Оператор Дам'ян Колодій Під час Помаранчевої революції. Україна 2004 р.
Добра ідея Українського Музею у Нью-Йорку - організувати потужний кінофестиваль документальних фільмів про Помаранчеву революцію в Україні 15-17 січня 2010 р. Тобто у дні виборів нового президента в Україні. Саме через цю подію і без того сильне, хвилююче, захоплююче враження від фільмів посилювалося вдвічі. Подвоювалось захоплення українським народом, який цю революцію здійснив. Подвоювався біль від того, що з вини вождів можливості, потенціал України було втрачено.
Але, але... Назавжди в історії новітньої України залишиться ця прекрасна сторінка, написана рядовими революції, яку майстерно, з любов'ю відтворили автори фестивальних фільмів.
Для огляду було представлено три професійні фільми. Це «Оранжева революція» американського режисера Стівена Йорка, «Оранжева хроніка» українсько-американського режисера Дaм'яна Колодія (Нью-Йорк), «Гноми їдуть в Україну» польського режисера Мирослава Дембінського (Польща).
Усі троє авторів - свідки, а то й учасники подій помаранчевої революції. Але при спільності змісту вони мають свої сюжети, акценти, авторські позиції. Це дає право сказати нам - твори мистецькі.
![Title](pix/img_8368_2_1.jpg)
Дам'ян та Олег Колодії - режисер та продюсер фільму «Помаранчева хроніка»
Мають рацію ті, хто вважає, що «кіно треба дивитися, а не писати про нього». Це правда. Але й не писати не можна. Бодай для того, щоб порадити переглянути ці фільми на DVD і пояснити, чому це варто зробити. Бодай для того, щоб ініціативні лідери чиказької громади все ж скористалися пропозицією одного з режисерів Дем'яна Колодія показати його фільм в Чикаго. Тим більше, що Фундація «Cпадщина» та Юліан Куляс фінансово його підтримали. Бодай для того, щоб заслужено поаплодувати Українському музею за всі зусилля з організації та проведення цього фестивалю. Для нас усіх включно з широким колом англомовних глядачів. Автор ідеї - працівник Музею, керівник його публічних програм Ганя Криль-Пизюр.
«Помаранчева революція» Стівена Йорка як історична кінохроніка
Очевидним є той факт, що фільм мав найпотужнішу професійно-матеріальну базу і виявився надзвичайно добротним. Англомовний фільм дубльовано ще іспанською, арабською мовами та мовою ферсі. Випущені DVD мають англійські субтитри.
«Помаранчева революція» режисера Стівена Йорка, показана на багатьох світових і американських фестивалях, отримала сім премій, в тому числі премії кінофестивалів у Чикаго, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско, Калгарі та ін. Це історична кінохроніка подій, що передували революції. Починається з періоду 2000 року - часу зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, інтервю з його вдовою Мирославою Гонгадзе Ця трагічна подія, як відомо, стала каталізатором дій опозиції, лідером якої став Віктор Ющенко. В кадрі - його візити в різні регіони України в цій ролі, зворушливі сцени зустрічей із народом. Далі - кадри передвиборних перегонів «Ющенко - Янукович», драматичний день - перші симптоми отруєння В.Ющенка 5 вересня 2004 року, двотижнева хвороба і поява його на сцені Майдану. Фальсифікація другого туру голосування 21 листопада і початок революції 22 листопада, коли тисячі людей відгукнулися на заклик і вийшли на Майдан захистити своє право на свободу і справедливість. А ще далі - основні події: ЦВК, наметове містечко, облога адміністрації президента, рішення Верховного суду, сцена Майдану з виступами В.Ющенка та Ю.Тимошенко, концертних груп О.Скрипки, В.Вакарчука і т. д. Детальна хроніка день за днем, аж до переможного кінця - результатів голосування 26 грудня та інавгурації обраного народом президента 24 січня 2005 р. Відповідні лозунги: «Банду - геть!», «Кучму - геть!», «Міліція - з народом!», «Суд - з народом!» та найголовніший - «Разом нас багато, нас не подолати!». Задокументовані слова багатьох дійових осіб революції. Окрім фрагментів виступів В. Ющенка, Ю.Тимошенко, коментарі їх найближчих соратників по Майдану та представників помаранчевої преси.
![Title](pix/img_8369_2_1.jpg)
Дам'ян Колодій фільмує епізоди Помаранчевої революції. Майдан. Київ. 2004 р.
Але головний герой революції - народ. До речі, як і в наступних двох фільмах. Основні кадри - це люди Майдану, їх реакція, їх згуртованість, їх віра, надія, що світилися в очах. Однозначне резюме народу: «Ми не хочемо так далі жити, терпіти несправедливість!». У словах, сказаних у камеру щиро, спонтанно, стільки віри, романтизму, сентименту, щирості, доброти! «Ось не піду звідсіля, допоки не переможемо!» - однакові слова з уст різних людей звучали рішуче і твердо. Сподівання народу - як на долоні. Кращі риси людей - теж як на долоні. Правда ще й стихійні непримиримі дискусії «помаранчевих» та «біло-голубих» на майданах, на вулицях і навіть вдома. Кількасекундний кадр: він і вона - подружжя. Чоловік: «Я - за Януковича». Дружина: « А я - за Ющенка»...
15 січня, перед демонстрацією фільму «Помаранчева революція», в Музеї його представляв відомий авторитетний в громаді професор історик Олександр Мотиль. На мою думку, сказане ним - це скоріше післямова, ніж передмова. Ось його коментар:
«Нещодавно приїхав з Києва, де перебував 10 днів. Вразило одне: ніхто з кандидатів у президенти не використовує помаранчевої символіки. Лише 5 років тому сталася ця велика подія, символом якої був помаранчевий колір. Вбачаю у цьому трагічність ситуації. Бо коли передивився фільм, то був вражений виразом облич, сповнених надії, котру вожді революції не виправдали. Фільм про це нагадує.
Він нагадує ще й про нинішню трагічну ситуацію. П'ять років тому один із кандидатів у президенти В.Янукович був представником корумпованого режиму, В.Ющенко - в його опозиції. Ця передвиборна кампанія усе поміняла місцями. Янукович - герой, противник нинішньої корумпованої влади. А герої 2005-го перетворилися на антигероїв. У цьому - болюча і глибока іронія....»... Заперечити нічим.
«Помаранчева хроніка» -
очима українського американця
Цей фестивальний фільм і його автора Дам'яна Колодія представляла Ганя Кріль-Пизюр - керівник публічних програм Українського музею. Вона наголосила, що Дам'ян - типічний емігрант у другому коліні, тобто американець, вихований батьками в українському дусі: україномовна родина (до речі, батько Дам'яна, Олег Колодій, є продюсером фільму), українська школа, «Пласт». Дам'ян поїхав в Україну з двома місіями: бути спостерігачем у дні виборів та задокументувати виборчу кампанію. «Автор зумів передати події помаранчевої революції через власні почуття та емоції,- сказала пані Кріль. - Тепер маємо історичний документ, зафіксований одним з нас, хто народився тут».
![Title](pix/img_8370_2_1.jpg)
Дам'ян Колодій (в центрі) з подружжям Брюховецьких на прем'єрі фільму
«Помаранчева хроніка». Український музей. Нью-Йорк. 17 січня 2010 р.
Дам'ян Колодій - професійний режисер, власник кінокомпанії «DKproduktions» Його фільм - серйозна робота фахівця своєї справи. У фільмі - три сюжетні лінії. Центральна, основна - революційна хроніка. Друга - це родинне коріння, адже його батько народжений в Україні. Фотокадри родини, дитячих років, юності... І навіть момент візиту до віднайдених у цій поїздці дуже далеких родичів у Львові. Третя лінія - трагічна історія України. Швидко промайнули кадри: УНР, сталінщина, голодомор, Друга світова війна, Горбачов, розпад СРСР, Кучма, Гонгадзе. Все це пунктирно... Як підготовка основної розповіді - події 2004 року на Майдані та загалом в Україні, у яких сам брав участь. Сам наговорював у камеру свої враження, свої відчуття і навіть самопочуття: застуди, безсоння... З усіх представлених фільмів він найбільш суб'єктивний, бо автор - не за кадром, а в кадрі, що для цієї стрічки є особливо цінним. Розпочинається фільм, на перший погляд, далеченько від теми. Але це те особисте, на що, очевидно, шукав відповіді Дам'ян. Фільм починається з інциденту, коли поліція Нью-Йорку жорстоко розправилися з учасниками антибушівської демонстрації у вересні 2004 року в час роботи Республіканської конвенції. Документальні кадри: добрий десяток поліцейських з дубинками, ряд лежачих обличчям до землі людей із скрученими за спиною руками, намагання поліцейського приборкати жінку і її зойк: «Відпусти мене!»
Голос автора за кадром: «І це Америка? І це демократія?»
На плечі - камеру, рюкзак і - в Україну, що якраз була у стані розворушеного бджолиного вулика. Пробув там 3 місяці, аж до інавгурації новообраного президента.
І саме в Україні знайшов ті відповіді, що шукав: мирна демократичне вирішення проблеми, торжество людського духу і, як здавалося тоді, торжество добра над злом... Весь світ був у захопленні...
![Title](pix/img_8374_2_1.jpg)
Мирослав та Мирослава Дембінські на прем'єрі свого фільму «Dwarfs Go to Ukraine».Український музей. Нью-Йорк. 18 січня 2010 р.
На його кіноплівках майже 100 годин зафіксованого матеріалу. А це два наступні роки роботи над сценарієм та монтажем, яка в 2007 році закінчилася 96-хвилинним фільмом (мова англійська, українська, російська з англійськими субтитрами).
Одним з найцінніших моментів кінохроніки є особиста участь Дам'яна в «Поїзді дружби», який відбувався з 11 по 23 грудня 2004 року. Кавалькада з 50 автомашин вирушила з Києва, проїхала по колу основні обласні міста України. Мета - сприяти дружбі, єдності Центру, Заходу, Півдня, Сходу, розповісти на мітингах всім правду про революцію. Все, зафіксоване його камерою в цій часами дуже небезпечній поїздці, це - ексклюзивний матеріал Помаранчевої хроніки. Так само, як і можливість, маючи посвідчення спостерігача, зняти ексклюзивні кадри з виборчих дільниць.
І весь ексклюзив зробив українець з Нью-Йорку Дам'ян Колодій. В роботі над фільмом допомагав йому (редакція та монтаж) колега Петро Желик.
Фільм брав участь у Днях документального кіно в Києві (2006) та в багатьох кінофестивалях Америки та Канади і скрізь мав незмінний успіх.
«Dwarfs Go to Ukraine»: помаранчева революція у сприйняті польської молоді
На завершення - найбільш емоційний молодіжний фільм про помаранчеву революцію «Гноми їдуть в Україну» польського режисера Мирослава Дембінського. Він же - автор сценарію та редактор. Власне, як і попередній фільм, це теж родинний мистецький твір, оскільки дружина режисера Мирослава Дембінська виступила у ролі менеджера (адміністративного директора фільму) і була теж учасником експедиції в Помаранчеву Україну. За запрошенням музею вони обоє прилетіли з Польщі на американську презентацію фільму і подарували присутнім глядачам багато приємних та цікавих хвилин спілкування у формальній та неформальній обстановці.
Фільм відрізняється легкістю, грайливістю, багатою фантазією, світлою енергетикою - всіма ознаками, притаманними молодості з її дерзанням, з її свіжим оптимістичним світосприйманням. І все це майстерно зумів передати автор фільму. У фільмі багато сюрпризів. Але спочатку про назву.
Вона має свою цікаву передісторію. У 80-ті роки, в часи відомого руху «Солідарності» в Польщі, популярним став слоган «Нема свободи без «Солідарності». Тоді ж молодь одного з містечок вирішила підтримати Солідарність: вони вийшли на демонстрацію із помаранчевими шапочками гномів на головах і висунули свій слоган «Немає свободи без Dwarfs». Розгублена влада навіть почала їх арешти, що підняло їх авторитет як захисників свободи. Так "Dwarfs" (гноми, карлики) стають для поляків символом.
![Title](pix/img_8376_2_1.jpg)
Кінорежисер Дам'ян Колодій
Коли почалася Помаранчева революція в Україні, вони були дуже раді, що їх колір став символом опозиційної «Нашої України». У дні міжнародної підтримки України з даху 30-поверхової споруди Палацу культури у Варшаві була спущена 200-метрова помаранчева стрічка. А молодь вирішила поїхати в Україну підтримати революцію. Спеціальний автобус був споряджений у столиці Польщі. У складі молодіжної делегації було дванадцять осіб, а в їх числі - режисер та оператор в одній особі, пан Дембінський, викладач Вищої школи театру у Варшаві та співвласник кіностудії «Еверест». У складі делегації, яку назвали «Dwarfs» - двоє українців, що навчалися в Польщі. Родини Майї та Андрія скоро прийматимуть делегацію у себе вдома. Весь розмальований символами з прізвищем «Ющенко» автобус зупинявся в містах, селах, на базарах Польщі та України. Скрізь делегація організовувала спонтанні міні-віче підтримки революції. Вони взяли до Києва ту саму 200-метрову стрічку, а по дорозі плели помаранчеву шаль дружби, першу стрічку якої сплела співачка Руслана, що була перед тим у Варшаві. Дорогою до плетіння залучали всіх зустрічних - чоловіків, жінок, молодь - всіх поспіль. На момент приїзду до Києва довжина шалі сягнула 15 м. Через Руслану шаль вручили Віктору Ющенку на сцені Майдану у присутності тисяч глядачів.
А ще дорогою автобусного маршруту працювало... «Помаранчеве телебачення». Це вирізана з картону рама розміру телевізійного екрану, заглядаючи в яку всі бажаючі (а їх було море!) охоче давали бліц-інтерв'ю на підтримку Помаранчевої революції і кандидатури Ющенка. Їх знімали на справжній фільм, який демонстрували на Нью-Йоркському фестивалі.
І це ще не все. Кмітливі молодята взяли з собою в дорогу дві виготовлені з шоколаду величезні голови обох кандидатів у президенти: Ющенка та Януковича. По дорозі вгощали всіх, відламуючи шматки від голови другого кандидата. Скільки було веселощів та сміху! А коли приїхали до Києва, то доповіли: «Януковича з'їли ще у Тернополі та Львові!». А шоколадна голова Ющенка збереглася для музею. Як і 200-метрова стрічка, повністю заповнена автографами і побажаннями учасників Майдану. Ця акція запам'яталася всім. Підтверджую це, як свідок, будучи на місці подій в ті дні у Києві. Народна творчість била тоді джерелом. Це стосувалося і веселих і безпосередніх польських «Dwarfs».
Фільм М.Дембінського зафіксував типове і особливе в Помаранчевій революції. Як сказав режисер у своєму виступі: «Справа не в Ющенку, який став тоді лише символом. Головне те, чого досягла Помаранчева революція - відчинила двері до демократії, до волевиявлення народу, який переміг. У нас подібне відбулося 15 років до цього, у дні «Солідарності». Фільм додав до загальної документальної скарбниці цієї унікальної історичної події України багато моментів, помічених надзвичайно кмітливим оком документаліста. В оздобі світлого гумору. Відповідне і музичне оформлення. «Цей твій сон не скінчиться ніколи...», слова ліричної пісні, повторювані багаторазово - лейтмотив фільму. Часто звучать і в кадрі, і поза кадром «Ще не вмерла Україна», «Україно», «Разом нас багато»... гурту « ¥ринджоли» та багато інших пісень тих революційних днів. Музикальне оформлення фільму - одне із найвдаліших серед інших складових.
У лютому в цьому ж музеї в час 4-денного фестивалю «Kinofest NYC-2010" глядачі матимуть можливість переглянути ще один документальний фільм М.Дембінського «А Lesson of Belorussian" (про підпільну школу вивчення білоруської мови у Білорусії у наші дні).
***
Фестиваль виявився надзвичайно цікавим для всіх, кому не байдужа Україна, хто вболіває за неї, хто не згідний з тим, що політики за минулі 5 років пустили на вітер її авторитет. Однак, хоч і трапилося найгірше - крах надій і сподівань, не дотримав обіцянок перш за все народний обранець, народ і в ці дні знову сказав своє вагоме слово. Кандидат у президенти Віктор Ющенко при голосуванні 17 січня 2005-го отримав 5,4 відсотки проти 51,5 26 грудня 2004 року. Щемливим болем відлунюють у ці дні слова однієї з пісень фільму «Dwarfs»: «Ми стали сильними, нам треба показати світові, що ми живемо в нашій країні - любій, красивій, гордій, єдиній...» А ще слова з бліц-інтерв'ю людей з народу: «З 12-ої години 26 грудня 2004 року почалася в Україні нова доба...» Інший голос: «Із сьогоднішнього дня (26 грудня) все в Україні зміниться...»
На закінчення. Кожен із трьох фільмів заслуговує визначення мистецького твору. Тоді на місці подій сприймалися деталі, окремі факти, епізоди, фрагменти. Кожен з авторів зумів створити узагальнений образ цієї революції. Глядач охоплює ніби з висоти пташиного лету всю панораму. А це вже мистецтво.
***
Зацікавленим у придбанні DVD та охочим сконтактуватися з авторами фільмів: Український музей у Нью-Йорку, тел. 212-228-0110. Або: hanya.krill @ukrainianmuseum.org