Цей тиждень минає під знаком медицини. 14 червня – Всесвітній день донора крові, встановлений у травні 2005 р., під час Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, коли міністри охорони здоров’я світу одностайно прийняли заяву про прихильність і підтримку добровільного донорства крові.

Цього року Всесвітній день донора крові знову проводиться у всьому світі і координується Всесвітньою організацією охорони здоров’я, Міжнародною федерацією товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародним товариством з переливання крові та Міжнародною федерацією організацій донорів крові.
А наприкінці тижня, 19 червня – День медичного працівника України. Це – професійне свято працівників галузі охорони здоров’я є традиційним, воно святкувалося і за часів СРСР у третю неділю травня, а в незалежній Україні встановлено (чи закріплено) Указом Президента України Л.Кравчука № 281/94 від 03 червня 1994 року без зміни дати, напевно, щоб не ламати стереотипи медикам.
Державною інституцією, що покликана зберігати наше добре самопочуття, є Міністерство охорони здоров’я України. Ось і подивимося з вами, шановні читачі, чи є на сьогодні українське здоров’я під надійною охороною держави, чи може переживає напад різноманітного нездоров’я. Для цього достатньо буде розглянути два пласти ситуації – соціальний, у якому відображені зусилля держави та суспільства, спрямовані на охорону здоров’я українців і особистісний, який відображає рівень культури здорового (чи нездорового) способу життя соціально-демографічних прошарків населення України і кожного з нас.

Здоров’я – що мається на увазі

Не всі, певно, знають, що здоров’ям, зокрема, називають і стан механізму комп’ютерних ігор, але те нас у цій статті не обходить. Будемо говорити про здоров’я як стан живого організму, коли організм у цілому і всі органи здатні виконувати свої життєві (не тільки біологічні) функції.
Якщо у вас, шановний читачу, на момент читання даної статті нема якихось хвороб або фізичних дефектів, це, перепрошую, ще не означає, що ви є здоровою людиною. А ось коли у вас стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, не сумнівайтеся – ви здорові, бо саме це визначення здоров’я записано у преамбулі Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).
Додам від себе – таке визначення правильне, якщо ви є в здоровому глузді і твердій пам’яті. Бо людина у стані ейфорії, скажімо, від успіху чи різноманітних «травичок» може відчути на якийсь момент ефемерний стан повного благополуччя – та чи буде це станом здоров’я?
Коли ви не відчуваєте виражених хворобливих станів і проявів, коли можете оптимально пристосовуватися до навколишнього природного і соціального середовища, а тим більше перетворювати його відповідно до свого плану, коли умієте себе так відрегулювати, що відчуваєте душевну рівновагу навіть під перехресним вогнем стресових факторів, то на сьогодні ви здорові. Але на якому щаблі «драбини» здоров’я ви перебуваєте?

10 сходинок до смерті

Я – противник самолікування і навіть самотестування на предмет здоров’я. Щоб визначитися серйозно, треба йти до лікаря. Але для усвідомлення свого стану у першому наближенні запропоную читачам спробувати визначитися – на якому щаблі уявних сходів здоров’я вас застало читання цієї статті?
1. Уявімо собі, що ви перебуваєте на найвищому щаблі – у вас досконале здоров’я, сильний імунітет, організм працює, як обкатаний автомобіль із салону, і все це породжує відмінний настрій на межі ейфорії (але без переходу цієї межі). Життя прекрасне – так можна передати головний камертон вашого самопочуття. Чудово! Такого стану бажаю усім своїм читачам та їхнім рідним, хоча б інколи.
Але описаний стан доволі рідкісний, або ж нетривалий. Щоб він був постійним, потрібне рідкісне співпадіння усіх факторів вашого життя, а саме:
геостратегічних (ви живете в країні, яку поважаєте, любите, якою пишаєтеся, яка займає гідне місце в сім’ї народів світу, у якій хочете жити й надалі тощо);
політичних (вас влаштовує політичний уклад і режим країни, усі три влади – законодавча, виконавча, судова, лідери держави, її очільник, ступінь демократичності і порядку в державі, політичні права і свободи тощо);
соціальних (робота, заробіток, високий суспільний статус, хороше страхове та пенсійне забезпечення тощо);
міжособистісних (чудова сім’я, безпроблемні діти та онуки, надійні щирі друзі, повага оточення, гарні колеги та сусіди тощо);

особистісних (у вашому житті все йде якщо і не відповідно до плану, то бажаним шляхом, ви самореалізуєтеся у всіх сферах і формах життя, в душі панують гармонія і відчуття, що вам практично і у розумних межах нема чого вже бажати).
Скажіть, читачу, це відбувається з вами або вашими знайомими? Тоді ви щасливець, як кажуть англійці – народилися зі срібною ложечкою у роті.
Якщо ж це було, але вже нема – що ж поробиш, не всім судилося жити у земному раю.
2. Спустившись на сходинку вниз, ви все ще на вершині життя, ви є здоровою людиною, але маєте незначні вади, що практично не заважають життєдіяльності і не мають потреби в лікуванні. Наприклад – шрами, пломби або ситуативні легкі нездужання, скажімо – перевтоми. І тут у вас гарне самопочуття є переважним типом настрою.
3. На третій сходинці донизу у вас в цілому нормальний стан здоров’я, але присутні захворювання, що не розвиваються, та іноді можуть певним чином обмежити життєдіяльність, трохи зменшити працездатність, підвищувати стан втомлюваності. Наприклад: короткозорість і далекозорість, лупа, плоскостопість, клишоногість, сутулість, карієс тощо. Рекомендується усе це за можливістю лікувати, але й без лікування нічого страшного не відбувається.
4. Сходинкою вниз ви все ще є практично здоровим, але імунітет уже ослаблений, стресову нервову напругу переживаєте частіше, аніж хотілося б, розпочалися депресивні стани, виникає поганий настрій, різні функціональні розлади. Рекомендується взятися за себе, переглянути свій спосіб життя, позбутися шкідливих звичок, уникати екстремальних ситуацій та стресових факторів і швидше перейти до нормального стану.
5. На п’ятій униз сходинці ви стаєте, на жаль, хворим. Це ще легкі захворювання, що без особливих зусиль медицини можна вилікувати. Загрози життю, навіть дотичної, немає Проте необхідно без роздумів провадити швидке лікування або спільними з лікарем зусиллями досягати припинення розвитку захворювань – таких, наприклад, як застуда, нежить (риніт), грип, викривлення хребта, пломбування зубів тощо.

Символічна межа між здоровою та хворою людиною

На межі п’ятої та шостої сходинок униз слово нежить може набути іншого, символічного значення, роз’єднується, і, замість нежиті, з’являється потаємний сигнал: тобі вже не жить таким здоровим, яким ти був донині.
6. Ось так людина спускається уже на шостий щабель донизу – у стан хронічного захворювання або й навіть інвалідності. Якщо це захворювання не гострі, а вже звичні, хронічні, та й інвалідність давня, до якої пристосовуєшся, то цей стан стабільної хворобливості психологічно може й не відчуватися повсякчас. Цікаво, що люди у такому стані навіть суб’єктивно відчувають себе функціонально здоровими, тобто їхні звичні недуги не заважають їм функціонувати на роботі і вдома, виконувати необхідний обсяг обов’язків. Проте показником культури ставлення до свого здоров’я у такому стані буде та система лікувально-оздоровчих процедур, яку людина разом з лікарем організує для себе, щоб цей стан практичної функціональності зберігся якомога довше, і хронічні болячки не переходили у гострий стан. Але ж укорочення ноги-руки, імплантати чи штучна щелепа, тахікардія, гіпер- чи гіпотонія, печінкові та ниркові захворювання і подібні до них стабільно патогенні стани працездатності і оптимізму не додають.

	Чи знаєте ви таку людину-дулю?

Гіршим наслідком втрати здоров’я на шостому щаблі є зміни характеру та самопочуття людини. Звичним стає «кислий» настрій, зростає роздратованість, недоброзичливість, особливо до здорових та успішних. Я б висловився так: вираз обличчя людини у цьому стагнаційному стані застигає і нагадує своєрідну дулю.
7. На сьомому щаблі людину чекають гострі ураження травматичного характеру, а вслід за цим – тимчасова втрата деякої функціональної здатності. Можлива відчутна загроза здоров’ю. Наприклад, перелом, втрата частини тіла, рана, забите місце, поріз, вивих, опік, відмороження, шок, втрата свідомості. У подібному випадку необхідна невідкладна перша медична допомога, а далі вже все залежатиме від стабілізованого стану здоров’я. Легкі травми можна цілком вилікувати. Важка травма може призвести до ампутації органу внаслідок його незворотного пошкодження, або гангрени. Окрім травм до тяжкого ураження призводять і серйозні хвороби нетравматичного характеру – інфаркт, інсульт, ВІЛ-СНІД, туберкульоз, рак тощо.
8. На восьмому щаблі перед нами може виникати пряма і безпосередня загроза життю. Наприклад: важке поранення, температура тіла понад 40°C, утрата крові, зупинка серця, дихання, наприклад, внаслідок утоплення тощо. Необхідна термінова інтенсивна перша медична допомога, і тут єдина мета – будь-що врятувати життя постраждалій людині. Ні про яке інше завдання щодо здоров’я тут вже не йдеться.
9. Передостання сходинка – клінічна смерть, яка супроводжується припиненням дихання або кровообігу. Реанімація можлива протягом 5-ти хвилин. Можливе й повернення до життя і навіть відновлення достатнього стану здоров’я – але це вже як пощастить, і яку міцність організму дали Бог і Природа людині при народженні.
10. Ну і останнім, десятим найнижчим щаблем «драбини» здоров’я людини є її біологічна смерть – не дай Бог, звичайно, але що поробиш – на жаль, всі там будемо. Тут єдине, чим наше прижиттєве здоров’я може послугувати людству – це придатність якогось органу нашого уже холодного тіла для трансплантації і допомоги іншій людині, хворій, але ще живій.
Прочитали? Визначили попередньо і по-дилетантськи, на якій ви сходинці по «драбині здоров’я» униз? До лікаря негайно – за всебічним обстеженням, професійним діагнозом та фаховою допомогою! Дорого? Так. Але стихійно запускати своє здоров’я – собі дорожче, як кажуть в Одесі. І беріться за себе, поки не пізно. Адже над нашим здоров’ям нависає стільки різноманітних загроз, на нас нападає стільки всіляких болячок – мало не здасться.

Напади на здоров’я

Загрози нашому здоров’ю нагадують мені осиний рій. Вони можуть довго кружляти над нами і не кусати, але варто нам втратити пильність і повести себе неправильно, як одна за іншою такі «оси-загрози» пікірують на наш організм і болюче його жалять. Розглянемо деякі типові загрози-напади.

Тютюнопаління

Мама-вбивця своєї майбутньої дитини

Якщо б якомусь інопланетянину прочитали визначення цього явища – «вдихання диму висушеного тліючого листя», він або розгубився б, або ж розсміявся, наскільки чудернацько це звучить. Однак, йому стало би не до сміху, якби він почув більш детальне пояснення – що у тому тліючому листі міститься нікотин, такий собі алкалоїд, який має легку наркотичну дію і викликає звикання – за тим самим фармакологічним та психологічним механізмом, що й звикання до «важких» наркотиків.
Людству відома точна дата, коли тютюнопаління з вузького замкненого острівного звичаю розпочало свій спочатку маленький, а потім тотальний наступ на Європу, згодом і по всьому світу. 12 жовтня 1492 року, коли іспанська флотилія Христофора Колумба висадилася, як вони вважали, на східний беріг Індії, їх зустріли аборигени із рулончиками щільно скрученого тютюнового листя, які вони називали «сигаро». Аборигени вдихали дим «сигаро» на всіх церемоніях до тих пір, поки, як вони зуміли пояснити, на них не сходив «Великий Дух» – тобто, висловлюючись жаргонною мовою моїх студентів – «до опупєнія», або ж, додам, до просвітлення – кому як видасться точніше.
Захоплення тютюнопалінням було першою реакцією Європи на екзотичну новинку, привезену Колумбом та його матросами. Очевидно через слабкий наркотичний післясмак тютюну приписували навіть лікувальні властивості. А Жан Ніко де Вільмен, посол Франції в Португалії, навіть порадив у 1560 році тютюн французькій королеві у якості засобу від головного болю, чим своєрідно обезсмертив своє ім’я, бо саме на його честь назвали сорт тютюну Nicotiana tabacum, з якого уже через два з половиною століття німецькі хіміки виокремили чистий нікотин.
Українські сучасні «королеви» не гірше тодішньої французької цінують легку наркотичну дію нікотину і палять, як паровози. Коли ви зайдете у двір не тільки будь-якого середнього чи вищого учбового закладу України, а навіть школи, то обов’язково побачите дівчину з «сигаро» в зубах, яка нічого не знає про «Великого Духа», але не гірше отих давніх аборигенок прокачує дим із рота в ніс, а по цій дорозі й через легені та мозок. Їм охоче складають компанію ровесники-хлопці, такі собі сучасні «нікодевільмени».
Ці молоді люди проходять в своєму ставленні до тютюну той же шлях, що і людство у цілому. Так, через 11 років після Ж.Ніко де Вільмена, іспанський лікар Ніколас Мондарес написав книгу про цілющі властивості тютюну, в якій описав 36 хвороб, які, начебто, тютюн лікує. Ще через 17 років, у 1588 році, один із першоколоністів Америки, мешканець Вірджинії Томас Харрієт почав пропагувати щоденне паління тютюну як засіб для покращення здоров’я. Проте гіркий парадокс полягає у тому, що він сам став жертвою своєї поради – помер від раку.
Як тільки не боролися з цією звичкою у різні епохи при різних правителях! Король Франції Людовик XIV обмежив сферу розповсюдження тютюну винятково аптеками, у Персії виривали курцям ніздрі, турецький султан Мурад ІУ садив за куріння на палю, англійці в XVI столітті виставляли на площах відрубані голови курців з люльками в роті.
В Італії спочатку діяли м’яко – курців відлучали від церкви, поки якось не увірвався терпець і п’ятьох монахів – заядлих тютюноприхильників – замурували в стіну живцем у якості наочного посібника з боротьби з цією шкідливою звичкою.

	Люлька – елемент козацького іміджу

Коли у 1634 році внаслідок куріння згоріла дерев’яна Москва, цар Олексій Романов наказав катувати тих, у кого буде знайдено тютюн, бити батогом на «козі» до тих пір, поки не скажуть, де взяли «бісівське зілля». В інший період історії росіяни посилили перський досвід – курцям не просто виривали ніздрі, а відрізали носи і відсилали на каторгу до Сибіру. А вже цар Петро І державною волею своєю насадив у Росії тютюнопаління, як і інші європейські звичаї, примусово. Від його люльки до люльки Сталіна символічно пролягає шлях російського тоталітаризму.
Проте самі по собі люльки у цьому, звичайно, не винні. У якості курильних трубок їх використовували споконвіку, у тому числі й в Україні.
Важко навіть уявити собі образ козака без люльки. Узявши вустника до рота, прикусивши загубник, пожовтілими від диму зубами міцно тримав козак свою люльку, цінував її, співаючи: «А тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться». Згадаймо, що і гоголівський Тарас Бульба потрапив у полон до ляхів і загинув власне тому, що навіть під час польської погоні за козаками повернувся назад шукати люльку, яка випала у траву.
Але те, що добре у пісні та легенді, не завжди є добрим з точки зору медицини. Не одного козака погубила люлька, не одного нащадка козацького нині продовжує губити тютюн – і чоловіків і жінок. І давнє прислів’я: «Козак без люльки, як без коня» вже застаріло, бо сучасні авто-коні від водія сигарет нагально не потребують.
Статистика цієї шкідливої звички по Україні така:
• В Україні щоденно курить 45% дорослих чоловіків і 9% дорослих жінок, серед молоді курить 45% юнаків і 35% дівчат;
• Всього в країні нараховується близько 9 мільйонів активних курців, що складають третину всього працездатного населення країни;
• Україна займає 17 місце в списку країн-лідерів за кількістю курців;
• Щорічно до числа курців долучаються не менш ніж 100 000 українців;
• Кожен четвертий підліток в Україні викурює першу сигарету у віці 10 років;
• Україна є другою країною у світі (після Чилі), де у віці 13-15 років курять більш 30 % юнаків і дівчат;
• Україна посідає ІІ місце за кількістю викурених цигарок на одного громадянина. На кожного українця припадає понад 2500 сигарет – майже 7 щоденно;
• Розрахунки Всесвітнього банку свідчать про те, що економічні збитки України від тютюну складають близько 2-х мільярдів доларів щорічно;
• За офіційною статистикою, в Україні щороку від хвороб, пов’язаних з курінням, помирає 120 тисяч осіб.
Чи не тому навіть і серед курців зростають антинікотинові настрої? Ось погляньте:
• Понад 90% населення України підтримує заборону куріння на всіх робочих місцях;
• Підтримка повної заборони реклами тютюну серед населення – 70%;
• 68% курців заявили, що зацікавлені у відмові від куріння, а серед тих, хто будь-коли курив щодня, 26% вже є колишніми курцями;
• 31% вважає, що куріння кальяну призводить до серйозних захворювань;
Поширеність щоденного куріння за останні 5 років в Україні суттєво зменшилась. Так, у 2005 році щоденно палили 62% чоловіків (від 15 років і старше), а в 2010 вже 45%. Кількість жінок-курців скоротилася майже вдвічі – з 17% до 9%.
Дослідження показує: якщо молодь віком 12-17 років віку палить, то ймовірність вживання ними героїну у 12 разів, а кокаїну у 51 раз вища, ніж у тих, хто не палить.
Якщо молодь 12-17-літнього віку випалює більше пачки цигарок, то ймовірність вживання ними героїну вища у 51 раз, а кокаїну у 106 разів.
А ось молодь, яка ніколи не палила, майже ніколи не вживає героїн або кокаїн, і це є дуже красномовним аргументом проти тютюнопаління.
Коли Адольф Гітлер інструктував своїх сатрапів: «Для слов’ян жодних щеплень, жодної гігієни. Лише горілка і тютюн» – він знав, що є факторами деградації людини. А багато хто в сучасній Україні добровільно виконує цей людиноненависницький заклик.

Алкоотруєння

Відомо, що алкоголь є словом арабського походження, складається з «аль» – артикль і «коголь» – пахощі або (інше значення) фарба для очей, приготована на спиртній основі. Щодо фарби для очей – цей вираз не є суто образним, то є чиста правда, бо людина, яка добряче вип’є, дивиться на світ уже «перефарбованим» поглядом. Алкогольна призма фарбує пиякам світ інколи у чорне, інколи у рожеве. Недарма є такий анекдот: «Коли я прихожу до бару, то вибираю поглядом найбільш некрасиву жінку у барі і починаю замовляти «дрінки». Коли відчуваю, що вона вже починає мені подобатися, розумію – достатньо. Розплачуюся і йду додому».
Коли у сучасному супермаркеті дивишся на шеренги неймовірно ефектних, яскраво оформлених і різноманітних алкогольних напоїв, не віриться, що з давніх пір спирти здебільшого застосовуються як розчинники смол, лаків і у виробництві фарб, у парфумерній промисловості й у фармакології. Найзнаменитіший із спиртів етанол (інші назви: етиловий спирт, винний спирт) одержують у процесі бродіння, і саме він є основою алкогольних напоїв.

 

	Ефект «перефарбування» погляду у пияків

 

Потрібно знати, що етанол– це потужна психоактивна речовина і один з найстаріших наркотиків, а у деяких випадках – отрута; такий відносно слабкий алконапій, як пиво, вживали ще у прадавньому Вавилоні, а виробництво вина відоме з п’ятого тисячоліття до н. е. Та й київський князь Володимир, можливо, не у тверезому стані прорік мусульманам: «Веселіє Русі пітіє є». Хоч і любив він піднімати заздравні чаші з медами та винами, але, все одно, вдячні нащадки оголосили його святим і рівноапостольним. Читачі, до речі, мають знати, що давньоруське пиття зовсім не було схожим на наше пияцтво. По-перше, русичі пили слабоалкогольні натуральні домашні напої – брагу, меди, квас – хорошої якості, напиватися було не прийнято, загалом народ був працелюбним і не гулящим. Історик І. Г. Прижов повідомляє, що «...пияцтва в домосковській Русі не було, не існувало його як вади, що роз’їдає народний організм».
Християнський народ довгі століття тримався, але потім з різних причин почав пити все більше, та й споювали його у корчмах і шинках уміло. За дивними законами чоловічої психології уміння добре випити і «тримати удар» алкоголю з часом стало своєрідною доблестю, зокрема, і в Україні. Пили українці – хто більше, хто менше – у Княжу добу, у Руїну, за часів Данила Галицького і в Січі. Пили з горя і з радощів, а коли не було ні того, ні іншого, то пили за Віру та рідну землю.
Недарма в своєму збірнику поезій «Лірник» опублікував я, продовжуючи лірницьку традицію, великий цикл пияцьких пісень, бо гультяйство з часом стало вважатися чоловічою козацькою доблестю українців. І, хоча ці рядки написав з іронією:

«Коли немає приводу, щоб випить,
то це іще не привід, щоб не пить…» –
в них якраз відображена ота психологічна традиція, яку один із літературних героїв висловив словами: «А я п’ю, тому… що я п’ю».
Зазначу при цьому, що не можна перебільшувати схильність до пияцтва в козацькому середовищі. Відомо, що під час військових походів пити суворо заборонялось, а порушників жорстко карали. Намальована Гоголем картина безмежного пияцтва у день приїзду на Січ Тараса Бульби з синами відображала картини міжвоєнного відпочинку та розслаблення козаків, але подібне зовсім щезло з козацького побуту під час описаних Гоголем сцен військових облог, сутичок і боїв.
Однак, статистика алкоголізму в світі та Україні є настільки загрозливою, що на зміну хвацькому демонстративному гультяйству та пияцтву, яке культивувалося не найбільш розумними нашими співвітчизниками, має прийти для початку усвідомлення небезпеки цього найпоширенішого виду наркоманії.
Три стадії втягування у алкоголізм такі: вживання, звичка і хвороба.
Вживаємо потроху майже ми всі, окрім свідомих тверезників та людей, яким стан здоров’я не дозволяє вживати. Як було сказано у популярному радянському комедійному фільмі: «На халяву пьют даже язвенники и трезвенники».
Коли помічаємо, що рука сама тягнеться до пляшки, то маємо зрозуміти – почалася стадія звички і хоч трохи, але випити нам хочеться. Чарка за вечерею, чи пляшка пива у спеку – це не страшно. Страшнувато стає, як без цього починаєш відчувати, що тобі чогось суттєвого не вистачає за столом.
І коли без цього уже не можеш обійтися, коли увечері не знаєш міри, а зранку тягне похмелитися – знай, що ти уже міцно засів у третій стадії, що у тебе почалася хвороба.
Правда і тут багато що залежить від міцності організму, витривалості нервової системи і уміння печінки «тримати» алкогольний удар.
Розповім таку яскраву історію. Її викладають по-різному, але сенс у всіх варіантах однаковий. Я розкажу те, що чув сам свого часу на Донбасі.
У Донецьку на проспекті ім. О. Засядька є знаменита шахта імені колишнього легендарного вугільного керманича Засядька. Цей билинної сили та залізної волі українець, уродженець Горлівки, був видатним організатором вугільної справи на Донбасі. Коли Сталін вирішив призначити його на посаду міністра вугільної промисловості СРСР, то тут же отримав письмовий донос (напевне, від якогось претендента на цю посаду), у якому повідомлялося, що Засядька ніяк не можна призначати міністром, оскільки він є п’яницею.
Сталін запросив Засядька до себе. На столі стояли грузинські вина і горілка. Коли Сталін хотів налити Засядьку вина, той сказав: «Вибачте, я горілки» – і налив собі повний 250-грамовий гранчак оковитої. Випили – Сталін вина, Засядько горілки. Відмовившись закусити, Засядько налив собі ще один гранчак, заінтригований Сталін собі – вина. Випили. Знову без закуски. Засядько налив собі третій гранчак по вінця і випив. Вкрай здивований Сталін вирішив подивитися, чим усе це закінчиться і потягнувся до пляшки, щоб налити Засядьку четвертого гранчака. На що Засядько накрив свого стакана мозолистою рукою і твердо сказав: «Ні, товаришу Сталін, все. Засядько норму знає». Після чого провів з генсеком змістовну бесіду про стан справ у вугільній промисловості і перспективи її розвитку. Після того, як могутній козарлюга пішов, вкрай задоволений Сталін написав резолюцію на доносі: «Засядько норму знає». І призначив українця міністром.
Однак, як і у вищенаведеному випадку з Томасом Харрієтом, Засядько через 15 років таки став жертвою свого неймовірного пияцтва. Прохолодним вересневим вечором, добре набравшись із друзями, пенсіонер О. Засядько вирішив пройтися додому пішки. Втомився, приліг на лавку і оковита козака зморила. Простудившись, він захворів на легені і невдовзі помер. І в якому квітучому чоловічому віці! Усього два дні не дожив легендарний вугільний керманич до свого 53-річчя. Йому б ще й жити і жити… І таке можна сказати про тисячі життів, зокрема, і сучасних українців, життя яких вкоротив алкоголізм.

Вважається, що у середньому 15-17 років забирає у людини пияцтво.
Для статистики алкоголізму в Україні виразною є цифра 40. Так, із сорока обстежених на предмет дитячого алкоголізму країн Україна посідає, на наш сором, перше місце – 40% українських підлітків 14-18 років регулярно вживають спиртні напої, щодня алкоголь вбиває 40 українців, щороку через алкоголізм в Україні помирає понад 40 тисяч людей. Біля 40% чоловіків у нас передчасно йде з життя через «зеленого змія». Лише офіційно зареєстрованих алкоголіків в Україні нараховується 700 тисяч, а неофіційних – вдвічі, втричі більше.
Національною бідою стає пивний алкоголізм. Не вважаючи пиво алкоголем, будучи впевненими в його нешкідливості, частка пивних алкоголіків за останнє десятиліття зросла в 10 разів і складає у великих містах від 10% загального числа хворих на пияцтво. При цьому уже 1% дітей 12-13 років щодня вживають алкоголь і не тільки пиво.
Суспільна, особливо жіноча свідомість завжди відкидала пияцтво, клеймила його у анекдотах та примовках. Народною реакцією на пияцтво були ущипливі прислів’я на кшталт: «П’яниця і свиня – то однакові звання», або «Пий, брате, пий, а на старість – торба й кий». Але особливо болючим наслідком пияцтва, яке є, як відомо, матір’ю усіх вад та добровільним божевіллям, стає руйнування сім’ї: «З горілкою обвінчався – сім’ї відцурався». П’яниця п’є не алкоголь, він п’є сльози своєї дружини і дітей. А крім того, отримує важкі удари по здоров’ю, фізичному та психічному, зокрема, такий дошкульний інтимний удар, як передчасна імпотенція.
Для чоловіка його «чарівна паличка» є настільки важливою умовою нормального чоловічого самопочуття, що коли внаслідок непомірного пияцтва наступає передчасна слабкість, багато хто не може знайти з цієї ситуації нормального виходу і, замість того, щоб перестати пити та відновити своє здоров’я, заливає горе новими порціями пійла, чим ситуацію лише загострює.
Трагедія пияцтва переростає масштаб особистого нещастя і може стати загальнонаціональною бідою. В Україні це вже відбулося. Саме час бити на сполох і вживати надзвичайних заходів.

Чи вистачає охорони на ці напади?

Зверніть увагу – я розглянув лише деякі загрози здоров’ю українців, але і з того видно, що міністерство охорони здоров’я не в силі справитися з цими нападами. Його бюджет є жалюгідним, відсутня єдина національна кампанія боротьби за здоровий спосіб життя. Сьогодні в Україні не модно масово бігати зранку, не модно масово ходити у фітнес-клуби (їх мало і вони дорогі), не модно займатися жодними оздоровчими програмами. Лідери різних сфер, які є відомими, популярними і могли б слугувати прикладом для молоді, переважно літають, їздять, прикладу здорового способу життя не показують. Фізкультуру в школі фактично знищили, спортпідготовка у вузах тихо конає, фігури більшості служивих у погонах середнього віку (міліція, армія, інші правоохоронні органи) є далеко не спортивними, а що вже казати про не служивих. На телеекранах постійно бачимо людей із сигаретами та бокалами у руках, країна безупинно фуршетить, рекламується усе, окрім того, що зміцнює здоров’я нації; враження таке, що відбувається бенкет під час чуми.
Ми роз’їдаємося, розпиваємося, лінуємося, не ворушимося – але хочемо жити так, як у тих країнах, де тяжко працюють, обмежують себе у їжі та напоях, крутяться, як білки у колесі, щоб людина, сім’я та країна процвітали. Згадуючи День донора і розуміючи, що кров можна перелити не тільки індивідууму, але й цілому народові, згадаю свого короткого вірша:
«Змінили Україні групу крові –

Такого їй за триста літ влили!..
І більшість не святкує на Покрову,
І не вінок, а «лапті» їй сплели…».
Україні конче потрібна народна влада, яка б турбувалася не про дерибан власності та бюджетів, не про «відкати» від тендерів та держзамовлень, не про поповнення власних офшорних рахунків та статутних капіталів своїх установ, а про майбутнє нації. Фундаментальним елементом цього майбуття є здоров’я народу. Коли кажуть, що у здоровому тілі – здоровий дух, то печально фіксуємо, що «тіло» народу України хворе, тому і український дух в країні кволий.
Що ж порадити кожному українцеві, який сьогодні здоровий-не здоровий, хворий-не хворий, хто опустив руки, відчуває апатію та безнадію, кому вже нічого не хочеться – а у нас таких надто багато.
Політики порадять шукати себе у борні. Як психолог, скажу: знайди себе, свій шлях, налаштуй себе оптимістично, самореалізовуйся. Життя багатогранне і прекрасне. Віддай йому усе, що можеш – Розум, Серце, Дух. Візьми від нього усе, що воно дає – Істину, Добро і Красу. Не допусти, щоб ти брав від життя більше, ніж даєш йому. Тільки тоді буде гармонія. Тільки тоді у тебе виростуть крила. І буде відчуття здоров’я – психічного, духовного – навіть тоді, коли фізично ти далеко не олімпієць. Не сподівайся на міністерство, воно не охороняє твоє здоров’я. Сподівайся на істинних медиків, які вірні клятві Гіппократа, і яких я разом з читачами вітаю зі святом! Сподівайся на себе, на гарних людей, на все прекрасне у цьому світі. Прекрасне переможе – з твоєю допомогою також. Коли кожен з нас внесе у цей світ часточку любові, турботи, ввічливості, самовідданості, творчості, серйозності, гумору, людинолюбства – усього цього стане в світі більше, ніж зла і печалі. Живіть так, щоб на ваших похоронах плакали не тільки рідні і близькі. Не вмирайте якомога довше – бережіть своє здоров’я.
Закінчу невеличким експромтом, який народився після вичитування цієї статті перед її відправкою до редакції:
«Даруй. Бери.
Давай і віддавайся.
Все до пори.
Лети життям у вальсі».

Ніч на 16 червня 2011 року, 01. 45 хв.

Адреса для відгуків та листування:
[email protected]