Криза 1929 - 1933 рр, названа в ряді країн Великою Депресією вразила майже всі індустріально-розвинуті країни, зачепила і їх колонії. Найбільше від неї постраждали найменш забезпечені верстви населення. За роки кризи промислове виробництво в передових країнах впало в середньому на 38 %. Рівень сільськогосподарського виробництва знизився на 1/3. Нічого подібного раніше не відбувалося. У 1932р. кількість безробітних, зареєстрованих у 32 країнах світу, досягла 26,4 млн. чоловік. В тому числі у США 13,2 млн. чоловік (32 % від загальної кількості зайнятих у виробництві), Велика Британія 2,8 млн. (22 %), але найбільше безробіття вразило Німеччину 5,5 млн. чоловік (43,8 %). Обсяг торгівлі індустріального світу зменшився на 1/3 порівняно з 1928р.

За своїм характером Велика Депресія є циклічною кризою, але її особливість в тому, що глибина падіння була набагато більшою, ніж у попередні та й наступні цикли. Пояснюється це не лише тим, що потужне піднесення наприкінці 20-х років мало змінитися таким ж глибоким падінням, а, насамперед, невідповідністю економічної й фінансової ролі держави у розвитку продуктивних сил за умов гігантської концентрації капіталу і виробництва.

 

У жовтні 1929-го Америку накрила криза

Велика Депресія найбільш помітною була у США. Тут вона тривала з жовтня 1929 р. до 1940 р. Наступила відразу після періоду "нової ери" в історії США, яка була характерною значними економічними успіхами. Основною причиною "Великої Депресії" називають кризу перевиробництва.

В Америці на початку 1920-х настало райське життя. Ціни завмерли, а зарплати повзли вгору. Усе завдяки зростанню експорту американських товарів до Європи, де власне виробництво ще не піднялося після Першої світової.

Американські банки пропонували людям кредити під 3,5-4 %. Багато хто швидко придбав нове житло, машину, модно вдягнувся. Із 26 млн автомобілів, що роз'їжджали дорогами США, 90 %- були куплені в кредит. Європейці тим часом крок за кроком відновлювали власний випуск товарів. Потреба в заокеанських- зменшилася. 1927-го американська Федеральна резервна система, щоб запобігти гальмуванню економіки, увімкнула друкарський верстат. Але надруковані гроші потрапили не в промисловість, як передбачалося, а на фондовий ринок. Там розпочався справжній бум. Американці брали кредити, купували на них акції. Потім закладали їх у банках, одержували ще більші кредити, на які брали ще більше акцій. На біржі швидко надувалася "мильна бульбашка".

У понеділок 21 жовтня 1929-го пролунав перший сигнал кризи- на Нью-йоркській фондовій біржі впали акції. Адже за біржовими цінами вартість усіх акцій становила $87 млрд, у той час як готівкових грошей в обігу було лише $73 млрд. Та більшість американців і далі вкладали гроші в акції. І через три дні, 24 жовтня, уже за годину після початку торгів, курс акцій почав стрімголов обвалюватися. Біржу охопила паніка. Усі прагнули продати свої пакети.

Група банкірів, аби підтримати ринок, утворила стабілізаційний фонд. Із $240 млн вони вийшли на біржу як покупці. Але цього вистачило на кілька днів. 28 жовтня знецінення акцій набуло катастрофічних темпів. А 29-го відбувся біржовий крах. Цього дня було продано 16.4 мільйонів акцій, біржа в загальному втратила 14 мільярдів доларів. Той день увійшов в історію як "чорний вівторок". Втрати за тиждень досягли 30 мільярдів - в десять раз більше, ніж тогочасний бюджет США. Річард Селсмен, дослідник Великої Депресії, писав про обвал 1929: "Кожен, хто купував акції в середині 1929, побачив, як більша частина його дорослого життя зникала, щоб ніколи не повернутися".

Відтоді мільйони американців ділитимуть своє життя на "до" 1929-го й "після".

Держава, вважали тоді, не має втручатися в економіку, бо ринок може саморегулюватися. Тобто криза викоренить себе сама. Президент Гувер спрогнозував: країна подолає її за 60 днів. Улітку 1930-го Гувер підписав закон про захист ринку, встановивши 40 % мита на імпорт, і в такий спосіб хотів підтримати вітчизняного виробника. А сталося навпаки. Інші країни відповіли такими ж кроками, й американський експорт упав до нуля. Підприємства, які ще так-сяк працювали, зупинилися. Гроші почали знецінюватися. Люди масово кинулися до банків і зняли з рахунків близько $6 млрд. Країну накрила хвиля банкрутств: закрилися 135 тис. фірм, втратили роботу 17 млн людей- 14 % населення.

Щоб компенсувати втрати держбюджету, Гувер збільшив податок на нерухомість. У відповідь власники почали зносити свої будинки, бо й без того заборгували значні суми за проживання. Понад 2 млн американців опинилися без даху над головою і без їжі.

Смерть від голоду, самогубства зневірених людей стали звичною справою. Виникло небувале явище- покинуті міста.

Приміром, Акрон у штаті Огайо. Його жителів забезпечували роботою кілька гумових заводів. Вони згорнули виробництво. Головний банк міста збанкрутував, закрився аеропорт, звільнено майже всіх поліцейських, припинили прибирати вулиці.

Тим часом добігав президентський термін республіканця 58-річного Гувера. Вибори призначили на осінь 1932-го. Гувер вирішив балотуватися вдруге. Конкурентом йому став губернатор штату Нью-Йорк демократ 50-річний Франклін Делано Рузвельт. Він висунув програму радикальних змін.

 

Згодом історики писали, що вихід із кризи у США відбувся не завдяки реформам президента Рузвельта, а Другій світовій війні. Військові замовлення створили десятки тисяч робочих місць. Так чи інакше, Рузвельт повернув американцям віру в майбутнє. Він перемагав на президентських виборах чотири рази, хоча через поліомієліт пересувався на інвалідному візку(фото з сайту 21db.wordpress.com)

 

 

- Якщо я буду поганим президентом, я буду останнім президентом,- казав у вузькому колі.

Натомість Гувер закликав не панікувати. На зустрічах із виборцями в нього кидали гнилі овочі.

Перегони виграв Рузвельт. 4 березня 1933 року під час інавгураційної промови він зажадав якнайширших повноважень- як би то в разі війни. Того ж дня конгресмени його ними наділили. За наступні 11 днів конгрес ухвалив більше законів, ніж за попередні 70 років.

Із приходом нового глави держави почалася чергова хвиля банківської паніки. Рузвельт зупинив її блискавично- уже 6 березня закрив усі банки й оголосив "банківські канікули". Під час них перевірено діяльність кожної установи. Право працювати далі одержали лише успішні банки. Решта перейшли під управління держави. 12 березня президент по радіо розповів усій країні програму дій уряду. Його слухали 60 млн американців. Паніка вщухла. Відновили роботу близько третини банків. Водночас прийняли закон про страхування внесків громадян. Це зупинило "втечу вкладників". І це була перша перемога над кризою.

За ніч надрукували два мільярди доларів.

Рузвельт уперто реалізовував свій план виходу з кризи, вдаючись і до непопулярних кроків. Приміром, заборонив будь-які оборудки, що стимулювали зростання вартості акцій. Далі запустив друкарський верстат- за ніч наштампували $2 млрд. Оскільки нові долари не мали відповідного золотого забезпечення, президент заборонив вільний обіг золота в країні, а також вивіз його за кордон. Людина, яка володіла золотом на суму понад $100, мусила продати його державі за фіксованою ціною. Порушникам світило 10 років ув'язнення або $10 тис. штрафу. Проведена в такий спосіб девальвація національної валюти сприяла знеціненню боргів і підвищенню конкурентоспроможності американського експорту.

Рузвельт відкрив табори для безробітних 18-25 років, у яких загалом мешкали 250 тис. добровольців. Півроку вони перебували на повному державному утриманні. Одержували житло, харчі, одяг. Працювали на очищенні лісів, брали участь у меліорації, ремонтували дороги. Заробляли $1 на день. За місяць набігало $30, з яких $25 адміністрація табору переказувала родині працівника.

Безробітним середнього й старшого віку пропонували матеріальну допомогу або участь у громадських роботах- переважно в будівництві. Більшість обирала громадські роботи, бо там більше платили.

Американські фермери банкрутували через падіння цін на сільгосппродукти. Рузвельт вирішив підвищити ціни шляхом зменшення виробництва. Запровадили премії господарствам, які скоротять посівні площі. Ця тактика добила дрібних господарів, бо їм нічого було скорочувати. Проте великі- непогано заробили. Згодом, коли продукція подорожчала, навчилися збирати на менших площах більші врожаї.

Вийшов закон про відновлення промисловості. Він вимагав від власників підприємств розробляти кодекси "чесної конкуренції", які визначали б умови праці, обсяг виробництва, мінімальні ціни. Робочий тиждень обмежили до 44 год. Кожному працівникові гарантували мінімальну оплату- $0,25/год. Невдовзі кодексами охопили 95 % працюючих.

Рузвельт призупинив на два роки антимонопольне законодавство.

- Бувають часи, коли не можна порушувати правил і принципів,- відповів Рузвельт на закиди, що крок неринковий.- Але бувають і часи, коли дотримуватися їх небезпечно.

Президент регулярно виступав по радіо- розповідав, чому ухвалив те чи інше рішення, й обов'язково говорив про вже досягнуті результати. Пояснював усе зрозумілою простому американцеві мовою. Радіовиступи готував сам.

Станіслав ЦАЛИК, Gazeta

 

---

Велика депресія як урок для подолання нинішньої кризи

 

80 років тому, 29 жовтня, у так званий "Чорний вівторок" крахом усіх світових бірж розпочалася економічна криза, яка пізніше увійшла в підручники як Велика депресія 30-тих років. Експерти порівнюють її з теперішньою.

Обидві кризи поєднує, перш за все, їхній світовий масштаб. Експерти зазначають, що для фінансових ринків, де кризи зазвичай носять локальний характер і обмежуються окремим регіоном або ринком, таке явище є досить рідкісним. Саме світовий масштаб нинішньої кризи зумовлює особливо гострий її перебіг, вважає експерт фінансового ринку з Інституту німецької економіки у Кельні Манфред Єґер і проводить паралелі з кризою 30-тих років. "Вони схожі тим, що в обох випадках коефіцієнт заборгованості на ринку був завеликим. Тобто забагато інвестували саме позичені гроші. А у випадку, якщо інвестиції виявилися невдалими, це зумовлювало дефіцити і безвихідь. Тож, вже не можна було повернути гроші, що спричиняло нестачі. А далі було ще гірше", - пояснює Єґер.

На думку німецького експерта, політичні заходи по боротьбі з кризою у нинішній ситуації є дієвими - відчувається, що європейські політики дечому навчились з історії: "Тоді вдалися до масштабних протекціоністських заходів, нині ж ми, дякувати Богу, такого поки не спостерігали і сподіваємося, що так залишиться і надалі".

Рецесія зовнішньої торгівлі свого часу значно загострила та продовжила Велику депресію. Зараз, схоже, що світова торгівля успішніше долає кризу, заначає Єґер. За оцінкою експерта, це значна перевага порівняно з ситуацією 80 років тому. Суттєва різниця полягає і в тому, як відреагувала грошово-кредитна політика. Тоді процентні ставки були суттєво збільшені. Як наслідок, переконаний Єґер, фінансово-монетарний обіг був "обезкровлений". "Цього разу центробанки зреагували зовсім по-іншому. Вони додатково влили кошти у грошовий обіг і тим самим стабілізували фінансову систему", - порівнює експерт.

Наразі обмежень в кредитуванні немає. Підприємства цілком забезпечені кредитами. Втім, у випадку, якщо ці потоки капіталу найближчим часом призупиняться і таким чином завадять зростанню світової економіки, нинішня криза може перерости в депресію, застерігає Єґер. "Якщо ми знову будемо спостерігати спад економіки, тоді можна буде говорити про депресію. Проте ми не вважаємо цей сценарій вірогідним". Зараз все залежить від виваженої політики, вважає німецький експерт. Обережне зниження податків могло б полегшити життя європейським підприємствам, не підвищивши водночас заборгованість. Такий крок міг би покращити і напружену ситуацію на європейському ринку праці.

Клаус Ульріх /Ольга Прокопишина,
Deutsche Welle