Лише тиждень тому було відзначено єдине державне свято, що встановлене Конституцією України, зокрема, її 161 статтею – День Конституції.

Тож і мене – громадянку України, що лише на кілька років є старшою, ніж наш Основний закон, зацікавило ставлення молоді до цієї події. За допомогою однієї із соціальних мереж було проведено опитування тернополян віком 16-22 років.
Три запитання, на які їм було запропоновано відповісти, звучали так:
1)Чи святкуватимете ви День Конституції? Чому?
2)Наскільки, на вашу думку, діюча Конституція захищає права українців?
3)Якщо б у вас була змога внести власні корективи до Конституції, то якими би вони були?

Дмитро (17 років):
«1)Ні, не буду. Тому що для мене це свято нічого не означає, у цій корумпованій державі Конституція нічого не варта, вона, як повія – лягає під кого потрібно.
2) Настільки, скільки українець має грошей. Вона сама по собі не захищає нічого.
3) Змінювати потрібно людей, а не документи. Споконвіку змінювались документи, робились реформи, але це нічого не дає, просто створює ілюзію безпеки».

Ірина (19 років):
«1) Ні... просто для мене це свято не є важливим.
2)Майже не захищає
3)Зміни я б не вносила...просто потрібно, щоб українські громадяни відчували захист з боку держави...».

Василь (17 років):
«1)Так, я святкуватиму цей день. Тому що Конституція – це важливий документ, який ще раз підтверджує,що наша країна Україна – незалежна!
2) В даний момент Конституція нічого не вирішує, вирішують гроші! Хто багатший – за того і Конституція!
3) Будь-які зміни повинні затверджувати не депутати, а народ!

Ірина (16 років):
«1)Я не є прихильником політичних свят, особливо Дня Конституції. Святкую лише День Незалежності, оскільки це, напевно, єдине,що залишилось у нашої держави (з огляду на останні події в світі політики, не факт, що надовго).
2)Причиною, чому я не святкую цей день – є відповідь на ваше друге запитання. А саме: на сьогоднішній день наша держава настільки корумпована і обандичена, що “конституція” стала лише гучним словом. Ручатися за захист своїх прав я не можу. Взяти хоча б для прикладу результати ЗНО. Я не вважаю їх об’єктивними. Про що можна говорити далі?
3)Корективи до Конституції? Без поняття. Я мало тямлю в політиці. А от владу змінити – це саме те, що потрібно зараз».

Тетяна (17 років):
«1)Не святкую.
2)На мою думку, Конституція є важливою в житті українців, оскільки, кожен громадянин повинен знати свої права та свободи, які вказані у цьому документі, а також права громадян інших держав, що є важливою ланкою у міжнародних відносинах.
3)Змінила б щось у судовій системі, оскільки питання там вирішують не цивілізовано та не справедливо!»

Ярослав (20 років):
«1) Ні, через особисті обставини.
2) Дивлячись, яких українців. Спочатку Конституція створювалась непогано. Але зараз кожен нахаба у парламенті шукає вигоду, вносячи поправки. Але найгірше те, що часто самі депутати не дотримуються Конституції.
3) Я би не вносив, а передав би ці повноваження людині, яка справді знається на цьому.»
Бачимо, що більшість не вважає це свято гідним особливої уваги,а якщо й відзначатиме, то винятково у межах розважальних програм, запропонованих міським самоврядуванням. Причина такого ставлення криється у самому стязі, який ще від початку створення супроводжували труднощі та відсутність всенародного схвалення. Проведімо невеликий екскурс у минуле.
У листопаді 1994 р. була створена нова Конституційна комісія на чолі з Президентом України Л. Кучмою і Головою Верховної Ради О. Морозом. Її завданням було завершити роботу над проектом Конституції України, що у липні 1992 р. був винесений на всенародне обговорення, а у жовтні 1993 р. – переданий до Верховної Ради для доопрацювання. Одночасно з документом, розглянутим Конституційною комісією, політичні партії, окремі вчені почали пропонувати свої варіанти. Протягом 1990-1996 років було створено 15 проектів Конституції України! ВРУ розглядала 3 місяці (з лютого 1996 р.) проект Основного Закону. Палкі дискусії викликали такі пункти: 1)поділ повноважень між гілками влади; 2)державна символіка; 3)проблема приватної власності; 4)статус Республіки Крим; 5)статус російської мови.
У суспільстві не було єдності щодо механізму прийняття Конституції (Конституційною асамблеєю чи Верховною Радою). Дискусії виникли також навколо форм державного правління в Україні (президентська, парламентська, парламентсько-президентська, президентсько-парламентська республіка). Складними виявилися питання визначення форм власності, принципів побудови парламенту, організації виборчої системи, питання державної мови і символіки тощо.
Отже, навіть діяльність створеної 15 років тому спеціальної депутатської комісії на чолі з М.Сиротою, що узгоджувала думки різних фракцій та течій, перш ніж подати на затвердження Верховною Радою нового проекту, не змогла об’єднати увесь люд. У зв’язку з цим, поправки до Основного Закону додавалися ледь не щороку. Використовуючи юридичні (і не тільки) хитрощі, певні кола намагались внести ті корективи до Конституції,які були би корисними саме їм. От і маємо закон, яким «можна вертіти у різні боки» – зі слів одного з опитуваних.
Громадяни України не відчувають себе господарями на власній землі. Закон стоїть на боці сильнішого, а терези Феміди давно перехилені у бік пухкішого гаманця. Звісно, винні не літери і не статті, а люди, які ігнорують постулати Конституції. Прикладом є захоплення громадської власності приватними структурами (у парку Відродження релігійна секта все інтенсивніше розширює власну територію за рахунок гаю біля Співочого поля) чи незаконне позбавлення волі (громадянин РФ Олексій Макаров, що попросив політичного притулку в Україні через сфабриковану проти нього справу уже понад рік перебуває в Одеському слідчому ізоляторі). Але існує й величезна кількість щоденних менш гучних, проте резонансних правопорушень. Чи особисто, чи через професіоналів, але кожен учасник опитування бажав змінити якимось чином закон. Чи не свідчить цей факт про те, що українська Конституція ще настільки далека від потреб народу, що й не виникає бажання святкувати день її прийняття?