16 липня виповниться 21 рік з дня проголошення важливого політичного та історичного документу – Декларації про державний суверенітет України. Це перше свято Незалежності у новітній історії України, воно на рік старше від офіційної дати Дня Незалежності, яке відзначається з 24 серпня 1991 року.

Як правило, подібні проголошення стають основою національних свят Незалежності, а сама Декларація – основою конституцій країн, що проголосили свій державний суверенітет. Так, наприклад, відбулося у США, та й у багатьох інших країнах.

В Україні цей день відзначається або дуже скромно, або і взагалі не відзначається. На моє переконання – це велика історична несправедливість. Ми повинні знати, як саме, у яких складних та суперечливих умовах народжувалася та проголошувалася наша висхідна цінність – державний суверенітет.
Нагадаю, що 1990 року Україна офіційно іменувалася «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (УРСР), входила до складу СРСР і мала номінальний суверенітет. Тобто на папері його мала, а в реальному своєму існуванні – не мала. На очах СРСР уже розсипався, і майже усім було зрозуміло, що національні республіки ось-ось вийдуть з його складу і стануть самостійними. Першою – 11 березня 1990 року – це зробила Литва. Інші балтійські республіки заявили, що зроблять те саме, але ще не робили цього. Наступною, як не парадоксально, задекларувала свою незалежність від СРСР Росія. Головна республіка імперії вийшла зі складу імперії – ось вам парадокс історії, у якому без політичної психології не зорієнтуєшся. Лідер РСФСР Б. Єльцин так рвався до одноосібної влади, що пожертвував Радянським Союзом, лиш би вибити трон з-під М. Горбачова.
В Україні тим часом паралельно йшли три процеси – символічний запис у громадянство Української Народної Республіки (УНР), демократизація Верховної Ради України та зсуви у свідомості комуністів. І саме на ХХУІІІ з’їзді Компартії України, відчуваючи незалежницькі суспільні настрої і боячись остаточно втратити авторитет у масах, національно свідомі комуністи «пробили» резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР». Оскільки ж визначальною фракцією тодішньої Верховної Ради України було комуністична «Група 239», то вона, згідно з традиційним механізмом – на виконання рішень з’їзду своєї партії – і проголосила фундаментальної важливості документ – Декларацію про державний суверенітет України.
Ось вам парадокс історії – у тодішній конкретно-історичній ситуації саме комуністи поєдналися з національно-демократичним крилом парламенту і разом проголосили те, чого так прагнула більшість народу – державний суверенітет України. Саме від цього дня Україна має відраховувати новітню добу свого державного конституювання.
Не забуваймо свят становлення Української Держави. З днем державного народження, Україно!