Уже перші християни у день єврейської Паски розпочали практику поминання мук та смерті Ісуса Христа. Для того, щоб належно провести цей день, вони вирішили відбувати його у пості. У первісній Церкві цей 1-3-денний піст вважався не перед- пасхальним постом, а самою Паскою.

У ІІ та ІІІ століттях Церква починає звертати велику увагу не лише на сумну подію Христових мук та смерті, але й також на радісний факт Воскресіння Христа. Так виникла практика хресної та воскреслої Паски. Протиріччя, які виникли згодом, усунув 325 року Нікейський Собор.
У ІІІ ст., як зазначає у книзі “Пізнай свій обряд” о. Юліан Катрій, передпасхальний піст у деяких Церквах триває уже впродовж тижня: на сьогодні – це Страсний тиждень. Перші свідчення про 40-денний передпасхальний піст беруть початок з IV ст.
Розбіжність у визначенні дати Паски між Сходом і Заходом виникла після запровадження у XVI ст. григоріанського (нового) стилю, коли на Заході почали використовувати нову формулу вираховування Паски, пов’язану з впровадженим календарем. У східній церковній традиції продовжує зберігатися юліанський (старий) стиль, а тому дата Паски вираховується від рівнодення за старим стилем, в той час, як у західній традиції дата Паски визначається від рівнодення за новим стилем. Іноді випадають роки, коли християни різних Церков святкують Великдень одночасно.
Хоча говоримо про 40-денний Великодній піст, та у Східній Церкві він фактично триває 36 з половиною днів – сім тижнів без субот та неділь, а також Велика субота безпосередньо перед Паскою та половина ночі перед Паскою.
Західна Церква має 6-тижневий Великий піст, оскільки, суботи також вважає пісними днями. Щоб піст мав сорок днів, то до 36 днів основного посту Західна Церква у VII ст. додала ще чотири дні на початку посту, тому й розпочинається піст у т. звану Попільну середу. За традицією, що склалася ще в Латинській Церкві у VІІІ столітті, цей день одержав назву Попільна середа через стародавній обряд посипання голови попелом на знак покаяння. Попіл отримують, спалюючи пальмові галузки, що залишилися з торішнього свята Входу Господнього в Єрусалим. Потім його освячують, і священик посипає ним у формі хреста голови парафіян.
Дотримуватися строгого посту Католицька Церква вимагає лише в Попільну середу, Страсну п’ятницю та Велику суботу. В інші дні посту приписами Греко-Католицької Церкви забороняється їсти м’ясо, але дозволені молочні продукти, яйця. Так зване “злагіднення” постів у Католицькій Церкві відбулося після Другого Ватиканського Собору (1962-65 рр.), адже піст для християни – це, насамперед, час відновлення духу у молитві та вправляння у християнських чеснотах.
У період Великого посту не влаштовуються весілля та інші гучні урочистості. Піст для християн повинен стати часом подвигу душі та тіла, належної підготовки до Великодня, зокрема. Час посту відображається і в практиці церковної молитви. Характерна Літургія Великого посту у Східній Церкві– Літургія наперед освячених дарів– є поєднанням вечірньої зі Святим Причастям, не містить молитов освячення. Звична Літургія відправляється у час Великого Посту лише в суботу та неділю. В усіх богослужіннях під час Великого посту від понеділка до п’ятниці Східна Церква має практику доземних поклонів.
Увесь зміст і мету Великого Посту чітко висловлює молитва св. Єфрема Сирійського, яку повторюють у Східній Церкві на кожному великопісному богослужінні: “Господи і Владико життя мого, віджени від мене дух лінивства, недбалості, властолюбства та пустослів’я. Даруй мені, недостойному рабові Твоєму, дух чистоти, покори, терпеливості та любові. О, Господи Царю, дозволь мені бачити мої провини та не осуджувати брата мого, бо Ти є благословенний на віки вічні. Амінь”.

За матеріалами:РІСУ

 

---

 

 

Святий Великий Піст називають також Чотиридесятниця – це одна з найдавніших і найбільш духовних практик християнської релігії. Передпасхальний піст називається Великим не тільки тому, що він найтриваліший, але й тому, що він суворий і найважливіший в житті Церкви і кожного християнина.
Число 40 з давніх-давен мало символічне значення. Тому воно ввійшло і до перед-пасхального посту скоріше в символічному, ніж в буквальному розумінні. У Старому Заповіті читаємо про 40 днів потопу (Буття 7, 4), про 40-річну мандрівку Ізраїльтян по пустелі (Чис. 14, 33), про 40-денний піст Мойсея поки дістав він від Бога таблиці закону (Вих. 34, 28), про 40-денну подорож пророка Іллі до гори Хорив (І Цар. 19, 8). У Новому Заповіті говориться, що 40-го дня Йосиф і Марія принесли Дитятко-Ісуса до Єрусалимської святині, про 40-денний піст Ісуса Христа в пустелі (Мат. 4, 2), про 40-денне перебування Його на землі після свого Воскресіння (Діян. 1, 2).
Свята Церква від самого початку приділяла велику увагу числу 40. У перших століттях були в духовній практиці 40-денні покути, а відтак прийшов й 40-дений піст перед Паскою. В нашому обряді 40-вого дня після народження приносять дитину до церкви, щоб її оцерковити, а також на 40 день поминаємо померлих.

Ціль Великого посту
“Тому, що ми не постили, нас було вигнано з раю. Отже, дотримуймо піст, щоб повернутися туди” (Св. Василій Великий: Про піст І). Час Чотиридесятниці має своє велике значення для нашого духовного життя. Може сьогодні з різних причин ми не в змозі так суворо постити, як постили колись наші пращури, але й сьогодні маємо обов’язок дотримуватися духовного посту, це є духовне очищення і боротьба з нашими шкідливими звичками, обов’язок молитви, сповідування християнських чеснот та добрих справ. І якраз ця наша духовна обнова є властивою і найважливішою ціллю Святого Великого Посту.

Покути в час посту й поклони
У перших століттях християнства в Церкві практикувалася привселюдна покути за різні гріхи чи провини. Багато з тих, хто каявся, дотримуючись традицій Церкви, відбували свою покуту під час Великого Посту. Звідси і глибоко покутний дух наших великопісних Богослужінь.
З нашими пісними відправами тісно пов’язані поклони. Вони бувають або до пояса, або доземні, і практикуються на всіх Богослужіннях Великого посту. На особливу увагу заслуговує молитва св. Єфрема Сірійського († 373) з поклонами. Ця молитва повторюється на кожному Богослужінні. В ній мовби замикається увесь зміст і ціль Великого Посту.
Київський митрополит Георгій (1072-1073) у своєму “Білечеському Уставі” приписує для всіх вірників по 300 великих поклонів щоденно під час Великого посту.

Практика Великого посту
Початок посту – це час покаяння, це день спасіння. Час Великого Посту для кожного християнина – це час духовної боротьби, в якій беруть участь й душа й тіло. Душа бере участь через ревнішу молитву й розважання, через контроль над думками та помислами, практикуючи християнські чесноти і вчиняючи добрі справи. Це внутрішнє настановлення душі проявляється назовні через піст і покутні справи нашого тіла. Без тілесного посту нема й духовного посту. “Наскільки відмовиш тілу, – каже св. Василій Великий, – настільки й додасиш своїй душі блиску духовного здоров‘я”.

Великий піст у нашій церкві
Св. Теодосій Печерський (к. 1035-1074) у своєму Київсько-Печерському монастирі, дотримуючись правил св. Теодора Студита, запровадив суворіший піст на протязі всіх 40 днів. Полегшення всіх постів у цілій Католицькій Церкві прийшло після ІІ Ватиканського Собору. Йдучи за вказівками цього Собору також і наші українські католицькі Владики схвалили і для нашої Східної Церкви полегшення всіх постів, в тому числі і Великого посту.
Незважаючи на це, постанова нагадує всім вірникам про постійний обов’язок молитви, посту та милосердя. “Нехай ці великі полегшення – сказано наприкінці згаданої постанови ІІ Ватиканського Собору – будуть одночасно і сильним спонуканням не грішити та заохоченням до покаяння і вшанування Бога. Нехай пам’ятають вірні християни, що в родині, в якій затихла молитва й занепала практика посту, майже не живе християнський дух. Тому полегшені пости нехай скріплять ревність у молитві і Богослужіннях, у даванні милостині, у праці та в частих святих сповідях і Святих Причастях” (Документи ІІ Ват. Собору).

promin-lubovi.narod.ru