення шестеро правоохоронців, що вони собі думали, на що налаштовувалися, залишається невідомим, бо двоє з них були миттєво убиті, а четверо – важко поранені. Поки шестірка почала обступати машину, Дикаєв вискочив і кинув гранату, а його подільник автоматною чергою скосив інших. Після цього бандити скочили у машину і щезли.
Реакція на це була різкою – і у Києві, і в Одесі. Кажуть, що Янукович дав 2 дні на знищення бандитів. Легко сказати – 2 дні, а як це виконати?
Однак міліція мобілізувала усі сили і діяла по-фронтовому. За планом перехоплення «Сирена» посилені патрулі «шерстили» увесь південь країни і, насамперед, Одесу. Гвинтокрили піднялися у повітря, кораблі вийшли в море. Складалося враження, що готуються до невеликої війни. А вивела на злочинців, за деякою інформацією, як це часто буває, проста одеська повія.
Саме вона, кажуть, будучи давнім інформатором міліції, повідомила своїм «кураторам», що у готель «Особняк» її замовив сам Аслан Дикаєв, нахабність якого дійшла до того, що він зареєструвався у готелі під своїм прізвищем.
Не буду переповідати усіх подробиць цієї бойової військової операції. Скажу лише, що на місце подій прибули і щільним кільцем оточили «Особняк» три сотні правоохоронців, серед яких були спецпідрозділи «Беркут», «Сокіл», елітний спецназ СБУ «Альфа». Вони були озброєні автоматами, кумулятивними гранатометами, бронетранспортером з крупнокаліберним кулеметом, гранатами тощо.
І уся ця вогнева міць була скерована на декілька квадратних метрів вікон і стіни, за якими ховалися і затято відстрілювалися двоє бандитів. Бій продовжувався декілька годин, було випущено, за деякими повідомленнями, 70 тисяч боєприпасів. Підсумок бою: криваві обрубки тіл у залитому кров’ю і наскрізь зрешеченому приміщенні. У нападників жертв нема.
Міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов на брифінгу дав «пас» громадськості, розповівши про рекордно швидке викриття та знищення бандитів. Опоненти заперечили: правоохоронці нанесли удар по іміджу відомства і України в цілому, влаштували у мирному місті у мирний час міні-війну і діючи вкрай непрофесійно.

Щоб з’ясувати, пас чи удар від влади отримала Україна, у громадськості виникає низка питань:
1. Чому професійний штатний кілер – громадянин Росії – Аслан Дикаєв, якого на батьківщині було оголошено у розшук, безкарно три роки переховувався в Україні і продовжував вбивати, тепер уже громадян України – бізнесменів на Одещині, у Закарпатті тощо?
2. Чому шестеро правоохоронців, знаючи, що зупиняють машину кілера, так непрофесійно «підставилися» і дали себе розстріляти?
3. Чому 300 озброєних і спеціально підготовлених спецназівців Дикаєва не взяли живим, а тупо і ураганно стріляли на ураження?
4. Хто тепер відповість на питання слідства про замовлення та замовників, про тих, хто покривав бандитів в Україні усі ці роки, хто готував їм бази переховування, зброю, боєприпаси?
5. Хто пояснить, чому бандитів, коли припекло і на плаху була покладена голова начальства та їхні високі погони, знайшли за день-два, а не могли знайти три роки? Не могли, чи не захотіли? Не знали, де вони, чи використовували у власних цілях?
6. Чому вдові загиблого «даїшника» тепер дають квартиру, а при своєму життю 40-річний міліціонер так її і не дочекався? Невже треба загинути, щоб сім’я отримала власне гніздо?
Запитань є чимало. А ось з відповідями складніше. Міграційна політика в Україні є хаотичною, через кордони до нас хто тільки не проникає. Є інформація, що до 10% світових кримінальних авторитетів періодично приїздять чи переховуються в Україні. Тільки з початку цього року шість десятків злодіїв у законі та інших «авторитетів» було затримано, а загалом в країні злочинців такого високого рівня переховується і нелегально проживає понад сім сотень.
І що, правоохоронці цього не знають? Що, держава не може з цим впоратися? Значить, тоді влада не наносить удар, а дає «пас» кримінальникам в Україні? До чого це призводить, показав розстріл міліціонерів біля села Кожари.
Міністр А. Могильов звинуватив свого попередника Ю. Луценка у тому, що той ліквідував штурмові загони у »Беркуті», відмінив їх спецтренування і тим обеззброїв. Опоненти міністра закидають йому, що за минулий рік він міг усе це поновити, але, замість того, посилав «Беркут» та інші «пташині» спецпідрозділи на блокування демонстрацій опозиції, перекриття трас, коли опозиціонери звозили людей до столиці, на охорону бізнес-офісів і тому подібні не бойові акції
Малюючи картину служби сьогоднішніх правоохоронців, міністр А. Могильов правильно зазначив, що людина зі зброєю в руках, з жалюгідною зарплатнею, без житла не може розглядатися як повноцінна бойова одиниця. Ці хлопці, дійсно, несуть свою нелегку службу в екстремальних умовах, перебувають часто під тиском різних, інколи протилежних політичних сил. І, все ж таки, одеський штурм показав: правоохоронна система має бути докорінно реформована, щоб бути дійсним охоронцем народу, щоб не наносити «удари» громадськості, а давати їй «пас» сприяння.

Декриміналізація

Суд над Юлією Тимошенко підходить до свого завершення. Коли читачі отримають дане число газети, вирок уже має бути відомим. Я ж пишу про це напередодні оголошення вироку, і мої слова мають бути обережними та вірогідними.
Ключове питання на цьому етапі для влади таке: як покарати Юлію Тимошенко і одночасно вивести її з-під ув’язнення, як того вимагає Захід та демократична громадськість країни? Іншими словами – як нанести удар по воротах пані Юлії і забити їй давно виплеканий у мріях добрячий «гол» і одночасно дати «пас» Європі і Штатам? Про власних опозиціонерів влада не дбає, ігнорує їх і не бере до уваги їхні спроби вийти з положення «поза грою».

	Ю. Тимошенко сподівається, що все буде ОК?

Судячи зі всього, вихід із цієї дилеми було знайдено через декриміналізацію економічних злочинів. Сутність цієї ідеї проста: внести зміни до законодавства і перевести площину відповідальності за економічні злочини з кримінальної в адміністративну.
Тобто, планують надалі так: зробив економічний злочин – тобі не тюрма, а штраф.
Зрозумівши це, опозиція вирішила перехопити ініціативу і миттєво подала проект відповідного Закону. Більшість, звичайно, його відхилила. Не личить, щоб Банкова упускала контроль за процесом у такій резонансній для Європи справі. І ця ж абсолютно керована більшість слухняно прийняла до розгляду аналогічний законопроект, але поданий… Президентом Януковичем.
Отже, економічні злочини мають декриміналізувати, але за сценарієм не опозиції, а влади.
Певна знущальна іронія є у тому, що в президентському законопроекті нема статті, за якою можна вивести з-під кримінальної відповідальності Юлію Тимошенко.
На питання опозиції – як же, мовляв, так? – влада підкреслено дружелюбно відповідає: «А ви вносьте таку поправку, і ми перед другим читанням її приймемо». – «Приймемо, приймемо – підтверджує спікер В. Литвин. – Подавайте». Якщо Литвин говорить, то, напевно, знає, що подібне заплановано. Інакше такий обережний політик не прохопився б завчасно.
Отже, можна зробити висновок: перед тим, як прийняти цей закон у варіанті, потрібному для Ю.Тимошенко, влада ще познущається над опозицією, пообговорює її поправку, яка стосуватиметься випадку Юлії Тимошенко. Але закон, все ж таки, має прийняти, погравшись у парламентській залі з опозицією, як кішка з мишкою.
Читачі можуть спитати: а для чого ці ігри?
Для того, відповім я, щоб збулося бажання влади: Юлія Тимошенко за задумом організаторів цього суду має бути визнана винною, отримати вирок (орієнтовно – 7 років ув’язнення), але, з огляду на прийняття та підписання Президентом Януковичем Закону про декриміналізацію, провину її примусять спокутувати не ув’язненням, а штрафом. Штраф, правда, також не маленький – називають цифру у півтора мільярди гривень і більше.
Таким чином, «удар» влади буде полягати у тому, щоб показати Юлію Тимошенко у суспільній свідомості винною і засудити її вироком суду, а »пас» – у тому, щоб не садити її до буцегарні.
Ближчі дні покажуть, чим усе це закінчиться. БЮТ кличе людей під стіни Печерського суду. «Партія регіонів» встановлює там свої намети. До Києва стягують спецпідрозділи МВС, і завтра, 11 жовтня, вирок має бути зачитаним.
І головне – як би не закінчився «матч» між владою та Юлією Тимошенко, є передчуття, що у будь-якому повороті подій, при спробі нанести будь-який удар, влада заб’є гол у власні ворота. Як ми про це дізнаємося? Порівняємо для початку динаміку рейтингів Юлії Тимошенко та Віктора Януковича, а потім прослідкуємо за розвитком подій.

10. 10. 2011 року,
ілюстрації з Інтернет-сайтів.