Пам'ятаю добре так, як нині:

У кутку стояв пшеничний сніп,

І врочисто на старинній скрині

Сяла свічка, встромлена у хліб.

За вікном миготіли срібні зорі,

Мов квітки, мальовані на склі,

І по небі, мов по темнім морі,

Місяць-човен плив за гір шпилі.

А в кімнаті так було святково,

Хоч на дворі мерехтів мороз,

Пахло ніжно сіно із діброви,

Мов би тут вродитись мав Христос.

Нам здавалось, що мале Дитятко,

Впавши з неба зіркою в саду,

Завітає в нашу рідну хатку,

Принесе нам першу коляду.

І зложивши руки, мов у храмі,

Батько, мати й діти їх малі

До Ісуса в почорнілій рамі

У молитві очі підвели.

І нараз за вікнами з'явився

Тихий спів, мов чудо із чудес:

" Бог предвічний народився,

Прийшов днесь із небес... "

Пам'ятаю добре так, як нині,

Спів колядки, ясне сяйво свіч...

То було в прекрасній Україні,

У різдвяну, повну чарів ніч.

" Америка " 1952

Скінчився день, вже сонце спить,

На небі зірка мерехтить,

Під снігом гнуться віти-

У кожнім домі попри шлях

Стоять ялинки у свічках

І колядують діти.

Найкраще свято з усіх свят-

Різдво! Лунає срібний сміх,

Видзвонює колядка-

У сяйві синіх, жовтих свіч

Стоїть свята Різдвяна Ніч

Над яслами Дитятка.

"Америка" 1957

На Різдво між свічок на ялинці розвішаю

Тихих спогадів срібні мережки про те,

Як Христос народився під житньою кришею

У подільськім селі, де снігами мете.

І тепер, в Ніч Святу, я молюся Предвічному

Із зорею надії на в'ялім чолі:

" Христе, дай ще хоч раз між снопами пшеничними

Привітати Тебе у подільськім селі! "

"Вільне Слово" 1966

Христос рождається в Карпатській Україні

У шумі пралісу старих мовчазних гір,

І верховинські янголи - вітри стодзвінні

Співають " Слава в вишніх Богу " аж до зір.

Убогі пастирі припали до землиці

І дивляться на чудо вбогих полонин.

Заграли дзвони дерев'яної дзвіниці,

І коляди летять у простір навздогін.

Приходять мудреці аж від Дніпра і Сяну

І моляться Дитині Божій в пеленках;

Лякається, трясеться Ірод окаянний,

І ввесь синедріон уже проймає жах.

З вертепом ходять козаки по Україні,

Заллята колядками гомонить земля:

Вітай, Месіє наш, на закарпатськім сіні,

І запануй на всю Вкраїну звідтіля!

А Він, малий Ісус, підносить Божі руки

І простягає їх на ввесь широкий край:

Благословенна будь, країно сліз і муки,

Зродись, повстань наново й славою засяй!...

Нью-Йорк, 1963

Летять роки... І знов, як сон,

Як бачене давно обличчя,

Навіє спогадів вогонь

Цей вечір таємничий.

Ах, скільки радощів старих,

Затаєних та не забутих,

Не збили нам прудкі вітри,

Ані завії люті.

В душі наповненій чуттям,

Далекі загоряють свічі,

А дзвони грають- як і там-

В твоєму серці тричі.

І рветься думкою в туман

Крізь далечини невідомі,

Туди, де манить рідний храм

Та світло твого дому.

І бачим молодечий шлях

В село снігами чи рікою,

На нім лишила ти в снігах

Дитинство з колядою.

Летять роки... І знов, як сон,

Як бачене давно обличчя,

Навіє спогадів вогонь

Цей вечір таємничий.

"Америка" 1966

Різдво-

Гей, радісне яке бувало й пишне

На місці тім, де з хати лиш підвалини

Лишилися, отут, у цім кутку затишнім

Горіли ми, немов запалені.

Горіли лиця нам, а серце в грудях билось,

Чомусь хотілося на двір, на вулицю,

На слід колядників, щоб у майбутнім, милу

Блаженну хвилю не забути цю.

Колядники співали із зорею ніжно,

І розбивались голоси прибоями

В дерева кам'яні і в береги залізні.

Зцілялись рани незагоєні.

В зворушливих хвилинах коляди і співу

Малих хлоп'ят з усмішкою врочистою;

Співали про Ясного в яслах і про Діву-

Благословенну, чистую...

Торонто, 1959

Святочна тиша променіє;

Село в німій молитві жде Зорі.

День гасне, рожевіє

В пурпурі ліс. Різдво іде.

Зійшла зоря. Свічки воскові

Горять на прибраних столах,

А на дворі сніжні, шовкові

Сіяють ризи на полях.

Схилились голови старечі...

В очах туга минулих літ,

Ясніють лиця молодечі

Мов полум'я, мов рожі цвіт.

В куті дідух шумить, шепоче

Про золоті пшениць лани,

А за вікном- пісні діточі

Про чудо білої зими:

Про Бога, що родився на сіні,

Про Матір Діву, про царів,

Що дари принесли Дитині,

Про радісний янголів спів.

Забулось горе... Пісні звуки,

Свічки, зоря, сніжний покров

Гоїли біль; струджені руки

Спочили в мирі молитов.

Святочна тиша променіє;

Село вже спить серед снігів,

Лиш зорі, мов свічки жевріють,

Бо народився Цар царів.

Чикаго, 1966

Згас рожевий на заході день,

Нічка землю мов мати сповила

Та затишні, мрійні її крила

Зоряних не втишили пісень.

Мерехтливі дрижать в далині

Срібні зорі- і пісні пророчі

Вниз летять серед темної ночі

Про забуті вже сни різдвяні...

Це Свят-Вечір... ще і ще в чужині;

Давні спогади в серці на дні

Він викликує в теплій імлаві...

В душі віру кріпить мов граніт,

Що Дитя обновить старий світ-

Наші сни стануть дійсністю в славі!

"Поступ", 1967

Вітер віє без упину,

Мете листям по болоню...

Мамо, глянь на цю дитину,

Простягла до нас долоню.

Наче голуб'ятко біле,

А одіте так убого,

Вже мабуть осиротіле

І не має тут нікого.

Я дала б їй всі ті гроші,

Що на стрій новий складаю,

І суконок, і розкоші

Досить вже на Свята маю.

Добре серце в тебе, доню,

Обітри з сліз очка сині

І не плач... Я не бороню

Поміч дати сиротині.

Незабаром світу зоря

Благодать звістити має-

А довкола стільки горя,

Безліч з голоду вмирає.

Та не бачать люди, пташко,

Як горюють безталанні,

Як дістати хліба тяжко,

Як мруть наче квіти ранні.

Даймо місце у багаття,

Даймо хліба і одіти-

Люди всі- це сестри, браття,

Всі одної неньки діти.

Сніжок: зірки, хрести, трикутники, квадрати,

Сніжку кріпкі, холодні поцілуї.

Я тим сніжком поїду на Різдво до хати

І мамі під вікном заколядую.

Я позбираю хлопців, хлопців щирогрудих

І зложу хор дзвінкий,- дзвінкий зо сталі-

І по селі мойому, там, де добрі люди,

Розсипляться колядяркі коралі.

У серці щастя блеск, у серці радість грає,

Душа моя з оков турбот розкута,

Бо дома жде мене- ялинка по звичаю,

Дідух і сіно і святочна кутя.

...Слова матусі наче тихий, теплий вітер:

" Ти так змарнів у місті, бідний синку! "

Надходить час, в якому тужимо, як діти,

За мамою,

за кутею

і за ялинкою.

Снується попід стелю,

Думки твої біжать за ним

У батьківську оселю.

Спішаться, бо далеко їм,

Далеко, брате, дуже...

Прибігли... Боже! Де наш дім?..

Лише колядка тужить.

Лише колядка та сама,

І ті самі звичаї,

А люди? Люди де? Нема...

Де ділися?.. Не знаю...

Колядка чайкою літа

Від Дунаю до Дону.

Коли ж прийде година та,

Що вернемось додому?

І де той дім, де наш хором,

На тисовім помості?

Чи те, що предкам було сном,

Прийде до нас у гості?

Чи сядем, браття, по хатах,

Як ´азди до вечері,

Й відложимо журбу та жах,

Надії втворим двері?

Не даром пісня тисяч літ,

А може й більше тужить,

- Далекий шлях,великий світ,

Не тратьмо віри, друже!

Горять свічки, синявий дим

Снується попід стелю,

- Думки твої біжать за ним

У батьківську оселю.

Дідух, ялинка, свічечки,

Золочені горішки;

Трояндами цвітуть щічки,

Дзвіночком дзвонять смішки.

Пустують діти. А в куті

Сидить дідусь на лаві.

Зі стін всміхаються святі,

Бо раді тій забаві.

Нараз: хтось ходить під вікном!

Хтось сперся на загаті...

Втихомирилося кругом,

Пішов мороз по хаті.

Дідусь вікно перехрестив:

"Ніщо. Звичайні речі.

Це дух Івана приходив

До хати, на Святий Вечір".

На ялинці свічечка остання

Згасла.

"Спати час!"- сказала няня,

Провела молитву, проспівала,

Як Пречиста Сина вповивала,

І, як "Тріє цари йшли со дари".

- Аж сховався місяць поза хмари,

З-поза хмари блисла ясна зірка

І вкотилася в подвір'я чвірка.

Коні білі, золоті копита

1 карета будою накрита,

З неї скаче молоденький пажик

І кланяється і чемно каже:

"Пане мій! Вбирайся, будь ласка!

Бо чекає королівна-казка;

Синьоока, золотоволоса

На Свят-Вечір вас до себе просить!"

"Га, як просить, я готовий, їдьмо!"

"Уступайся нам з дороги, відьмо,

Бо недобра ти і препогана,

А царівна гарна і кохана!

В неї замок з жемчугу, віконця,

Не зі скла, а лиш з самого сонця,

Гарно там і так весело дуже,

Білі коні, золоті підкови,

Поспішайте крізь ліси-діброви!

Понад пропасті летіть вітрами,

Що ніхто не плаче і не тужить,

Дістає, що тільки забажає..."

Лиш царівна в замку тім зітхає.

Бо пощо їй з жемчугів палати,

Як нема з ким любо розмовляти?

І пощо їй коні і карити,

Як нема кого у них возити?...

Бо вона чекає коло брами!

Розпустила золотії коси,

Усміхається і чемно просить:

"Будь у мене, як у себе, в хаті!

Ось для тебе чури два крилаті,

Кінь вороний, золоті підкови,

Де захочеш їхати готовий.

На склянну гору він духом скаче.

А тут мечик маєш, мій козаче,

В кремінь бий, а ти його не зломиш,

Вірю, що мене не осоромиш.

А тепер..." (і відчинила двері),

"А тепер підемо до вечері!"

По вечері біля ватри сіла,

Взяла гарфу, струни настроїла,

Боже мій! Які чудові звуки

Добувають ті маленькі руки!

Білі руки, золоті перстені,

Любі звуки, а слова пещені.

Аж нараз зчинилася тривога,

Порохами вкрилася дорога,

Надтягають вороги, як хмари:

Печеніги, турки і татари.

Як дракони пруться до палати,

Королівну хочуть добувати,

Королівну ханові дружину.

"Де мій меч, нехай за неї згину!"

Вхопив меч. Хан усміх: "Вважай, хлопчино,

Бо тобою я на хмару кину,

Черевиком розітру, як муху,

Мент один і вже лежиш без руху!

Молочко тобі і кашка з проса,

Не царівна золотоволоса!"

Я на те: "Нема розмов між нами,

Поговоримо собі мечами!

Хай вони рішать, кому з нас жити,

Королівну по садку водити,

А кому степи і бездоріжжя

І могила в полі серед збіжжя.

Над могилою вірли літають...

Боронись! бо я вже наступаю!"

Зустрілися мечі й блискавками

Розвиднили нічку перед нами,

Скачуть іскри з дамаської сталі,

Як з заліза в кузні, на ковалі;

Ще раз, ще раз... аж мій меч, як блисне,

Ворог впав, лежить... і вже не писне.

Простягнувся змій песиголовий.

"Королівно! Бачиш? Я готовий.

Світ цілий нехай почує, хто ми!

Я тебе мабуть не осоромив...

Де мій карий кінь?" Сідаю, їду.

"Ти не плач, я ще колись приїду".

Білий ранок, морозець іскристий

На шибках у вікнах пише листи.

Гей, які то дітям на Свят-вечір

Не ввижаються чудові речі!

І які їм дивні сни не сняться,

- Тії сни, ті сни, що не здійсняться.??