Ходимо до церкви, бо церква, як Божий Дім, є чимось особливим для нас. Вона постійно забезпечує нас духовною поживою, скріплює нашу віру й постійно нагадує нам про сенс нашого життя на цій землі.

Наше життя так склалося, що, як правило, йдемо до церкви раз у тиждень. Може тому, що ще змалку ми дізналися, що Господь Бог працював шість днів, а на сьомий, після створення всесвіту, відпочивав і передав нам заповідь Божий день святкувати. Цього ми навчилися на лекціях катехизму в школі, від наших батьків, з духовних проповідей отців у церкві. І мабуть тому ввійшло в традицію, що кожного сьомого дня, що закінчує тиждень і носить назву “неділя”, ми йдемо до церкви, щоб у Божому Домі злучитися в наших молитвах з нашим Творцем, щоб вислухати духовну проповідь, провести час у роздумах про сенс нашого життя, набрати духовних сил на наступний тиждень. Тому, де б ми не були, у нас завжди бажання піти в неділю до церкви, помолитися, відчути присутність Бога-Творця в нашому серці.
До церкви, звичайно, йдемо з власної волі. Нас притягує до неї християнська віра. Перебуваючи в церкві, мимоволі звертаємо увагу на її внутрішню обстановку, приглядаємося до колоритного розмалювання стін, в якому представлені Діла Божі, до образів святих, до іконостасу, захрестя, кивоту. Це ті видимі елементи, які представляють нам “духовне невидиме”, на чому побудована наша віра. У цій зовнішній приємній обстановці сприймаємо Святу Літургію, що є безкровною жертвою нашого Спасителя Ісуса Христа – як невидима істина й дорога до нашого спасіння.
Особливо гарне і приємне враження справляє на нас церковний спів. Молитва в співі – це наче вищий рівень духовного піднесення. Ми звикли до співу в церкві й радіємо, як співає хор. А коли почуємо якусь нову композицію, нову мелодію, нове виконання хоч би отих двох слів “Господи помилуй”, ми сприймаємо це зворушливо, реагуємо позитивно, ніби нас торкнулась якась невидима сила. І особливо, коли почуємо спів якогось нового хору. Чи ви звернули увагу, як у таких випадках, вже після першого “Амінь”, люди оглядаються на хори і в думках питають себе: “Хто це співає? Чий це хор, звідки він?” Люди відчувають свіжість, нове піднесення, гарні переживання. Через пісню наближаємося до Бога.

 

Такі гарні враження й переживання відчували вірні в соборі св. Володимира й Ольги в неділю, 10 жовтня, коли до них загостив хор з Торонто (Канада) під керівництвом пані Лесі Коник. Милий і приємний спів гостей з Канади хвилею котився всередині собору, луною відбивався від стін і торкався богомольців, як запах ладану.

Свята Літургія, що її співає хор з Канади, – це композиція Леонтовича. У виконанні гостей чудово прозвучали 3-ий Антифон “Блаженні” з солістом Сергієм Данком (він оперний співак, випускник Одеської консерваторії), “Святий Боже”, потрійне “Господи помилуй”. Була унікально виконана пісня “Херувими” та “Вірую” з солістом Дмитром.Біланом. Нагадаю, що обидва чикаґські хори співають Леонтовача “Достойно” та “Отче наш”. Гості з Канади виконали ці дві молитви в дещо іншій динаміці. Врешті треба підкреслити, що всі частини Святої Літургії, що їх співав торонтський хор, були виконані сучасною українською мовою.
Святу Літургію служили – о. архимандрит Іван Кротець, о. Ігор Кошик та о. Ігор Панчишин з парафії Покрова Пресвятої Богородиці, що в Торонто. Проповідь під час Святої Літургії виголосив о. Кротець, при чому склав вітання й подяку гостям.
Після Святої Літургії в Культурному осередку відбулася “товариська” зустріч гостей з Торонто з нашими хористами, співаками хору “Благовість” (дир. Олена Новак-Балабан) та “Прометей” (дир. Роман Андрушко), і спільний обід. До речі, торонський хор носить назву “Благовіст” (пишеться без м’якого знака). Під час товариської зустрічі з вітальними словами на адресу гостей з Канади виступали о. Іван Кротець, голова хору “Благовість” Степан Ворожбит та перший радний парафії св. Володимира й Ольги Олег Караван, який “розвеселив” товариську зустріч обіцянкою надати з Каси “Самопоміч” фінансовий дарунок на часткове покриття коштів. У відповідь, гості з Канади розважали чикаґських хористів співом. Пан Сергій Данко виконав арію з опери “Фіґаро”, пан Дмитро Білан заспівав пісню “Білі тумани”, яка в декого викликала сльози, та інші патріотичні твори. Ще виступав квартет. Особливо приємною частиною зустрічі були дружні розмови – обмін думками, знайомство, і побажання “не забувати одні одних – бути в контакті”. Організатором і “мотором” заходу-дійства був імпрезовий керівник парафії св. Володимира й Ольги Тарас Матвіїв.

Пані Леся Коник, керівник хору з Торонто, не чужа українській громаді Чикаґо, оскільки раніше жила в нашому вітряному місті, поки зі своїм чоловіком п. Федором Коником не переїхали до Канади. Пригадаймо, що три роки тому п. Л. Коник виступала в нас з молодіжним хором “Пролісок” на святі Героїв, організованим УГО “Помаранчева Хвиля”. А пан Федір Коник в час свого проживання в Чикаґо виступав з доповідями на святкових заходах, що їх організовував Іллінойський відділ УККА.
Особливо значний слід залишила в нашому місті пані Леся Коник тим, що була творцем хору “Благовість” при парафії св. Володимира й Ольги. Це вона, за підтримки настоятеля собору о. Кротця, організувала хор “Благовість”, з яким розучила Святу Літургію Гнатишина, яку хор співає й досі.
Під час перебування гостей з Канади я мав велику приємність провести розмову з пані Лесею Коник, паном Сергієм Данком та о. Ігором Панчишиним, який прибув до Чикаґо разом з хором.
У пані Лесі я запитав: “Як це так – куди не їздите, всюди організовуєте хори?”
“На все є Боже провидіння,” – відповідала вона. “Була тут – займалася хором, поїхала в Канаду – роблю те саме. Навіть назву туди занесла.” (“Без м’якого знака”, – додала весело). Далі розповіла, що хор працює серйозно, проводить репетиції щотижня. “Співати Службу Божу – це велика відповідальність, бо спів у церкві впливає на людей. Тож не можна легковажити такою справою”, – завважила вона. З подальшої розмови довідався, що на сьогоднішній день хор налічує 20 співаків. Майже всі хористи – люди з нової хвилі. Крім хору “Благовіст” при церкві існує ще парафіяльний хор, що був створений давно.
Організатором і душею хору є п. С. Данко. Треба було чути, з яким захопленням він говорив: “Ми фанатично любимо хоровий спів. Спів – це те, що нас об’єднує. У співі знаходимо задоволення, відпочинок. Співаємо на славу Бога, благовістимо, як про це говорить наша назва. Любимо зустрічатися поза репетиціями, щоб поспівати і повеселитися. Влаштовуємо “барбек’ю”. Ми живемо співом”.
О. Ігор Панчишин розказав дещо про парафію Покрови Пресвятої Богородиці. Він говорив, що парохом в соборі Покрова Пресвятої Богородиці тепер є о. крилошанин Йосиф Жила. Його помічниками є довголітній парох о.д-р Мирон Стасів, тепер емерит, о. Іван Дерів і він (наймолодший), який прибув до парафії недавно з Івано-Франкіської обл. Отця тішить, що парафія має такий чудовий хор “Благовіст”, бо “ коли в церкві співає прекрасно хор, люди в глибший спосіб лучаться з Господом Богом в своїх молитвах”. Він розповів, що кожної неділі в церкві служаться 5 Святих Літургій. Більшість парафіян – це вихідці з України, люди нової хвилі. Статистики, на жаль, немає, щоб дізнатися, наскільки люди нової хвилі відвідують церкву, але відомо, що в порівнянні з римокатоликами, в неділю до церкви приходить більша кількість українців.
Під кінець я поцікавився про стан національно-громадського життя в Торонто. Пані Леся сказала, що громада жива. Існує Ліґа Українців Канади, громада влаштовує національні свята, реагує на події в Україні. Продовжують працю хори, зокрема жіночий “Діброва” і “Пролісок”, з яким приїздила до Чикаґо тому три роки. А той факт, що минулого року вони їздили до Мюнхена на свято вшанування Степана Бандери з нагоди 100 річчя від дня народження, справив надзвичайно позитивне враження і підтвердив живучість української спільноти в Канаді.