Львівська школа кобзарського мистецтва, що діє при Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини цьогоріч завершила святкувати свої два ювілеї. Школа має у своєму складі два ансамблі: Народну капелу бандуристок “Дзвіночок”, котра відсвяткувала 50 – річчя, та капелу хлопців – бандуристів “Гамалія”, котрій виповнилося 10 років.

Народна капела бандуристок “Дзвіночок” була створена у 1958 році з ініціативи відомого львівського бандуриста Володимира Дичака, а вже на її базі була створена Школа кобзарського мистецтва. У капелі займаються дівчата віком від 7 – ми до 17 – ти років. Вони навчаються грі на бандурі, займаються постановкою та розвитком голосу, вивчають історію кобзарського мистецтва. Відбуваються цікаві зустрічі з провідними науковцями, музикантами, відомими кобзарями, письменниками. У колективі працюють педагоги Оксана Борачок, Людмила Гребень, Ірина Григорчук, Галина Лучишин та Мирослава Медведська. Керівник капели – Марія Горішна. Вона ж і керівник Школи кобзарського мистецтва.
Ще в радянські часи капела “Дзвіночок” була на вершині слави. Капелу знали в усьому СРСР, адже вона успішно виступала на олімпійських іграх та урядових концертах. Тоді був шалений конкурс, а попадали туди навіть по дзвінках з обкому партії.
Одним з найбільших свят у капели є відзначення Шевченківських днів, до яких колектив щорічно готує нову програму.
Капела “Дзвіночок” є Лауреатом і Дипломантом всеукраїнських, обласних та регіональних фестивалів. Серед них: “Сурми звитяги”, “Різдвяні канікули”, Фестиваль кобзарського мистецтва ім. Ю.Сінгалевича “Дзвени, бандуро”, “Жайвір скликає друзів”. Також є учасниками творчих звітів Львівщини в Національному палаці “Україна”. Є частим гостем на Львівському телебаченні та радіо. У 1995 р. капела отримала почесне звання “Народний колектив”.
Бандуристки з великим успіхом популяризують українське мистецтво не лише в Україні, а й за її межами. Колектив є лауреатом 29 – го Міжнародного музичного фестивалю у м. Бидгощі (Польща), 50 – го Європейського музичного фестивалю у м.Неернелт (Бельгія), Міжнародного хорового фестивалю у м.Монтре (Швейцарія).

Керівники капели. Перша справа – керівник Школи Марія Горішна

Капела є переможцем 39 – ї Бидгоської музичної імпресії (м.Бидгощ), а також учасником міжнародних фестивалів у м.Стокгольмі (Швеція), у м.Шиплішкі (Польща), у м.Кошіце (Словаччина). На базі Школи кобзарського мистецтва проходять всеукраїнські та обласні семінари, конференції, творчі лабораторії та методоб’єднання керівників кобзарських колективів.
У репертуарі колективу: духовна музика, українська та західноєвропейська класика, українські народні пісні та думи, авторська пісня та пісні, які виконуються мовами інших народів світу. Капела записала два аудіоальбоми “Дзвіночок колядує” та українські народні і авторські пісні.
Капела хлопців – бандуристів “Гамалія” була створена у 1989 році, а почала функціонувати в 1990 році. Ініціатором створення капели і її незмінним керівником є Тетяна Шаленко. Ідею створення хлопчачої капели пані Тетяна виношувала давно, але для цього мусів бути поштовх.

	Капела “Гамалія”

– Одного разу мене послали на огляд художньої самодіяльності в один з інтернатів Львова, де виступало 6 хлопчиків під керуванням покійного бандуриста Юрія Даниліва. Як сьогодні пам’ятаю, вони співали про женчика і ця пісня дуже мене вразила, бо тоді я відчула, що бандура в руках хлопців звучить по – іншому. Не тільки голоси, але й подача одного і того ж самого твору. А другою причиною стало те, що якось доля звела мене з капелою незрячих бандуристів “Карпати” і справила на мене разюче враження. Коли вони виходили, то один одного вели за руки, а розпочинали виступ з того, що Ю.Данилів давав три акорди і капела починала співати. Наміри про створення чоловічої капели довго переслідували паню Т.Шаленко, вона довго роздумувала над тим, як дати хлопцям бандуру в руки. Не зупинило її і те, що на сьогоднішній день дехто вважає, що це не має права на існування.
–Те, що жінки взяли бандуру в руки, нема нічого злого – продовжує пані Тетяна. Навіть більше того я вважаю, що вони врятували бандуру, але переконана в тому, що вона органічно була пов’язана з чоловіком.
Але не так просто було реалізувати свій задум. Коли вона захотіла дати бандуру хлопцям, то на той час вже існувало несприйняття її як чоловічого інструменту. Часто дивувалися, бо скрізь чують: тріо бандуристок, ансамбль дівчат, а крім того сама бандура завжди була у зневазі, щось габаритне називали бандурою.
–У 1989 р. я повернулася з декретної відпустки, – говорить пані Тетяна, – а покійний В.Дичак на той час задумав створити при капелі “Дзвіночок” малу форму для перебивок секстет. За ту справу взялася бандуристка Ольга Баглай, але вона пішла в декрет і передала мені 6 хлопців, котрих ніхто не хотів брати, бо знав, що будуть додаткові клопоти. І так я почала реалізовувати свій задум. Вже перші заняття показали, що хлопчики з ентузіазмом сприйняли мої настанови, наполегливо оволодівали технікою гри та співу. І згодом добре організований гурт переріс у самостійну капелу бандуристів. Але процес становлення капели був дуже складним. Це навіть призвело до невеликого непорозуміння з моїм керівником В.Дичаком, бо він хотів малу форму, а я хотіла дати бандуру хлопцям і зібрати їх максимально. Але потім таки погодився і за два роки у мене було 15 хлопців і ще окрема група з 35 дівчат. А коли хлопці почали приходити, то це мене спонукало заглибитись в історію кобзарства і козацтва, бо це було взаємопов’язано. Я навіть побачила відмінність у репертуарі. Дійсно, багато давніх творів були створені для чоловіків. Навіть самі тексти були чоловічі. Ми стали відновлювати історичні і героїчні пісні, які на той час не були відомі і хлопцям це дуже сподобалося. А ще це співпало з часом боротьби за незалежність.

Капела “Дзвіночок”

Щоб добитися успіхів, довелося два роки пропрацювати на доброчинних засадах, бо неможливо було вкластися в час. Але діти були з патріотичних родин, віддані тій справі і тому був стимул працювати, а головне – була підтримка батьків.

Незабутньою для капели “Гамалія” стала перша поїздка до Канева у 1990 році. Термін підготовки був короткий, але всі наважилися поїхати.
–Коли ми піднялися на могилу, – згадує пані Тетяна, – відчули щось особливе. Нас більше цікавили духовні корені, щоби відчути правдивий дух Шевченка. На той час ще церковне питання так не стояло, але якесь таїнство відбулося.
Ми тоді вже співали козацькі і чумацькі пісні, зокрема “Берестечко, ой чого ти почорніло?”, “Встає хмара з – за лиману”, “За байраком – байрак”.
Не менш важливою була поїздка перед проголошенням незалежності до Харкова у січні 1991 року на фестиваль “Веселковий світ”.

–Ми тоді підготували Вертеп і програму козацьких та чумацьких пісень. І на той час працювали не так силою звуку, як внутрішніми ефектами. І ось у Харкові, після одного з виступів, до нас підійшли жінки зі сльозами на очах, які розмовляли російською мовою, але сказали: “Ви знаєте, колись ці пісні моя бабця співала”. Не обійшлося тоді і без інцидентів. Коли ми йшли по Харкову до пам’ятника Шевченку, діти мали львівські газети, а там ці процеси ще й не розпочиналися, і вони роздавали ті газети людям. А коли ми повернулися в гуртожиток, то нами вже цікавилися органи. Навіть велася мова про закриття цього фестивалю через нас. Настільки вони нас злякалися. Але вдалося уникнути проблем і виступ пройшов успішно. Після концерту до нас підходили люди і дякували, дарували квіти. Тут ми стали дипломантом фестивалю. А після цього фестивалю у нас було ще багато поїздок патріотичного спрямування. Часто виступали при церквах. Особливо обійшли з колядками і страсними піснями майже всі львівські церкви. І скрізь, куди ми їхали, намагалися зайти в церкву на молитву, якщо не змогли там виступити.

	“Дзвіночок” на фестивалі у Кошіце

Приємно зазначити, що капела хлопців – бандуристів стала причиною заснування жіночого товариства при капелі.

– До нас часто приходили діти з бідних і неповних родин – говорить Т.Шаленко. Це, звичайно, створювало незручності для повних родин. І це мене спонукало шукати ще один спосіб як допомогти тим дітям. Таким чином ми створили при капелі жіноче товариство ім. Олени Теліги. І допомагали цим дітям. Хто чим зміг.
Ми часто брали участь у громадсько – політичних подіях. Організовували різні зустрічі і це допомогло глибше зрозуміти наше призначення, нашу кобзарську місію. Суть не лише в тому, аби навчити добре грати і співати, адже кобзарство має глибинні основи, а не лише музичне явище. Воно ввібрало в себе дійсно найцінніший досвід нашого народу. Я завжди намагалася побільше розповідати дітям історію кобзарства, залучаючи їх до суспільно – політичного життя.
Капела “Гамалія” і надалі втішається успіхами, адже продовжує вести широку концертну діяльність. Вона часто виступає у селах і містах області, на кращих сценах Львова (філармонія, органний зал, оперний театр та інші), у Києві, Каневі, Берестечку. Була учасником фестивалю в міжнародному таборів Артек, брала участь в Днях Львова в Кракові, виступала перед молоддю в Білому Борі (Польща).
Колектив капели і надалі підтримує тісні зв’язки з професійною Народною капелою бандуристів “Карпати”, а також з ансамблем хлопчиків – бандуристів “Соколики” з Чернігова та львівським осередком Всеукраїнської спілки кобзарів, бандуристів і лірників. Проводяться цікаві зустрічі з визначними музикантами, мистцями, громадськими діячами, які спонукають до творчості, вселяють в юнаків бажання вдосконалюватись і розвиватися.
Капела сформувала декілька тематичних програм свого репертуару: Різдвяна програма, страсні пісні, Шевченкіана. Є в репертуарі капели і класика. Провідними солістами капели є Павло Субота, Тарас Копанський, Орест Залізняк, Олесь Коваль.
Капела “Гамалія” пишається своїми ветеранами, а це одні з перших учасників колективу: Павло Субота, Тарас Копанський, Мстислав Коцький -Боб’як, брати Остап, Назар та Віталій Малі, брати Юрій та Євген Шахови, Юрій Ільків. Гордістю капели є її випускники, теперішні студенти вузів: Назар Андрусяк, Володимир Рудий, Олег Марець, Андрій Затинейко, брати Тарас і Ростислав Гривули, Михайло Гамкало, Остап Туркевич,, брати Богдан та Нестор Барановські, Євген Папірковський.
Нещодавно капела отримала звання “Відмінник освіти України”.