Майже сто років тому український історик Михайло Грушевський сказав: "Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас поважали інші народи, то треба, нарешті, почати з поваги до самих себе. " Коли це "нарешті " стане нормою, нам не відомо. Проживаючи в Америці, в україномовному оточенні, багато з нас, новітніх емігрантів, не задумуємося над збереженням в своєму середовищі національної культури, мови, звичаїв, української самобутності. Усе це вже напрацьовано. Є школи, церкви, музеї, кредитівка, крамниці, є українське село у Чикаго, де на вулицях побутує розмовна мова. В радіоетері міста звучать українські радіопрограми, видаються часописи українською мовою. Питання мови було і залишається головним на порядку денному. Яким чином зберегти мову та навчити дітей говорити правильно, тоді як самі ми не знаємо мови, користуємося збіднілою лексикою, додаючи до свого словника нових слів-мішанок. І якщо, через тактовність, не звертати на це увагу, ми робимо "ведмежу послугу" нашим дітям, і суспільству в цілому, яке вважатиме за норму творити так званий діаспорний суржик і повсякденно засмічувати ним рекламні оголошення, шкільні накази, вивіски крамниць і так далі. Для прикладу подам декілька речень:

«Учні, які запізняться до кляси, будуть суспендовані».

«Наші моргеджі є найкращі».

«Я живу в апартаменті, навпроти паркінгу, де паркуються контрактори.

З вікна на порчі відкривається вид на даунтавн. На ярді драйвери-трокісти обговорювали підвищення оплат за тікети при перевищенні спід-ліміту, а згодом всі подалися до бари на дрінка».

Уявіть собі, що такою лексикою буде наповнений лист, написаний бабусі в Україну. І відбуватиметься так, як про це вже колись писали у новелах Василь Стефаник та Марко Черемшина - шукатимуть бабусі писаря, щоб прочитав та витлумачив оте "крейзі спелування". І знайдуть такого, який скаже "Бабуню, я працюю на кеш, за фрі вам ніхто того не зробить, бо на це треба мати лайсенс."

Ось такою є наша мова, і якби це, на перший погляд, не звучало іронічно, її ноіями, є ми з вами. Творимо суржик, який згодом стає нормою. Більшість українців (власне тих, хто розмовляє цим суржиком) навіть не здогадуються про його існування. Емігрант, потрапляючи в чуже, одночасно нове, середовище, починає пристосовуватися, відбувається й мовна адаптація. З однієї сторони - емігранти починають вивчати англійську мову (на курсах, в коледжах і університетах, при спілкуванні з носіями англійської мови). З іншого боку - в своєму середовищі (в сім'ї, між друзями, в українських бізнесах) вони продовжують спілкуватись українською. Спілкування англійською мовою є обмеженим, втисненим в певні рамки, де, насамперед, верх беруть психологічні причини. Вживаючи в розмовній українській мові англійське слово, вважаємо, що так краще звучить, так простіше вимовляти, так зрозуміліше, так всі говорять, так коротше... А ще бажання похизуватись перед знайомими знанням англійської мови. Ось, дивіться, якою багатою стала моя лексика. Обговорюються шопінги, сейли, на порядку денному шортсейли, файненшил модіфікейшин, пропозел, і так далі... І нарешті звичайнісінька мовна розхлябаність, неперебірливість, низький культурний рівень. До того ж, завдяки сучасним засобам комунікації і більш тісному контакту між емігрантами та Україною, цілком реальний вплив північно-американського суржика і на утворення нових слів в українській мові. Ймовірно, що наступного разу приїхавши на Україну, ми дізнаєтесь від своїх рідних чи знайомих, як вчора вони мали справжній "фан на парті", і чому "слайсують" сир та сало. Сучасна українська термінологія активно поповнюється новими одиницями - т. з. англіцизмами. Звичайно, можна стверджувати, що поява синонімів збагатить нашу мову. Ми вже маємо й моніторинги, й смокінги, маркетинги та кліринги, бюджети, банкноти... Та погодьтеся, неймовірна кількість запозичень - це своєрідна мода на лексику. Засвоюючи її, ми зовсім не розвиваємо власних можливостей мовотворення. Для чого, скажімо, українській мові потрібні нові терміни типу дилер, дистриб'ютор, коли можна по-простому - продавець або посередник. А ексклюзивний? Чи не краще б звучало винятковий? Для чого телефонувати провайдерам коли це постачальники, як сприйматиме нас наступна генерація, коли правильним словом є покоління. Можливо під час ділового обіду, але не бізнес-ланчу, варто обговорити і ці важливі мовні питання. Безперечно, багато хто має свою думку. Погляньте на Україну, вслухайтесь у мову, якою розмовляють у містах і селах. Часом стає смішно, у більшості випадків - соромно.

19 лютого 2010 року Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК) у рамках проекту «Відкриймо для України українську діаспору» до Міжнародного дня рідної мови презентує фотовиставку «Вивіски у Львові: відмова від рідного», частину виставки світлин «Солов'їна наша мова» фотомитця із Чикаго (США) Роксоляни Тим'як-Лончини. Співпрацюючи з автором світлин, я мала нагоду детально оглянути кілька десятків.

Др. Роксоляна Тимя'к-Лончина часто буває в Україні, а останніми роками живе між Львовом і Чикаго. Декілька разів приїжджала до України з місією «Медицина на колесах», лікувала дітей, читала лекції лікарям стоматологам. Була спостерігачем на виборах Президента України та видала книжку про враження від виборів під час Помаранчевої революції. Саме враження з реального життя людей на Батьківщині своїх предків, її любов і небайдужість до їхньої долі спонукали пані Роксоляну стати професійним фотожурналістом. Перша її фотовиставка була присвячена українським сиротам і експонувалася під назвою «Позбавлені барв», друга - "З любов'ю до України"- демонструється тепер в Українському Національному Музеї в Чикаго.

Архітектура та велич Львова не в силі приховати малограмотність ділків міської влади, які забруднили місто вивісками та оголошеннями неестетичною американо-українською мішанкою слів-приблуд. Чи знають англійську мову ці неуки, які нав'язують мешканцям міста чужий лексикон. Тож др. Роксоляна Тимяк Лончина, прихопивши з собою фотоапарат, ходила дивовижними вулицями Львова. Її світлини допоможуть львів'янам і гостям у багатьох випадках. Зокрема подорожуючі повинні би знати, що підтвердити квиток на виліт до Америки, вони зможуть у туристичних фірмах "Смайл" або "Бюті Травел", а пообідати можна у ресторані "Корнер" або в "Суп-хауз", по дорозі зайти у бутік "Парад'is" за обновою та відвідати імідж студію "Міледі". Минаючи будинок якоїсь будівельної контори, звернете увагу на рекламний щит - "Термобуд - сендвіч-панелі", а далі якийсь банк закликає зробити "мультивалютний депозит", "мобайл плаза" пробонує "мобілки", а фірма "Каменяр" продає "гаражні бокси"... Від прочитаного рябить в очах. Зупиняєшся перепочити. Перед тобою цікавий плакат із не менш цікавим змістом посланням: "Життя прекрасне і без політики... Сфокусуйся на головному." Тільки тепер ви відчуваєте і бачите, що насправді відбувається. Кирилицею передаються англійські "запозичення", які незрозумілі для більшості населення. Але хіба ж це турбує збайдужілих до Слова? Без найменшої на це потреби вживають англійські слова. Заміняти усталені слова та вислови рідної мови, стислі, точні, повноцінні й милозвучні, чужомовними, часто незграбними і незрозумілими,- неабиякий злочин.

Ірина Ключковська, директор МІОК, відзначила актуальність проблем культури мови і мовлення в Україні, яка за роки незалежності не лише не покращилася, а, навпаки, ще погіршилася: засміченість інформаційного простору; недолугість рекламних оголошень; недбалість у застосуванні мови в комунально-побутових організаціях, у транспорті та ін. Тому виставка Роксоляни Тим'як-Лончини у Львові напередодні Міжнародного дня рідної мови є ще однією спонукою розбудити нас від байдужості до рідного слова, а значить до своїх джерел, які потребують негайного очищення від усяких «англіцизмів», «русизмів», «полонізмів» та інших «ізмів».

Прогрес мови виявляється, насамперед, у її лексичному збагаченні. Але збагачувати словниковий склад мови належить передовсім за рахунок власних словотворів, рідше- калькування, й лише при доконечній потребі, там, де це дійсно необхідно,- за рахунок прямих запозичень (транслітерації та транскрипції). Наша мова, як і кожна інша, має певні внутрішні правила та закони щодо словотворення, словотворчих основ і суфіксів, деривацій та запозичень. Декому може видатися усе це дрібницею, не вартою уваги. На жаль, воно не так: де знижується культура мовлення, там зникає і увага до слова та думки. Кому байдуже, чи рідна назва, чи чужий приблуда-покруч, той, наче молитву, не шептатиме Франкове кредо: «Якби ти знав, як много важить слово!»

 

---

  

Кривомовці

Зіновій Маринець

 

На порчу сиділа,

На степси гляділа,

А по ярді чоловік

Тинявся без діла.

 

- Гей, Джан, чи ти чуєш?

Що ти там вачуєш?

Наша кара диркотит,

Чому не зфіксуєш?

 

- То пайпа згоріла,

Є в бейсменті ціла.

Возьми тульси, йди зфіксуй,

Не ходи без діла.

 

-Бакси є чотири,

Ті з кооперативи

З гарбіджом , постав на елю,

Щоби завтра взьили.

 

- Пусти, синку, воду,

Що ти взяв за моду?

Ходиш собі, лайк той бос!

Подай жінці соду.

 

У фризері є кени,

Та повключай фени,

Бо в фронтрумі духота,

Не дивись на мене!

 

- Маєш траблі знову?

Та скажи хоч слово!

О бой, може ти забув

Українську мову!?

 

Ми усе, що мали,

За свій край віддали!

Чому ж мову ми свою

Отак зміксували!?

 

---

  

Російсько-український словник фразеологізмів

 

Бабьи сказки - сон рябої (білої, сивої) кобили.

Без задних ног - не чуючи ніг.

Без сучка и задоринки - комар носа не підточить.

Без царя в голове - без клепки в голові.

Бередить, разбередить душу - роз'ятрювати, роз'ятрити душу.

Бить баклуши - бити байдики.

Больное место - вразливе місце.

Бранить на все корки - лаяти на всі заставки.

Бросать тень - вводити у неславу.

Бросаться в глаза - впадати у вічі.

Будьте добры (любезны) - будьте ласкаві, коли ваша ласка.

Было, да сплыло - було, та загуло.

Быть на хорошем счету - мати добру славу.