Осінні барви

Осінь завжди приходить тихою ходою, якось зовсім непомітно. Де-не –де розмалювала вже листочки на деревах, підняла до сонця набубнявілі пупянки осінніх хризантем, повіває прохолодним вітром, гойдаючи вершечки доцвітаючих мальв, рожі і жоржини. Дні стоять ще теплі, часом ще по-літньому спекотні, але ночі і ранки вже холоднуваті.
Я люблю американську осінь! Вона довга і затяжна, із своєрідним приємним запахом опалого листя та висушеної сонцем трави.
 А пригадується наша українська осінь…Так, вона коротша, часом занадто дощова, холодна, заволочена туманом та покрита інієм, а іноді буває із снігом. У нас кажуть: “По Іллі, та й по теплі!” І це правда. Осінь українська в перші вересневі дні висушує картопляне бадилля, цибулиння і нагадує людям: “Пора, пора нас брати!”
І люди прислухаються до порад осені-газдині. От тільки у щоденних клопотах, важкій праці ми не завжди вміємо запримітити неповторну осінню красу, консервуємо, засолюємо, а днина все стає коротшою. Осінь багата на весілля, вечорниці. Від зорі до зорі у турботах спливає осені вік, а так хотілося б продовжити його…

ВЕРЕСЕНЬ
Прийшов вже вересень до нас,
Газдує на полях, в садах.
Він з вересу рядно спліта,
та все ним землю накрива.
Від довгих затяжних дощів
Спішить все поробить мерщій.
Час не стоїть – коротший день,
виспівує він нам пісень.
Та все охоти додає,
Щоби зібрать добро своє
І скликать всіх за довгий стіл,
Хліб-сіль подать й ділить навпіл.
Всім разом в щасті й горі буть,
Це пам’ятать і не забуть.

ЖОВТЕНЬ
Жовтень–місяць є маляр,
Він по світу ходить,
Має з фарбами футляр,
Все з собою носить.
Придивіться навкруги
до його роботи,
як майстерно кольори
Зумів підібрати?!
На Покрову все дощем
Затягне до краю,
А на серці біль і щем
Дні його минають.
Лиш курличе вдалині
Ключ останніх журавлів.

 

ЛИСТОПАД
Гуляє з вітром листопад по горах, йде в долини,
Калини кетяги несе для осені-дівчини.
Без жалю листя обрива, яке паде додолу,
дощ моросить, всіх підганя до теплоти, додому.
Пожовкле листя по ровах вигулює, танцює.
Нам осінь гарні рушники на згадку всім гаптує.
Наносить листя листопад у клуню для худоби,
Та нишком з нього виклада для осені оздоби.
Вже красна осінь й листопад на коника сідають,
В тумані, в мряці із дощем відходять і зникають.
Бува Дмитро сніг принесе, ним віє, завиває,
морозить щічки дітворі, шапки на них вдягає.
Вже лисий ліс, німі поля, в лугах-ані пташини,
Усе готове до зими, до снігової днини!

МАТУСИНА ОСІНЬ
Зібрали в пучечки матусині руки
Калинові кетяги – міцність і силу.
Кружляють над полем вже чорнії круки,
То, може, на дощ, чи погодоньку квилу?
Спішиться матусенька все поробити:
Петрушку наслала сушити на ганку,
Цибуля прегарна – вінки треба звити,
А днини все меншає – встать треба зранку.
Прокине на сонце святошнії речі,
розїхались діти,..добро пропадає.
Помолиться Богові, пізно вже ввечір,
Бо як на чужині тим дітям – не знає
О, Матінко Божа! Вже осінь вогниста,
Стоять у задумі злотаві лісочки…
А завтра приходить вже Друга Пречиста,
Біду відверни, де сини мої й дочки.

Ярослав Боднар
ОСІННЯ КРАСА
Непомітно підкралася осінь,
Охолола у річці вода,
Жаби кумкають в ніч на покосі,
В полі взятку шукає бджола.
Павутиння сріблисте снується,
Загубилися ранки в росі,
Ще ласкаво вдень сонце сміється,
Вітер листя жбурля навманці.
Квіти осені милують око,
Божим даром встелена земля,
Журавлі щось курличуть високо,
Спів пташиний уже затиха.
Голубінь гряне чистого неба
І повітря духмяно-пянке,
То сльота враз, якої не треба,
 А вона, бач, непрохано йде.
Вередливо-мінлива погода,
Найяскравіші фарби щодня.
Вимальовує пензлем природа -
Дивовижна осіння краса.

 

Наталя Богуслава
ОСІНЬ
Пахне яблуками осінь,
Що за дивна ця краса!
Поміж листям неба просинь
І верби жовта коса.
Запалало все багряно,
А у серці ще весна.
Так зненацька осінь гряне,
Глянеш – літа вже нема.
Та не плачмо за весною,
осінь має також чар.
-Он, дивіться: над рікою
Клен горить, немов ліхтар.
Сипле золото у воду,
А берізка молода
Задивилася на вроду,
Дні, скажіть, спішать куда?
Відлітаючи, лелеки,
Ще раз сіли на ріллю.
Україно! Край далекий!
Серцем я тебе люблю!

 

ОСІННІЙ ВАЛЬС
Осінній лист кружляє в тихім вальсі
І на весь світ калина пломенить.
Я не забуду ці розмови наші,
Коли душа з душею гомонить.
Коли все світле, радісне і гоже,
із серця в серце янгол переніс.
дай нам людьми лишитись, Милий Боже!
і дощ осінній ллє потоки сліз.
Нехай лунає музика осіння
і довго ще не настає зима.
Яскраве сонце, небо синє-синє…
У цьому смутку жодного нема.

Любов Бережанська
ОСІНЬ
Помалу сонечко встає зі сну,
Як тільки ніч ховається в покосах.
Усмішку всім дарує чарівну,
Вмиває промінці у чистих росах.
У гості осінь вже зібралась йти,
Жене хмарки, немов до водопою,
А літо помандрує у світи
І журавлів покличе за собою.
Люблю в цей час ходити я у ліс,
Де під ногами листячко шепоче.
У руки я беру пожовклий лист
І серденько схвильовано тріпоче.
Отак і ми приходимо у світ,
Як ті листочки у весну чудову.
Життя наше так скоро пробіжить,
Як лист пожовклий падає додолу.
В осінню пору найбагатша ти,
Благословенна Господом землице.
Добро у нашім серці прорости
І хлібом наповни усі світлиці.
І осінь щедро обдарує нас
Добром, теплом, намистом горобиним.
Вона піде, бо не спинити час,
Ключем закривши двері журавлиним.

 

---

 

Віра Крива, Детройт
ВОРОТА  РАЮ  І  ВОРОТА  ПЕКЛА

Східна  Мудрість
До  мудреця  звернувся  самурай:
“Де  пекло,  а де  рай,
Як  ті  ворота  віднайти,
І  як відкрити  їх, скажи!”
А  самурай -  воїн  життя,
Для  нього  смерть не є  страшна.

Мудрець  поглянув з  висоти:
“Обірванцю,  що хочеш  ти?”
Блиснула  шабля  у  руці:
“Я вб,ю  тебе  за  слова  ті!”
Мудрець,  сміючись,  відповів:
“Ти  вже  ворота  відчинив,
З  мечем  і  гнівом  у  душі,
Пекло  відкрилося  тобі.”

Осмислив  воїн раптом  це
І  засоромилось  лице.
Шаблю  у  піхву заховав.
Мудрець, поглянувши, сказав:
“А  зараз ти уже  в  раю,
Бо  гордість  поборов  свою.
І  рай і  пекло є  в  тобі
Їх  вибираєш  сам  собі.

Й  ворота  тії  відімкнеш,
Як усвідомиш  сам, збагнеш,
ЩО є  добро, а  що є  зло.
Розум  вживаєш  за одно.
При  цьому  пам’ятай:
Розум – це  також пекло й рай,
Залежно як його  вживеш,:
Змінитись  маєш  право  теж!


А люди  думають  собі,
Що  рай десь  зверху  - не в  тобі,
І  що  прийде  в кінці  життя.
Воно з  тобою, тут, щодня.
І  що  в житті  сам  обереш,
В  такі й ворота  увійдеш!

                          Червень 2007