У неділю, 11 вересня, українська громада Чикаго мала нагоду поспілкуватися з гостею з України, однією із наймолодших народних депутатів Верховної Ради, Лесею Оробець.

Людина, яка представляє майбутнє покоління українських політиків. Тендітна, молода дівчина, яка вже відчула гіркий присмак боротьби, перебуваючи в опозиції до діючої української влади. Донька загиблого депутата Юрія Оробця (Героя України), яка гідно продовжила справу свого батька. Відмінниця з освітою юриста та чудовими здібностями промовця. До того ж, Леся Оробець є одним із найвідоміших політиків-блогерів. Маючи свою сторінку в Live Jоurnal, активно ділиться коментарями щодо подій в Україні і світі, а також дає змогу висловитись звичайним людям. Під час свого візиту Леся Оробець мала намір зустрітися не тільки з українцями Чикаго, заплановано кілька зустрічей з американськими державними високопосадовцями та громадськими діячами у Вашингтоні і Нью-Йорку. Як зазначено, метою візиту було переконати державних та громадських діячів Америки, а також українську діаспору не втомлюватись від України. На зустрічі з українцями Чикаго Леся Оробець висловила свою думку, бачення політичної ситуації в Україні, поділилась останніми новинами і враженнями від своєї роботи у Верховній Раді. Аудиторія Українського культурного центру була наповнена небайдужими слухачами, які не соромились задавати гострі запитання гості. Навзаєм, Леся Оробець гідно трималася під час дискусії. Того ж вечора своє враження про українців Чикаго гостя висловила на своєму блозі: „Я мала зустріч з представниками української громади Чикаго, спершу у вузькому колі, здебільшого, старшого покоління, яким все ще важлива Україна...Звісно, на жаль, не обходиться без сумнозвісної звички українців шукати один в одному відмінності, які „не можна пробачити", щоб намагатись розділитись і відокремитись: третя чи четверта хвиля еміграції, народився в Україні чи на чужині, подобаються помірковані політики чи „Свобода" і т.д. Втім, потискаючи руку цим сивочолим і мужнім людям, хочу їм подякувати, передусім, за те, що вони вірили в Україну тоді, коли вона сама у себе не вірила..."

Ось якими думками поділилась Народний депутат України Леся Оробець з кореспондентом Медіа-порталу VIDIA у своєму інтерв'ю.

Які враження у Вас від українського Чикаго?

Тут є більше України, ніж часом є в Києві, я дуже вражена. Я багато читала і багато знала про чиказьку діаспору, що вона потужна. Коли я зайшла до українського музею і побачила це все у фотографіях, сотні людей у вишиванках, таку енергію, яку сьогодні демонстрували ці літні люди, цікавлячись тим, що ж насправді відбувається в Україні. Я зрозуміла, що дуже збережено тут все українське.

На Вашу думку, на що здатна діаспора, що має робити діаспора для України?

Українську діаспору в Америці слід похвалити. І хай пробачать мене всі дипломати. Діаспора в рази сильніше відстоює інтереси України перед урядом США, вимагаючи активних дій і добиваючись їх. Я не маю права, як представник держави, який нічого не зробила для діаспори, вимагати у цих мужніх людей щось більше. Але я знаю, наскільки колосальними зусиллями є підтримка діаспори в Україні в такий нелегкий час. Я знаю, як збираються кошти на найсильніші українські університети, зокрема, на Могилянку, знаю як допомагають в організації багатьох громадських ініціатив. Діаспорі є смисл лише низько вклонитися і подякувати.

Розкажіть про себе, ким Ви мріяли бути в дитинстві і як вирішили стати політиком?

На рішення, чи хочу я стати політиком, у мене було якихось 15 хвилин. Мені зателефонували з „Нашої України" і запропонували місце у списку і на роздуми дали 15 хвилин. Я встигла додзвонитися до найближчих мені трьох чоловіків, а саме - до чоловіка, до брата і до свекра. Вони сказали, що бачать мене політиком, хоча я особисто не була готова, а готувалася до кар'єри юриста і працювала в багатьох юридичних фірмах, практикувала приватним юристом.

Ви мама двох чудових дітей, а Ваш чоловік є успішним бізнесменом. Чи було коли-небудь відчуття тиску на сім'ю і бізнес через Вашу активу участь в українській політиці?

Мені часто доводиться шкодувати, що я стала політиком. Коли я приходжу додому занадто пізно, мої доньки вже сплять. Щодо мого чоловіка, ми стараємося не пересікатися в сферах діяльності. І кожен вибудовує кар'єру в своїх царинах, стараємося не конкурувати. Щодо впливу на бізнес - всяке буває, як і будь-який бізнес в Україні, ми дуже відчуваємо ті економічні негаразди, які є. Тому що це впливає і на прибутки, і на стан людей, і на здатність знайти хороших кваліфікованих кадрів на ринку. Як і будь-який інший бізнес, ми потерпаємо від цих невдач. Втім, я особисто стараюсь не втручатися в справи чоловіка, так само як і він старається не мати нічого спільного з політикою - так значно легше для сімейних стосунків.

У Верховній Раді Ви займаєтеся освітою, а також ведете кампанію проти реклами тютюну. Чому Ви обрали саме цю тему?

Насправді, з моєю освітою я могла би займатися чим завгодно, бо будучи професійним юристом, я можу кваліфіковано надавати допомогу у створенні будь-яких законів. Переживши свій дуже важкий вступ в Інститут міжнародних відносин, зневіру у власні сили, навіть маючи за спиною золоту медаль і велику кількість олімпіад, де отримала перемогу. Я зрозуміла, що якщо у цій державі не створити рівних умов доступу до освіти для талановитої, втім незаможної молоді, то ця держава просто не матиме майбутнього. Мене це настільки надихнуло, що три роки я працювала в команді міністра Вакарчука над реформою тестування, яка була би обов'язковою умовою для вступу до ВУЗів. Нам дуже багато чого вдалося, насамперед, суттєво змінити підхід шкіл і університетів до тієї освіти, яку вони дають. Батьки вперше почали збирати гроші не на свиню, яку б зарізали перед вступом, а на репетиторів, на знання дітей, на їхню підготовку, і це дуже багато змінило в суспільстві. Щодо антитютюнової теми, я колись мала унікальний шанс, коли була студенткою, мати студентську практику в Philip Morris (тютюнова компанія). Мене вразили ті бюджети, які вони витрачали на так звану соціальну рекламу, яка дала колосальний ріст споживання тютюну серед підлітків і молоді. Розуміючи, яка це насправді біда, що смертність в Україні від тютюну втричі більша, ніж від алкоголю, це було ключовим завданням для мене як політика - вплинути на цю ситуацію. Ми маємо зараз хороші результати - за п'ять років кількість курців серед жінок скоротилася майже вдвічі і серед підлітків також. Але фінальними гвіздками мав бути законопроект про заборону реклами і, сподіваюся, що на наступному сесійному тижні ми його таки приймемо. Я на це надіюсь, принаймні, здорового глузду у Верховній Раді більше, ніж тютюнового лобі. Надіємося, що здоровий глузд переможе...

Ваш батько, Юрій Оробець, був народним депутатом і після своєї загибелі став Героєм України. Чи Вам часто закидають, що Ви є донькою депутата?

На жаль, ми дуже рідко стикаємося з такою ситуацією, коли відомих батьків можуть перевершити їхні діти. Виростати в тіні відомого і потужного батька завжди дуже складно. З іншого боку, я виросла в родині, де з малих років я звикала до певного стилю поведінки, до певного такту, розуміння, що я можу собі дозволити і чого я собі дозволити не можу, бо за моїми вчинками будуть судити про моїх батьків. Мій батько, дійсно, дуже багато вклав в цю державу, в якій я живу. Так склалося, що у нас зараз є якісь проекти, які я продовжую і, як не дивно - у нас навіть є спільні вороги. Скажімо, пан Табачник не злюбив мене вже за одне прізвище, тому що мій батько був причетний до відкриття інформації про його псевдополковницьке звання, яке тоді йому коштувало посади голови адміністрації Кучми. Зараз я продовжую боротьбу з цією особою, але він тепер - міністр освіти. Мій батько казав, посміхаючись у вуса, що я буду політиком. Я віднікувалася, казала, що хочу бути юристом, хочу бути адвокатом, а він стверджував, що з мене вийде хороший політик. Можливо, йому було краще видно, ніж мені. Але це для мене є найвищою похвалою в моїй діяльності, я розумію, що мій батько пишався би мною.

Як Ви ставитеся до того, що в певний момент надії українського народу не виправдав Майдан і його лідери?

Ми з моїм чоловіком, будучи зовсім юними, стояли на майдані, так само мерзли і так само надіялися на те, що в цій державі можна жити краще. В цій ситуації ми самі винні, бо не можна розраховувати на лідера, який візьме все у свої руки, і ми зможемо розслабитися. Насправді, суспільство заслуговує на тих політиків, яких воно обирає. Але суспільство зараз переросло тих політичних лідерів, які ним керують. Ті суспільні ініціативи, які ми спостерігаємо, ці громадські проекти - „податковий майдан", студентські протести, вчительські протести є значно більш організованими і свідомими, ніж ті міністерські чиновники, які дають їм недолугі відповіді. Надіємося, що ту відмінну якість політики ми зможемо втілити в новій команді, і нам вистачить сили і духу, щоб показати кращу якість. Надіюсь, що цей урок Ющенка стане такою собі вакциною для нашого суспільства. Для того, щоб щось змінити в нашому житті, не потрібно ні президента, ні депутата. Достатньо власної ініціативи, достатньо об'єднатися людям, виробити план дій і дотримуватися його...

Чи готові Ви в майбутньому стати президентом або прем'єр-міністром України?

Я Вам чесно скажу, мене така перспектива не тішить, тому що 4 роки свого життя ти цілодобово собі не належиш. Я дійсно люблю в порваних джинсах піти погуляти по Хрещатику, я дуже ціную свою особисту свободу. Але якщо більше буде нікому, і треба буде це зробити, то я готова.

Зараз ви вирушаєте до Вашингтону, де будете спілкуватися з американськими політиками і громадськими діячами. Чого Ви очікуєте від поїздки, і які результати перебування у Чикаго?

Я під колосальним враженням від вчорашньої зустрічі з чиказькою українською громадою. Потиснути цим людям руки, подивитися їм в очі, послухати, що їх хвилює, подивитися, наскільки сильними, вольовими і мужніми людьми вони є. Найсильніший висновок вчорашнього дня і що дало мені Чикаго - ті самі люди, представники тієї самої нації, потрапивши в суспільство, яке цінує працю, хорошу освіту, яке цінує наполегливість і боротьбу за успіх, ті самі люди можуть проявлятися по-іншому. Значить, що і у нас є надія, і якщо ми почнемо змінювати свій менталітет, то дуже багато чого досягнемо. У Вашингтоні у мене буде зустріч з громадськими активістами і з представниками державних департаментів, представниками американського кокусу, які мають зацікавлення до України. Моїм ключовим месиджем буде не втратити зв'язки України і США, щоб Україна не опинилась в ізоляції і не втратила рештки демократії.

Що Ви зараз відчуваєте, перебуваючи у центрі Чикаго? Що можете побажати Україні і діаспорі?

Я виросла на радянській пропаганді, яка розповідала, що Чикаго - це брудне, робоче місто, над яким тяжіють хмарочоси. Як і все в цьому світі треба побачити на власні очі, я зрозуміла, що хмарочоси можуть бути гарними, що люди можуть бути відкритими і натхненними, що місто може бути ідеально чистим, красивим і культурним. Перш ніж робити свої підсумки, треба це побачити на власні очі. Те саме і про Україну можна зрозуміти, що альтернативна Україна, громадські діячі є набагато мудрішими і активнішими, ніж та влада, яка, на жаль, нас представляє. І втома від України - це втома від теперішньої влади. Надіюсь, що ми збережемо нашу віру, нашу надію і, хочу вірити, що через декілька років я зможу вам розповісти щось втішне про наші спільні результати.

www.vidia.us