Вхід Господній у Єрусалим - велике християнське свято, яке святкують в останню неділю перед Великоднем. Народні назви - Вербна неділя (Квітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй). За євангельською оповіддю, коли Ісус Христос воскресив з мертвих Лазаря, люди, які бачили це, повірили, що він дійсно Син Божий. Коли Ісус в'їжджав на віслюкові до Єрусалима, то люди, вшановуючи його, встеляли дорогу своїм одягом, а також пальмовим гіллям. Відтоді на згадку про цю подію віруючі напередодні свята несуть до церкви зелені гілочки дерев. У нас таким деревом стала верба, як відображення особливостей природи України, тому в народі свято називають Вербною неділею. Святкують її за тиждень до Великодня, а весь тиждень називають вербним.

У цей день Церква згадує царське прославляння Ісуса Христа перед Його хресною смертю для того, щоб показати, що страждання Спасителя були добровільні.

За християнськими тлумаченнями, усі віруючі, як і єрусалимський натовп, грішні у тому, що спочатку викрикували захоплені вигуки: "Осанна!", а потім жахливе: "Розіпни його!"

 

Звичаї

Під церкву заздалегідь навозять багато вербового гілля. Зранку на Богослуження сходяться всі- старі й малі,- бо "гріх не піти до церкви, як святять вербу". Коли закінчується відправа і священик окропить гілля свяченою водою, то діти- одне поперед одного- стараються якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька "котиків"- "щоб горло не боліло". Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в "Ізборнику" (1073 рік) згадується "Праздьникъ Вербъны". Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1108), що відвідав Єрусалим і там бачив "древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно". То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське "вербіє".

 

Українська ікона середини 16 століття, на якій зображено вхід Ісуса Христа
у Єрусалим

 

...Був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви... Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом з вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до "коле´іюму". А в слободі Котельва, Охтирського повіту, народ, на чолі з духовенством, щорічно носив вербу від Троїцької церкви до Преображенської. Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або- якщо було близько- то в полі, "щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток"; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

"Не я б'ю- верба б'є, За тиждень Великдень, Недалечке червоне яєчко! "

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли:

"Будь великий, як верба, А здоровий, як вода, А багатий, як земля!"

В Галичині примовляли так:

"Шутка б'є- не я б'ю, Віднині за тиждень Буде в нас Великдень!"

Сенс поклоніння вербі полягає в тому, що здорове квітуче дерево повинно ніби передати здоров'я, силу та красу людині або тварині. Звичай цей існував у різних народів світу. Виконувався він, як правило, весною, коли дерева наливаються соками, розквітають і, самі набираючись життєвої сили, за повір'ям, могли передати її іншим.

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

 

Свяченим вербним гілкам народ надавав магічних властивостей. Вважалось, що вона відвертає бурю, грім, а кинута в полум'я,- гасить пожежу. Більше того, гілля свяченої верби викидають надвір під час граду- "щоб град зупинився". Освячена верба має цілющу та очисну силу: відваром з неї лікувалися та вмивалися. Коли навесні вперше виганяли худобу на пасовисько, то брали освячені гілочки верби, щоб до тварин не чіплялася різна нечисть. У народній медицині її разом із цілющими травами використовують для лікування головного болю, гарячки та пропасниці, ревматизму.

Освячені гілочки верби залишали за образами, садили на городі. Якщо ж проросте, то, коли є неодружений хлопець чи дівчина, вони обов'язково одружаться. За народними віруваннями, у Вербний тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо "буде ликувате, як верба". Не сіяли колись у цю пору і буряків, бо "будуть гіркі". Вербовими гілочками розпалювали у печі, коли пекли паски.

Поруч такої пошани до верби і віри в її лікувальну силу дивно звучить народна ле´енда про козячу вербу- один з видів верби. Легенда каже, що козяча верба проклята Богом за те, що з неї робилися цвяхи для хреста, на якому розп'яли Спасителя: "за це її черви точать". Крім того, за народнім віруванням, у сухій вербі сидить чорт; звідси й прислів'я: "Закохався, як чорт у суху вербу!" Козяча верба часто зустрічається в Україні, особливо в лісах і на левадах. Її характеризують коротке і широке листя, а також грубі "базоки" або "котики".

Від Вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: розписували писанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, а також пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку. На страсний (чистий) четвер кожна господиня намагалася принести з церкви запалену свічку. Нею випалювали хрести на стелі й дверях, сподіваючись захистити свій дім від злих духів. Тож для Вербної неділі характерні і народний дух, і народна символіка.

 

Джерело: Вікіпедія, "Гуцульський Край"

Ілюстрації з архівів Українського Національного музею в Чикаго.
Поштові картки 50-х років.

 

---

 

Чудодійні властивості верби

 

 

 

 

1. Вербою б'ють, щоб здорові, веселі та багаті були; дітей, щоб сильні були, добре росли та сприйняли життєву силу весни.

2. Вербу кладуть після свячення за образи, щоб охороняла хату від лихих сил.

3. Вербу садять на городі, коли принесуть з церкви на щастя молоді: коли верба прийметься - дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові.

4. Вербою на Юра виганяють худобу в поле, вперше на пасовисько, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була, плідна, щоб у тілі булла.

5. Вербою в давнину відводили грозові тучі- кивали свяченою вербою в бік хмар і відводили громи та град.

6. Вербу кидали в пожежу, чим зменшували, за їх віруванням, велику руїнницьку силу вогню.

7. Вербові котики, свячені, кидали в кашу, їли ту кашу в повній вірі, що через ті котики-баськи передасться людям сила весняної енергії на цілий рік.

8. З освяченою вербою, після повернення з церкви, обходили господарі бджільники, щоб бджоли роїлись; обходили обори та стайні й кошари, щоб худібка була здорова, плідна, щоб корови давали багато молока.

9. Ковтали котики ще по дорозі з церкви, щоб не було лихоманки, щоб горло не боліло.

10. Обсаджували криниці вербами, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була "пригожа та здорова".

11. Обсаджували копанки-калабані, в яких прали своє шмаття-білизну, щоб уберегтися від хвороб, щоб вода очищалася.

12. Сухою торішньою свяченою вербою розпалювали піч під великодні паски.

13. У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину кусник свяченої верби.

14. У Лятичівському повіті, коли господар виїжджав у поле сіяти- брав 2-3 котики-баськи й запорпував серед ниви під час посіву, щоб скоро хліб проростав.

15. Свячену вербу клали в домовину бабі-повитусі, щоб мала чим відганяти потерчат.