До 70-річчя підписання пакту Молотова-Ріббентропа

Сьогодні в Росії зі згубною метою "прискореного відновлення колишньої величі" ухвалено політичну доктрину переділу світу на зони впливу під камуфляжем "багатополярності". Доктрина балансування на тліючих конфліктах, загравання з антидемократичними режимами і шантажу світового демократичного співтовариства для виторговування політичних і економічних преференцій у глобальній енергетичній, фінансовій, військовій та інших сферах. При цьому Росія всіма правдами й неправдами намагається зліпити блок з авторитарних пострадянських країн, готових до підтанцьовки в цій небезпечній кадрилі.

Під недбалим лоском вгодованих нафтодоларами російських самітів такий діагноз може видатися перебільшеним чи навіть упередженим. Саме це й тривожить. Лихо в тому, що падіння Росії спочатку не на жарт зачепить Україну, а потім й інші країни.

Та хто сьогодні у світі спроможний реально порушити питання перед Росією про її майбутнє? Хто спроможний із мінімальними дипломатичними еківоками вказати на явну згубність її шляху та переконати, зажадати від країни повернутися до політики, яка личить демократичній державі XXI століття? Європа, зокрема й Україна, настільки здрібніла політично та морально, що спроможна народжувати лише політичних карликів і помалу грузне в "прагматизмі" та "реальній політиці". США і Великобританія готові похитнутися.

На жаль, Україна ніколи за всю нову історію не переймалася запитанням, якою має бути її політика стосовно Росії. І тим паче питанням, яка Росія нам потрібна. Стиль і порядок денний відносин Росія-Україна визначалися Москвою, так само, як і наші внутрішні міжнаціональні відносини. У результаті навіть найстабільніші в СНД міжнаціональні відносини в Україні стали давати тріщини. Вітчизняні політики поки що не здатні формувати ідеї в інтересах усієї нації, зате навчилися самовбивчої практики "догоджати" настроям різноманітних груп.

Навіть політики "нової хвилі" пропонують закрити очі на "хвороби" і, немов нічого й не відбувається, робити ставку на економічні, культурні та інші проекти з Росією. Це наївність. Такі проекти неможливі без спільного знаменника. Буде їхня видимість і сварки зі взаємними закидами. Приклад занапащеного проекту АН-70 або антикооперації у ВПК показовий.

Ризикну припустити, що ідея підтримки шляху розвитку демократичної Росії, сильної, вільної від тоталітаризму, ксенофобії та великодержавного шовінізму, спроможна не тільки об'єднати українське суспільство, а й дати позитивний імпульс у формуванні міжнародної політики інших держав щодо неї та допомогти майбутнім кремлівським лідерам. Це має бути "інша Росія", а не нинішня. У цьому наш спільний знаменник. Тому Україна спочатку має зрозуміти, у чому згубність нинішнього російського шляху і як нам об'єднати зусилля в порятунку не тільки Росії, а й миру в Україні, Європі, інших регіонах. Для цього потрібно розібратися з діагнозом, мати мужність спростовувати міфи, які отруюють українське та російське суспільство, а потім формувати свою політику.

Холодна війна чи гарячий мир?

Очевидно, багато людей і навіть політиків, які помиляються щодо терміну "холодна війна", не читали промову екс-прем'єра Великобританії Вінстона Черчіля, яку в 1946 році, будучи у відставці, він виголосив у Фултоні (США) у присутності президента Гаррі Трумена. Насправді цей мудрий політик проголосив програмну промову на підтримку не війни, а "гарячого миру". Він закликав демократичне співтовариство об'єднатися і зробити все можливе, аби у світі ніколи більше не було війни та тиранії.

Черчіль дає аналіз політичним подіям, які відбулися після закінчення війни. "Залізна завіса простяглася поперек континенту... Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест і Софія... усе підпорядковано надзвичайно сильному контролю Москви. Комуністичні партії, які були невеличкими у всіх східних державах Європи, допалися до влади всюди й дістали необмежений тоталітарний контроль. ... Це, звичайно, не та визволена Європа, за яку ми боролися",- сказав Черчіль.

Для запобігання війнам британський екс-прем'єр пропонував створити Міжнародні збройні сили ООН. Він не закликає всіх до ізоляції СРСР, навпаки, захоплюється хоробрістю росіян і називає Сталіна бойовим товаришем... Проте він пропонує всіма силами боротися проти тиранії, яка підкоряє та отруює свідомість людей і робить їх бездушним гарматним м'ясом для нової війни. "Ми не повинні припиняти безстрашно проповідувати великі принципи свободи та прав людини, які є досягненням англомовного світу". "Трудящі всіх країн мають будувати Храм Миру".

Нарешті, Черчіль запропонував програму "гарячого миру", аби СРСР не спіткала доля Німеччини. "Якщо західні демократичні держави стоять разом у суворому дотриманні принципів Статуту Організації Об'єднаних Hацій, їхній вплив для сприяння тим принципам буде величезний, і ніхто не зможе завадити їм. Якщо, проте, вони будуть розділені або вагатимуться у виконанні їхніх обов'язків, і якщо ці важливі роки минуть без користі, тоді, справді, катастрофа може розтрощити нас усіх.

Зовсім недавно, коли я бачив це і звертався із закликом до моїх співвітчизників і світу, ніхто не звернув уваги. До 1933-го або навіть 1935 року Німеччина могла бути врятована від жахливої долі, яка спіткала її, і ми всі могли бути врятованими від лиха, яке Гітлер приніс вільному людству".

Чим відповів Сталін- відомо. У відповідях на запитання газети "Правда" він назвав Черчіля палієм війни, англо-саксонським нацистом; згадані англійцем прокомуністичні країни- країнами справжньої демократії, а зростання комуністичного впливу закономірним явищем.

Далі події пішли знайомою спіраллю. Переворот у Польщі в січні 1947 року, захоплення комуністами влади в Чехословаччині в лютому 1948 року, початок блокади Берліна у червні 1948 року. Нависла загроза над суверенітетами Греції, Туреччини, Норвегії, Персії... Надії на стабілізацію і безпеку в рамках створеної в 1945 році ООН уже тоді виявилися марними. Тому в країн демократичного табору не було іншого шляху, крім об'єднання в 1949 році в Північноатлантичний альянс для забезпечення власної безпеки. У результаті, попри кризи та проблеми, НАТО свою основну місію із запобігання світовій війні та поширенню тираній виконав.

Після розпаду тоталітарної системи соціалістичного табору утворилися держави демократичної спрямованості. Біда, що не всі втрималися на цьому шляху.

Хто продовжить гарячий мир?

Побоювання демократичного світу щодо початку холодної війни даремні. Вона де-факто розпочалася з того моменту, як Росія вдяглася в замшілий каптан "послідовника СРСР".

На жаль, чимало наших оглядачів без належної уваги поставилися до недавнього відкритого листа колишніх лідерів Східної Європи до лідерів країн НАТО, ЄС і США. Насправді цей лист гідний серйозної уваги, оскільки вільно чи мимовільно повторює ті самі тривоги та побоювання стосовно майбутнього світу і небезпечної гри Росії, що й фултонська промова Черчіля.

Отже, роль згуртування демократичного світу заради його безпеки знову зростає. Та чи може взяти на себе цю роль НАТО, ЄС, США, G8? Велике запитання, з огляду на хибну практику сепаратних договорів.

За нинішньої ситуації Україні та ряду інших пострадянських і східноєвропейських держав потрібно, з одного боку, готуватися до найгіршого, коли їхні інтереси можуть бути зраджені в результаті прихованих домовленостей на кшталт пакту Молотова-Ріббентропа (і секретних протоколів до нього), а з другого- взяти на себе ініціативу з порятунку самих себе та іншого світу від катастрофічних сценаріїв. Приклад Грузії показовий та цинічний.

Чи можна в Україні побудувати "лінію Маннергейма"?

Росія (як правонаступниця СРСР) дотепер відмовляється відгукнутися на заклик президента Польщі Александра Квасьнєвського в 2005 році та визнати заради примирення "факти та історичне зло", які свідчать про те, що СРСР знищив Польщу в союзі з Німеччиною. Це документально та фактично випливає зі статей секретного протоколу Молотова-Ріббентропа до пакту про ненапад від 23 серпня 1939 року. Відповідно до цієї домовленості Радянський Союз і Німеччина напали в 1939 році на Польщу (Гітлер- 1 вересня, а Сталін- 17 вересня), провели спільні переможні паради в Бресті та Гродно, а на публіці заявили, що "зупинили полум'я війни, яка розпалювалася". Згадаймо й телеграму Молотова від 9 вересня 1939 року, в якій він привітав нацистів зі вступом у Варшаву.

Відповідно до першого протоколу Сталіну діставалася Фінляндія, Естонія, Латвія, а також частина територій Польщі (нині Західна Україна, Західна Білорусь і ряд етнічних польських земель). Бессарабія (Молдова) і Північна Буковина, що входили до складу Румунії, також ставали сферою інтересів Кремля. 28 вересня 1939 року було підписано угоду "Про дружбу і кордон", що скоригувала поділ Східної Європи: до сфери інтересів СРСР увійшла Литва (замість ряду етнічно однорідних польських воєводств). Жодні "національні інтереси" або "вимушені обставини" не можуть виправдати захоплення чужих територій та насильство над мільйонами громадян. Понад те, зовсім недавно кремлівські історики навіть обвинуватили Польщу в "незговірливості" під час вирішення питання про Данцизький коридор і проведення через польську територію магістралі до Східної Прусії. От і винуватець Другої світової війни знайдений- виявляється, це була... Польща!

На відміну від країн Прибалтики, Фінляндія змогла гідно протистояти СРСР (який після імітації провокацій на радянсько-фінському кордоні 30 листопада 1939 року напав на нейтральну Фінляндію, за що був виключений із Ліги Націй), тому що, не сподіваючись на гарантії та захист супердержав, зусиллями колишнього царського генерала Маннергейма побудувала оборонну лінію.

Чи варто Україні скористатися цим досвідом і будувати такі самі укріплення? Копіювання такого досвіду марне. Планувати можливість воєнних дій- це найпрограшніший варіант. Та ідея "лінії Маннергейма" може бути реалізована зовсім в іншій площині. У вигляді послідовної побудови демократичного суспільства України, особливо міжнаціонального миру, шляхом випереджального вирішення всіх спірних проблем. Зокрема й вироблення зрозумілого і на Заході, і на Сході України підходу до політики щодо Росії. Ми не повинні дозволяти маніпулювати власними проблемами, ми маємо їх вирішувати самі на демократичній основі (і мовну, і проблему примирення, й історичні протиріччя).

Про основи політики щодо Росії

Боротьба з тиранією. Перше, що може об'єднати наше суспільство в політиці щодо північного сусіди, це боротьба з тиранією в Росії. Наявність демократичної, прогнозованої Росії перестане розділяти наше суспільство через страхи перед російським тоталітаризмом. Виступи українського суспільства за вільні ЗМІ, боротьба проти вбивств журналістів і політиків, за вільні вибори в Росії об'єднає Україну та прокладе шлях до відновлення добросусідства з нею. Тоді і питання Чорноморського флоту цікавитиме лише вузьких фахівців. Необхідно частіше надавати своє інформаційне поле демократичним силам Росії, шлях яким закритий у її тоталітарному середовищі. Просто не можна збагнути, чому Україна заповнює ефір своїх телеканалів пропагандистським російським секонд-хендом і стрілялками, присмаченими ностальгією за радянським минулим.

Ми навмисно залишимо поки що за дужками економічні та політичні відносини з РФ, оскільки тоталітаризм звужує їхні можливості. Так, "у сильного безсилий завжди винний". В авторитарній країні неможливо перемогти корупцію, попри гучні ініціативи. Корупція- фундамент існування тоталітарної країни, починаючи від виборів, судів і закінчуючи торгівлею та культурою.

Концепція мовної політики. На мій погляд, помилковою є ідея політиків, які називають себе поміркованими, ігнорувати мовну проблему. Вони уразливі перед тими, хто її щосили експлуатує, розвішуючи провокаційні банери. Давно стало очевидним, що Україні конче потрібна чесна, компромісна, збалансована мовна політика. Найперспективнішою є ідея сполучення єдиної української державної мови міжнаціонального спілкування та можливості введення додаткових регіональних мов у компактних етнічних регіонах, а також мов корінних малих народів. Її суть не в гаслах, а в узгодженому балансі. Така концепція була опублікована в 2006 році в "ДТ". Відповідно до неї, громадська організація "Я розмовляю українською", з огляду на байдужість політиків і депутатів, була змушена розробити і проект Закону України про концепцію мовної політики.

Легко показати, що мовна та культурна політика Росії набагато жорсткіша щодо національних меншин, ніж в Україні, попри набір гарних декларацій у законах. І ці меншини зникають. На Кубані, наприклад, практично повсюдно український етнос переписаний у псевдоетнос "козаки".

Концепція примирення нації. Неправда, що в нас різна історія. Просто в ній є білі плями. Примирення розпочинається з визнання взаємної провини, взаємного прощення та покаяння. І нашим обов'язком залишається моральне засудження злочинів. У 2002 році я опублікував брошуру "Духовний Нюрнберг марксизму-ленінізму", в якій висловлювалася пропозиція: всім українським суспільством, без війни пам'ятників і паплюження могил, дати принаймні історичну і моральну оцінку злочинам ідеології марксизму-ленінізму, які за масштабами скоєного аналогічні фашизмові. Оцінку злочинам режимів Леніна та Сталіна, які уникли свого Нюрнберга за криваві злочини перед власними народами, які розв'язали червоний терор, які породили Громадянську війну, голодомори, депортації, масові розстріли і ГУЛАГ.

У травні 2005 року я спрямовував листи і брошуру президентам України, Польщі та країн Балтії з проханням провести міжнародний форум із засудження злочинів марксистсько-ленінської ідеології. В Україні- мовчання, а країни Балтії провели форуми, і з їхньої ініціативи Парламентська асамблея ради Європи (ОБСЄ) у січні 2006 року засудила злочини комуністичних режимів, підкресливши, що це робиться і з метою примирення. На жаль, морального засудження самої ідеології не сталося. Це було пов'язано з тим, що в резолюції пропонувалося вказати ідеологію комунізму, поняття якої розмите. Росія виступала проти резолюції. І вважала такі дії підступами націоналістів, які нібито збираються вимагати компенсацій. Однак Парламентська асамблея- це не націоналісти, а шановна організація, до якої входить 46 держав. Наскільки сьогодні Росія Путіна-Медведєва відрізняється в демократичному плані від СРСР 1989 року або Росії Єльцина 1992 року, може свідчити факт, що з'їзд народних депутатів СРСР у 1989 році не побоявся засудити секретні протоколи Молотова-Ріббентропа. А в 1992 році після виявлення комісією Яковлєва в архівах КПРС оригіналів секретних протоколів вони були офіційно опубліковані. І ніхто не пред'являв Росії претензій про компенсації...

26 січня 2008 року в Севастополі з нашої ініціативи була організована конференція національно-демократичних організацій "Духовний Нюрнберг марксизму-ленінізму як чинник очищення і примирення в суспільстві". Конференція прийняла звернення до президента, прем'єра, до всіх регіонів із пропозицією провести такі самі конференції. На жаль, в Україні цю ініціативу знову не було підтримано. В Європі ж 2 липня 2009 року ОБСЄ, нарешті, засудила злочини ідеології сталінізму, які за масштабами прирівнюються до злочинів нацизму. На жаль, Росія, дотримуючись курсу на повернення до минулих символів, знову виступила проти, стверджуючи, що ці злочини непорівнянні. Сталінізм- це нібито не людиноненависницька ідеологія, а лише дії окремих людей. Адже саме відповідно до злочинних ідеологічних установок марксизму-ленінізму, які викладені в десятках томів "першоджерел", а потім і томах їхніх вірних послідовників- Сталіна, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена, Пол Пота, люди винищувалися мільйонами за ідеологічною та соціальною ознакою. Людство сьогодні висуває претензії не радянському народові-переможцю, а кліці, яка намагається обілити злочини марксизму-ленінізму і сталінізму, прикриваючись народом.

 

Навіть у недемократичній Росії Володимир Путін та інші діячі почали низку кроків з примирення росіян зі своїм минулим- пригадаймо спецпотяг ветеранів ВВВ із Росії до Німеччини, санкціоноване державою перепоховання та службу патріарха Алексія II на могилах Денікіна і російського філософа-націоналіста Ільїна, установлення в 1994 році та захист Православного меморіалу "Примирення народів" у Москві, зокрема білогвардійцям- донському отаману Краснову, генералу Кутєпову та ін. Урочисті молебні на їхню честь відбуваються щорічно. Усі ці та інші постаті і факти далеко не однозначні.

Україна також має право на пошук шляхів примирення та взаємного прощення, природно, без виправдання будь-яких злочинів.

Таким чином, тільки борючись за усунення тиранії та відновлення демократії в Росії, Україна може забезпечити свою безпеку, єдність, примирення і зберегти добрі відносини із сусідом.

Валерій ГОВГАЛЕНКО

(редактор газети "Подробности" (Севастополь))

---

 

Майже половина росіян нічого не знає про пакт Молотова-Ріббентропа

 

За даними опитування, не більше 16 % громадян Росії знає, що 17 вересня війська Радянського Союзу вторглися в Польщу. Як повідомляють польські аналітики, "боротьба за історичну правду в СРСР зробила своє".

На наступне запитання: "Чи знаєте Ви, що у вересні 1939 року Червона Армія вступила до Польщі, яка воювала із гітлерівською Німеччиною, і зайняла територію, окреслену таємним пактом Ріббентропа-Молотова", - 16% росіян відповіли ствердно.

61 % опитаних не знають нічого подібного, а 23% не змогли відповісти на запитання.

На запитання, чи чули вони про пакт Молотова -Ріббентропа підписаний у серпні 1939 року фашистською Німеччиною та СРСР (або пакт Гітлера-Сталіна) для поділення Польщі і розподілу сфер впливу у Європі, 39% відповіли заперечно.

38% респондентів чули про протокол і думають, що він справжній, в той час як 9% вважають його фальшивим. 13% росіян оправдовують Сталіна.

Тільки 6% учасників опитування рішуче засудило пакт Сталіна з Гітлером. 17% "швидше засуджує", чітко підтримали 11% респондентів, а 23% "більше підтримують" 44% не мають власної думки з цього питання.

Дослідження проведено незалежним Аналітичним центром Юрія Левади 17-20 липня 2009 року. У ньому взяли участь 1600 людей із 46 регіонів Росії. Похибка не перевищує 3,4%. За матеріалом TVN

 

---

 

Школа журналістики Києво Могилянської Академії розширює співпрацю

 

 

 

Школа нового взірця

З моменту створення в 2001 році, Школа журналістики Національного університету "Києво-Могилянська Академія" зарекомендувала себе, як лідер у галузі журналістської освіти. Школа пропонує студентам крім магістрської програми ще дві післядипломні програми, докторську програму з "Засоби масових коммунікацій" та програму "Цифрове майбутнє журналістики" - курс по інтернет-журналістиці для журналістів провідних українських засобів масової інформації, яку було засновано у 2007 році. Обидві програми були створені при підтримці Фонду Рината Ахметова "Розвиток України".

За дев'ять років школа розробила новий підхід до журналістики в Україні, який базується на ціліснісності та достовірності інформації, журналістській репутації, точності, об'єктивності та неупередженості. Цей підхід відрізняється від звичних програм журналістики, які залишились в спадок від пост-радянської освіти. Крім того робота школи орієнтується на нові засоби масових коммунікацій такі як інтернет. Школа має близько 15 викладачів та 80 студентів і аспірантів.

Спільні проекти

Школа журналістики розробила ряд спільних програм з різними закордонними освітніми організаціями. У 2002-2006 роках британські журналісти та експерти з Інституту Дослідженя Зв'язків Університету Лідса викладали в НаУКМА. Школа отримала 3-річний грант від державного департаменту США в рамках якого було реалізовано програму обміну з факультетом журналістики Університету Огайо, а школі з'явилось 5 нових навчальних курсів. У співпраці з Університетом Товсон, штат Меріленд за спонсорської підтримки Інституту Відкритого Суспільства в Будапешті протягом 3 років школа проведила регіональні семінари в галузі викладання медіа досліджень. При підтримці французького міністерства закордонних справ в 2005-2006 роках студенти школи провели одномісячне стажування газеті La Croix і на France International радіо.

Весною 2009 директор школи Євген Федченко відвідав Сполучені Штати, де зустрівся з головними редакторами провідних ЗМІ у Нью-Йорку, Вашингтоні та Чикаго, а також з представниками журналістських шкіл для налагодження подальших спільних програм. Заступник директора школи Руслан Дейниченко відвідав Університет Південної Каліфорнії (USC, Лос-Анджелес) та взяв участь у щорічній Broadcast Education Association Convention в Лас-Вегасі. Поїздка була профінансована Фондом Рината Ахметова "Розвиток України" та Фондом розвитку медіа при посольстві США.

PhD програма з Засобів масових коммунікацій

Докторська програма (PhD) Засоби масових коммунікацій заснована у лютому 2009 року, вона повністю відповідає західним стандартам акредитації, її випускники крім диплому НаУКМА отримають також диплом Барселонського автономного університету спільно з яким вона розроблялась.

У червні 2009 року при підтримці Києво-Могилянської Фундації Америки перші кандидати програми Дарія Тарадай і Анастасія Гринько відвідали щорічну конференцію Міжнародної асоціації комунікацій, яка проходила в Чікаго та протягом місяця проводили дослідницьку роботу в школі журналістики Medill в університеті Northwestern. В результаті Анастасію Гринько було запрошено представити свої дослідження для доповіді на наступній конференції Міжнародної асоціації комункацій.

Колишній директор бібліотеки університету Northwestern Девід Бішоп і нинішній директор бібліотеки Сара Прітчард не тільки сприяли повному доступу до електронних ресурсів для українських студенток, вони також активно підтримують ще один проект Києво Могилянської Фундації - Електронна Бібліотека України (ELibUkr), який розпочався у січні 2009 року у співпраці з Києво Могилянською Академією та іншими університетами України при фінансовій підтримці USAID. Цей проект не тільки дасть українським університетам доступ до електронних ресурсів зі всього світу, але й дасть можливість предсталяти українські досягнення, щоб бути рівноправним членом світової наукової спільноти.

Якщо вас зацікавила робота Школи журналістики НаУКМА, просимо звертатись до директора школи Євгена Федченка, [email protected], www.j-school.kiev.ua.

Місією Києво-Могилянської академії є виховання молоді і майбутніх лідерів, які побудують Україну, як сучасну, демократичну і розвинену націю. Якщо ви зацікавлені допомогти роботі Національного Університету "Києво Могилянська академія", просимо контактуватись з Києво Могилянською Фундацією Америки - [email protected], за телефоном 773-685-1828, або за адресою KMFoundation, PO Box 46009, Chicago, IL 60646-0009.

Світлина: . Фотографувала Оксана Ханас