Я, Ольга Іванівна Курис, 1931 року народження, колишня вчителька, а нині пенсіонерка, від імені громади села Волиці Бережанського району на Тернопільщині уклінно звертаюся до вас з проханням про допомогу. Пишу до вас, бо на рідній Батьківщині, в силу різних причин, допомоги нам сподіватися зараз нізвідки.

У нашому мальовничому селі, де мешкає півтисячі жителів, гостро стоїть питання з навчанням дітей. Учні 5-11 класів у будь-яку погоду ходять 3 км пішки через гору вчитися у сусіднє село Рогачин. Через негоду вони застуджуються, часто вимушені залишатися вдома і пропускати уроки. Діти 1-4 класів дотепер навчалися у дві зміни у приватній двокімнатній хатині у Волиці, яку за доброю власною волею віддала під початкову школу 84-річна жителька нашого села Кароліна Паламар. Нормально вчитися тут теж нема змоги, бо передні парти у тісненьких кімнатках знаходяться прямо перед очима наших дітей. Та й орендувати чужу хату не можна до безкінечності. Діти повинні мати власну школу…
Торік керівництво районних державних органів хотіло закрити і цю початкову школу – як «неперспективну», натомість обіцяло підвозити наших найменшеньких дітей на науку у сусіднє село шкільним автобусом. Але ми добре знаємо ціну таким обіцянкам нашої влади. Нема нормального автобуса у село для дорослих – то де візьмуть його для дітей? У районі нема коштів на відпусткові виплати освітянам, на обладнання вже існуючих шкіл, то де візьмуться кошти на транспорт для наших дітей, на бензин для нього? До того ж наше село розміщене у гористій місцевості, взимку по слизькій, заметеній дорозі сюди годі добратися. У таких умовах кожна поїздка наших дітей у чуже село викликала би закономірну тривогу родичів.
Ініціатива районного керівництва ліквідувати початкову школу у Волиці викликала гострий протест у наших краян. Вони попередили, що перекриють рух машин на обласній автостраді, взагалі не пустять дітей до школи. Бо розуміли: не буде в селі школи – не буде з часом і самого села…
Саме тому громада Волиці восени минулого року на своєму зібранні прийняла рішення відновити колишнє, уже зруйноване приміщення початкової школи, яке стояло без діла, а сто років тому було корчмою. У цьому приміщенні протікав дах, гуляв вітер, росли дерева, гніздилися птахи, однак наші люди захотіли повернути його до життя. Зголосилися робити це своїми силами, методом народної толоки – бо у держави коштів на капітальну новобудову нема. Зрештою, сподіватися на підтримку освітянського міністра-україноненависника Дмитра Табачника годі…
З вересня минулого року наші люди під керівництвом директора початкової школи Василя Тригуба самотужки взялися за роботу. Солідну підтримку надає їм новообраний сільський голова Орест Нич. Селяни прибрали побутове сміття і взялися за ремонт «корчми» – мурували, штукатурили, білили, стелили підлогу, латали дах і т.д. Працювали без будь-якої плати – хто мав час, той і приходив. Працюють навіть діти. Кілька разів збирали по хатах добродійні пожертви. Їхали до лісу по деревину для школи. Хто міг, приносив з дому свій цемент, дошки, цвяхи, фарбу, арматуру, світильники, хтось вмикав свої верстати і майстрував двері, вікна, основу і покриття на підлогу. Дечим допомогли на наше прохання меценати. Боюся видатися нескромною, але і я сама зі своєї скромної вчительської пенсії передала на школу 1000 грн. В інших людей з їхніми мізерними статками таких можливостей нема…

 

 

 

На очах школа приємно змінилася. Сьогодні її вже не впізнати (це можна переконатися з надісланих вам фото). Хочемо до 24 серпня, нашого національного свята – Дня Незалежності, у крайньому випадку – до 1 вересня на радість дітям відкрити цю маленьку, але свою школу.
Щоб ця радісна подія відбулася у нашому селі, треба ще терміново перекрити старенький трухлявий дах, бо під час недавніх злив 100-річна бляха потекла, поставивши під загрозу всю виконану працю. Своїми силами гроші на матеріали зібрати ми уже не можемо – фінансові можливості наших людей вичерпалися. У районному бюджеті таких коштів теж не можуть знайти – кажуть, криза…
Саме тому апелюємо про допомогу до вас, шановні українці з-за океану. Нам потрібно знайти щонайменше 10-12 тисяч гривень (1300 доларів), щоб закупити бляху. За день-два наші сільські майстри готові її встановити – і школа буде у безпеці, а наші діти і їхні родичі – у великій радості.
Допоможіть нам, будьте ласкаві, своєю копійкою, яка, добре знаю, дається вам дуже і дуже нелегко. Обіцяємо відзвітувати про кожний витрачений цент і долар. Імена усіх жертводавців буде оголошено на урочистому відкритті школи, список з їхніми іменами буде поміщено до спеціальної капсули і замуровано у фундамент школи – для того, щоби про добродійників знали наступні покоління. За всіх, хто прислужився нашій школі, буде відправлено подячну Службу Божу. Фотографії про те, як за ваші кошти буде виконана робота у школі, і фотографії з її відкриття обов’язково надішлемо вам.
Вдячна вам за ваші щирі серця!

З повагою і надією – Ольга КУРИС,
село Волиця, Бережанський район, Тернопільська область, Україна, 47541. Мій домашній телефон – 03548- 33-346.
P.S. Надсилаю вам своє фото на фоні школи, яку з вашою допомогою сподіваємося здати до Дня Незалежності.