Короткий словник-антисуржик для депутатів Верховної Ради та всіх, хто хоче,
щоб його українська мова не була схожою на мову Вєрки Сердючки

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить Вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
                       Максим Рильський

Багато українців повертаються до своєї мови та прагнуть розмовляти чистою, літературною українською мовою. А мова ж наша одна з наймелодійніших у світі! Мова– обличчя людини, показник її культури. Тому кожен з нас має оголосити війну своєму суржикові.

Русизми в нашому мовленні є наслідком багатовікового засилля російської мови в Україні. Вони проникли в мову мільйонів українців, засмітили її та перетворили в суржик. Дослухаючись до розмов людей на базарах чи у транспорті на Полтавщині та Київщині, які вважаються батьківщиною літературного варіанту української мови, серце від болю стискається. Водночас і радість проймає: засмічено, спотворено, але не знищено. Не встигли. Мине час– і відродиться наша мова, очистяться наші національні джерела. Шлях до цього лежить через зростання загальної і мовної культури українців та їхньої національної свідомості.
Нині поширене вживання русизмів двох основних типів. Перше викликане шкідливою звичкою, мовним безкультур’ям, небажанням стежити за своєю мовою. “Добре утро!”– каже щоранку сусід сусідові. Або ще краще: “Драсцє!” Хіба сусід не знає, що таких слів українці не мають, а вітаються своїми українськими вітаннями “Доброго ранку!” або “Доброго здоров’я!”?
“Канєшно, знають, но, понімаєш, вони на то, навєрно, вніманія не обращають і правильних слов не іщуть, потому шо їм разніца кака?!”– відповів би, мабуть, на моє зауваження згаданий сусід.
Є русизми, які є наслідком неуважності, незнання. Найчастіше вони є російськими кальками.
Наприклад: бувший президент, прошлий рік, поступлення до бюджету, прийняв участь, прийняв міри. А правильно слід казати: колишній президент, надходження до бюджету, минулий рік, взяв участь, вжив заходів. Серед російських кальок є група, яка укорінилася навіть у мову журналістів та дикторів. Ідеться про лексику типу: накопичення, написати заключення, усі без виключення, опити населення, запозичення. Тоді як українською слід вживати слова нагромадження, висновок, усі без винятку, опитування, позички.
Русизми шкідливі не лише тим, що спотворюють українську мову. Багато українців не наважується розмовляти між собою українською мовою, бо вважає, що вона в них засмічена. Вони користуються російською, помилково гадаючи, що їхня російська мова цілком чиста. Насправді вони лише вживають російські слова, а мова їхня на російську мало подібна. Соромно слухати деяких “рускоязичних” лівих депутатів з прізвищем на “-ко”, які з політичних міркувань принципово виступають лише російською, а від їхньої вимови, інтонації та фрикативного звука г замість проривного ґ за верству відгонить глухим українським селом.
Ми сподіваємося, що запропонований нами словничок допоможе багатьом позбутися шкідливих лексичних звичок у своєму мовленні. Ми віримо, що вдосконалення української мови змусить багатьох українців перестати соромитися її та допоможе їм повернути до рідного слова своїх дітей і внуків.  Стежмо за своєю українською мовою! Не зраджуймо та оберігаймо її!

Юрій Гнаткевич, ukrlife.org

 

 

 

 

---

Жартома про серйозне

Вправа:
відредагуйте текст.
Шановні дєпутати! Драсцє, уважаємі ізбіратєлі! Іскреннє благодарна Голові Верховної Ради за довєріє, який дав слово простій трудівниці-провідниці. Благодарю фракцію незалежних за те, шо приютили мене у своїй фракції і надіюсь на їх помощ, бо я ж ше не маю політичного опита. Сама я, як ви, навєрно, помните, пройшла не по списку, а путьом чесной борьби з газовщиком, банкіром і головой колгоспу от компартії.
Народ довірив мені і я постараюсь оправдать.
Кандідатом у депутати мене висунув трудовой колєктів нашого поїзда. Я сначала сумнівалась і не рішалась. Но Геля умная дєвочка, хоч і молоде таке. Мовчить-мовчить, а іногда як скаже, то хоч записуй. “Не будьте дурною!– посовєтовала.– Висовують, то йдіть! Ви чули, як вони там сваряться? Развє Ви гірше за них лаяться вмієте? Ви шо, не зумієте бігать поміж рядів і кнопки нажимать за отсутсутвующих? А хіба развє Ви за стільки год не привикли за твердим столом куняти? Чи Ви, може, за них гірше жизнь
знаєте? Вони шо, в общих вагонах їздять та ламають голову, шо ж воно в них воняїть? Їх даже у купейних нікогда не побачиш. Вони в СВ їздять. А Ви только-только в СВ устроїлись, так чого ж Вам кар’єру не продвигать дальше? Тєм болєє, шо Вас обше собраніє поїзда висунуло”.
Я, дєйствітєльно, поначалу сомнєвалась. Бо який, думала, у мене шанс? Вони там такі грамотниє усі. А потом, коли всі пасажири поснули, стала розмишлять і поняла, шо шанс єсть. Во-пєрвих, знаніє жизні. Ох, скільки ж я людей перевозила і в Україні, і за граніцей. Сколько я надивилася і наслухалася. Боже, як тепер люди бідують, як бідують! Не те шо раньше було: зарплата вовремя, пенсія вовремя. С водкой, правда, туго било... Да й с закуской бивало всякоє. Самі помните...
А вот за граніцей люди прекрасно живуть. Ой, як живуть! Сама бачила. Один пасажир якось з Германії їхав. До утра мене убєждав, шо ми ніколи так жить не будем. Земля, каже, да. Природа, каже, да. Люди, каже, роботящі, да. А от начальство– одні хапуги, взяточніки і злодії. Кожен тільки для себе. Якби, каже, взяти те, шо за день у нас украдуть, то всю Германію можна целий місяць безплатно кормить. Але я зі злодіями бороться вмію. Я однажди двох у Шепетівці на вокзалі міліції здала. Борьба за харошу жизнь для простого народа– ето преждє всєго борьба со всєобщим злодійством і мафієй. Посадимо всіх олігархів, тоді житимемо, як у Європі.
Так шо жизнь я знаю. Ето на виборах дало мені большой плюс. Но нє ето главноє. Популярность у мене високая! Мої соперники сильно ж уже в депутати пнулися. Банкір пакети з крупою (гречнєвой, кажеця) безплатно роздавав, кой-кому по два долари всовував і з мєстними головами сельсовєтів совєщанія проводив. Газовщик газ до двох сіл у темпі тянув, а всім селам обіщав до слєдующої зими протянуть. А голова колхоза бив себе у грудь і клявся, шо ніколи не допустить, шоб земля стала товаром, бо частная
собственность на землю це, казав, голод для народа. Колхозники ж бояться, шоб колгоспи не розпустили у частну собственность, бо, кажуть, де ж ми тоді красти будемо і де будемо брати тєхніку для обработки городов. А я нічого нащот землі не обіщала і гречки не роздавала. Я за щот смєлості і популярності вискочила. Всі соперники перед телєкамерой мнялися, камери боялися. А мені та телєкамера, шо сестра рідна. Камєри тепер я не боюсь. Мене в СВ уже два года снімають. І одну, і з Гельою, і з пасажирами на діванє. А мнє байдуже!
А як всі мої соперники старалися! День Совєтской Армії вже нєдєля як прошов, а вони все участніков поздравляють. До восьмого марта ще двє нєдєлі, а вони вже всіх женщин без ісключєнія щиро вітають, всього самого лучшево желають. А один, помню, таке ляпнув: “Зичу всім жінкам палкого кохання!” Господі, і де вони таких слов набралися?. Слов набралися, а ума не очень, бо хто тебе, спрашується, ізбере, як тебе ніхто кроме родичів і сотрудніков не знає. А мене знають! Скільки пасажирів мене знає! А як в СВ перевели, так вся страна узнала, на вулиці узнавать стали. Мої патрети раньше дєпутатов на заборах вішать почали. А які пісьма пишуть! Один причепився: переписуваться предлагав. Питає: “Ви шо, весь час у купе жівйотє?” Фото прислав. Всьо врємєні не знайду отвєтіть.
Я женщіна січас популярна і свою програму маю. А потом же говорят, шо якийсь Глоба сказав, шо у нас слідуючий президент жєнщіна будєт. У Швеції, слихала по радіо, половина женщін у парламенті. Той парламент у них якось странно називається, шо я й вимовить не смогу. Народ понімає роль женщіни в совремєнном обществє. А там і в президенти могу податься. Я то нікогда сама не захочу, але ж толкать можуть. Є, правда, в мене одна конкурентка. Є одна. Ось вона, бачу, на мене смотрить, глаза от бумаг  оторвала. У мене в СВ з молодим, красівим, чорнявим у купе їхала. Вони й тут усігда разом ходять. На того пісатєля, шо про чортів писав, схожий. Ізвіняйте, шо фамілії пісатєля ніяк не вспомню. Нікчорту пам’ять стала. А по украінской мові і літературі я четвйорку імєла. Да, на Гоголя, спасіба. Так оце вони цілу ніч над бумагами сиділи. І як його можна всю ніч напрольот висидіти? Я все прислухалася. Мало шо, думаю.
Спрашую: “Мо шо нада?” А він мені: “Програму составляєм. Кофе приносітє через каждий час, пожалуста”.
У мене всякі у купе їздили. Я через СВ багатьох депутатов знаю. Я на їх помощ рощитую. Я не боюсь отвєтствєності. Одно, шановні депутати, мене пугає. А шо, як разниє бізнесмени мені хабарі або взятки подсовувать начнуть? Я у поїзді всяке бачила. Їхать хоче– дєньги тиче. Нікогда не брала... Нікогда не брала. Бувало тільки, шо вже аж вдома гроші в сумці обнаружую. За взятку не боюсь. Больше боюсь, шо машину чи кватіру подсовивать начнуть, шоб потом діскредітіровать. І мікрохвона ще трохи боюсь. Камери, нєт, не боюсь. А мікрохвона боюсь. Тут один в мене, як його, інтерв’ю брав. Про условія і всьо такоє, про нарушенія графіка поєздов. Так мені ніби заціпило. Всьо понімаю, а слов не нахожу. Стараюсь культурно говорить, грамотно. А він мені: “Не условія, а умови, не нарушенія, а порушення.” А один, помню, з Харкова їхав, то казав, шо скоро у нас рускій язик опять государствєнним буде. Каже, що вони рехверендум  проведуть. Галичани, каже, не могут нам свой язик насільствєнно нав’язивать. А наші украінци, каже, люди умні. Вони по-украінскі балакать стісняються і поетому рускому язику скажуть “да”. Мнє лічно, чесно скажу, всьоравно, потому шо я оба язика харашо знаю. У поїзді всєму научать.
Шановні депутати! Подвєдьом ітогі. Я й так уже заболталась. Я за людей буду думать. Нічого собі лічно брать не буду. Я й без зарплати работать могу. Роблять же люди. І бояться не нада мене. А то газети писали, шо якась проводніца нєдавно дєпутата отравить хотіла, з Тєрнополя їхав, шось йому у чай подсипала. Я вам нічого подсипать не буду. Вот увідітє. А буфет тут у вас хароший. Неплохой буфет. Нєкоториє говорят, шо я не фігура. Нормальна фігура. Треба непредвзято дивиться. І нєпрікосновєнность мені не нада. Це Геля у нас недотрога. Красіва, а недотрога. А я согласна буть прікосновєнной. Хватить государство розкрадать та над людьми іздіватись. Така моя вкратце програма. Благодарю всіх за вніманіє і готова отвєтіть на любой вопрос.

Юрій Гнаткевич, ukrlife.org