Відомий соціолог – про те, чому на Майдан не виходять пенсіонери і бюджетники, чи почнуться стихійні бунти, і чи має країна мирний вихід.

Заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха упевнений, що нинішня влада робить велику помилку, починаючи реформи з посилення по всіх напрямах, і не закладаючи одночасно соціальні “амортизатори” для населення. І справа не в Партії регіонів і Вікторі Януковичі– вони не перші в історії, хто обмежує інтереси певного прошарку населення. Інша річ, що бідність України передбачає особливу обережність в проведенні економічних реформ.
Вважалося, що після “помаранчевої” п’ятирічки люди розчаровані і не здатні на протест. Суспільство доволі спокійно прийняло “харківські угоди”, незважаючи на заяви опозиції. Але все змінила акція торговців, власників кафе, таксистів, що не побажали опинитися на соціальному дні після ухвалення Податкового кодексу. Чи буде цей рух успішним?
Акція матиме успіх, тому що не можна недооцінювати зміни, події в суспільстві за двадцять років. Сформувався прошарок підприємців, перш за все дрібних, тому що “середніх” бізнесменів не так вже багато, у них є альтернатива, і вони, швидше, морально підтримують Кодекс. Малий і середній бізнес– основа будь-якого сучасного суспільства. Чим розвиненіша країна, тим більше місця в ній займає саме дрібний бізнес, починаючи з самозайнятих, і закінчуючи тими, хто має кількох найманих робітників. Цей прошарок вже сформувався і усвідомив свій інтерес. І влада робить велику помилку, не зважаючи на них.
Інше питання, що реформи теж потрібні. І треба чесно сказати, що саме дрібний бізнес є однією з основ податкової бази сучасної цивілізованої держави. Для того, щоб вони такими стали, держава сама має продемонструвати зразок цивілізованого ставлення до своїх громадян. І не просто держава в абстрактному розумінні цього слова, а конкретні чиновники, один черевик яких коштує більше, ніж весь дохід, який вони вказують у деклараціях. Я про крупний бізнес навіть не говорю. У нього свої стосунки з владою, яка багато в чому відображає його інтереси. Але вони хоч зайняті бізнесом. А чим зайняті чиновники, які живуть не гірше за олігархів?
Коли чиновники “засвітять” свої доходи, тоді дрібні підприємці повірять, що влада наповнюватиме бюджет і платитиме пенсії не лише за їх рахунок.
Крім того, соціально-економічні реформи повинні передбачати не лише посилення, як в даному випадку, але ще й соціальні “амортизатори”, які пом’якшують ці вимоги. Як відреагувала американська держава на іпотечну кризу? Коли банки ускладнили процедуру видачі кредиту, держава почала стимулювати громадян, що купують житло, певними сумами.
У нас, на жаль, в Податковому кодексі жодних “амортизаторів” для підприємців немає, навпаки, закладено посилення правил по всіх напрямах, починаючи від збільшення сум зборів, і закінчуючи введенням книг бухобліку, які заберуть у них не лише час і сили, а й перетворять їх на суцільне джерело корупційних надходжень. Це, власне, і вигнало їх на вулиці. І влада повинна прислухатися до цього першого випадку не регіонального протесту, а невдоволення людей, інтереси яких послідовно обмежуються.
Влада не приховує, що Податковим кодексом все не обмежиться, за ним послідують Трудовий, Житловий кодекси...
Якщо влада думатиме лише про те, як перекласти економічний тягар на населення, на ті соціальні групи, які зайняті переважно виживанням, то на чергових виборах Партія регіонів набере не 37-38%, а 5-7%, і піде з ганьбою.
Давно доведено, не лише соціологами й психологами, але навіть економістами, що для проведення реформ необхідна довіра. Немає довіри – не буде реформ. Якщо немає довіри до банків– ніхто не понесе їм гроші. Чому в Грузії змогли провести низку справді ефективних реформ? Тому що ще перед тим, як Саакашвілі став президентом, в народі існувала думка, що “Миша сам не берет и другим не дает”. Доведіть, що ви не берете, і починайте реформи!
Тобто системна помилка влади, яка призвела до Майдану, полягала в тому, що вона не почала з себе? Люди не вірять у “світле майбутнє” і не бачать сенсу затягувати паски?
Природно. Звичайно, за сто років щось станеться в цій країні, потихеньку вона все одно зміниться. Необов’язково люди вийдуть на вулиці – це не єдиний варіант вирішення соціальних проблем.
Стихійна самоорганізація теж матиме значення, але і це тривалий процес. А єдиний шлях провести ефективні реформи в стислі терміни – це почати з себе.
А ось Інна Богословська в інтерв’ю “Главреду” заявила, що помилка нинішньої влади полягає в тому, що “не зуміла зробити видовище з ухвалення Податкового кодексу”. Тобто “хліб” вони, мовляв, навчилися давати, а “видовища” – ні.
Це цинічна заява. Горе політиків у тому, що вони не знають суспільства. Жоден піар не врятував би ці реформи. Скільки не говори “халва”, в роті солодше не стане.
Людей можна обдурити ідеологічно, але це набагато важче зробити, якщо йдеться про їхні економічні інтереси. Тим більше в країні, якій у 1917 році пообіцяли хліб, землю і мир, а дали репресії, тотальний порядок і голодомор.
Якщо ці помилки не будуть виправлені, чи призведе це до наростання революційної ситуації в країні?
Ні, з цим не все так просто. Зрозумійте, ми не перші, хто обмежує інтереси певного прошарку населення. Маргарет Тетчер, наприклад, боролася з шахтарями і в підсумку перемогла, хоча шахтарі дуже суворі люди. Там були протести, але революцією це не закінчилося, тому що революцію роблять люди, що зневірилися, яким нікуди подітися, або ідеологічно обдурені, як на Майдані. Там люди повірили, що, постоявши два місяці, ми житимемо інакше. Але мало постояти, потрібно ще й попрацювати, причому всім.
Очевидно, що дрібний бізнес не зможе змінити державної системи, якщо поряд з ними не стануть робітники, бюджетники, селяни, військові. Що утримує від прояву невдоволення інші верстви?
Вони ще не відчули тягар реформ. Вони по-справжньому усвідомлюють це, коли їм збільшать пенсійні відрахування, віднімуть пільги і підвищать комунальні платежі, не передбачивши ніяких “амортизаторів”.
І тоді у нас будуть протести, як у Франції, Італії?
У Франції, незважаючи на протести, парламент все ж вирішив підвищити пенсійний вік, тому що у них є природні “амортизатори”. Зниження рівня життя на кілька відсотків не повергне їхніх людей у відчай. Їм стане трохи гірше, вони побастують, але у результаті приймуть реформу, тому що підсвідомо розуміють, що країна живе не по коштах, і це погано закінчиться для їхніх дітей.
А ось в нашій країні запасу міцності – високих зарплат, накопичень– немає. Саме бідність нашої країни передбачає особливу обережність в проведенні економічних реформ. Коли у людей віднімають “основу”, що забезпечує їм мінімальне виживання, коли вони не бачать перспективи, ось тоді вони стають добрим “матеріалом” для бунтів.
Але стихійні бунти – це не шлях вирішення соціальних проблем, це тільки спосіб тиску на владу, щоб вона почала про тебе думати. У нас, до речі, вся влада в цьому сенсі досить обережна. Треба віддати їй належне– вона не любить йти на радикальні кроки з розгону мітингувальників.
Але є й зворотний бік процесу – зараз беруться величезні кредити, під які треба проводити реформи. Ось Лукашенко, наприклад, не зобов’язаний проводити економічні реформи, тому що він не бере десятки мільярдів доларів у Міжнародного валютного фонду.
А наша влада сама заганяє себе в куток, тому що на “проїдання” грошей нам більше не дадуть. Ідея всіх міжнародних фінансових організацій полягає в тому, щоб видати кредити на структурні реформи, за результатами яких країна зможе платити відсотки по кредитах.
У цьому сенсі я не заздрю нинішній владі. Але ще раз повторюю: яка б не була ситуація, реформи не можуть виглядати тільки як посилення. Навіть “шокова терапія” Бальцеровича (автор економічних реформ у Польщі. – Ред.) передбачала не лише погіршення, але й економічні свободи для підприємців.
Коли може настати точка кипіння? Людина ж не може постійно ходити в стані відчаю, приреченості, роздратування. Рано чи пізно вона “вибухне”...
Поки що у нас торкнулися інтересу лише однієї групи– дрібних підприємців. З однією групою населення держава ще може воювати. Якщо влада має намір у такий самий спосіб діяти щодо решти, тоді вона “нарветься” на великі неприємності.
Якщо ви хочете провести системні реформи не лише у сфері оподаткування, але і в інших сферах, то потрібно вивчити міжнародний досвід здійснення таких реформ, чого я не бачу. Треба було підготувати національну доповідь реформування, винести її на загальне обговорення, а не говорити про те, що піару не вистачає.
Якщо ви не можете знайти в Україні таких фахівців, потрібно найняти світових експертів, заплатити їм.
Рінат Ахметов так і зробив– найняв компанію McKinsey, щоб вона розробила програму реформ української економіки...
Я не бачив результату їхньої праці, окрім доповіді, опублікованої в “Дзеркалі тижня”. Але це – досить загальні слова, чудові побажання. Декілька наукових співробітників нашого інституту те ж саме напишуть. Це – не механізм здійснення реформ.
А з доповіді видно, який проект держави– неоліберальний, олігархічний– збирається будувати влада в Україні?
Кому потрібні ці ідеології і чудові утопії? Потрібні конкретні механізми: умови, бюджети, закони, що це дасть соціальним групам– пенсіонерам, бізнесменам, держслужбовцям. Всі повинні знати, що буде досягнуто в результаті реформ. Це, власне, і є мистецтво державного управління. Якщо не можете зробити таку розробку, то просто почніть із себе, покажіть, як ви готові “постраждати за Батьківщину”.
Складається враження, що люди на “підприємницькому Майдані” налаштовані агресивніше, ніж у 2004 році. Соціологи фіксують зростання агресії населення?
Щоб робити такі твердження, потрібно виміряти підвищення агресії тоді і зараз. Але річ не в цьому. Майдан 2004 року був таким собі “Ноєвим ковчегом”, на якому зібралися люди, які втомилися від Кучми, але з ідеологічних міркувань не могли прийняти Януковича. Ще там був присутній “месіанський” момент– віра в “світле майбутнє”.
А зараз економічні інтереси роблять людей агресивнішими. Крім того, дрібні підприємці – це особливий психологічний тип. Це досить агресивні, самостійні, ініціативні люди, які, щоб побудувати бізнес, пройшли через багато що, включно з корупцією і погрозами.
Тобто зараз суспільний резонанс можуть викликати виключно економічні теми?
Звичайно, ідеологією ми вже “перехворіли”, і проти неї виробився імунітет. Коли націонал-демократи позиціювали себе як людей, яким важлива тільки батьківщина і культура, а після перемоги на виборах зберегли традиційні корупційні схеми, то люди їм перестали вірити.
Чи означає це, що минув час і гламурних політиків, люди хочуть бачити конкретні дії і програми?
Звичайно, потрібні лідери, які зможуть зрозуміти інтереси різних верств і запропонувати програми розв’язання їхніх проблем. Зараз на таких політиків великий попит, і сподіватимемося, що вони з’являться.
Раніше у нас були традиційні канали формування пострадянської еліти: партія, комсомол, “червоний директорат” і “тіньовики”. І ще невелика група так званих “демократів із курилок”, що успішно приєдналися до гонитви за благами. Зараз лідера повинні висувати ті, хто вважає, що їхні інтереси обмежуються, ті ж підприємці.
Але підприємці не мають своєї партії. Не факт, що лідери з їхнього середовища будуть затребувані партіями крупного капіталу, у яких абсолютно інші інтереси...
Потрібно займатися самоорганізацією. У нормальному суспільстві тільки так і відбувається. А якщо віддати партії на відкуп крупному капіталу, то отримаємо те, що маємо. Нічого ж з повітря не народжується, і жоден експерт вам не відкриє секрет, як створити дієву партію з приголомшливими лідерами на “голому” місці.
Віктор Ющенко не в останню чергу втратив свій рейтинг через те, що не зміг побороти корупцію у своєму найближчому оточенні. Янукович, судячи з усього, наступає на ті ж самі “граблі”: інноваційні гроші виводяться з країни “своїми” людьми. Чи означає це, що тренд Януковича близький до тренда Ющенка зразка 2005 року? Тобто що він теж втрачатиме популярність?
У нас всі президенти наступали на одні й ті самі “граблі”, інших “грабель” у нас просто немає. У нас вони одні– корупція– їх дуже шкода викидати, незважаючи на те, що від них сильно дістається і багатьом хорошим людям (сміється).
А що буде з рейтингами Партії регіонів? На місцевих виборах вони вже почали втрачати підтримку в базових регіонах, трохи додаючи в Центрі і на Заході країни. Але тренд у них низхідний...
Якщо вони не знайдуть механізмів реалізації розумного реформування, то втрачатимуть популярність, це очевидно.
Падіння рейтингів спричинить падіння легітимності цієї влади. Чи означає це, що, не користуючись підтримкою населення, влада почне ще більше закручувати гайки і спиратися на “багнети” (міліцію, СБУ)?
Тоді їм нічого не залишиться, як програти вибори і віддати владу опозиції.
Ви гадаєте, вони спокійно віддадуть владу?
А чому ні? У нас же все-таки демократична держава. Путін і той не став продовжувати собі третій термін. Лукашенко регулярно проходить через систему виборів. У сучасному світі влада, яка спирається на “багнети”, неминуче стане міжнародним ізгоєм. Нікому це в Україні не потрібно.
Але після “бутафорських” виборів у Росії або Білорусі нічого не змінюється і зміна еліт не відбувається...
Це теж варіант вирішення власних проблем влади– встановити авторитарний режим. Я не думаю, що в Україні це можливо.
Який потенціал у сьогоднішньої української опозиції?
У сьогоднішньої опозиції потенціал слабкий, що вона й показала на місцевих виборах. Можливо, вона відроджуватиметься, але поки, судячи з їх реальних дій, у це мало віриться. Можливо, з’являться нові лідери, принаймні суспільство їх вимагає.
Аби закінчити нашу розмову на позитивній ноті, скажіть, у чому ви вбачаєте вихід для країни?
Перше – у нас в країні зберігається соціальний порядок. Друге – у людей ще є шанси для самореалізації, можна заснувати якийсь бізнес, охочі можуть вільно виїхати з країни. Хоча українці вважають себе найнещаснішими в Європі, все ж таки у нас щасливих людей більше, ніж нещасних. Тобто підставою для оптимізму є певні демократичні свободи і соціальний порядок.
У нас правильні декларовані цілі– стати європейською країною, правовою, соціальною державою. А те, що цього немає в реальності, саме і є тим стимулом, який примушує рухатися далі. Як, хто і наскільки успішно це здійснить, залежить як від таланту організатора, так і від самого виборця, який поки що вибирає владу. Хай люди думають, кого вибрати. Можливо, дійсно когось іншого виберуть.
Все наше життя– вічний пошук засобів і механізмів. Якщо ми не знайшли їх за двадцять років, це не означає, що не знайдемо ніколи. Двадцять років тому у нас не було людей, які б знали і вміли будувати державу, що звалилася нам на голову. Потрібно проявляти терпіння і властиву Україні здатність вирішувати свої проблеми безкровно, і тоді через 30 років після отримання незалежності (20 років вже минуло, залишилося десять), з’являться люди, здатні реалізувати все це.

Алла Присяжнюк, “Главред”

 

---

 

 Western Union

 

Блюз “Чорної П’ятниці”: Дослідження Western Union показало, що на думку 60% споживачів, – “розпродаж Чорної п’ятниці (Black Friday) не є такою вже й великою подією”.
30% визнають, що Чорна п’ятниця – це просто втрата часу
52% подарують на цьогорічні свята готівку

Інглвуд, штат Колорадо, 24 листопада 2010 – Компанія Western Union (NYSE WU), лідер міжнародних платежів, під час останнього дослідження, яке здійснила компанія Wakefield Research з’ясувала, що шість з десяти покупців погоджуються, з тим що розпродаж Чорної п’ятниці є не такою вже й великою подією, як її зображують.

Згідно з результатами дослідження, справжньою причиною, чому покупці пропускають розпродаж Чорної П’ятниці, є не те що вони надають перевагу купівлі через Інтернет, а натомість через те, що здійснення покупок в магазині не відповідає їхнім очікуванням. Більше ніж половина, 53%, минулорічних покупців розпродажу Чорної П’ятниці, визнали, що вони ймовірно витратили більше ніж заощадили, хоч і робили покупки в день, що вважається найкращим для роздрібної торгівлі.
30% покупців, що пішли за покупками Чорної П’ятниці минулого року зараз визнають, що цей день був не вартий їхнього часу. Більше за те, дослідження також з’ясувало, що 27% тих, хто прийняв участь у розпродажі Чорної П’ятниці минулого року, воліють щоб вони краще залишитись дома.

Чеки не обманюють, але вони і не кажуть усієї правди

У середньому, покупці Чорної П’ятниці, відповідно до дослідження, витрачають 136 дол. на речі не пов’язані з подарунками, на такі, наприклад, як пальне, няні, їжа та парковка. Покупці можуть не враховувати такі витрати в бюджеті на відпустку, але ці додаткові витрати для здійснення покупок під час Чорної П’ятниці дуже швидко додаються.
“Уявіть, що вам не треба нікуди їхати, стояти в черзі, наймати няню і ваш бюджет залишається неушкодженим “, – говорить Вікторія Лопез-Негрете, Старший віце-президент та головний управляючий, U.S. Money Transfer Product Management, Western Union.
Більше ніж половина опитаних, 52%, подарують гроші цього року, тому що на їхню думку, враховуючи стан економіки, це буде корисним подарунок для їхніх рідних та друзів. Це набагато вищий показник у порівнянні з минулорічними 44%, що поділяли цю ж саму думку стосовно дарування грошей.
“Ви не знайдете іншого такого подарунку, крім грошей, який би однаково підходив би усім. Цьогорічні покупці ймовірно поставляться більш розсудливо до розпродажу Чорної П’ятниці, та з метою економії та збереження власних гаманців, усі разом пропустять його, обравши гроші у якості подарунка,” – додала Лопез-Негрете.
“Western Union полегшує процес вручення подарунків та допомагає покупцям насолоджуватись сходом сонця в їхніх затишних будинках, уникаючи боротьби за паркувальне місце та магазинних суперечок під час Чорної П’ятниці.”
Для сприяння обміну подарунками цього року та заради допомоги споживачам зберегти свій бюджет, Western Union пропонує акцію “$50 за $5”. Клієнти компанії можуть відправити дорогим їм людям до 50 дол. в межах США за 5 дол., чи відправити вітальну листівку Western Union® з особистим привітанням та голосовим повідомленням на сайті www.westernunion.com.
Разом з Western Union споживачі також можуть прийняти участь в акції 50 днів дарунків, національна кампанія, яку запустила компанія Western Union та шестиразовий переможець Греммі, музикант та актор Джон Ледженд (John Legend), з метою привернення більшої уваги до здійснення благодійних подарунків під час сезону свят.
Кампанія діє на благо організацій Boys & Girls Clubs of America, CARE, Mercy Corps, Save the Children та UNICEF. Як складову кампанії Western Union відкрила сайт www.50daysofgiving.com для он лайн голосування, створений для заохочення споживачів взяти активну участь та підтримати одну з п’яти благодійних організацій цими святами. На додаток до $100,000, що надані 5 організаціям, про які було оголошено 9 листопада, організація, за яку споживачі віддадуть найбільшу кількість голосів під час Інтернет голосування до 25 грудня, отримає додаткові $150,000 від Western Union.
Відповідно до дослідження, що провела компанія Western Union, 66% споживачів планують зробити благочинні подарунки цими святами, в той час як 36% вважають своїм обов’язком зробити добродійні внески, незалежно від їх матеріального становища.
Дослідження, замовлене Western Union та проведене компанією Wakefield Research, опитано 1,000 дорослих американців віком від 18 і старше в період між 1 та 6 жовтня 2010 року.
* Western Union ® Подарункова карта випускається MetaBank ™ відповідно до ліцензії Visa USA ІНК MetaBank, член FDIC. Нараховується $2,50 плати за обслуговування за місяць у разі не застосовується 12 місяців поспіль.

Про Western Union

Компанія Western Union (NYSE: WU) – один зі світових лідерів ринку послуг в галузі грошових переказів. Разом з системами грошових переказів під торговими марками Vigo та Orlandi Valuta, компанія Western Union пропонує споживачам та підприємцям швидкий, надійний та зручний спосіб переказувати та отримувати грошові перекази і здійснювати платежі по всьому світу. Western Union, Vigo та Orlandi Valuta надають свої послуги через об’єднану мережу в 435,000 відділеннях в 200 країнах. В 2009 році, компанія Western Union здійснила 196 мільйонів переказів, переправивши 71 млрд. дол. США між споживачами, та здійснила 415 млн. бізнес платежів. Додаткову інформацію можна знайти на офіційному сайті компанії: www.westernunion.com.