…”Смерть вирішує усі проблеми: немає людини, немає проблеми,” – ці слова належать кату українського народу Йосифу Сталіну, який робив усе, щоби зламати хребет українській нації.

Геноцид... Це страшне слово. Майже третина українського народу вимерла під час штучно створеного голоду 1932-1933 років минулого століття. Хоч минуло вже сімдесят шість років від тієї трагічної години, величезна незагоєна рана ще й досі продовжує кровоточити на тілі українського народу.
Розгойдуймо дзвони пам’яті по цілому світі.
За 500 днів – з квітня 1932 по листопад 1933 – в Україні від голоду загинуло 10 мільйонів людей.
Навесні 1933 року кожної хвилини помирало 17 людей, кожного дня 25 тисяч...
Крім офіційних даних є ще пам’ять народу. Якщо Україна буде пам’ятати – то світ визнає! Питання визнання Голодомору геноцидом українського народу знову і знову піднімається різними людьми і деколи спекулюється політиками. Однак, це не означає, що роботу по відкриттю світовій спільноті історичної правди про те, що сталось із мільйонами невинних людей у 1932-1933 роках, потрібно припиняти. Навпаки, треба говорити, показувати і доводити, що цей злочин був вчинений на території України проти української нації. Кожен із українців, який хоче, щоби світ знав про це, може робити у свій спосіб. Фундація Українського Геноциду -США впродовж десятиліть проводить велику просвітницьку роботу в цьому напрямку, інформуючи не лише українську громаду, але й доносячи правду до американської влади. Голосом України завжди були і будуть українці діаспори. З першим днем приходу до влади Віктора Януковича змінилася політика попереднього уряду.

 Доповідає п. Мотрі Мельник

Після першої хвилини складання присяги Президента України, Віктор Янукович цю присягу зламав – викинув з інтернет-сторінки Президента України матеріали про Голодомор. А вершиною стала заява Януковича в квітні цього року в Парламентської Асамблеї Ради Європи в Страсбурзі про те, що геноциду не було.
Ми не можемо переконати ворогів у правді про геноцид, але цілком можемо переконати політиків і мати вплив на американську державу своїми заявами і діями.
Загальновідомо, що більшість американських студентів про Україну, як державу, знають поверхово. Проте, ми, американські учителі-українці, незалежно від того, який предмет ми викладаємо в школі чи в університеті, повинні при кожній нагоді вияснювати, що ця країна має тисячолітню історію і в 20 столітті зазнала найбільших переслідувань з боку сталінського режиму. Прикладом нашої участі у процесі поширення правди про геноцид є практичні семінари, які тільки протягом цього року кілька разів відбулися на загально-міському рівні для учителів середніх шкіл міста Чикаго. Семінари проходили в Українському Національному Музеї та в Інституті Модерного Мистецтва. Організатором цього заходу виступила Фундація голодомору-геноциду 1932-1933 років, представники Українського Національного Музею та Інституту Модерного Мистецтва, а також Центр Міжнародних Наук при University of Chicago. Успіху сприяла належна підготовка професора Мирона Куропася, вчителів Марти Козбур, моєї особисто, та Люби Маркевич. Згодом Микола Міщенко, Микола Кочерга, Тамара Кузик-Сторі і я провели цілоденний семінар у Community High School у Lake Villa, де кожної години різні класи студентів брали участь у лекції про Голодомор. Зараз ми маємо чимало запитів від різних шкіл повторити наші виклади. Зрозуміти, про що ми розповідаємо, студентам допомагають матеріали з історії, які демонструють зв’язок історичних подій, що підвели до голодомору. Дозвольте повідомити вам маловідомі для усіх нас факти з історії відносин Америки з диктатором Сталіним.
Отож два десятиліття тому у вашингтонському державному видавництві вийшла з друку доповідь американської конгресово-президентської Комісії з дослідження голоду в Україні.. У ній– вперше в історії на державному рівні– сказано– “Сталін і його оточення вчинили геноцид проти українців у 1932–1933 рр.” і– “Американський уряд вчасно отримував достатньо інформації про голод 1932–1933 років в Україні, однак не визнавав цього публічно й по суті не реагував”. Автор цих висновків, виконавчий директор комісії, найвидатніший дослідник Голодомору доктор Джеймс Мейс, який заслуговує на нашу вічну шану. Насамперед, тодішній президент Америки Франклін Делано Рузвельт знехтував мораллю і керувався в ставленні до сталінського режиму суто прагматичним міркуванням – здобути радянський ринок, незважаючи на повідомлення про голод в Україні. Франклін Рузвельт слухав московського кореспондента New York Times Волтера Дюранті, який публічно свідомо заперечував існування голоду в Україні. Дюранті був переконаний у необхідності встановлення дипломатичних відносин між Вашингтоном і Москвою і вважав, що задля цієї мети голод в Україні слід заперечити і в цьому переконав президента Америки.
Офіційне визнання Совєтського Союзу було здійснено 16 листопада 1933 року– у найтрагічніший для України момент національної історії.
У цій доповіді висвітлена діяльність діаспори, яка протестувала проти курсу адміністрації Франкліна Д.Рузвельта на зближення з СРСР, його дипломатичне визнання й домагалася подати допомогу мільйонам голодуючих в Україні. На жаль, її зусилля виявилися марними через цілковиту байдужість тодішньої американської адміністрації.
Поміж українських організацій першими до адміністрації звернулися Американські ветерани війни українського походження з Нью-Йорку. Також багато листів надходило від численної й активної української громади у Канаді.
У листопаді прохання вплинути на радянський уряд надходили навіть до Елеонори Рузвельт. Місіс Рузвельт відповіла, що хоч вона й розуміє “велику потребу у цьому, та дуже шкодує”, що нічим не може зарадити.
У листопаді-грудні 1933 року в багатьох містах відбулися марші протесту української громади проти визнання Сполученими Штатами радянського уряду, який масово виморював українців голодом. 18 листопада 1933 року 8 тисяч українців пройшли на знак протесту у Нью-Йорку. Натомість 500 комуністів бігли за учасниками маршу, плювали на них і намагалися їх покалічити. П’ять чоловік було поранено. 17 грудня в Чикаго декілька сотень комуністів влаштували масовий напад на колону з п’яти тисяч українських американців, які брали участь у марші. Понад сто чоловік було поранено. New York Times назвала це “найгіршим заколотом упродовж декількох років”.
Однією з найактивніших організацій в українсько-американській громаді була Українська національна жіноча ліга Америки. На федеральному з’їзді, що відбувся 12 листопада 1933 року, вона одностайно ухвалила меморандум Американському червоному хресту й заснувала надзвичайний допомоговий комітет. Тоді ж українсько-американська громада вимагала дій від Конгресу. 28 травня 1934 року Гамілтон Фіш, конгресмен від Нью-Йорку, вніс на розгляд палати представників проект резолюції, в якій радянський уряд звинувачувалося в голоді в Україні, висловлювалося співчуття українському народу та містився заклик до радянського уряду дозволити надавати продовольчу допомогу. Однак до голосування так і не дійшло.
Немає сумніву, що Білий дім мав доступ до інформації про голод в Україні, та свідомо не реагував і замовчував це публічно. Значною мірою з політичних причин.
Створивши у 1980-х роках за наполягання діаспори конгресово-президентську Комісію з дослідження голоду в Україні, Америка продемонструвала спроможність демократичного суспільства визнавати історичну правду, та здатність до морального каяття на державному рівні.
Це тільки маленькі уривки з історії. Щоби світ знав, ми мусимо знати. Через вивчення гіркого досвіду минулого, суспільство стане більш справедливим і гуманним.
Тому працюймо разом у цьому напрямку. Наша робота повинна сприяти тому, аби у свідомості поколінь було глибоке розуміння того, щоб подібне ніде і ніколи не повинно повторитися.