У кожного художника є свої домінуючі образи та мотиви: євангельські мотиви у Джотто, бестіарій у Босха, мадонни з немовлятами у Рафаеля, міський пейзаж в імпресіоністів чи квіти в Катерини Білокур. У творчості Володимира Подлевського домінуючим мотивом є свято, що активізує все найкраще, закладене в людині.

У карнавалі Володимир Подлевський бачить прагнення людини показати ті найкращі риси, які демонструють у ній її божественну основу.

Відголосок культу поклоніння сонцю пронизує всю творчість Володимира Подлевського. В більшості культур древніх народів сонце вважалося основним символом життєвої енергії. Сучасний венеціанський карнавал, що ропочинається 6 січня в останній день зимових свят і досягає кульмінації 10-12 лютого перед Великим постом, став святом пробудження людського духу, вільного від будь-яких обмежень. Цей найпопулярніший європейський карнавал приковує увагу багатьох художників і не дивно, що саме він став одним із ключових лейтмотивів зрілої творчості Володимира Подлевського. До венеціанського циклу художник пройшов складну дорогу пошуків власного стилю, яку можна поділити на чотири періоди: львівський, житомирський, чернігівський і київський.

Львівський період Володимира Подлевського (1978-1984) охоплює час навчання художника у Львівській академії мистецтв. Саме в цей час було закладено трепетне ставлення художника до архітектурного рисунку. Улюбленою темою художника цього періоду були львівські будинки, вулиці та неповторні дворики Львова.

 

 

Художник Володимир Подлевський

 

Світлана Моисеєва, дружина і художниця

 

Протягом житомирського періоду (1985-1990) Володимир Подлевський перебував під впливом Миколи Максименка, від якого згодом відійшов. В цей час художника приваблює відтворення будинків і пейзажів у сутінки та вечорову пору, коли навколишній простір створює особливий інтимний настрій.

У кожному з чотирьох періодів творчості Володимира Подлевського були картини, які могли кардинально змінити його художній світогляд та індивідуальну творчу манеру. Однак львівський і житомирський періоди були учнівськими періодами в біографії художника. А цілком самобутня манера у нього сформувалася під час чернігівського періоду (1990-2000). В цей час він розвивав ідеї, які виношував ще до переїзду в Чернігів. Це стосується насамперед композицій у хітонах - безтілесних оболонках, які в творчості художника виконують роль символів. До найхарактерніших картин цього циклу варто віднести "Сурмачі", на якій зображено трьох безтілесних хітонів, які грають на сурмах, "У човні часу", "Таємниця сови". Під час чернігівського періоду зустрічається чимало картин із дзвонами та янголами, які були символами духовного очищення.

 

 

 

 

Осмислення карнавалу як масової поведінки, під час якої люди звільнюються від комплексів, що заважали їм жити, у художника з'явилося вже під час київського періоду творчості, який розпочався у Володимира Подлевського з 2000 року, коли він переїхав до Києва. Володимир Подлевський міфологізував карнавал і почав вводити богинь, німф, клоунів, блазнів. Так, на картині "Танець вогню" використано венеціанський антураж, хоча образ художник взяв під час мандрівки в Туреччину, де побачив танцюриста у шароварах, що танцював у човні. На картинах "Венеціанська мелодія", "Свято світла", "Мадонна", "Принцеса" та багатьох роботах без назви повторюються схожі образи - юні жінки, оголені або в карнавальних костюмах, музиканти, клоуни. Дух карнавалу як буйство життя у Володимира Подлевського набуває міфологічного забарвлення. Ірраціональний світ художника обертається навколо єдиного стержня, яким у нього є краса як вищий прояв божественної суті Всесвіту.

 

 

До карнавалу художник ішов через народні свята і традиції. Вихований в українській Андрушівці на Житомирщині, де радянська система не змогла сильно попсувати національні традиції, Володимир Подлевський вже на початку творчості звернув увагу на колорит українського свята. Відчувши зв'язок між давніми українськими святковими традиціями сіл і містечок та урбанізованими й космополітичними святами великих українських міст, художник впритул підійшов до теми карнавалу як свята воскресіння людського духу. Характерно, що і на картинах українського циклу, і на картинах венеціанського циклу жінки тримають у руках вогняні клубки - символ сонця, що в європейському мистецтві найчастіше постає алегорією Правди.

 

 

Цікавою в естетиці художника є ще одна бінарна пара "сонячне-місячне". Чоловіки у Володимира Подлевського є виразниками сонячної енергії, вони - носії вогню, енергії, плодючості, тоді як жінки - носіями місячної енергії. Вони живляться і запліднюються сонячною енергією активного чоловічого начала. Хоча на більшості картин художника чоловіки залишаються персонажами друго плану. А на першому плані - загадкові й магічні представниці місячної енергії, з оголеними тілами, налитими місячним світлом.

Отже, культ помираючого та воскресаючого Сонця і пов'язаного з ним бога - джерела гармонії і справедливості - ключ до цікавої та самобутньої творчості Володимира Подлевського.

 

Володимир Даниленко