У якій новій країні прокинулися українці 1 листопада? У великій Донецькій області.
Анекдот

День голосування на місцевих виборах в Україні співпав зі знаменитим святом нечисті Хеловіном. З цього приводу у нас багато іронізували, про що і свідчить колаж, яким відкриваю статтю. Власне для ґрунтовного аналізу матеріалу ще недосить, офіційні підсумки обіцяють підвести до 6 листопада. Але експрес-вражень вистачає.

Битва за місцеву владу була зовні тихою, але всередині дуже жорсткою. І ось на ранок після битви, 1 листопада, коли я пишу ці рядки, вимальовуються вже контури нового політичного пейзажу, який постав в Україні з сьогоднішнього дня. Давайте спробуємо окреслити ці контури.

Загальнополітичний контекст виборів-2010
Місцеві вибори цього року принципово відрізнялися від попередніх, які проходили 2006 року. Тоді помаранчева влада змагалася з регіоналами на рівних – за підсумками тих виборів владу на місцях у цілому поділили Партія регіонів та БЮТ, практично з однаковим результатом. Варто уточнити – помаранчевий Президент та його політична сила отримали набагато менше, ніж його соратниця-суперниця і це тоді був дуже тривожний сигнал для Ющенка, початок його невідворотного рейтингового сповзання. Його та його політичної сили. Підкреслю – якщо вже в умовах, коли Президентом був їх політичний ворог, регіонали виграли вибори у всьому південно-східному поясі та ряді центральних областей, то що можна було чекати тепер?
Адже тепер, перед цими виборами, у Партії регіонів у руках були фактично усі стратегічні командні висоти – Президент, Прем’єр і Уряд, правляча коаліція у Верховній Раді а, значить, і можливість приймати будь-які закони, судова система, переважна більшість провідних ЗМІ. Тому залишалося лише одне – взяти владу на місцях. Ось з таким завданням партія регіонів і вийшла на місцеві вибори-2010

Загальноекономічний контекст виборів-2010
Він полягає у тому, що життя цього року в Україні неймовірно здорожчало. Ціни і тарифи повзли з початку року тільки угору і продовжують це робити, фінансово-економічні проблеми наростають, гривня друкується у величезних масштабах і за оцінками деяких експертів Україну чекають тяжкі економічні часи. Така невесела перспектива і послужила одним із головних мотивів того, що місцеві вибори, які спочатку відклали на наступний рік, все ж було вирішено провести восени цього року. Влада розуміла, що чим гіршою буде економічна ситуація, чим сутужніше житимуть люди, тим складніше буде виграти на місцях.
Хоча Прем’єр Азаров періодично підкидає суспільству оптимістичні заяви, навколо себе люди бачать інше, тому і його казкам не вірять.

Підкреслю – і нині стало жити тяжче, але все ж таки радикального перелому у настроях не відбулося. Люди ще терплять. Хоча вже й реагують: так, наприклад, створено пародійну молитву “на мотив” основного передвиборчого гасла регіоналів: “Покращення життя вже сьогодні”. Молитва починається так: “Господи, нехай обмине мене це покращення вже сьогодні…”.

Загальнопартійний контекст виборів-2010
Група основних партій, які взяли участь у цих виборах була відомою, хоча не всі з них виступали під звичними і широковідомими брендовими назвами. Згідно нового виборчого закону, нагадаю, блокам було недозволено йти на вибори, а тільки партіям. Тому, наприклад, БЮТ виступав як партія “Батьківщина” і, щоб виборці нічого не сплутали, бютівці випустили ось такий бігборд з підписом:

 

 

Як то кажуть, не в лоб, так по лобі – прізвище Тимошенко, хоч і не в назві партії, а тільки у рекламі, було присутнім і мало допомогти простим виборцям зорієнтуватися щодо політичної сили Юлії Тимошенко. Так само “постраждав” і Блок Литвина, змушений балотуватися під невиразною і маловідомою партійною назвою “Народна партія”. Литвинівці знайшли інший вихід – на бігбордах помістили портрет Литвина і гасло: “Вибирай нормальних”. Конкуренти, які за цією логікою на звання нормальних претендувати не мусіли, образилися і випустили пародійний контрбігборд:

Як іронічно говорять, Литвин робить ставку на нормальних, не розуміючи, що всі “нормальні пацани” уже давно в Партії Регіонів.
Тигіпко, Яценюк і Тягнибок також активно вживали свої “розкручені” імена у рекламі партій “Сильна Україна”, “Фронт змін” та ВО “Свобода”. Для усіх вищевказаних провідних партій місцеві вибори були своєрідним продовженням минулих президентських перегонів та плацдармом на майбутні парламентські гонки. Ряд маловідомих та нових партій у деяких територіях ймовірно пройдуть до деяких місцевих рад. Це партія “УДАР” Віталія Кличка, партія “Руський блок”, “Родина” (не плутати з родиною у сенсі сім’ї, це проросійська партія, її назва з російської перекладається як Батьківщина), “Совість України” тощо.
Компартія, Соцпартія та ПСПУ Наталії Вітренко з голосами лівого електорату також будуть присутні у місцевих радах, тільки у різних пропорціях.
Загалом скільки-небудь масштабних нових партійних “зірок” на місцевих виборах не зафіксовано. “Свободу” Тягнибока не можна вважати новою, але її результати принаймні у двох облрадах – Львівській та Тернопільській – обіцяють бути за 30%. Цей результат є дуже вагомим, але не всі його приймають як перемогу власне самих свободівців. Так БЮТ заявляє, що “Свободі” відійшли потенційні голоси виборців Юлії Тимошенко, бо “Батьківщина” саме у цих областях була недопущена до виборів. Інший маститий національно-демократичний політик Юрій Костенко, партія якого УНП провалилася, з ревнивим критицизмом, не називаючи імен, заявив, що деякі політичні “зірки” спалахнули лише на тому, що поексплуатували тему влади, яка заважає: “Це стосується нової політичної “зірки” на заході України, яка раптом так яскраво засвітила. Але реальних альтернатив, як змінити життя через покращення виробничої діяльності, ця політична “зірка” не дає. Є емоції, що нам хтось заважає добре жити, і на цю емоцію люди купляються”. Очевидно, що критична стріла була спрямована у бік Тягнибока та його команди. Сам же Тягнибок, як жартують, за такий результат на виборах дякує, передусім, Д.Табачнику, як своєму кращому агітатору за ВО “Свобода”.
Таким чином партійний ландшафт країни в цілому залишився таким же, але щільність присутності кожної партії майже на кожній території змінилася.

Контекст проблем виборів-2010
Для перебігу та підсумків цих місцевих виборів мали принципове значення декілька проблем. Кожна з них спливала на вибори, а то й міняла їх характер.
Перша проблема – зміни до Закону про місцеві вибори. Зараз не час їх аналізувати детально, але вони створили нові правила виборів, нову “рамку” для виборчих процесів. Одні називали їх “фасадними”, інші такими, що відкривають ворота зловживанням та фальсифікаціям, треті заявляли, що вони покращили законодавчу основу виборчого процесу. Влада була за ці зміни, опозиція проти. Читач розуміє, про що йдеться.
Друга проблема – вкрай короткий термін виборчої кампанії. Такої спринтерської кампанії ще не було в країні. Відомим партіям це було на руку – їх і так знали. Маловідомим та новим заважало, бо ті не встигали “розкрутитися”, дійти до виборця.
Третя проблема – формування виборчих комісій, особливо дільничних. Вони комплектувалися, потім перекомплектовувалися, а вже перед самим днем голосування почали надходити повідомлення про включення до складу деяких комісій в останній момент зовсім некваліфікованих і в ряді випадків дуже молодих людей, які, можливо, мали грати “масовку” в комісіях, поки їх досвідчені та ангажовані колеги мудрували з підрахунками та протоколами. До того ж багато, якщо не більшість голів комісії були представниками влади та її союзників і сателітів.
Третя проблема – бюлетені. У Харкові, Одесі, Івано-Франківську та ряді інших міст були опозицією виявлені значні тиражі надлишкових бюлетенів. Представники влади спробували пояснити це необхідністю друкувати “пробні” чи запасні бюлетені тощо. Але надрукувати 250 тисяч “пробних” бюлетенів, щоб зрозуміти, чи чітко поліграфічне обладнання надрукує чистові бюлетені – то вже занадто. Виникає питання – а скільки додаткових бюлетенів не змогли виявити? Одразу ж народ зреагував анекдотом: “Янукович дорікає Азарову: “Коля, якщо я тобі кажу включати станок, то це не означає, що треба “палитися” одночасно з гривнями і бюлетенями”. А якщо серйозно – хтось відповів за це? Завели кримінальну справу? Ні.
Четверта проблема – черги на дільницях. Стояли у них і відомі персони, і прості громадяни. Стояв не одну годину і Ренат Ахметов з матір’ю, хоча перед ним черга і розступилася. Стояли і депутати, і міністри, і ще різного штибу знаменитості. Наприклад, голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський сказав, що простояв з дружиною ледь не 2 години у черзі на дільниці, плюнув і пішов. Подібно ж “плюнули і пішли”, не захотівши чекати, ще десятки, якщо не сотні тисяч громадян по всій країні. І тут ми підходимо до наступної проблеми.
П’ята проблема – явка виборців. Поки що достовірних даних по країні нема. Проте тенденція очевидна – майже пів-корпусу виборців “проголосувало ногами”, тобто не прийшли на дільниці. Якщо додати до цього значні цифри голосування “проти всіх” у багатьох територіях, то картина вимальовується така: люди чи то не бачили, за кого голосувати, чи то не хотіли цього робити з конкретних причин.

Як не бачили, спитаєте ви? Ось за владу скільки проголосувало. Ось опозиція була, можна було визначатися тим, хто з владою не згоден. Виходить, що дуже багатьом виборцям надокучили уже всі – і влада, і опозиція, і треті сили, тим більше, що вони так і не захотіли сформувати єдиного фронту, єдиної групи партій, які б йшли кожна окремо, але підтримували одне одного відкрито і легально. Звідси і наступна проблема.
Шоста проблема – чіткого політичного розмежування та групування. Партія регіонів йшла сама, але її союзники по парламентській більшості – комуністи, литвинівці, а також соціалісти, тигіпківці, яценюківці, інші приховані сателіти – не дражнили “великого брата”, не критикували його дошкульно. Отож можна стверджувати, що фронт правлячих партій насправді був, хоча і прихований. Правда усі сателіти ПР тепер незадоволені – набрали мало, бо “великий брат” усе забрав собі. Чи могло бути якось інакше?
З іншого боку, уявімо собі, що Тимошенко, Тигіпко, Яценюк, Тягнибок, Віт.Кличко, Рух та інші заявили б про єдиний фронт опозиції з визначеними спільними програмними підходами. Зібрали б вони більше голосів, ніж тепер кожен з них поодинці? Напевне. Мали б більший вплив на перебіг процесів у місцевих радах? Звичайно. Мали б більше своїх мерів, якби не розривали електорат, а об’єднувалися навколо одного найбільш рейтингового із числа їх партій. Безумовно.

Одначе цього не було. Тигіпко сидів на двох стільцях – одночасно входив до Уряду Азарова, значить, до команди Януковича, і в той же час балотувався окремо від Партії регіонів та ще й постійно жалівся, що його партію тиснуть і щемлять у багатьох місцях. Виглядало це доволі комічно. А що ж хотів Тигіпко? Щоб його конкурентну партію регіонали підтримували та просували, віддаючи йому відсотки голосів своїх виборців? Тут одне з двох – або йди відкрито як союзник ПР, або ж полишай посаду віце-прем’єра, ставай у критично-опозиційну позицію до ПР і набирай свої відсотки.

Яценюк також вів свою кампанію дивно. Він не був ні з владою, ні з опозицією, не формував і фронт третьої сили. А його “Фронт змін” закликав абстрактно – зміни своє майбутнє. Однак який виборець вам чітко відповість – що означає змінити те, що ще не настало, тобто майбутнє? Адже його можна завчасно формувати, воно ще не постало, то нащо його міняти, якщо одразу можна спроектувати оптимально і реалізовувати? Думаю, що і сам Яценюк став жертвою абстрактного гасла. Адже по суті і регіонали закликали виборця змінити своє майбутнє, і всі інші. Тільки кожен по своєму. То у чому ж специфіка змін майбутнього по-яценюківськи?
Сьома проблема – підрахунок. Учора, 31 жовтня увечері лунали голоси – ось настане 1 листопада і ми вже дізнаємося про перші підсумки. Але ось воно настало, це чарівне число. І що? Практично жодна територія ще не дала не те що протоколів з мокрими печатками, але й усних офіційних підсумків. А місцеві вибори тим і відрізняються, що там маса невеликих дільниць і порахувати підсумки можна за декілька годин. До ранку 1 листопада– це вже точно. Чого ж чекають дільниці та ТВК? Невже вказівок різноманітних “підрахуїв”?

 

 Виборчий процес та день голосування у всіх контекстах

Хто автор цього оголошення – невідомо, але воно оприлюднено

Усі вищеназвані контексти впливали на перебіг виборчої кампанії та день волевиявлення громадян. Політико-партійний, економічний, проблемний контексти створили особливу атмосферу виборів та дня голосування. Колишня заступниця голови ЦВК М.Ставнійчук зазначила, що ця кампанія є найбруднішою за усю виборчу новітню історію України. Комітет виборців України (КВУ) також фіксував численні порушення. Повідомлялося про “каруселі” та інші форми неодноразового голосування в ряді місць. Як невесело поглузували з цього приводу сатирики, хворі на роздвоєння особи мають голосувати двічі.
Протестів від різних партій та мажоритарних кандидатів було безліч. Юлія Тимошенко заявила про фальсифікацію виборів. І що ж у підсумку? Закордонні спостерігачі сьогодні заявили, що системних порушень, які б суттєво вплинули на підсумки виборів-2010 не виявлено. Так само вчинив і КВУ. Литвин, хоч і був сумно-роздратований підсумками виборів для його партії, все ж сказав сьогодні на Погоджувальній раді, що підстав визнавати вибори недійсними нема і необхідності заслухати Генпрокурора щодо опротестування підсумків виборів на якихось територіях також нема і скептично привітав присутніх з “торжеством демократії”. Відчувалося розчарування спікера досягненнями своєї партії.
Таким чином, попри усі заяви опозиції, іноземними спостерігачами та КВУ офіційно підтвердилися оцінки виборів, які уже дали Президент Янукович та Прем’єр Азаров. Отож офіційно заявлено, що вибори пройшли демократично, без суттєвих порушень і тим паче без усіляких там підкупів та фальсифікацій. А якщо хтось і пробував підкупити виборця, то, можливо не ПР, а ось ці?

 

Екзит-поли та інші попередні прогнози і підсумки
Цього разу “Демократичні ініціативи” та інші визнані майстри екзит-полів не проводили своїх досліджень – не дістали фінансування. Проте екзит-поли все-таки відбулися, хоча і не такі фронтальні, як це було у минулому. Підсумки їх доволі одностайні – незважаючи на окремі локальні успіхи опозиції та третіх сил, Партія регіонів з її гаслом “Будуємо нову країну” фронтально перемагає у більшості територій – і у форматі партійних списків до районних, місцевих та обласних рад, і у форматі міських голів і у форматі мажоритарних кандидатів. У політичних елітах різного рівня почалося інтенсивне “ворушіння”, про що свідчить розмова двох депутатських “тушок”: “Як думаєш, хто переможе на цих виборах? – Звісно, наші. _ А хто такі “НАШІ”. – А ХТО ПЕРЕМОЖЕ, ТІ Й НАШІ”.
Нема сумнівів, що офіційно оголошені підсумки виборів будуть аж ніяк не нижчими, ніж результати екзит-полів, а то й перевершуватимуть їх. Це означатиме одне – Янукович через Партію регіонів та їх союзників здолав останній бастіон системи влади в Україні і став повновладним господарем країни. Віднині у тих, хто стоїть у опозиції до нього та ПР, немає жодних системних масштабних важелів впливу на стратегічні рішення та процеси в Україні. Окремі мери та фракції “Батьківщини”, “Свободи” інших неянуковичівських сил матимуть можливість локальних рішень та заяв, проте це будуть хвилі та хвильки, що розбиватимуться об броньований борт крейсера влади.
У руках Януковича та фінансово-політичних груп його підтримки знаходиться посада глави держави, три основні гілки влади – виконавча, законодавча, судова та четверта гілка влади –ЗМІ, особливо наймогутніші, електронні.
Навіть російськомовні сайти критично сприймають цю ситуацію:

 

 

Що з цього випливає?
Посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзет перед виборами зазначив, що якість проведення місцевих виборів в Україні вплине на авторитет країни. Важливо, щоб місцеві вибори у жовтні пройшли відповідно до демократичних стандартів. Це відіб’ється безпосередньо на авторитеті України”, – застеріг дипломат.
Якщо деяких читачів цікавить, чи буде міжнародна спільнота піднімати питання про порушення, чи фальсифікацію виборів-2010 в Україні, одразу скажу: окремі заяви та розмови будуть, принципової критики чи тим паче офіційних протестів від урядів та міжнародних структур не буде.
Світ, якому, як показує досвід минулого, глибоко наплювати на Україну, промовчить і проковтне підсумки виборів. – “А що їм залишиться, – сказав мені один регіонал, – адже міжнародні спостерігачі визнали, що все нормально. Це Юля гонить хвилі, але її місце уже в архіві”.

Так бачать Юлію Тимошенко її противники – у запасниках музею політики

 Проте, не все так просто. Здолавши усіх політичних суперників, Янукович та ПР мають ще одного ворога, чи не найсуттєвішого – економічну ситуацію. Якщо вони впораються з нею, то їх влада зміцниться. Якщо ж ні, то ситуацію захитають знизу – невдоволення і протести мас, які тут підхоплять і почнуть роздмухувати опозиціонери.

А поки що майстри комп’ютерної карикатури фіксують факт – на зміну владі “Нашої України” прийшла, образно кажучи, влада “України нашої”:

 

Правда, поки що від північних сусідів якихось вигуків захоплення не чути. Більш того, відомий “українознавець” депутат Держдуми К.Затулін невдоволено прокоментував: “Підсумки могли бути і більш вражаючими для Партії регіонів, якби не низька явка”.
Ну, а причини низької явки ми вже з вами, шановні читачі, уяснили – розчарування від невиконаних обіцянок, втома від постійних виборів, втрата довіри до політичних сил, зневіра у гаслах і програмах і, як стверджує Юлія Тимошенко – страх, який вона тепер бачить в очах людей.

Кажуть, що комісії сьогодні готують протоколи, команда Тимошенко – подання до суду, а команда Януковича святкує перемогу.
Сам же Президент сьогодні поки що утримується від розлогих коментарів, але зробив одне знакове призначення – заступником директора Інституту Національної пам’яті на “допомогу” директору- комуністу В.Солдатенку призначив Дмитра Веденєєва, історика із СБУ, який відомий, зокрема, своїм різко критичним відношенням до УПА, Бандери, Шухевича і т.п. Так що концепцію національної пам’яті України очевидно чекають кардинальні зміни. В Україні, яку будує нова влада, місце УПА, Бандери, Шухевича, інших – зовсім не таке, як при Ющенку.
Пейзаж після битви остаточно ще не видний, проте можна говорити, що нова влада Януковича зміцнилася, ствердилася у своїй принциповій орієнтації на Росію, несприйнятті українського націоналізму і бажанні повновладно господарювати в Україні на роки.
Як показали і ці вибори, виборці України цьому не перешкоджають. Ось такі факти. Така реальність, така аналітика – подобається це комусь, чи ні.

 

1 листопада 2010 року. Світлини автора, колажі
з Інтернет-сайтів. Адреса для відгуків та дискусій:
[email protected]