У мальовничому селі Білі Ослави, у Карпатських горах, 130 років тому, 29 березня, 1881 року, в сім’ї лісничого народилася відома українська дитяча письменниця Марійка Підгірянка.

Саме під таким псевдонімом Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська увійшла до плеяди українських письменників. Батько – німецького походження, мати – українка. Вони плекали в своїх дітях любов до Батьківщини, любов до Бога. Крім батьків, дідусь Микола Волошин, який був священиком у сусідньому селі Заріччя, мав великий вплив на дівчинку. Марійка, коли була ще дитиною, їздила з дідусем на возі в сусідні села на празник. Дідусь мав велику бібліотеку, пізніше Марійка з неї багато почерпнула для себе. Марійчині батьки часто переїжджали, можна сказати, по всій Гуцульщині, а малу Марійку залишали в дідуся, де її доглядала бабуся та тітки.
Села Білі Ослави, Заріччя (тепер Надвірнянського району), Уторопи (Косівського району) дали Марійці натхнення для писання віршів.
Вона писала: “Я – самоук, несміливе дитя Підгір’я. Списувала, що мені старі ліси переповідали. Та не знаю, чи розуміла добре смерекову мову...А писала, бо чула душевну потребу вилити на папір ті враження, якими напувала мене краса природи. Певно, що й читання улюблених письменників не залишилося для мене без сліду. Під впливом Кобзаревої музи розбудилася в мені національна свідомість і дбайливість виробляти свою мову”. Ще в шкільному віці Марійка Підгірянка прочитала Кобзар і після цього почала писати вірші українською мовою. До того часу вона складала вірші польською мовою та друкувалася в журналі “Блющ”.
Перша Марійчина поезія – “Ой, не нам в кайданах ходити”, та вперше під цим віршем підписала вона свій псевдонім – Марійка Підгірянка. Цитую цей вірш:
Ой, не нам, та не нам,
В кайданах ходити!
Ой, не нам, та не нам,
Ворогам служити!
Кланятися панам
Та ще чурам панським.
Ой, не нам, та не нам,
Онукам гетьманським!
Ой, не нам,та не нам,
Конати в неволі,
Дать орать ворогам
На своєму полі.
Карки гнуть під ярмом
Шляхетським та московським,
Ой, не нам, та не нам,
Потомкам козацьким!
Ой, не нам вічно жить
В оковах, що тиснуть,
Гей же руки пружить,
Хай окови тріснуть!
Ну ж в огні боротьби
Серце й дух кріпити,
Бо не ми, ой не ми
Будемо хилитись.
Ой, не нам вічно жить,
Дивлячись в могили.
Брати! Ну ж гартувать
Молодії сили!
Серцем, духом, грудьми
Край свій боронити.
Хай світ знає, що ми
України діти.
Вірші, такі, як оцей, мають велике значення і в сьогоднішній час. Марійка Підгірянка в своїх творах закликала всіх нас для Вкраїни вірно жити.
Україно, ти мій краю,
Над все в світі милий,
Любов Тобі присягаю
Вірну до могили...
(Уривок з вірша “Присяга”,1922).
Марійка Підгірянка – дитяча поетеса, дана Богом. З її поетичного пера віддзеркалюється любов до дітей. Вона передає любов до неньки-України, до рідної матусі та любої бабусі. Пише і на релігійну тематику: про Великодні та Різдвяні свята.
У вірші “Мати” вона промовляє:
Хто тебе так щиро любить,
І вбирає, і голубить.
І кладе в постельку спати?
Мати....
Або віршик під назвою “Дуже люблю”.
Матусю, дай руки твої поцілую,
За шийку тебе обійму,
І щічки погладжу. Ти знаєш, матусю,
Як дуже тебе я люблю!
І ти мене любиш, хоч я неслухняна,
Частенько і шкоду роблю.
Та ти все пробачиш, мене поцілуєш,
І я тебе дуже люблю!
Крім Марійки, в сім’ї було ще четверо дітей: Ганнуся, Галина, Іванка та Севастян. Сестричку Ганнусю часто бавила Марійка. Марійка Ленерт була дуже здібною дитиною. Її було прийнято до другого класу, перескочивши перший. Пізніше вона здає іспити за восьмикласну жіночу виділову школу в Коломиї.
У 1896 році Марійка Підгірянка познайомилася з Ольгою Кобилянською в с. Довгопіллі, що на лівому березі Черемоша, у свого вуйка, священика Івана Попеля.
В 1900 році Марійка Ленерт здає екстерном іспити до Львівської учительської семінарії. Працює вчителькою разом із своїм чоловіком Августином Домбровським в Уторопах, Рибному Косівського повіту, в селі Ворона Коломийського повіту, в багатьох інших школах Галичини та Закарпатської України.
Марійка вперше почула голос Івана Франка в 1904 році на вічі галицьких учителів у Львові і там же познайомилася зі своїм судженим, молодим вчителем Августином Домбровським, випускником Тернопільської вчительської семінарії. Довідуємось також, що в 1927 році Марійка Підгірянка приватно вчить онуків Івана Франка, синів дочки Івана Франка – Ганни Франко-Ключко.
Вона зустрічається з художником Іваном Трушем, письменником Маковеєм, який пропонує їй друкуватися в часописах Буковини. Письменник Гнат Хоткевич, завітавши в село Рибне до молодого подружжя Домбровських, узяв кілька віршів Підгірянки, щоб надрукувати в Харкові. В цей час, з Божої ласки, в Домбровських збільшується сім’я – народжується їхній син Остап. Пізніше родина Марійки та Августина Домбровських знову поповнюється: Романом, Маркіяном та Даринкою.
Коли Домбровського, чоловіка Марійки, забирають до австрійської армії, Марійку з чотирма дітьми висилають у табір біженців австрійського містечка Гмінд. Тут, в Гмінді, пропадає багато її творів. В 1918 році Августин Домбровський повертається з російського полону. До нього в Моравію(Чехія) переїжджає дружина з дітьми. Через рік вони повертаються в Україну.
Життя Домбровських було завжди “на колесах”, вони, переважно, проживали в орендованому помешканні, або у шкільних приміщеннях. Їх постійно переслідує радянська влада. Але Марійка Підгірянка не зламалася душевно, вона продовжує писати.
Сьогодні багато рукописів поетеси зберігаються у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника, у музеї міста Коломиї, деякі примірники зберігаються у Національному літературному музеї України, у науковій бібліотеці Ужгородського університету, у музеї Марійки Підгірянки в селі Білих Ославах, що на Івано-Франківщині.
Сьогодні багато краєзнавців досліджують життя талановитої української поетеси. Я особисто добре знайома з науковим працівником музею с. Білі Ослави, лауреатом обласної освітянської премії ім. Марійки Підгірянки Василем Левицьким (двоюрідний брат мого чоловіка),який багато попрацював у різних архівах України, щоб перевидати книжечки цієї авторки. Саме Василь Левицький спілкувався з її дітьми – дочкою Дарією та сином Маркіяном, який проживає в Австралії та довідався багато цікавого про життя Марійки Підгірянки.
Марійка Підгірянка для нас усіх є прикладом доброї матері, дружини, вчительки, поетеси, бабусі, а головне – великої свідомої українки.