Куди б не переселялися українці, навіть на інший континент, на чужині зберігали не лише мову, але й звичай писати писанки. Потім його вдосконалювали і творили свій стиль. В діаспорі є багато відомих українських писанкарів, видано багато книжок та альбомів, діють гуртки писанкарства. Продовжують цю традицію і нинішні трудові емігранти. Ось уже 4 роки в італійському місті Модені діють курси писанкарства не лише для українців, але й для італійців, яким керує уродженка Золочева, що на Львівщині, представник товариства "Київська Русь" в Італії пані Галина Гевко.

 

Майстер - клас з писанкарства з італійцями в Модені

 

Пані Галино, коли і за яких обставин Ви стали писанкаркою?

- Вперше я відкрила для себе писанку в 1992 році, коли до Золочева приїхала писанкарка з Канади М.Мицько і давала уроки з писанкарства. Побувавши на цих заняттях, я побачила щось надзвичайне. Виявляється, що колись таке було в кожній хаті. Це мене дуже зачарувало і я зразу почала вчити доньку Христину, щоб вона це продовжувала. Їй тоді було 4 роки і я зберігаю усі її писанки, ще невпевнені. Але вона бачила якийсь візерунок, накладала його на яйце і то було дуже красиво, а для мене- велика утіха. Допомагає мені Христина дотепер, бо для неї є великим святом писати писанки. В першу чергу це душевний відпочинок. Моя Христина, спираючись на традиційне, творить щось своє. Спочатку використовувала древні традиційні знаки, а потім почала творити свої авторські писанки.

Спочатку я не знала, що у писанкарстві існує певна класифікація, що бойківська писанка відрізняється від лемківської і т. д. Потім я зрозуміла, що це ціла наука, досі не вивчена і потребує дослідження.

З 1995 року я викладала писанкарство в економічному ліцеї в Золочеві, де була заступником директора з національного виховання. Відтоді почала займатися усім національним, бо воно було десь забуте, зарите. Читаючи цей курс, відкривала для себе через Коломию, Косів і Космач писанкарство. Багато подорожувала, досліджувала цей феномен і поглиблювала свої знання.

Що для Вас писанка і Україна?

- Через писанку я побачила, наскільки було цікавим українське язичництво. Наші пращури виводили на писанці солярні і магічні знаки, бо щиро вірили в те, що цією писанкою приворожать добрі сили, захистять від поганих сил себе і свою родину, дадуть приплід худобі, захистять домівку від блискавки, а якщо повісять цю писанку у хліві з певним знаком- буде врожай. З писанкою порівнюють усе найкраще- вона просто божественна.

 

Італійці розписують писанки

 

До цього часу Ваша уява про писанку була маленька?

- В радянські часи я приїжджала до Львова на базар, але писанка тоді так не продавалася і не популяризувалася. Тоді була яворівська дерев'яна писанка, яка також цікава, але не настільки як та, що зроблена воском.

Коли і з якою метою Ви поїхали до Італії?

- У 2001 році на заробітки. Неможливо було дати раду з мізерною вчительською зарплатою, а я хотіла, щоби єдина дитина здобула вищу освіту. Перший рік був важкий, але як тільки адаптувалася, відразу подумала про громадські справи. Я дуже ображалася, коли італійці сприймали нас за росіян і було важко доказати, що ми інша нація. І це не вина Італії чи Європи, а вина того, що СРСР подавався як Росія. В більшості популяризувалася російська культура. І коли я побачила, що вже є посольтво України, але душа персоналу порожня, то дуже перейнялася цим, бо російську культуру в Італії знають дуже добре, а українську дуже мало. Тому я запалилася бажанням показати Україну з окремою великою культурою.

 

Готові вироби

 

Ви зрозуміли, що через писанкарство можна донести до італійців справжню Україну?

- Не всю Україну, але частинку показати можна і я до цього долучаюся. У 2003 р, коли я вже вміла говорити по - італійськи, звернулася в Центр іноземців у місті Модена, що на Півночі Італії, з пропозицією про культурну співпрацю. Мені радо пішли назустріч, оскільки їх цікавить культура тих іноземців, які живуть і працюють у Модені. Навіть допомагають фінансово для свят. Перше свято, а воно було присвячене писанці, я зробила безкоштовно, бо вони хотіли подивитись, чи та людина щось вартує, чи прийдуть на неї подивитись і чи варто її презентувати. Вийшло дуже вдало і красиво. На свято прийшло багато українців, італійців, поляків, марокканців, тунезійців.

 

Галина Гевко пояснює значення орнаментів

 

А що конкретно було представлено на цьому святі з писанкарства?

- Це була моно - вистава писанкарства. Режисера мені дала міська мерія. Багато мені допомогла українка Ольга Ратушняк, яка дала можливість італійцям почути українську музику. Вона- піаністка. Італійці почули подоляночку, пісні Скорика і взагалі фольклорні мотиви супроводжували мою розповідь. А розповідь моя починалася про українську Берегиню. Сцена була оформлена велетенським яйцем образу берегині. Італійці мали змогу бачити оцей древній дохристиянський знак Берегині. Ми зобразили один з них-жінку, яка піднесла догори руки і захищає всіх від усього злого. Моя розповідь була насичена карпатською легендою про велета, який закутий залізними ланцюгами. Там мучиться, ланцюги стають сильнішими, якщо люди продовжують писати писанки. Звучали також веснянки. Я пояснювала, що писати писанки є священний ритуал і що писанки взагалі повинні писатися з акомпонементом, тобто у супроводі веснянки, бо інакше вони втрачають магічну силу. Італійці стали в це вірити.

На одній з презентацій турецької культури, в місцевій мечеті, запросили інші представників інших народів, і в тому числі українців. І ми знаходили спільне в наших культурах. Кожен народ продемонстрував правила гостинності в їхній країні. Також була цікава розповідь про значення і місце в родині матері в різних народів. Така співпраця дуже мене захопила. До речі, з України на це свято передали коровай і там, в турецькій мечеті, ріжучи його на кусочки, говорила, що в нас зустрічають гостя з хлібом і сіллю і співають "Зеленеє жито, зелене... " А маленькі турки роздавали усім присутнім по шматочку короваю. Я його по - язичницьки порівняла із сонцем. Потім співали українських пісень. Також розповіла про український рушник, про вишивку і писанку. Пояснила, що це оберіг українців. Розповіла, що коли людина потримає писанку в руках то стане добрішою і всі намагалися її потримати. Дуже добре, що кожне наше свято закінчується презентацією якоїсь української страви, адже це дуже об'єднює наших жінок.

Коли почали проводити майстер-класи з писанкарства?

- Після наших вистав і презентацій. Італійці самі зацікавилися і пішли назустріч. Також була пропозиція проводити такі заняття від української греко - католицької церкви у Модені. Навіть дали приміщення. Але це було тільки для українців, а італійці були запрошені як спостерігачі. Але мені хотілося почати з українців. Приходили і дорослі, і діти. Спочатку хвилювалася як працювати з такою великою авдиторією, а коли побачила посмішки і сльози жінок, то зрозуміла, що моя робота є потрібною. А коли італійці побачили цей пробний урок, пообіцяли звернутися до мерії міста, щоби організувати таке для них.

Це у Вас як гурток писанкарства?

- Гурток мав би тягнутися в часі, а це є тільки перед Великоднем. І туди приходять італійці, українці... Все відбувається під патронатом мерії, обов'язкова реєстрація. Курси тривають приблизно 5 днів по неділях і в середу. Мерія спеціально надає в безкоштовну оренду залу. Італія зацікавлена, аби їх нація відкрила для себе іншу культуру, якої ніколи не чули, не знали і не бачили.

А не виникає проблем з матеріалом і знаряддям?

- Виникає. В Італії навіть нема яєць з білою шкаралупою. Все привожу з України. Писанка тоді красива, коли є гарний контраст, а для цього потрібне біле яйце. Пробуємо малювати і на їхніх коричневих яйцях, але то вже не така якість. Такі яйця використовуємо для навчання, а коли людина навчена, тоді пишуть на білому. Це надзвичайно важко, але для мене нема нічого неможливого. А фарбу й писачки купую в писанкарки Оксани Білоус у Києві. Також привожу багато літератури про писанкування. В Україні видають навіть італійською.

В італійців є щось подібне до писанки?

- Немає. Вони чудуються з нашого писанкарства. Для них то надзвичайно цікаво. А коли вчаться писати, то в них добре виходить.

Які писанки переважно розписуєте з італійцями?

- Усіх регіонів. А взагалі вони мають можливість вибирати, яка їм подобається.

І що переважно вибирають?

- Їх дуже вразила моя розповідь про свастику. Я їм показала індійські корені, а ми є представники індо - європейської культури, а також древній язичницький знак свастики як знак добра і вони тим надто захопилися і після цього кожен хотів мати писанку зі свастикою. Правда, я трохи цю свастику видозмінила і вона має зовсім не такий вигляд як ми собі уявляємо. Також італійцям сподобалася моя розповідь про Трипільську культуру. Вони відкрили для себе щось надзвичайне. Трипільський орнамент є неповторний, ідентичний, єдиний. Через писанку італійці відкрили для себе Трипілля. Пізніше я розповідала про традиційні орнаменти в писанці: "сорок клинців", "безкінечник", "грабельки" тощо.

Учасники майстер - класу беруть свої творіння додому?

- Так. Ця писанка нагадує їм Україну і вони вже не можуть сказати, що це витвір російського мистецтва, а тим більше я часто на цьому наголошую. Під час майстер - класів я ще розповідаю про Україну: про Т.Шевченка, про Голодомор та інше. Навіть розповіла про одного італійця, який видав в Італії "Листи з Харкова" італійською мовою. Це книжка на основі архівів, які залишили італійські дипломати, котрі працювали в ті часи в Україні і подавали певні звіти про ті жахи, що діялися в Україні. Також розповідаю про нашу пісенну культуру.

Плануєте і надалі проводити такі презентації і майстер - класи?

- Безперечно! Наприклад учасницям Української жіночої асоціації дуже сподобалося те, що я під час різних презентацій вивищую українську жінку, хоча, насправді, вона вивищила себе власним способом життя і баченням. Італійцям це дуже подобається, бо в них жінка не на такому рівні. У них слово Бог вживається тільки у розумінні Бог- Творець Всесвіту, землі, а коли я розповіла, що в нас Т.Шевченко є національним Богом, то їх це вразило. Я відкрила, що в нас слово Бог- відбиток життя і воно зустрічається щодня. Іноді чоловік може назвати свою дружину Богинею. Розповіла і про наш язичницький Пантеон жінок - богинь. У них цього немає, адже в католицизмі одні мужчини. Тому жінки горнуться до мене, прагнуть продовжувати цю справу. У липні - серпні не проводжу нічого, бо Італія відпочиває. Зараз, непередодні Великодня знову проводимо майстер - класи. Планую зробити вечір українського кіно в Італії. Є багато нових задумів та ідей і дуже хочеться їх втілити в життя. Українським жінкам це під силу.