Ділимося сумною вісткою: 27 липня 2011 року на 89 році життя з волі Всевишнього відійшов у Вічність св. пам’яті маґ. Євген Іванків.

2 серпня були відслужені Парастас і Панахида під похоронний супровід музики, а на наступний день відбулися похоронні відправи в соборі св. Володимира і Ольги.
Тлінні останки покійного спочили на цвинтарі св. отця Миколая.
Залишилися у смутку:
дружина – Марія, син Нестор з дружиною Ларисою, онуки – Віра і Зеньо, дочка – Надія з чоловіком Джей Арчі, онуки – Адріана і Олесь.
Вічна йому пам’ять!
Тут подаємо прощальне слово, яке виголосив наш кореспондент Лука Костелина у каплиці.

Горем прибита родино!
Дорога і шановна пані Маріє!
Дорогий Несторе з дружиною Ларисою та дітьми Вірою і Зеньом, дорога Надіє з чоловіком Джей Арчі та діточками Адріанкою та Олесем!
Жалібна громадо!
Ми зібралися сьогодні тут, щоб попрощатися з покійним паном Євгеном Іванковим, якого в ніч з 27 на 28 липня покликав до себе з цього світу Господь у свій світ, у царство вічності.
Ті з нас, хто знали пана Іванкова ближче, знали його як доброго друга пані Марії, з якою разом виховали гарних двох дітей – Нестора і Надію, подбавши про те, щоб вони здобули високу освіту. Ми знали його як доброго дідуся, який тішився своїми онуками і дбав про те, щоб засвоїли добрі людські якості, так як засвоїли їх його діти Нестор і Надія. Ми знали пана Євгена Іванкова як гарну людину, спокійну, яка завжди відчувала потребу бути корисним членом нашої української спільноти, для якого національні ідеали, а, зокрема, твердий релігійний ґрунт, становили сенс життя. Пан Іванків вважав, що жити на цій землі означало бути активною людиною, працьовитою, турботливою в щоденному житті. Він вважав, що людина має любити свій народ, свою церкву й віддати для них свої сили. Це була життєва філософія покійного пана Іванкова. Ми в тому переконуватися багато разів, спостерігаючи за ним під час його різних виступів та читаючи його статті у різних виданнях, найчастіше в Церковному Віснику парафії св. Володимира і Ольги. Покійний пан Іванків був дійсно взірцевою людиною, і тому ми сьогодні зібралися тут щоб проститися з ним, при цьому коротко переглянути його життєвий шлях, який залишиться у нашій пам’яті назавжди.
Народився пан Іванків 4 грудня 1921 року в місті Стрий, сьогодні Львівська область. Після закінчення гімназії розпочав богословські студії у Львові, які закінчив у Зальцбурзі, в Австрії. В 1950 році емігрував до Америки і поселився в місті Бінґгемтон, що в штаті Нью Йорк. Тут він стрінув пані Марію, яка згодом стала його вірною подругою в житті. Тут в 1951 році народилась їхня перша дитинка – Нестор. У 1954 році родина Іванкових переїхала до Чикаго на постійне поселення. У вітряному місті народилася їхня донечка – Надійка. Як кожний з нас, він мусів працювати на прожиття, на утримання родини, не завжди в легких умовах. Здебільшого, працював бухгалтером в американських фірмах, а останньою його працею була позиція в Українській Щадничій Касі „Самопоміч” у позичковому відділі. У 1978 році здобув магістерський ступінь з богослов’я в Українському Католицькому Університеті в Римі, написавши працю під назвою „Вічний Великдень – Христове Воскресіння в літературному житті Української Церкви”. Ця його праця друкувалася у журналі „Богословія” та була видана окремою книжкою. Для нас була велика шана мати таку гарну людину між нами. І хоч Господь нагородив його майже 90-річним життям, ми завжди будемо шкодувати, що він нас покинув, будемо жалувати за його відходом від нас, маючи на увазі те, що він був зразковою й активною людиною до останніх днів свого життя.
Життя пана Іванкова було багатогранним. Бог наділив його талантом користуватися поетичним словом. Ще з молодих літ писав вірші, а, проживаючи в Чикаго, ще більше присвятив себе цій справі. Ми любили читати його вірші. В них домінували патріотична та релігійна тематика. Його вірші нас підносити на дусі, а то й поривали до праці. Багато його віршів були присвячені різним визначним датам та постатям, зокрема Блаженнішому Патріархові Йосифові, Митрополитові Шептицькому, визначним державницьким постатям, різним героїчним подіям. До деяких його віршів була написана в Україні музика, і вони стали піснями. Частина його поетичного доробку вийшла друком у збірках під назвою: „Крізь призму вічності”, „Містерія життя” та „На зустріч сонячним вікам”. Поетична творчість пана Іванкова вирізнялася глибоким релігійним змістом та щирим українським патріотизмом. Його вірші закликали нас любити свою рідну Батьківщину. Крім оригінальних поезій, він залишив переклади з англійської, німецької та польської мов.
Покійний пан Іванків був наділений ще одним талантом. Він умів спостерігати події і бачити їх критичним оком. Він їх розглядав з точки зору нашого релігійного та національного стану речей. Він радів, коли бачив, як відбуваються гарні й продумані заходи і мав мужність висловити свою позицію і критичну думку, коли справи йшли не так, як треба. Його турбували речі, які загрожували, і які сьогодні загрожують нашій державності, нашій церкві, а, зокрема, коли наша УГКЦ була обмінною монетою в політиці між Ватиканом та Москвою. Його турбувало, як деяка частина нашого духовенства, замість того, щоб обстоювати чистоту наших традицій, звичаїв та опиратися на наше східне богочестя, дозволяла собі відхилення, що він називав переходом до універсалізму. Його дуже непокоїло, що завмирає наш мирянський рух, та що наша ієрархія перейшла до пасивних змагань за патріарший устрій для нашої церкви. Пан Іванків був відданий нашій церкві, він хотів бачити її самобутньою, а не якоюсь тільки обрядовою гілкою чогось іншого. Наведу один приклад, який характеризує позицію пана Іванкова. Ще так недавно він говорив зі мною по телефону і в тій розмові вкотре висловив свою турботу з приводу того, що в колисці УГКЦ, у Львові, римо-католицька церква має Митрополію, а наша церква стала неначе другорядною. І ставив питання: „Що діється? Невже ми віддаємо релігійний центр Львова іншим?” Тому в своїх статтях він постійно виступав на захист прав нашої УГКЦ, негативно реагував на речі, що понижували нашу УГКЦ, як теж і нашу Українську Православну Церкву. Він постійно писав статті на церковно-релігійну тематику, в яких порушував обрядові, богословські, церковні, а навіть політичні питання. Свої статті друкував у різних українських газетах, довгі роки – в Церковному Віснику парафії св. Володимира і Ольги. Його метою було захищати нашу УГКЦ від її нелюбів та чужих впливів. Давніші його статті вийшли окремою збіркою під заголовком „Український Християнський світ” і були надруковані в Україні в 1992 році.
Врешті, треба підкреслити, що пан Іванків з пані Марією творили гарну і прикладну християнську родину, яка не тільки приходила кожної неділі до церкви, але брала активною у різних парафіяльних заходах та дійствах, розуміючи, що належати до церкви означає бути повноцінним парафіянином, до обов’язків якого входить залучення до парафіяльної праці. Тому пан Іванків зі всією своєю родиною завжди приходив на різні парафіяльні заходи – празники, сходини, всі члени родини співали в церковному хорі. Пан Іванків був активним членом Братства св. Андрея, а для Загальних зборів парафії багаторазово укладав і писав резолюції, в яких висловлювалася позиція парафії св. Володимира й Ольги.
Ми будемо згадувати покійного пана Іванкова як глибоко віруючого християнина, релігійного діяча, щирого патріота українського народу і нашої Української Греко-Католицької Церкви. Для мене велика честь прощатися з покійним від Братства св. Андрея Первозванного при парафії св. Володимира і Ольги і від української громади, серед якої пан Іванків мав повагу.
Брате Євгене, у Братстві св. Андрея Первозванного ти належав до еліти старших братчиків. Тож прощаю Тебе від цього братства з твоїм відходом у засвіти, а коли зустрінешся з Господом Богом, проси в Нього ласки для нашої Батьківщини Русі-України і для нашої Церкви, бо вони були для тебе на цій землі неначе батьком і матір’ю.