Вставай, Україно, вставай!
Виходь на дорогу свободи,
Де грає широкий Дунай,
Де ждуть європейські народи

У неділю, 26 червня, в актовому залі Українського центру м. Палатайн зібрались ті, хто любить Україну, щоб вшанувати пам’ять її героїв.

Свято Героїв відзначають майже 60 років. У 1941 році Другий Великий Збір ОУН встановив 23 травня як відзначення Свята Героїв. Воно було покликане відродити в українців героїчний дух минулих поколінь.
Чому саме травень обрано для вшанування героїв? Тому що саме в травні віддали своє життя у визвольній боротьбі кращі сини України ХХ століття: 3 травня 1924 року – головний ідеолог державної самостійності України початку ХХ століття – Микола Міхновський; 25 травня 1926 року – головний провідник української національно-визвольної боротьби 1917-21 років – Симон Петлюра; 23 травня 1938 року – засновник і провідник ОУН – Євген Коновалець. У роки німецької, а згодом радянської окупації це свято відзначалося у підпіллі. Із проголошенням незалежності України його святкування відновлено.
Герої творять дійсність, герої формують обличчя світу – вчора, сьогодні і завтра, бо вони готові віддати все, зокрема, і своє життя, щоби досягти своєї мети, щоби здійснити свою мрію. Ці герої залишили для нас, здавалось би, такі божевільні заклики: «Або все – або нічого!», «Або пан – або пропав!», «Перемога або смерть!»
Історія і сучасність різних цивілізацій, культур, народів – це історія і сучасність їхніх героїв. Історія і сучасність України, українського народу – це витвір героїв України, це справа людей, які віддали всі свої сили і своє життя для добра українського народу, його свободи і державності, могутності і процвітання. Україна – це потреба героїв, які поставили добро рідного народу понад свої особисті та будь-які інші інтереси і були вірними своїй ідеї до останнього подиху.
Для теперішніх молодих українців, що, здебільшого, на жаль, можливо навіть нічого і не знають про сьогоднішнє свято або байдужі до нього, перш за все, важливо знати, що історія і сучасність України – це праця звитяжної української молоді: сотень тисяч юних, молодих, ледве двадцятирічних добровольців руських дружин великого князя Святослава і короля Данила, козацьких полків Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, Легіону Січових стрільців Дмитра Вітовського, Української Галицької Армії Мирона Тарнавського, Армії Української Народної Республіки Симона Петлюри, Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери, Української Повстанської Армії Романа Шухевича і Олекси Гасина, сотень тисяч рядових українців, які боролися проти німецьких загарбників у лавах Червоної Армії, членів визвольного руху шестидесятників В’ячеслава Чорновола, учасників студентського голодування 1990 року, одним словом, усіх молодих українців, які боронили інтереси України навіть ціною власного життя…

 

 

 

 

Але повернімося до свята, яке відбулося 26 червня 2011 року. Музично-пізнавальну програму “Свято Героїв у м. Палатайн” підготував і виконав гурт “Черемшина” (Ярослав Боднар – керівник, сопілка, саксофон, Володимир Литвин – клавіші, Ольга Винничук та Анатолій Путренко – солісти). Варто відзначити, що усі пісні, зокрема, в’язанка козацьких, стрілецьких та пісень УПА, були виконані не лише на високому професійному рівні, але й з душею справжніх патріотів України. Так, пісня, написана Ярославом Боднаром, “Шаблі догори” – вразила своїм націоналістичним спрямуванням, твір “Вставай, Україно, вставай” на слова Дмитра Павличка і музику Олі Винничук примусила замислитись над майбутнім нашої Батьківщини, а авторська лірична пісня “Останній лист до матері воїнів УПА”, яку виконав Анатолій Путренко, донесла до кожного серця ту велику трагедію, яку пережили матері і дружини невинно убієнних героїв УПА, тих, які віддали своє життя у боротьбі за визволення України. Невмирущий “оунівський” гімн “Ой, у лузі червона калина” слухали стоячи.
…Герої залишили нам заповіт. Він досі не втілений у життя. А воно дає нам щоденну нагоду і можливість класти і нашу цеглинку в цю будівлю, яку їм не довелося завершити. Ми мусимо ті можливості бачити і їх використовувати. Пам’ятники героям і їхні могили повинні нам дати нам силу йти їхнім шляхом. Від них мусимо переймати ту полум’яну любов до Батьківщини, яка надихала їх забувати про все матеріальне і дочасне в ім’я духовного і вічного…

 

 

Як уже зазначалося вище, для теперішніх молодих українців бути патріотом серед ровесників давно перестало бути модним, а ідея українського патріотизму в руках вправних політиканів стала знаряддям в боротьбі за владу. Тому зараз, як ніколи, важливо усвідомити, що нема особи поза людською спільнотою, нема особистого добра поза добром народу і держави, до якої ти належиш, і той, хто відрікається бути вірним інтересам своєї Батьківщини, свого рідного народу, буде примушений служити добру чужого народу.
Прислухаймося у цей день до мови могил. Хай до вух наших дійде голос великих покійників, що одним з’єднаним могутнім хором до нас, живих, промовляють: “Українці! Нема трудів, немає жертв, немає смерті, є тільки ціль, за яку ми і наші попередники від тисячоліть свої голови клали. Здійсніть наш заповіт”. І коли цього голосу слухатимуть мільйони, ми зможемо спокійно глянути у майбутнє. Бо тоді мільйони щоденним трудом, а коли прийде потреба, то жертвою крові свідчитимуть, що Україна живе, бореться, житиме і перемагатиме.
Сьогодні від нового покоління в цілому і кожного з нас зокрема залежить, чи звучатимуть гордо і могутньо слова «Україна і український народ» у третьому тисячолітті, на вершинах людської цивілізації, чи кане воно у забуття, зазнавши духовної і фізичної смерті. Будьмо ж гідними великої слави Героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: українська нація зродилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної української крові на чорну українську землю.
А на святі в місті Палатайн програму було завершено національним гімном “Ще не вмерла Україна”, який співали усі присутні.
І наприкінці хочеться додати: “Пам’ятаймо, що українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя за її оборону.
Слава Україні! – Героям Слава!”