Як рвалася, бігла в Європу українська влада на цих вихідних. Один з найдорожчих стадіонів світу, Шакіра і полум’яні промови – що там казати. І як смачно цей процес загримів у калюжу у вівторок – після оголошення вироку Юлії Тимошенко, коли відразу стало зрозуміло, щo вже ніхто нікуди не йде…

Святкування

Минулих вихідних пройшло відкриття одного з найдорожчих стадіонів світу. І відбулася ця процедура не в Катарі – найбагатшій країні планети, і навіть не в Гондурасі. Дійство проходило в Києві…
Вже протягом кількох місяців провідні оглядачі в ЗМІ активно запитували – а чи варто будувати такі дорогі стадіони і чи варто взагалі проводити те ЄВРО-2012 в країні, де більшість громадян ледве зводять кінці – кінцями? Ну і разом із запитаннями були тихі попередження, мовляв, не варто випробовувати терпіння народу – надто багато вже останнім часом назбиралося причин для протестів. Починаючи від пенсійної реформи і арешту Тимошенко – і до переслідувань за футболки з подяками жителям Донбасу за відомо що…
Однак, хто ж їх слухає, цих оглядачів.
Стадіон у Києві явно будували так, аби переплюнути «Донбас-Арену» в Донецьку. Принаймні, за ціною будівництва. «Донбас-Арену» будували за 419 мільйонів доларів. «Олімпійський» коштував 550 мільйонів доларів. Чи не наймасштабніше будівництво часів Незалежності – за всіма параметрами. Відразу згадується старий радянський анекдот про будівництво: «Від вітчизняних будівельників на конкурс надійшла пропозиція побудувати стадіон за 900 тисяч – 300 нам, 300 вам, а 300 – туркам, нехай будують!»
Збудували той стадіон таким надсучасним – подумати страшно. Сама лишень купа туалетів (традиційно болючої для України теми) чого варта! А італійський дворик, а віп-трибуни, а окремі входи-виходи для вболівальників різних команд? А дах, дах!

«Ультрасучасний дах головного стадіону Євро-2012 здатний пропускати до 12% світла. 640 “парасольок”, завдовжки до 6 метрів, з куполами діаметром до 3,5 метра, були встановлені на висоті 30 метрів між радіальними тросами вантової системи даху столичної євроарени» – з прес-релізів відкриття.
Одного тільки не врахували архітектори: дах – ультрасучасний, а мізки які були, такі й лишилися.
І не допомогли їм ні надсучасні шоу, ні виступи голосистих співачок.
У самому шоу відчувалися спроби переплюнути навіть китайців з їхнім відкриттям Олімпіади. В українській святковій двогодинній програмі взяло участь 2500 волонтерів, а також понад 500 артистів з усього світу.
Чого варті самі тільки спроби колумбійської зірки Шакіри навчити українок танцям живота… Ні, ви не подумайте, українські дівчата і не таке станцювати можуть. Точніше, могли б. Катерина Серебрянська он спробувала – але доблесна наша українська міліція, якій все одно, хто перед нею – олімпійська чемпіонка, чи баба базарна – припинила танці на першій же хвилині.
“На відкритті “Олімпійського” охорона стадіону заборонила мені танцювати під час концерту Шакіри! “Припиніть або я вас зараз виведу”, – пригрозив мені співробітник. На моє заперечення, що багато глядачів танцюють, він сказав, що це пряме розпорядження і робить мені перше попередження;)... я не знаю що мало статися після другого... Але сподіваюся, що ми не дійдемо до арешту танцюючих на концертах...:) А то дивно і смішно як мінімум...”, – написала Серебрянська у Facebook
Що тоді казати простим смертним?
Однак і тут не обійшлося без натяків зверху. Розрекламований ультрасучасний дах не витримав ударів петардами – і загорівся. Одна з петард святкового салюту підпалила плівку, яка накривала освітлювальні прилади. На людей на трибунах вже полився розплавлений пластик, однак хтось із працівників стадіону таки зреагував – і загасив пожежу вогнегасником. Навіть супер-шоу для того переривати не довелося. Невідомо, чи дісталося того розплавленого пластику Віктору Федоровичу Януковичу, однак натяк «згори» вийшов доволі промовистий. Але українська влада, як завжди, зробила вигляд, що то дощ іде…

Похмілля

Перші ознаки того, що похмілля від святкування може бути несподіваним, з’явилися ще в неділю. Нагнати хмар над шляхом до Європи зібрався бізнесмен, якого змусили втекти з України через спроби продавати українцям вже згадувані нами футболки з промовистим гаслом «Спасибо жителям Донбасса за…».
Власник компанії “ПростоПрінт” Денис Олейніков відвідав штаб-квартиру UEFA в Ньоні (Швейцарія), і спробував у деталях і фарбах пояснити футбольному керівництву ситуацію з демократією в Україні. Відповідь від UEFA має надійти за 7 – 10 днів. За той час Олейніков пообіцяв розповісти свою історію журналістам з країн ЄС, аби Європа дізналася, які такі демократи їздять до них в страусових пантофлях.
Тим не менш, схоже на те, що Олейнікову не доведеться докладати зусиль, аби розповісти світові, що в Україні діється щось не те. Українська влада зекономила бізнесменові час і гроші – і сама добровільно загнала себе в пастку.
У вівторок український суд виріши, що Юлія Тимошенко винна у всьому, в чому тільки змогло її звинуватити українське судочинство. 7 років позбавлення волі, плюс відшкодування «Нафтогазу» збитків у сумі 1,5 млрд гривень, плюс позбавлення права обіймати посади у владі на 3 роки. Якщо мова йде про заборону обіймати посади у владі на три роки ПІСЛЯ виходу на свободу, то план взагалі виходить грандіозний – влада спробувала убезпечити себе від Тимошенко на 10 років, і, до того ж, повністю «пустити за вітром» все її майно – ну і, мабуть, майно всіх родичів, півтора мільярда гривень – то вам не жарти, самою проданою хатою тут не обійдешся.
Ідея – просто геніальна за нахабством: це ж треба такій купі владних чиновників так боятися однієї-єдиної жінки!
Під судом зібралася чимала купа народу, однак вже традиційно все скінчилося невеличкою бійкою з »Беркутом» – і люди заспокоїлися. Щоправда, під час бійки «беркутівці» звалили сцену з драбиною, серйозно постраждала 18-річна дівчина, яка впала зі сцени. «Швидку» до дівчини пропустили не зразу…
На форумах різко побільшало людей з позицією, мовляв, «а що вам до Юльки, вам не все одно»? Втім, беручи до уваги поширену останнім часом в Україні практику платних коментаторів, можна сподіватися, що ці люди бодай гроші отримують за свою «діяльність»…
От з людьми, які ставили намети біля Печерського суду, біля яких виступали переважно особи з ознаками хронічного алкоголізму на чолі та тремтячими голосами, все зрозуміло. Відразу ж після оголошення вироку вони згорнули свою роботу – і розійшлися на всі чотири сторони відразу. І залишили «беркутівцям» всю брудну роботу – складати намети, прибирати територію, демонтувати огорожу, викидати брудні пластикові стаканчики…
Поки що в Україні тихо.

Ще в понеділок афганці, чорнобильці і бізнесмени з Податкового майдану обіцяли організувати протести. Явно помітно, що країна прогресує: півтора року тому протестувати збиралися тільки прихильники Тимошенко. Рік тому протестувати виходили тільки прихильники Тимошенко і підприємці, причому останні всіляко намагалися відмежуватися від перших.
Кілька тижнів тому протестували афганці й чорнобильці – ні бізнесмени, ні прихильники Тимошенко до них масово не приєднувалися. Те ж саме спостерігалося і з протестами пенсіонерів…
Цікаво, скільки ще часу пройде, коли всі ці дрібні групи невдоволених зрозуміють, що протестують вони проти однієї і тієї ж сили. І хочуть вони, за великим рахунком, одного і того ж – нормальної держави. І що протистояти проти сили, котра всіляко протистоїть розбудові тієї нормальної держави, наразі може, як то не дивно, тільки одна людина в цій країні. Всім решта не вистачає чи то сили, чи то досвіду, чи то бажання, чи то охоти приземлити свої амбіції… Навіть найпозитивніший з сучасних опозиціонерів – Анатолій Гриценко – і той свого часу висловлював скромні побажання здружитися з паном Фірташом… І жоден з цих опозиціонерів наразі не ризикує всерйоз протистояти чинній владі.
А причини для протистояння є. Он днями журнал «Кореспондент» вийшов зі сміливими кадрами – фото резиденції самого пана Януковича. Пролізли в святая святих найнесподіванішим способом – з повітря. Тільки там Межигір’я ще не охороняють – як відомо, навколо самої резиденції по суходолу розміщено три кордони з »Беркуту» та міліції, те ж саме – і на воді. А от з повітря журналістів не чекали – мабуть, не сподівалися такої підступності. А там таке царське будівництво йде – катарським принцам і не снилося…
І якщо власний народ ще, схоже, має ще якийсь запас терпіння на всі ці »дитячі жарти», то закордонні колеги останнім часом починають ставитися до вибриків української влади дедалі строгіше.
Можна вважати, що досвід щирого братання з Каддафі та Мубараком їх трохи навчив принюхуватися до грошей. Тим більше, що громадяни країн Заходу зараз теж стали навдивовижу кмітливими – і тому братання з всілякими “непевними” товаришами для західного політика наразі – далеко не найкращий варіант поведінки. Однак спокуса відтягнути Україну від Росії була настільки сильною, що до цього часу українській владі багато чого сходило з рук.
Аж до того моменту, поки Печерський суд не оголосив вирок Юлії Тимошенко.
Адміністрація президента США Барака Обами закликала звільнити Юлію Тимошенко та інших політичних лідерів та колишніх державних посадовців України.
Польща, Словенія і Чехія заявили, що стурбовані рішенням суду над Тимошенко, не приймають його і сподіваються на апеляцію.
Англія, Франція та ФРН оголосили, що вважають вирок Тимошенко політичним, тож він може стати серйозною перешкодою для підписання і ратифікації угод про асоціацію з ЄС і створення зони вільної торгівлі.
Комітет з питань закордонних справ Європейського парламенту планує відкласти голосування щодо проекту доповіді із рекомендацій Раді ЄС та Єврокомісії щодо угоди про асоціацію з Україною.
В Німеччині до діла підійшли більш предметно.
Депутат Бундестагу від Християнсько-демократичного союзу Карл-Георг Веллманн запропонував заборонити безвізовий режим для власників українських дипломатичних паспортів – тобто, для депутатів і дипломатів.
Ідея сама по собі геніальна – і було б незле, якби її нарешті впровадили в дію.
Адже жодні інші аргументи на українських чиновників навряд чи подіють. Всі розмови щодо зниження інвестиційної привабливості України влада слухає впіввуха – адже будь-який закордонний інвестор для них – то, по-перше, конкурент, по-друге, потенційний «шпигун», який може не погодитися зі встановленими в країні порядками і почати скаржитися закордонним політикам, вимагати справедливості – а кому воно треба?
А от заборона вільно пересуватися по Європі, в якій, що там приховувати, вже давно живуть і владоможці, і їхні родичі, і їхні гаманці – то був би страшний удар. От тільки навряд чи навіть німецькі депутати на це наважаться…
За законом, у Тимошенко є 15 діб на оскарження вироку. І вдасться їй це чи ні – за великим значенням, не так вже й важливо. Українська влада сама загнала себе в пастку, і то ще тоді, коли вирішила за розкошами переплюнути Людовіка ХIV, і в будь-якому разі рано чи пізно похмілля неминуче. Інша справа – те, що країна, як і 7 років тому, ніяк не може зібратися докупи і вирішити, чого ж вона хоче. А ті люди, які тоді допомогли натовпу з безликої заляканої маси сформувати націю, тепер вже сидять за ґратами – Тимошенко вже з вироком, Луценко – в очікуванні його. Країна знову опинилася перед викликом, перед тим домашнім завданням, яке не доробила минулого разу – але на цей раз вже без проводирів, яких скільки років так гарно обливали брудом. Тепер доведеться спробувати обійтися без них.