На чикагські вулиці непомітно пробралася осінь. Зашелестів вітер українським селом, нашіптуючи про довгождану гостю та запрошуючи на свято, яке на її честь влаштували в Українському Національному музеї.

Там у затишному виставковому залі зібрались шанувальники мистецтва на відкриття виставки відомого українського художника Богдана Божемського. Гості захоплено розглядали картини і поринали у спогади, з головою занурювались у ностальгічну атмосферу осінніх Карпат. Причому, створювали цю атмосферу не традиційні пейзажі, а дари природи. Завдяки неординарному стилю художника – графіці паперориту, зображені ним грибочки, виноград, груші, калина, соняхи не тільки видавались живими, а й заполонили зал чаруючим неповторним осіннім ароматом. Підсилювали ці почуття різноманітні натюрморти з румяними булками та хлібинами, які ніби щойно вийняли з печі дбайливі бабусині руки. Cам художник колись висловився: “Моїм стремлінням є малювати квіти, які пахнуть на полотні природним запахом, а не фарбою”. Можна сміливо стверджувати, що це “стремління” він зумів відтворити настільки майстерно, що його відчув, мабуть, кожен присутній у залі. Захоплюючими були й інші серії художника: квіти, метелики, птахи. Цікаво, що кожен твір притягав якоюсь особливою енергією добра. Тож не дивно, що ще до відкриття велика кількість картин уже майоріли позначкою – “продано”.
Традиційно відкриття виставки провела віце-пре­зи­дент музею Ліда Ткачук. Куратор музею Марія Климчак зупинилась більш детально на особистості та специфічній малярській техніці художника Богдана Божемського. Уродженець гуцульського краю, він один з небагатьох українських митців, які, покинувши батьківський край, зуміли й за океаном не відійти від мистецтва. У Нью-Йорку він продовжив художню освіту у Купер Юніон Арт Скул за спеціальністю графіка та ґраверські техніки. Богдан Божемський став відомим художником в Америці, Канаді, Німеччині, мав понад 30 персональних виставок, проте ніколи не забував своєї рідної Гуцульщини, прославляв її своїм мистецтвом, вкладаючи частинку душі в кожен окремий твір. Він стверджував: “Чоловік, який живе і не діє, є камінною статуєю без життя й ініціативи”. Мабуть саме така життєва позиція направляла його до різноманітних меценатських проектів як в Україні, так і в діаспорі. Безмірна щедрість його пожертв на громадські проекти, релігійні та освітні осередки заслуговує поваги і наслідування.
Жаль, що стан здоров’я 87-літнього художника не дозволив йому приїхати на виставку, проте його надзвичайна енергетика відчувалась у залі через його картини, які ще довго зігріватимуть своїх нових власників теплом та добром, вкладеним Богданом Божемським у кожен свій твір.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

---

 

Меценати Воскобійники в Українському Національному Музеї в Чикаго

 

 

 

Про цих людей розповідають легенди. Насправді вони заслужили на це, увібравши в серця найкращі традиції української землі, серед яких меценатство, як заступництво культури, мистецтва та освіти. В історії людства кожна нація у вдячній пам’яті зберігає імена славетних добродіїв, які свого часу причастилися благородною справою – служінню своїй Батьківщині.

Коли йдеться про сучасне українське меценатство у світовому вимірі, то на думку, насамперед спадає прізвище Воскобійник. Це вони, уродженці Полтавщини та Січеславщини Олексій та Галина, вигнанці з рідної землі, емігранти ХХ століття, за умов відсутності державної підтримки своєю безкорисливою діяльністю сприяють розвиткові української культури та науки. Хочемо вірити, що в недалекому майбутньому на їх прикладах пізнаватимуть ази сучасної доброчинності вдячні нащадки. З Українським Національним Музеєм родину Воскобійників пов’язує щира приязнь, віддзеркалена устремлінням абсолютно безкорисливо для обох сторін прислужитися Музейній Музі. Вперше, недільного пополудня 29 серпня, Воскобійники завітали до Українського Національного Музею. “Мені тут так добре, я почуваюся як в рідній хаті”, – зворушено говорив пан Олексій, уважно розглядаючи експонати експозицій. Пані Галина охоче оглянула книгозбірню, колекцію малярських творів, давши при цьому високу оцінку праці музейникам у Чикаго, що зуміли, за словами гості, піднести до належного рівня традиції українського музейництва. Президент музею Ярослав Ганкевич, віце-президент Лідія Ткачук, архівар Михайло Климчак, куратор Марія Климчак привітали гостей.
Попередньому знайомству передувала презентація книжки “Повість моїх літ” Олексія Воскобійника, яка відбулася в травні цього року. Воскобійники щедро винагородили тоді тисячодоларовим датком почин презентації книжок, а музейні працівники відкрили перед громадою вечори літературно-музичних читань. Присутні мали нагоду почути про це легендарне подружжя. Вони проживають на своїй мільйонерській віллі в місті Бока Ратон на півдні Флориди. Господар – у минулому відомий будівельник, удостоєний похвали самого Президента США; Галина – майстриня дизайну, колекціонерка творів образотворчого мистецтва. У вимушеній еміграції з 1941 року. “ Мені випала складна доля, однак я ні за чим не жалкую, – ділилася пані Галина своїми думками. – Мета моя незмінна – віддати людям усе, чим Бог нагородив мене і мою сім’ю”.
Кредо Олексія Воскобійника: бізнес – це добро. Як патріот Америки й України бізнесмен О. Воскобійник услід за Іваном Мазепою став щедрим благодійником: надав фінансову підтримку розвиткові україністики в Гарвардському університеті, спонсорує Пенсильванський університет, де 1988 року відкрито Український студійний центр (пожертвував 100 тисяч доларів). Родина бізнесмена через Пенсильванський університет виділяє півтора мільйона американських доларів на навчання в США українських студентів. Реалізовуючи масштабні благодійницькі проекти, видатні бізнесмени та меценати Воскобійники здійснюють важливу для майбутнього України справу. В успішності родинного бізнесу велика заслуга Галини Воскобійник. Її активна доброчинна діяльність – це конкретні проекти підтримки українського національного освітньо-культурного життя в діаспорі, а також опікунство над сиротинцями та дитячими інтернатами в Україні. Приватна дизайнерська студія “Helen Woskob” зберігає у своїх фондах та експонує на виставках твори видатних українських митців Олександра Архипенка, Миколи Глущенка, Якова Гніздовського, Віктора Зарецького, Олександра Івахненка та інших і в такий спосіб відкриває світу найдосконаліші зразки вітчизняного живопису.
Зустріч у музеї відбулася у рамках відзначень Фундацією ім. Івана Багряного 35-ліття своєї діяльності та врученням премії ім. Івана Багряного довголітньому скарбникові, редакторові “Бюлетня” Олексієві Коновалові. Фундацію імені Івана Багряного засновано в 1996 році, до 90–річчя письменника. Багато років Галина Воскобійник була і є очільником Фундації імені Івана Багряного; завдяки її підтримці в Україні здійснено ряд проектів в галузі культури, книговидання. Місцем проведення цієї події став Український Національний Музей, який вітає приїзд шановних гостей, своїх приятелів-меценатів Галини та Олексія Воскобійників. На таких людях тримається наш український рід.

 

  Марія Климчак, куратор УНМ