«Це не був професор…Це був щойно народжений кадавр, модель Людини, шлунково незадоволеної. І слава Богу, а то я вже було подумав, що професора вхопив параліч мозку. Як наслідок напружених занять.»

 

Верховна рада таки ухвалила пенсійну реформу. Таким чином депутати підтвердили те, що громадяни давно підозрювали: на державу сподіватися нема чого. Влада не те що куска хліба на старості не подасть – останню копійку відбере. Точніше – всі копійки відбере, і все одно при цьому лишиться голодною.

8 липня Верховна Рада прийняла пенсійну реформу. За законопроект «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» проголосувало 248 карток народних депутатів.

Короткий зміст закону

Отже, пенсійний вік для жінок підвищено до 60 років, страховий стаж піднято до 30 років для жінок (замість існуючих 20) і 35 – для чоловіків (замість існуючих 25). Документом також введено збільшення пенсійного віку для чоловіків, що працюють на держслужбі, з 60 до 62 років.
Розмір максимальної пенсії для осіб, що втратили працездатність, обмежується на рівні 10 мінімумів, тобто 7640 гривень. Також документ зменшує з 90 до 80% заробітну плату для обрахування пенсій для держслужбовців.
Депутати залишили у проекті пенсійної реформи норму про те, що максимальна пенсія обмежується 10 мінімумами доходів.
Для жінок передбачено перехідний період протягом трьох років, під час якого вони зможуть вибирати – виходити на пенсію за старим законодавством чи за новим (пізніше, але з більшою пенсією).
При виході на пенсію одноразову виплату розміром у 10 призначених пенсій будуть виплачувати медикам, педагогам і працівникам соціальної сфери. Але претендувати на неї зможуть лише ті, хто при виході на пенсію звільнятиметься з роботи.
Пенсія держслужбовців буде розраховуватися, виходячи з розміру зарплати до 14,4 тис грн. Тобто буде враховано обмеження заробітку для призначення пенсій для всіх пенсіонерів сумою, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соцстрахування.
Народних депутатів зрівняють з іншими пенсіонерами. Вони зможуть вийти на пенсію за 1,5 року до настання пенсійного віку.
При розрахунку пенсії можна буде вилучати десяту частину трудового терміну, коли людина була безробітною, розбивши на декілька періодів.
Враховувати для призначення пенсій зарплату за 60 місяців (5 років) до 1 липня 2000 року можна буде за бажанням до 1 січня 2016 року.
Вислугу військових будуть збільшувати з 20 до 25 років по 6 місяців на рік – протягом 10 років. При цьому стаж їм обчислюватимуть календарно, тобто рік за рік, як і цивільним працівникам. Кожні 6 місяців навчання у військових ВНЗ будуть додавати до календарної вислуги років 1 рік.
Закон, після підписання президентом, набуде чинності з 1 вересня 2011 року.

Пенсій нема, і роботи – теж

Панове депутати так поспішали «прогнути країну» перед МВФ, що навіть не подумали, що ж вони будуть робити далі – через якихось кілька років. Уявімо собі таку ненауково-фантастичну картину: українці вперто вирішили дожити до пенсії, і не просто дожити, а допрацювати. І тут постає інше питання: а де їм працювати? Хто візьме на роботу жінку в 58 років чи чоловіка в 61 рік? Якщо навіть громадянам у віці після 50 років важко знайти роботу? Звісно, допомога безробітним менша, ніж пенсія, відтак, держава таки справді зекономить.
Але суть реформи виглядає дуже негарно…
В людей, котрі і так живуть, вважайте, за межею зубожіння (70% – за майже офіційними даними), відбирають 100 доларів пенсії, а роботи, швидше за все, не дадуть. Тобто, якщо раніше частина людей могли працювати і отримувати «бонусом» пенсію, то тепер «бонусу» вже не буде – а от робота знайдеться далеко не для всіх. Образливо, особливо якщо брати до уваги, що це саме те покоління, котре побудувало майже всю інфраструктуру країни, якою зараз так активно користуються, і яку так неохоче відновлюють.

І все це – заради кредитів МВФ. Бо, мовляв, без них гривня піде до низу – ще нижче, ніж білоруський зайчик. А так – мають дати 3 млрд доларів кредиту.
Щоправда, пенсійна реформа – це, як відомо, не єдина вимога МВФ. Ще одна вимога – підвищення цін на газ для населення. Українська влада вже вмудрилася відзначитися і в цьому напрямку – Віктор Янукович дозволив продавати газ на експорт.
Відтак, український газ піде або на потреби великих підприємств (що вже зараз відбувається), або на продаж за кордон. Бо всім хочеться заробити копійку. А от населенню доведеться користуватися російським газом за захмарною ціною. І значна частина українського населення передпенсійного віку опиниться без роботи, без пенсії, і з велетенськими сумами в квитанціях за комунальні послуги. Саме час копати землянки, а потім – і йти в партизани…
Можна зрозуміти, для чого здалася українська пенсійна реформа і ціни на газ Міжнародному валютному фонду – як то кажуть, мода така. Про ціну на газ ми вже говорили – в більшості європейських держав ця ціна значно більша, ніж в Україні, а жаба – то такий страшний звір, який повністю затуманює мізки і відбирає логіку. І МВФ для того звіра, як бачимо – досить легка здобич. Окреме питання – пенсія. В МВФ чомусь останнім часом наполегливо думають, що підвищення пенсійного віку – це панацея від більшості економічних проблем. І підвищують пенсійний вік у більшості європейських країн.
І зовсім не думають про те, що, окрім видатків на пенсію (ну і деякого, скажімо так, злодійства в державних масштабах, що теж трапляється), є ще й інша біда, яка набагато більше впливає на економічні проблеми західних країн. Мова про виплати з безробіття і про безробіття як таке. Майже в усіх західних країнах зростають армії людей, котрі ніколи не працювали і не будуть, і не хочуть працювати, оскільки отримують доволі непогану допомогу з безробіття. Окрім того, зростає кількість людей, яким нема де працювати, якби й хотіли – і, зокрема, тому, що великі компанії з радістю користають з чужого лиха, аби підзаробити. Мова йде про перенесення виробництва в країни Азії. Уряди азійських країн практично майже не дбають про своїх громадян, не захищають їхні інтереси, відтак громадяни мусять кидатися на будь-яку роботу, аби хоч якось нагодувати себе і свою сім’ю. І саме тому товари, вироблені там, є набагато дешевшими.
Європейським громадянам потрібно визначитися, чого ж саме вони хочуть – забезпечених робочих місць, доброї зарплати і пенсії (до того ж, пенсії в порівняно ранньому віці), чи дешевих товарів, зроблених у Китаї. Це все – два боки однієї і тієї ж медалі, тож європейські громадяни наразі ще можуть спробувати вибрати, котрий бік для них кращий.
В українців такого вибору немає – від них наразі нічого не залежить.
Якщо європейські громадяни наразі (принаймні, поки що) ще можуть якось спробувати вплинути на владу і економічну політику своїх держав, то для українців наразі це тільки мрія. Українська влада зараз схожа на такого собі самовбивцю, в котрого боги геть відібрали розум. У повісті братів Стругацьких «Понеділок починається в суботу» є такий неповторний персонаж – кадавр, шлунково незадоволений, модель Людини, витвір професора Вибігалло. Українські «проффесори» при владі витворили іншу модель, з дуже подібними нахилами – кадавр, кишенєво-гаманцево незадоволений. Теж модель Людини. Науково-фантастичний кадавр жер все поспіль і в результаті вибухнув, як тільки можливості переважили потреби, але перед тим захопив всі матеріальні цінності, до яких тільки зміг дотягнутися, закрутив горизонт, закуклився і зупинив час.
Ненауково-владний кадавр хапає все, що може, і тягне до кишені, а кишені там настільки безрозмірні, що до вибуху ще далеко.
Однак деякі ознаки спостерігаються. Хоча б на прикладі сусідів. Росія днями дуже і дуже трагічно проілюструвала своїх кадаврів. Якісь «моделі людини, незадоволеної в районі кишень» випустили в плавання теплохід зі зламаним двигуном, купою несправностей, кількістю пасажирів, майже вдвічі більшою за допустимо можливу. Результат – понад сотня смертей. Що ще гірше, на допомогу потерпілим прийшов не перший із теплоходів, що пропливали мимо. Бо інші йшли недозволеними рейсами і переживали, що, якщо зупиняться – можуть наразитися на проблеми. І ще гірше – екіпаж «Арабели» витягував з води потерпілих, а тим часом туристи з верхніх палуб фотографували те, що відбувалося, на мобільні телефони. Так би мовити, на добру пам’ять… От і маєте ланцюгову реакцію перетворення людей на кадаврів… Втім, ми відволіклися від української економіки і того, що з нею роблять українські «владні кадаври».
А роблять вони наступне. Витягують все можливе з інфраструктури, навіть не думаючи її поновлювати. Добивають і скорочують систему медичного обслуговування, таким чином збільшуючи кількість громадян, котрі не доживуть до пенсії. Погіршують якість освіти, перетворюючи її на механізм заробляння додаткових грошей для ректорів, і таким чином зменшуючи кількість спеціалістів, котрі могли б відбудувати країну і витягнути її з цієї кадаврової ями… І все це – заради власних кишень. Про те, що буде далі з країною, не думають взагалі. Про жодну вдячність людям, котрі будували те, чим користуються сьогоднішні покоління, теж не йдеться. Он того ж таки десятого липня, коли в Росії пішов під воду теплохід, в Україні згорів будинок для людей похилого віку на Рівненщині. Загинуло 16 людей, ще 11 потрапили до лікарні з діагнозом «отруєння»... Будинок був збудований у 1950 році, про пожежну безпеку взагалі всі забули, хтось кинув недопалок – і все. А скільки ще таких будинків по всій країні?
Втім, пенсійна реформа і тут допоможе – чоловіки йтимуть на пенсію в 62 роки, жінки – в 60, а середня тривалість життя в Україні – 63 роки. А хто ж працюючу людину в «стардом» віддасть? От вам і ще одна «користь» з пенсійної реформи… А у вересні, як обіцяє пан Тігіпко, «буде ще веселіше», і уряд потішить країну ще низкою реформ.
Що цікаво, обурюються пенсійною реформою всюди – і на базарах, і на зупинках транспорту, і на кухнях, однак протестувати майже не наважуються. Невеликі протести в центрі Києва – якихось 5 тисяч громадян – можна не брати до уваги, надто вже вони дрібні та мляві. Однак, цілком можливо, все ще попереду – зокрема і розуміння того, що влада просто відбирає в країни право на хоча б більш-менш пристойну старість…
А там, можливо, з’являться не тільки народні протести, а й лідери не тільки з совістю, а й з чітким баченням того, що робити з пенсійною реформою. Адже проблема пенсій наразі є болючим місцем для багатьох країн світу.

Пенсії і Піночет

В Україні наразі діє так звана солідарна пенсійна система– «за договором поколінь», коли пенсії виплачуються із внесків працюючого населення. Проблема в тому, що старшого населення стає дедалі більше, а молоде населення, особливо те, яке може заробляти непогані гроші для пенсійного фонду, охоче виїжджає за кордон, відтак їхня зарплатня працює на чужоземних пенсіонерів… Окрім того, податкова система так заподаткувала підприємців, що податки вони платять дуже неохоче. І в кожній тисячі доларів, котрі мандрують з України до Кіпру, і таким чином уникають українських податківців, є й кілька десятків доларів, котрі мали б піти до ПФ.
Альтернатива класичній солідарній системі– фінансування так званих мінімальних трудових пенсій із бюджету. Така практика існує, наприклад, в Австралії. У Польщі з бюджету виплачуються пенсії працівникам сільського господарства. Однак на мінімальній бюджетній пенсії теж далеко не заїдеш.
Піонером світової пенсійної реформи вважають Чилі часів Августо Піночета. У 1981 році там зародилася перша хвиля пенсійного реформування. Міністр праці Хосе Пінейра був свято переконаний в тому, що пенсійна система має бути тільки приватною. Після Чилі на початку 90-х років пенсійною реформою перейнялася Латинська Америка, а років через п’ять – і Східна Європа.
Але загалом у світі до чилійського досвіду ставляться з обережністю. Одна з причин – те, що дуже велика частина зайнятих залишилася поза пенсійною системою. Навіть у Чилі до цієї системи залучено трохи більше половини робочої сили, а у більшості інших країн регіону цей показник і взагалі ледь дотягує до 10–25%.
В цілому світі вже кілька десятків років обговорюють багаторівневу систему пенсійного забезпечення. Ще років 12 тому Світовий банк всім країнам несамовито радив переходити на трирівневу систему. Перший рівень – солідарна, другий – обов’язкова накопичувальна, третій – добровільна накопичувальна. З наголосом на приватному чиннику.
Солідарна система дуже чутлива до демографічних ризиків, накопичувальна (другий і третій рівні)– до ризиків, пов’язаних із довгостроковим захистом пенсійних коштів від інфляції.
Кілька років тому (майже перед кризою) Світовий банк змінив кількість рівнів з трьох до п’яти:
– базовий рівень– фінансована за рахунок загальних податків соціальна сітка безпеки для запобігання бідності;
– перший рівень– обов’язкова державна солідарна пенсійна система;
– другий– обов’язкова накопичувальна;
– третій– добровільні додаткові заощадження
– і четвертий, нефінансовий і навіть неформальний, рівень має охоплювати ширший спектр соціальної політики: підтримка осіб похилого віку їхніми сім’ями, забезпечення доступу до медичних та житлово-комунальних послуг.
Після фінансової кризи стало зрозуміло, що на другому та третьому рівні далеко не заїдеш. А після подій у Греції та низці інших країн (та й в Україні теж) виникає підозра, що й перший рівень теж може давати збої.
На заході користуються популярністю – принаймні, користувалися – індивідуальні страхові поліси. Однак тут все залежить від того, наскільки влучно вкладає гроші страхова компанія. Якщо гроші вкладатимуться в чергову «бульбашку» (а їх, як виявилося, в економіці набагато більше, ніж можна було припустити), то такий пенсіонер ризикує опинитися на старості ні з чим. Ще один ризик такої пенсії – прогадати з валютою вкладу, і, знову ж таки, провести старість з нікому не потрібними папірцями.
Для країни користь від таких внесків досить неоднозначна: все залежатиме від того, куди компанія вкладатиме отримані гроші. Досить часто кошти пенсіонерів вкладаються за кордоном, тобто, працюють на поліпшення життя громадян інших країн. З іншого боку, для пенсіонера краще вигідно вкладені гроші за кордоном, ніж погано вкладені – на Батьківщині.
Корпоративні пенсійні фонди – те ж саме, однак є ймовірність, що гроші будуть йти все ж таки в підприємство (або в кишені власника). Але ризики майже такі ж, як і у страхових полісів. Окрім того, для корпоративних ПФ небезпечним є збільшення кількості пенсіонерів. В поєднанні з несприятливими умовами ринку це може призвести до банкрутства пенсійних планів, роботодавців і збільшення тиску на державу, аби та взяла на себе сплату обіцяних пенсій.
Окрім того, досить значна кількість невеличких пенсійних фондів просто тримають гроші на банківських депозитах. Тому фактично майбутньому пенсіонерові нема сенсу платити Фонду за те, що фонд покладе гроші на депозит – значно простіше і вигідніше покласти гроші на депозит самому. А там вже – як карта ляже. Як показує досвід українських банків, до повернення грошей з депозиту теж не кожен вкладник дотягне.

Вдала пенсійна реформа – успішна країна

Насправді пенсійні фонди мали би бути не головним болем для уряду, а рушієм прогресу для країни.
У економічно розвинених країнах саме пенсійні фонди здійснюють значну частину інвестицій. У Чилі кошти пенсійних фондів становлять 40% ВВП. У Польщі протягом двох років в економіку було інвестовано близько 1 млрд. «пенсійних» доларів. В Угорщині за рахунок інвестування пенсійних накопичень вдалося знизити ставки банківських кредитів із 20 до 10%.
«Пенсійні» кошти можуть стати унікальним джерелом довгострокових інвестицій, яких так не вистачає сьогодні Україні – або ж унікальним шансом сісти в калюжу.
Адже акумулювати – то тільки частина справи, значно більша частина – вигідно ці кошти інвестувати. Ще один важливий елемент – державний контроль за коштами і державна гарантія – на випадок, якщо каси пенсійного фонду з тих чи інших причин виявляться порожніми. Адже у світі нема нічого певного, особливо останнім часом.
Як бачимо, чинна українська влада вирішила не морочити собі голови з тими пенсіями, їхнім правильним інвестуванням, та й з самими пенсіонерами взагалі. Бо пенсійний вік в 60 – 62 роки при середній тривалості життя в 63 роки – це не пенсійна реформа, це, вважайте, скасування пенсії як явища. Залишається тільки здогадуватися, чи «проковтнуть» цю «цілющу пігулку» українські майбутні пенсіонери…