"Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу..." Такими словами проводжала мати свого сина Богдана Кісіля в далеку подорож до Америки.

Не знала тоді, що більше ніколи не побачить рідних очей, не торкнеться теплої руки... Та й сам Богдан не здогадувався, яке життя чекає його попереду. Не стала Америка для нього казковою країною здійснення мрій і сподівань. Замість мікрофона, сцени і переповнених шанувальниками його таланту залів - важка виснажлива праця на будівництві. Тільки коли приходила свята неділя, він мав можливість згадати про своє покликання і порадувати всіх своїм чудовим голосом, яким так щедро нагородив його Господь. Богдан часто виступав на громадських заходах і концертах, співав у церковному хорі...

Богдан Кісіль був одним із тих, хто не пошкодує "останньої сорочки" для свого ближнього. Можливо, саме тому він не здобув у житті великого матеріального достатку. Зате доля подарувала йому багато друзів, серед яких були музиканти, політики, митці, художники, громадські діячі. Двері його душі були щиро відкриті для кожного...

У неділю, 18 квітня, багато людей зібралися на кладовищі, де спільними зусиллями української громади, друзів, дружини та сина був споруджений пам'ятник Богдану Кісілю. Більшість з тих, хто вніс свій посильний фінансовий вклад в цей християнський акт милосердя, зробили це не заради слави, тому не бажали висвітлювати свої імена. Ними керувало бажання зберегти і вшанувати пам'ять про чудову людину, тож Господь віддячить їм за добре серце і щедру душу.

 

 

 

 

Опісля посвячення пам'ятника відбулася панахида в церкві Пресвятої Тройці, яку відправив настоятель храму о. Богдан Калинюк, а сестринство підготувало поминальний обід. Багато теплих слів було сказано про покійного Богдана Кісіля. Але одна фраза мені чомусь найбільше запала в душу: " Той, хто хоч один раз мав можливість поспілкуватись з Богданом, назавжди запам'ятав його щедрість, простоту, людяність і теплу щиру посмішку". Таким він залишився в пам'яті людей назавжди.

Світла йому пам'ять.

Світлини автора.