Чи дождемося Вашингтона?...
                                     Т. Шевченко

«Ми їмо їжу, яку вирощують інші люди. Ми носимо одяг, який пошили інші люди. Ми говоримо на мовах, які були вигадані іншими людьми. Думаю, прийшов час і нам стати корисними людству».
                                       С.Джобс

Смерть Стіва Джобса та небувалий всесвітній резонанс від цієї сумної події примусив замислитися над простою і, водночас, складною проблемою – чому в Україні бракує таких людей? Яких? – може уточнити читач. І яким боком Стів Джобс може стосуватися наших українських справ? Давайте з’ясуємо.

С. Джобс став бізнес-магнатом і мав орієнтовно понад 5 млрд. доларів особистого капіталу. І таких ось фінансово напакованих «джобсів» в Україні є чимало. Їхні статки інколи сягають набагато вищих цифрових вершин. Але одна принципова деталь – чи додаються до їхніх цифрових вершин вершини інші – творчі, фахові, етичні? Яким шляхом наші нувориші сколотили ці статки? І як це зробив свого часу Джобс?
Так ось якраз тут і вимальовується принципова різниця між типом успішного підприємця, багатія, який уособлював Джобс, і тими типами, які рясно зустрічаються на вкраїнських просторах. Стів Джобс був блискучим фахівцем, людиною творчою і, до того ж, винахідником. З особистої творчості він і почав. Перші статки принесли йому власні технологічні винаходи і розробки. Вкладаючи прибутки у справу, він розширював свій бізнес і вів його цивілізовано, продовжуючи і особисто винаходити і керувати процесами винаходів у тих фірмах, де він працював.
Для бізнесменів України питання про походження їхнього першого мільйона є дуже незручним. Вони у більшості випадків не можуть дати громадськості чесне пояснення про шляхи отримання ними цих грошей. Свій перший мільйон вітчизняні мільйонери та мільярдери – за невеликим винятком – отримали від операцій незаконного характеру. Це і компартійні та комсомольські кошти, які на зорі українського новітнього капіталізму наприкінці 80-х років минулого століття розподілялися між «своїми» для подальшого прокручування, це рекет, крадіжки, кредити, за які банкірам давали величезні «відкати» готівкою, це інвестиції за допомогою влади, якій також йшли хабарі, це привласнення державної та комунальної власності, «дерибан» бюджету тощо. Наступні мільйони та мільярди також нерідко отримувалися таким шляхом, про який їхні власники воліли б не розповсюджуватися.
На смерть Стіва Джобса з болем відгукнулися провідні державні та політичні діячі світу, всесвітньовідомі фінансисти і бізнесмени, громадські діячі, інтелектуали. Чому? Адже за розмірами своїх статків він був десь у п’ятому десятку американських мільярдерів. В Україні на таких навіть уваги не звертають – адже є люди й «крутіші».
Але в тому то й справа, що цінність особистості Джобса для світу полягала не в його фінансово-бізнесових показниках, а у тому, що він уособлював собою тип творчої особистості, яка через чесний прозорий бізнес та свої креативні розробки збагачує світ і приносить людям радість. Його розробки називали естетичними, механізм взаємодії пальчиків користувача з їхніми сенсорними екранами порівнювали з ласкою.
Він не відмивав бюджетні гроші, не давав хабарів, не ліз у політику для отримання недоторканості, не використовував прикриття державних чиновників – тобто не робив нічого з того, що повсякчас роблять наші вітчизняні «джобси». Він жив з високо піднятою головою, не ховаючись, декларуючи свої прибутки і сплачуючи податки. Чи багато таких знайдемо на вітчизняних теренах?
При цьому Джобс був зовсім не ангелом, мав складний, дещо мстивий характер, був зосередженим на собі. Але в тому-то і справа, що, користуючись формулою К. Станіславського, скажемо: він любив мистецтво у собі, а не себе у мистецтві.
Тарас Шевченко хотів, щоб українці колись таки дождалися «Вашингтона з новим і праведним законом» для України. Ми поки що подібного державного діяча не дочекалися. А чи дочекаємося свого Стіва Джобса – українського політика, чий шлях у бізнесі буде ґрунтуватися на моральних цінностях, особистій та колективній творчості, неухильній повазі до законів, які, до того ж, будуть не душити бізнес, не заганяти його у тінь, як зараз, а сприяти вітчизняному високоякісному, порядному і патріотичному виробництву?
І чи стане подібний тип підприємця у нас масовим, звичним, притаманним країні?
Історичний оптимізм мажорно підказує: мусимо дочекатися. Стан справ навколо мінорно заперечує – до цього ще, як до неба.