rss
09/20/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#336

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ Два дні, які для нас були “Україною” поза межами України!

Українсько-Американська Кредитова Спілка «Самопоміч» - основна фінансова установа української громади та головний спонсор фестивалю, присвяченого Дню Незалежності «Українські Дні».

21 і 22 серпня відбувся традиційний український фестиваль, відомий у нашому вітряному місті Чикаґо під назвою “Українські Дні”. Його організатором, як і в минулому, був Іллінойський відділ УККА.

“Українські Дні” стали багатолюдним видовищем, яке притягає тисячі українців метрополії Чикаґо та багатьох представників інших етнічних груп – мешканців околиці, що носить назву “Українське село”. “Українські Дні” – це розваги, спілкування, це нагода послухати українські пісні і музику, подивитись виступи різних танцювальних ансамблів, провести час на свіжому повітрі та посмакувати наші традиційні страви з добавкою неукраїнських, до яких ми вже звикли. Це також нагода відчути, що нас багато, побачити скільки в нас різних самодіяльних одиниць, талановитих дітей і молоді, творчих керівників, який великий у нас людський потенціал. А коли подумати, “Українські Дні” – це неначе два дні, вирвані з нашого щоденного побуту тут в Америці, перетворені на “Україну”.
Кілька років у рамках “Українських Днів” українська чикаґська громада відзначає річницю проголошення Незалежності України, яка відбулася 24 липня 1991 року. Можливо фестиваль не найкращий форум для відзначення такої вагомої події, якою було проголошення державної Незалежності України. Коли відбувалася святкова частина, її слухали ледве 250 осіб під шатрами, тоді, як на площі, було більше двох тисяч присутніх, котрі займалися своїми справами – спортом, їдою, спілкуванням, тощо. Та хто зна, чи й 250 осіб прийшло б на святкування, якщо б воно проходило в якійсь концертній аудиторії.
Святкову частину на відзначення річниці проголошення Незалежності України відкрив голова Іллінойського відділу УККА д-р Олесь Стрільчук та тлі президії, яку становили духовні провідники українських парафій, представники українських громадських організацій та представники міської та штатової адміністрації, яким, напередодні близьких виборів, належить підтримувати контакт з українською громадою. Святкове слово виголосив депутат Львівської міської Ради художник Ігор Гавришкевич, англійською – член управи відділу УККА Данило Терлецький. Святкове дійство почалося апелем українських ветеранів Американських збройних сил, виконанням американського та українського гімнів, молитвою, яку провів православний владика Даниїл, а закінчилося виконанням всіма присутніми “Боже великий, єдиний”.
Як атмосфера “Українських Днів” для української чикаґської громади є нагодою глибше відчути себе українцями (у вишиванках), так річниця проголошення державної Незалежності України 24 серпня 1991 є нагодою до роздумів про те, що відбулося, куди сьогодні прямуємо, що робимо для утвердження акту проголошення, яку відповідальність несемо за його збереження та утвердження. Тут дозволю собі висловити особисту думку, яку я вже й раніше висловлював, і яку висловлюють інші. Мені здається, що нам треба відноситися до акту від 24 серпня 1991 року як акту відновлення Державної Незалежності України, бо в нас вже були акти проголошення. Пригадаймо їх: – 15 березня 1939 року, 1 листопада 1918 року, 22 січня 1918, а ще був акт відновлення від 1941 року. Тому акт від 24 серпня 1991 року треба сприймати не тільки як акт проголошення незалежності “виходячи із смертельної небезпеки, яка була нависла над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР”, як зазначено у документі тодішньої Верховної Ради УРСР, але розцінювати його як акт відновлення державницьких традицій з нашого минулого. Україна має державницькі традиції, а ними були: Русь-Україна за княжих часів, державність козацького періоду, державність періоду на початку 20 століття. Це наша державницька традиція, а переворот в СРСР в 1991 році був тільки нагодою для нашого народу вирватися з-під колоніального поневолення тодішньої комуністичної Росії.

 

Title 

Кредитівка «Самопоміч» вручає головний виграш лотереї від каси – телевізор 

 Title

Працівники кредитівки «Самопоміч» на фестивалі

 

Title 

 

Title 

 

Title 

 

Title 

 

Title 

 

Title 


Ми ще й сьогодні невповні позбулися тенет російського імперіалізму. Напередодні річниці від 10 по 15-те серпня Дослідний Центр Розумкова провів опитування громадян України стосовно того, як вони сьогодні сприймають день проголошення незалежності. Більшість громадян (57,2 відсотки) вважають, що це свято, з яких 16,7 вважають великим святом, 40,5 звичайним святом. Але для 31,9 відсотків громадян “це не свято, а тільки вихідний день”, а для 7,9 відсотків – “він повинен бути робочим (днем)”. До останньої групи, мабуть, належать люди п’ятої колони.
Знаємо, що в 1991 році, під час проведення референдуму 1 грудня 90,92 відсотків громадян України висловилися за Незалежність України.
В наступних роках на питання, як вони голосували б, якщо б проводився референдум, то відсоток тих, що підтримували б проголошення незалежності знижувався. В цьому році результати опитування проведені Центром Розумкова засвідчили, що якщо б сьогодні був проведений референдум, то за незалежність проголосувало б 59,1 відсотка громадян України. Було зазначено, що це найкращий показник відколи такі опитування проводяться. Однак більшість з тих, що виступають в користь незалежності, висловилися, що” їхні родини більше втратили від здобуття незалежності, ніж виграли”. Хотілося б, щоб ці показники були кращими, однак треба радіти, що після початкової ейфорії в 1991 стан був гірший, і тільки кілька років тому він почав покращуватися.
З приходом до влади проросійського президента дехто вважає, що під національним оглядом дещо може погіршитися в Україні. Заразом поширюється погляд, що на кожну погану акцію сьогоднішньої української влади, буде сильніша, як коли-небуть, протиреакція, бо народ мав нагоду відчути свободу, позбутися страху, ступити на шлях корисних починів в економіці, освіті, культурі, а, зокрема, в релігійно-духовній царині.

 

Title

Голова Іллінойського відділу УККА д-р Олесь Стрільчук

 

Title 

Генеральний консул України
в Чикаго Костянтин Кудрик

 

Title 

 Депутат Львівської міської Ради художник Ігор Гавришкевич

 
Ми, котрі живемо поза межами Батьківщини, бачимо справи по-своєму, дещо відмінно від тих, що живуть в Україні, і наші погляди напевно відрізняються від тих, що визначили результати Дослідчого Центру Розумкова. Тому під час “Українських Днів” я звернувся до декого із відомих людей нашої громади з проханням, щоб вони поділилися своїми почуттями з приводу свята проголошення Незалежності України, висловили свої думки відносно сьогодення в Україні та її майбутнього.
Як і можна було сподіватися, д-р Віра Боднарук, голова Т-ва Української мови ім. Тараса Шевченка, торкнулася питання мови та діяльності просвітянців. Вона сказала:
“Я думаю, що 19 років незалежності України – це поважний вік. Тому я дуже тішуся, що ми можемо святкувати цю річницю. Стосовно України, ми маємо контакти з Т-вом Просвіта у всіх областях України та з деякими університетами. Всюди відчувається розчарування відносно того, що новий президент атакує українську мову, нівелює вимоги на іспити з української мови. Але я думаю, що студенти і просвітяни налаштовані боротися за демократичну державу, щоби вона процвітала, щоби була незалежна. І це всюди відчувається. Правда, є старші просвітяни – вони дуже розчаровані; молодші готові боротися на інтелектуальному рівні. Нас тішить те, що багато молодих студентів-просвітян мають доступ до інтернету і коли десь є якийсь протест, скажімо в Донецьку, чи Запоріжжі, про це всі швидко знаємо і стараємося про це інших повідомляти. Такий контакт дуже позитивний. Сьогодні немає залізної заслони, яка була колись. Щодо майбутності України, я думаю, що кожна молода держава переживає “височини і низини”, що тепер переживає наша молода держава. Нам це може не подобатися, але я думаю, що це нормальний процес. Коли подивитися в історію, то дуже часто таке було в інших народів. Тому я позитивно дивлюся на майбутнє України. Я переконана, що на всі тиски, які тепер будуть відбуватися, зокрема стосовно мови, буде відповідна й рішуча реакція”.

 

Title 

 

Title 

 

Title 

 

Title 

 

Полковника Романа ¥оляша також турбує сьогоднішний стан в Україні, а вихід з нього залежить від людей, що сьогодні живуть в Україні. Ось його коментар.
“ У мене сьогодні надзвичайно позитивні враження. Ми кожного року відзначаємо свято Незалежності України і це нагода зійтися разом, краще запізнатися, послухати українських пісень, побачити народні танці у виконанні різних колективів. Відносно ситуації в Україні – ні політичний, ні національний стан там не виглядає дуже добре. Я не бачу нічого в діях Президента Януковича, що він буде працювати на користь України. Він буде працювати на користь Москви. Це можна бачити з того, що поширюється акція на збільшення вжитку російської мови та акція на замовчування питання про голодомор. Янукович в своїй політичній діяльності веде до тісних зв’язків з Москвою У цьому всьому для України немає нічого ні позитивного, ні корисного. Тому те, що діється в Україні, мені зовсім не подобається. Стосовно майбутності, вона залежатиме не від нас тут на еміграції, але від людей там в Україні. Українцям треба пробудитися і стати більш твердими на своїх національних позиціях, боронити свою мову, історію, культуру. А для цього там в Україні треба більше і кращих провідників.”
Куратор Українського Національного Музею в Чикаґо (вона ж редактор радіопрограми “Українська Хвиля”) пані Марійка Климчак висловила свою думку, для кого сьогоднішнє свято вагоме, свою турботу за економічний стан людей на Батьківщині, і поділилася своїм оптимізмом, що краще майбутнє створить нове, молоде, освічене покоління.
“Сьогодні дійсно велике свято, насамперед для тих синів і доньок України, які в 20-му столітті воювали за незалежність України, які віддали своє життя за неї. А ще, це особливе свято для повоєнної еміграції, адже старше покоління своїм прикладом служіння Україні створили підгрунтя проголошення незалежності у новітній історії України. Для більшості людей у Чикаго свято Незалежності асоціюється з “Українськими Днями”. Це ті два дні, коли ми, одягнувшись у вишиті сорочки, маємо нагоду зійтися разом.. Але, з іншої сторони, якщо приглянутись до того, що відбувається в Україні, то далеко не святковим є настрій пенсіонерів, вчителів, молоді, яка не може знайти роботу. Це країна-банкрут в руках олігархів, це неорадянський уряд на чолі з бездарним президентом. Це подорожчання продуктів харчування і енергетична залежність від північного сусіда, зрештою це зрада помаранчевій революції. На майбутнє України дивлюся з оптимізмом. Напевно тому, що це молода країна з прекрасними, талановитими молодими людьми. Вони народжені для щастя, їм жити у вільній країні. Маючи нагоду навчатися в інших країнах, привозять досвід демократії. І хоч не всі повертаються, своїми діями і життям поза Україною, будують їй позитивний імідж.”

 

Title 

 

Title 

 

Title 

 

В розмові з Протоієреєм о. Віктором Полярним, настоятелем православної парафії св. Андрія КП я чув оптимізм, який зроджують позитивні дії. Ось слова отця:
“Сьогодні дійсно велика річниця. Ми завжди мусимо пам’ятати, де ми були, де ми знаходимося сьогодні. Багато з нас хотіли б бачити Україну кращою, але дякувати Богу, ми сьогодні маємо вільні церкви в Україні – православну і греко-католицьку – їх ніхто сьогодні не переслідує. Ми дуже багато придбали за Президента Ющенка, як сказав нам сьогодні на святі львівський депутат. Колись були такі часи, що ніхто не смів сказати слово Бандера, Петлюра, Коновалець, – за вислів цих імен люди опинялися в Сибірі. Ми сьогодні завдячуємо за це тим людям, що до цього причинилися. У економічному сенсі я хотів би бачити Україну неначе 51-им штатом Америки – процвітаючу. Може до того прийде. Ось що мене сьогодні радує. Лиш подивіться, найбільшою й найчисельнішою в нас є Українська Православна Церква Київського Патріярхату, об’єднує до 15-и мільйонів вірних. І коли приїздив в Україну Патріярх Кирил, то вона стала на захист українського провослав’я з її Патріярхом Філаретом, єпископами, її вірними тоді, як багато інших сидять на плоті, чекаючи, що завтра буде. За 19 років ми багато зробили, бо в нас ще ніколи не було такої сильної Церкви, як сьогодні церква, КП. Звичайно, хотілося б мати і Лавру, і Софію, і Почаївську Лавру, прийде на все час. Я людина оптимістична, бо якщо будемо оптимістами, то в нас щось буде. Україна йде вперед, може часом два кроки вперед, один назад, але рухаємося. І щонайважніше, щоб ми йшли, не зупинялися. І я думаю, що нас сьогодні вже ніщо не зупинить. Я молюся до Бога, щоб мої оптимістичні мрії здійснилися.”
Свою останню розмову я провів із знайомим, паном Василем Климом. Для мене, як бойка, розмова з п. Василем була цікавою хоч-би тому, що п. Василь недавно повернувся з України, а перебуваючи там, був на ІІ-Світовому Конґресі бойків у м. Турці. Тут вибране з нашої розмови.
“Можна багато розказувати – говорив Василь,– бо все проходило дуже гарно. Був чудовий концерт, виступало багато артистів різного віку (вокалістів і музикантів) і не тільки з Бойкіщини, але також з сусідніх областей, і навіть із земель, що сьогодні включені до Польщі та з Словаччини. Все проходило на широкому полі, при участі багатьох людей. Було чудове озвучення – люди могли чути виконавців на далекій віддалі. Було весело, більшість людей була одягнута в національні строї і можна було розрізняти, хто з яких сторін. А чудові краєвиди і звуки трембіт прикрашали це дійство.”
Чудовий опис завершального дня Конґресу п. Василь закінчив штрихами темнішої фарби. Він говорив, що після змін у виконавчій владі, люди стали пригноблені і дещо безпорадні, бачачи її велику неприхильність до національного відродження. Люди не знають, що робити, а причиною такого стану, п. Василь вважає, є брак розвиненого громадського життя і брак активістів. Бракує провідників, і є постійне нарікання на брак фінансів. (Якби то так заступити брак фінансів доброчинністю?). Закінчив свою розмову Василь кажучи, що воно вже й не так скупо за ті фінанси, якщо б хоч частка була спрямована туди, де треба – на культурні потреби, на громадські заходи, на розвиток культурно-національного життя.

 

Title 

 

Хочу закінчити свій репортаж згадкою про те, що вранці, поки прийшов на “Українські Дні”, я був у церкві св. Володимира і Ольги. Святу Літургію служив о. Архимандрит Іван Кротець. Він теж мав проповідь. Була чітка, глибока і продумана. Отець Іван часто може сказати добру, повчальну проповідь. Цим разом він говорив про брак єдності не в сенсі, що нам за неї треба молитися, а в сенсі, що ми не вміємо, або не хочемо, підтримувати тих, кого треба підтримувати, і то в різних сферах нашого людського життя – громадському, політичному, релігійному. На підтвердження своїх думок він наводив приклади. Мій висновок – може саме в цьому наша біда, що не маємо відчуття послуху, підпорядкованості принципам і тим, хто їх проповідує, що любимо бути “малими отаманами”, замість мати одного великого, бо мовляв, він не кращий за мене. Чому ми такі?

 
Світлини Володимира Тюна,
Петра Ковтуна та автора.

День Незалежності України в мерії Чикаго

Фестивальна мозаїка з Дня Незалежності

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com