Минуло два роки з часу випуску рекламних буклетів, які оповістили чикагських українців про народженням ще одної розкоші у спільноті української еміграції – нового театру.
Перше і відразу серйозне дитятко – драма Івана Франка “Украдене щастя”. Повне неприйняття режисером Василем Митничуком абиякого ставлення до справи, стилізованого підходу у виборі декорацій, прийомів акторської майстерності підняло планку сприйняття існування театру, породило багато розмов про нього, суперечок, схвалень, аналізу. І назва з’явилася із цього шумовиння – “Гомін”! Чисте джерело українського театру забило на чужій землі, де вже вкорінилося крислате дерево з предків і нащадків, котрі вносили вкладки у мистецтво, що має відмінне від інших культур, яскраве й самобутнє обличчя – українське. У його скарбничці кілька творів класичної драми, водевілю. І ось – нова прем’єра: 20 листопада, в аудиторії церкві св. Йосифа- Обручника ми дивилися “Рододендрон”. Соціальна драма української авторки Анни Багряної заінтригувала задовго до вистави, бо це перша спроба театру “Гомін” зображення наших сучасників у колі повсякденних бізнесових і моральних проблем, зіткнення “батьків і дітей”, роздумів і нелегкого вибору.
У звичці плисти за течією, у сліпому блуканні душі бізнесмен Богдан Вершко (актор Віктор Табачук) складає камінчик за камінчиком мур, який мусить розбивати власним чолом. За ним – пустка, бо і діти, і дружина, і друзі, і кохана, потерпаючи від найбільшого гріха Богдана, та й людини в цілому, – ЕГОЇЗМУ, почали будувати свої життя, в якому не було місця колишньому батькові, чоловікові, другові, коханцеві.
| |
“Зрозуміймо, нарешті, люди, – не стають храмом любові нечисті стосунки, не тривкий той мир, який часто – гірше війни, не хлібом, а каменем годуємо одне одного, коли лицеміримо, коли гвалтуємо своє сумління, коли не чуємо поклику Розуму серця”...
Не можна скласти всю вину на Богдана, бо, за традицією української сім’ї, три кути в хаті тримала дружина, берегиня. І по цей день спостерігаємо: де жінка на місці – тепло поваги, турботи і ніжності віддає рівне полум’я оточенню. Така сім’я – зразок для наслідування, для поширення ідеї передачі з роду в рід Божого закону – жити в любові. Богданова дружина(акторка Оксана Кокотко) з молодих років не відкрила серце жертовній любові, не навчила чоловіка віддавати всього себе, бо і сама не навчена була цьому. Сліпе серце кошеням тицялося у заперті стулки іншого серця; скиглило нерозумне, боялося ризику – може втратити все, а може й здобути, коли б робило спроби. Оксана зчерствіла у золотій клітці свого дому, де діти, при широких матеріальних можливостях, ніколи не чули материного доброго слова, не знали теплих, хай навіть мовчазних, обіймів мами і тата.
Спотворене уявлення дочки Полюсі (акторка Марта Шургот) про коло обов’язків дружини, матері, коханої жахає повторенням тієї нечистої круговерті...Її ще можна уникнути, якщо змінити плин сьогоднішніх подій; ще Поліна душа може скористатися природною гнучкістю молодості, аби лише зовнішній подразник виявився вчасним. Юнка страждає серцем від нерідних стосунків у рідній сім’ї, а розум не призвичаєний до праці. Звідси і убоге мовлення, і лицемірна покора матері, і надмірне захоплення тілесними радощами.
Таким каталізатором, останньою грудочкою у купі нагромаджених родинних і товариських стосунків виявився вчинок іншого персонажу, співвласника салону весільного одягу “Рододендрон”, Віктора (актор Йосип Миколайчук). Стомившись від тавра тричі одруженого і стільки ж розлученого, потріпаного обставинами підстаркуватого ловеласа, Віктор раптом відчуває весь біль молодої душі коханки свого друга Богдана! І з подивом відкриває у собі бажання тихого родинного життя, коли він буде робити когось щасливим, а не шукати радощів на чужих подушках...
Ця ідея вмить змінила життя: коханка Алла (акторка Катерина Гілевська) і раніше не була крадійкою одружених чоловіків, а тільки бідним дівчам, котре шукало стрімкої доріжки до задоволення потреб серця. А воно ж вимагає потрудитися, поболіти, вистраждати СВОЄ... Авторка полінувалася бавитися пошуком нашої героїні істинного щастя, а прибило її убогий кораблик до іншого “татка”, що буде піклуватися нею, але вже у законний спосіб. Алла приймає пропозицію Віктора вийти за нього заміж. Ще й “добра” подруга Алли Марина(акторка Оксана Галько), не поцілована Боженькою ні в серце, ні в тім’ячко дівчина, радить скористатися тим, що “підвалює уже і зараз”!
У мутній воді легше рибка ловиться. У час перемін з’являються численні гуру, екстрасенси, ворожбити усіх мастей, які “запудрюють” мізки тим, у кого вони не налаштовані аналізувати. Василина Василівна (акторка Лариса Слюсарчук) – гротескний образ старої панни, що намагається переконати себе, насамперед, у неважливості матеріального світу, проте нічого з цього світу не є другорядним для неї самої.
Символічно, що торгівля весільним вбранням не йде, молодь не бере відповідальності за шлюбного партнера, а воліє користатися сурогатом сімейних стосунків – громадським шлюбом. Через катастрофічний тріск бізнесу Богдана і Віктора прослуховується добра думка: весільний коровай має місити тільки щаслива у подружньому житті жінка. А ми вже додумуємо – право слова має мати тільки той, хто не гарцює на скаженому гріховному вороному, а щоднини доглядає ниву сімейного і державного благополуччя, невтомно кладе полінце за полінцем у Родинне вогнище. І назва “Рододендрон” всього лише назва квітки, а не містилище якихось невдач...
Авторка п’єси без жалю руйнує збанкрутілу у всіх відношеннях сім’ю; її кінець веде у новий початок всі персонажі.
Говорячи про власне драму, волілося більшого напруження, коли, скоріше у дії, а не тільки у слові, народжується істина очищення.
Режисер Василь Митничук використав мінімум декорацій, одначе фокусоване світло, музика, постановка танців, дефіле модельок, багатство костюмів, молоді нові обличчя справили гарне враження на присутніх.
Оплесків і квітів було набагато більше, ніж на концертах заїжджих артистів! Бажаємо нових успіхів нашому “Гомону”!