Гаївки – обрядові весняні пісні у супроводі дівочих хороводів. Вони є невід’ємною частиною християнської культури, хоча виникли ще в далекі язичницькі часи.

День воскресіння природи у наших пращурів був святом зустрічі Гайбога і богині Гаї. В цей день у священних гаях понад річками, де стояли зображення кумирів, яким поклонялися наші предки, молодь співала гаївки. Поруч із зображеннями кумирів ставили квіти, рушники та писанки. Традиції Великодніх забав та тексти гаївок передавалися із покоління в покоління. В дохристиянських гаївках відтворювався процес посіву, саджання в землю всякого зела, його росту та збирання врожаю. У християнських традиціях гаївки відображають радість весни та Воскресіння Христового.
Христос Воскрес! Радіє світ приходові весни, пробудженню життя, з дзвіниць церковних передзвонюються голосні та мелодійні дзвони. Із барвистими, ошатними кошиками до церкви прямує гурт людей, щоб поклонитися Христові.
Слова “Христос Воскрес!” мають велику силу у народній уяві. Згідно з легендою, від дня свого воскресіння Спаситель посадив у підземелля(під скалою, де був його гріб) головного сатану і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей та 12 залізних замків, Якщо сатана перегризе все це від одного Великодня до другого – тоді буде кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері, і ось-ось перегризе останній ланцюг. У цей момент заспівали люди “Христос Воскрес!”. Всі замки, двері і ланцюги знову відновилися, і нечистий мусів починати все спочатку. А якщо настане такий час, коли люди перестануть співати “Христос Воскрес!”, тоді сатана перегризе останній ланцюг і буде кінець світу.
Великдень – цілковита перемога весни над зимою, життя над смертю. Це одне з найбільших після Різдва Христового свят у християнській релігії, яке називають Паскою. В цей день на світанку наші предки прямували до церкви. Спочатку відбувалася служба Божа, під час якої виносили святу Плащаницю. Присутні християни з хоругвами і співом обходили навколо церкви. Зі сходом сонця церковний хор починав співати “Христос Воскрес із мертвих...” Обзивалися три дзвони, сповіщаючи про те, що пора нести паску для освячення. Традиційно до кошика клали бабку, сир, масло, домашні ковбаси, яйця, писанки, хрін, сіль, паску, заквітчану барвінком. Після освячення великоднього кошика сім’я прямувала додому. Урочисто сідали до столу. Освячене яйце розрізали на частини – скільки було людей за столом.
Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Молодь збиралася біля церкви. Дітвора бавилася в “жмурки”, “гойданку”, “млинець”, “лавку”. Особливо полюбляли гратися в “цоканє” (биття яєць). Той, кому вдалося розбити яйце суперника, забирав його собі. Парубоцькі ігри (“піп”, “чорт”, “харлай”, “бити лупака”, “довгої лози”, “шила бити”, “кашу варити” та ін.) показували змагання у спритності, швидкості і силі. У дівочих (“кострубонька”, “мак”, “кривий танець”, “жельман”, “подоляночка”, “шум”, “вербова дощечка”) – випробовувалися художні здібності учасниць, вміння танцювати та співати, перевтілюватися в певний художній образ. Зустрічаючи весну-красну, вимощували руками дощечку, виспівуючи при цьому “Вербовую дощечку” вітали її жученьковою музикою (“А в нашого жученька”), загравали з хлопцями (“Коло млина долина”). Буковинські старожили пам’ятають, як ще до середини 40-х років місцеві парубки в центрі села монтували гойдалки-“колиски”, на яких впродовж Великодніх свят колисали дівчат. На другий і третій день Паски влаштовували танці з музикою і до пізнього вечора сільська молодь забавлялася.
Сьогодні по всій території України, особливо в Західній частині, відбувається відродження стародавніх традицій у вигляді фольклорно-етнографічних свят, зокрема, Великодніх гаївок. Ці свята пробуджують інтерес до народної творчості, сприяють відродженню оригінальних, призабутих пісень, оскільки, кожний фольклорний колектив намагається бути неповторним, віднайти цікаву самобутню програму, а це можливо лише при глибокому знанні й використанні місцевого матеріалу та збереженні народного колориту. Хочеться вірити, що ця чудова традиція наших предків приживеться і вкорениться в українському Чикаго, і вже в цьому році довкола велично-ошатних церков закружляють у Великодніх хороводах-гаївках наші діти та онуки. Для цієї оказії подаю тексти найвідоміших пісень-гаївок:

ТИ, МІЙ МИЛИЙ, МИЛИЙ ТАТАРЧИКУ
Ставши в коло, дівчата співають. Всередині кола ходить одна із них і руками відтворює те, про що йдеться у веснянці.
Ти, мій милий, милий Татарчику,
Поплинь, поплинь по Дунайчику.
Та й розчеши русу косоньку,
Та вмий собі біле личенько.
Та зашнуруй черевиченьки,
Шукай собі товаришечки.
Наприкінці веснянки дівчина підходить до котроїсь із своїх подруг, виводить її в коло, а сама стає на її місце. Веснянка починається знову.

ВЕРБОВАЯ ДОЩЕЧКА, ДОЩЕЧКА
Вербовая дощечка, дощечка,
Ходить по ній Настечка, Настечка,
· Де ж ти, Настю, бувала, бувала,
Як діброва палала, палала?
· Відром воду носила, носила,
Та й діброву гасила, гасила.
Ой займу я овечки, овечки,
Наздогоню дівочки, дівочки.
Ви, дівочки, сестрички, сестрички,
Займіть мої овечки, овечки.
Бо мій милий високий, високий,
Як припічок високий, високий.
Як припічок западе, западе,
То мій милий пропаде, пропаде.