Разом із декларованою свободою слова в українському культурному суспільстві та мас-медіа дуже швидко стала поширюватися ненормативна лексика. Так, саме та, яка складається із матерних слів. Якщо хтось не знає, то повідомляю: мат- це лайливі, непристойні слова, пов'язані з поняттями сексуальної сфери.

Не буду поширюватися на тему того, що ця лексика історично не властива цнотливим українцям, оскільки чудово знаю, що є у нас і соромітницькі пісні, і чумацький та козацький фольклор, і народні обряди з ризикованими жартами. У них дійсно іноді траплялися слова, які були означеннями «матеріально-тілесного низу» (за М.Бахтіним) і вживалися у певному, дуже обмеженому іронічно-сатиричному та сміховому контексті. Найчастіше в народі користувались евфемізмами, які й допомагали створювати цей контекст і завдяки грі слів досягали комічного ефекту.

Забороняла мат православна церква, як і все, що нагадувало сексуальні стосунки. Ханжество? Може, й так, але варто визнати: в культурі українського і більшості слов'янських народів на цю лексику було накладено табу, яке існувало досить тривалий час. Вважалося, що ці слова пов'язані з негативними контамінаціями. Користувалися нецензурщиною найчастіше маргінали- вживалися ці слова у кримінальному світі, у середовищі так званих босяків, іноді можна було почути мат серед військових нижчих чинів. Трохи «розв'язала язик» Жовтнева революція, але на шпальти журналів і газет, а тим більше книг мат не міг пройти нізащо. Так, існувала цензура. Але ще й було якесь поняття про честь і гідність, а може й хоч якась повага до аудиторії.

Ненормативну лексику ще до середини ХХ ст. принципово не вживала інтелігенція, як творча, так і наукова. Незважаючи на те, що значна частина цього класу, або, як тоді казали, «прошарку», змушена була провести довгі роки у концтаборах- все одно, радянських чи фашистських. А там не дуже й дотримувалися мовної чистоти і не дбали про те, позитивно чи негативно впливає на слухача заборонена у цивілізованому світі лексика.

Цей історичний екскурс потрібен не для того, щоб сказати, як раніше було добре і погано- тепер. Мається на меті інше- довести, що брутальна лайка не закріплена у ментальності нації, тому й позбутися звички користуватися нею досить легко. Сьогодні ж розмитість мовних, а отже й етичних норм призвела до своєрідної моди на ненормативну лексику.

Ніхто вже не дивується, коли чує мат на вулиці. Так розмовляють маргінальні кола і політична еліта- депутати різних кольорів та партій; ті, хто вважає себе інтелігенцією, та шахтарі, металурги, військові, селяни. Користувачі Інтернету довго і зі сміхом спостерігали за мовними муками мера одного з міст України, який, крім мату, слова вичавити з себе не міг. Це він так виступав перед мешканцями великого міста, яке гордо йменує себе першою столицею. Ненормативна лексика стала невід'ємною частиною мови молоді, причому як хлопців, так і дівчат, як студентів університетів, так і тих, кого вони зневажливо називають «гопниками». Навіть деякі викладачі у студентській аудиторії не гребують матом, причому іноді під схвальні вигуки та оплески студентів. Лайливі слова можна почути на сході і на заході України. І не треба думати, що ці люди постійно сваряться,- вони матом розмовляють. Хто б міг подумати, що націю з'єднає звичайна брутальна лайка! І референдумів про мову проводити не треба, і так все зрозуміло.

Але все ж таки «узаконили» мат саме ті, хто мусить професійно володіти словом. Маються на увазі журналісти і письменники. Прикро, коли талановиті журналісти навіть у публіцистичних статтях не знаходять нічого ліпшого, ніж нецензурна лексика або евфемізми, які прямо вказують на всім відомі поняття.

Хоч як це парадоксально, але вперше «кріпке слівце» в мас-медіа пролунало з вуст батька «перестройки»- Михайла Горбачова. Так, він сказав це у стані емоційного збудження під час подій у Форосі і на адресу членів ГКЧП, а вже журналісти підхопили його й смакували із задоволенням. З його благословення брутальна лексика сміливо пішла в народ із «високих трибун»- світу політичної еліти і журналістики.

Далі почали вживати відносно нейтральне переінакшене найменування демократів, а потім пішло-поїхало. Популярна київська газета рекламує пісні з матерщиною, ще й ціни вказують. Нібито прагнучи зберегти всю красу й колорит мови респондента, журналісти виривають із контексту фрази саме з матерними словами. І рясніють газети і теле-, радіоефір- популярна співачка послала політичну партію на...; видатний вчений сказав, що проблеми шахтарів уряду до...; головний лікар повідомив, що ліки у нас... Ніхто б не звернув уваги на балачки поп-діви або «діагноз» невихованого лікаря, якби вони не супроводжувалися нецензурною лексикою. А так- сенсація! Які у нас вчені, медики, співаки- сміливі, розкуті, сучасні, близькі до народу. А «піпл схаває» все- брутальну лайку, неповагу до себе, невміння володіти словом тих, хто за професією належить до інтелігенції, і нефахову роботу журналіста.

Це ж стосується сучасних українських письменників. У більшості своїй вони надривно пишуть про негаразди в житті і недосконалість світу, при цьому старанно змальовуючи цей світ найбруднішими словами. Вони не зупиняються перед натуралістичними, грубими, непристойними і приземленими номінаціями, їх не лякає вкрай примітивне описання думок та емоцій.

Чи можна запобігти поширенню ненормативної лексики? Штрафувати за мат так, як за паління у суспільних місцях? Але в нас і за паління не штрафують, хоч і прийнято про це закон. Кодуватися від патологічного бажання лаятись, як від алкоголізму? Може, новий віце-прем'єр з гуманітарних питань щось запропонує. Бо тим, хто у минулому виконував ці обов'язки, мат, схоже, не заважав.

Психологи стверджують, що слова, на яких у культурі певного народу лежить табу, свідомо чи підсвідомо сприймаються адресатом (у даному випадку адресатом є аудиторія так званих письменників і журналістів) не лише як грубі та цинічні, а й такі, що мають на меті принизити, обезчестити того, хто чує (або читає) лайку. Навіть якщо вона їм прямо не адресована. А завдяки газетам, журналам, Інтернету, книжковій продукції у нас робиться спроба принизити всю націю.

Ще один момент, про який нагадував З.Фрейд. Він казав, що в основі непристойної лексики є бажання забруднити сексуальні стосунки, а це властиво незрілим або слабким натурам.

Автор: Алла БОЙКО (доктор філологічних наук, професор Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка)

 

---

 

Нові правила транслітерації латиницею

Кабінет Міністрів своєю постановою №55 від від 27 січня 2010 року затвердив нову офіційну транслітерацію українського алфавіту латиницею. Про це повідомляється на урядовому порталі.

Літеродрукувальне "зг" відтворюється латиницею як "zgh", на відміну від "zh", що відповідає українській букві "ж". М'який знак і апостроф латиницею не відтворюються. Транслітерація прізвищ та імен осіб і географічних назв здійснюється шляхом відтворення кожної літери латиницею.