Парк Софіївка
в Умані щороку відвідують півмільйона туристів. Їхати туди у вихідні не варто. Людей так багато, що з охочих сфотографуватися біля статуй шикується черга.
– Восени 2004-го до міста з концертом Кіркоров приїжджав. З ним Наташа Корольова, Ян Табачник і Клара Новікова,– розказує екскурсовод 51-річна Галина Никитюк.– Я мала Кіркорову парк показувати. Прочекала його цілий день під дверима, а він не вийшов. На екскурсію поїхали Табачник із дружиною Тетяною Нєдєльською. Через два тижні Тетяна приїхала сюди знімати свій кліп, так їй тут сподобалося. Вхід на територію парку– 12 грн.

У парку Шарівка

на Харківщині закрили на реконструкцію замок.
На парковій території росте 600-літній дуб. Його можуть обійняти восьмеро, взявшись за руки. Наречені приходять фотографуватися до каменя кохання, труть його і загадують бажання.
– Минулого літа тут робили виїзну весільну церемонію,– говорить 32-річна місцева Влада Токарєва.– Молоді були з Харкова. Їхали за 80 кілометрів, аби в нас розписатися. Біля ставка постелили доріжки, стільці поставили. Ми такого ще не бачили– як у кіно. Грав оркестр, а після церемонії офіціанти в білих рукавичках розносили шампанське.

 

У парку Олександрія
в Білій Церкві молодята за оренду землі сплачують 500 грн.
Парк розташований на околиці міста. Огорожа в деяких місцях має дірки. Тутешні крізь них безкоштовно потрапляють на територію.
– Аби обійти весь парк, треба не менше 4 годин, такий він великий,– каже місцевий Іван Слива, 29 років.– Із собою візьміть сухарі й арахіс для білок і лебедів. Вони навчилися їсти з рук. Самі можете перекусити у кафе чи кіосках, що знаходяться в будівлі колишньої конюшні. Ціни невисокі, а готують смачно.

 

 

 

 

У столичній Феофанії
не можна бігати по газонах і рвати квіти. Виїзні весільні церемонії заборонені.
– Поїхала якось із подругою в парк серед тижня,– розповідає киянка Ольга Савчук, 27 років.– Як почали фотографуватися, до нас підбігла якась віруюча і давай кричати, що святі місця перетворюємо на бордель. Поряд є Пантелеймонівський собор, жіночий монастир і купіль для паломників. У ній оздоровлюються. З релігійних міркувань лізти у купіль можна лише голому. Поряд б’є джерело, вода в ньому допомагає від жіночих хвороб.

 

 

 

 

Ялтинський ботанічний сад
славиться кактусами. Їх там понад 600 видів.
– Коли фотографувалися біля кактуса, я впала долонею на нього,– говорить Ольга Цвіркун, 24 роки, з Києва.– Великі голки сама дістала, маленькі виймали в лікарні. У парку є бананова клумба, але фрукти пробувати не дають. Екскурсовод казала, на смак банани кращі, ніж заморські.
У саду продають саджанці квітів, плодових дерев. Найпопулярніші– гранат за 50 грн і хурма за 90. Із середини жовтня зацвіли 300 видів хризантем. Квітнутимуть до кінця листопада.

Аліна ОРИЩИН, gazeta.ua

 

---

 

 Місто мертвих годинників

Майстер-годинникар Олексій Бурнаєв розповідає
про дзиґарки, які у Львові не працюють

Проходила біля пам’ятника Маркіяну Шашкевичу (вул. Коперника), мимоволі поглянула на годинник, який знаходиться на вежі музею “Русалки Дністрової”. Та, на жаль, стрілки годинника були нерухомі…

Доцент Лісотехнічного університету, відомий годинникар Олексій Бурнаєв (майстер споруджував у Львові квітковий годинник) розповів “Леополісу” про знакові для міста дзиґарики, які з тих чи інших причин не працюють…
“Майстер, який обслуговував годинник, що на вежі музею “Русалки Дністрової”, відмовився від роботи, бо йому за це не платили, – розповідає Олексій Бурнаєв. – Час від часу цей годинник накручує один з охоронців музею. Він один розбирається у цьому механізмі, який є дуже старим. Частина пристроїв у годиннику зламалася, зокрема й гиря, яка б’є в один із дзвонів. Гиря скаче, але звуку на дзвін не передає”… За словами пана Олексія, цьому годиннику понад 150 років. Але свого часу його переробили, тому “старовини” у ньому залишилося 10% (у годиннику зберігся лише каркас ковальської роботи).
На церкві Св. Андрія (історична назва – костел Бернардинів), що на площі Соборній, теж є годинник. “Спорудження квіткового годинника стало стимулом, аби налагодити роботу годинника й на церкві. Я був здивований, бо цей годинник стояв багато років. Навіть хотів колись туди потрапити, подивитися, чому він не працює, але мене не пустили”, – каже годинникар. “Це сучасний годинник, зроблений із сучасних матеріалів. Заводити його потрібно щоп’ять днів. У церкві є священик, який іноді його накручує. Крім нього, цього не робить ніхто”.
“Годинник на церкві св. Ольги та Єлизавети, на площі Кропивницького, зняли, а місце, де він стояв, забили руберойдом. Пояснення цьому: “Немає грошей”… Цей годинник міг би стати візитівкою міста. Його видно з вокзалу, траси (коли в’їжджати до Львова зі сторони Городка). Ще сім років тому я міг зробити фото старого циферблата, зараз на цьому місці – дошки”.

Унікальне місце, де міг би бути діючий годинник, – органний зал. Та механізми, яким понад 200 років, викинули у підвали музею “Русалки Дністрової”. “Тепер це металобрухт, – каже пан Олексій. – Усе іржаве. Відновити їх нереально. Але встановити новий годинник на органному залі цілком можливо”.
Олексій Бурнаєв зауважив, що у тих містах, де мер дбає про відновлення годинників, йому щастить працювати на своїй посаді не одну каденцію… “Якось я сказав Любомиру Буняку, екс-міському голові Львова: “Давайте встановимо у місті новий годинник”, а він каже: “Це не на часі”... Так склалося, що він і сам виявився не на часі”.
Немає годинника, а є лише отвір для нього на церкві Св. Анни (на перехресті вул.Городоцької-Шевченка). А там міг би красуватися чотиристоронній годинник. Подейкують, колись він тут був, але перекочував до російського Політехнічного музею… Тільки от питання, за чиї кошти його виготовляти? У світі те, що в середині церкви, належить храму, а те, що зовні, – місту. Мала би подбати про спорудження дзигарка, очевидно, мерія… “Відновлення годинника коштує так само, як відновлення 10 метрів трамвайної колії. Хіба це кошти для міста?” – дивується годинникар.
Церква Покрови (вул. Личаківська) була збудована перед Першою світовою війною. Встановити годинник тут не встигли. “На цьому місці можна було б встановити найбільший в Україні годинник, – каже пан Олексій. – Там закладено отвір через усю вежу. А циферблати могли б світитися на цілий Львів. Зверху були б дзвони… Мрію, аби годинник на цьому місці запрацював”. Майстер каже, що реставрувати в Україні фактично нічого, більшість годинників, які він виготовляє, це нові. “Такий великий годинник є дешевшим, ніж будь-який джип, який їздить по Львову”, – зауважує майстер.
Менш знакові годинники, але теж цікаві для міста, є, наприклад, на школі № 6 на вул.Зеленій – це годинник, якому понад 100 років. На “Віденській кав’ярні” є місце, призначене для годинника. “Навіть “Ґранд-готель” міг би поставити у цій “милій дірці” годинник. Він коштуватиме не дорожче, ніж ванна у готелі”, – усміхається годинникар.

Коментар для “Леополіса”
Андрій САЛЮК, президент Благодійного фонду “Збереження історико-архітектурної спадщини Львова”
Усі годинники на пам’ятках архітектури мають цінність, бо є пам’яткою техніки. Годинник на вежі чи церкві – ознака багатства міста. Добре, що нам вдалося відновити квітковий годинник, який був у Львові ще у 60-х роках. Туристи, які піднімаються на ратушу, із захопленням заглядають у кабінку, щоб подивитися на механізм ратушевого годинника. Годинник на вежі музею “Русалки Дністрової” привезений з монастиря Манявський скит. Цікавим є годинник і на церкві Св. Андрія. Варто було б їх усіх відновити. Це важливі атрибути міста, його давня історія.

Фото Мирона МАСЛЮКА:
Годинник на вежі музею “Русалки Дністрової”
Сюзанна БОБКОВА, Високий Замок