В останні дні серпня просто неможливо не згадати - вже майже традиційно - про незалежність. Свою, сусідську, підліткову. Ну і про Незалежність, звичайно, також, куди ж від неї подінешся. А відтак доречно буде зауважити: ніщо так не змушує цінувати незалежність, як чиїсь спроби на ту незалежність зазіхнути. І це твердження майже однаково стосується як незалежності державної, так і своєї ріднесенької. А відтак поняття друзів і ворогів у цій сфері розмежувати важкувато...

Для початку варто було б нагадати, що, оскільки все в цьому світі взаємопов'язано, то про цілковиту незалежність взагалі мови бути не може. Спробуйте побути незалежними від кисню, і вже на другій хвилині такої незалежності вам стане зрозуміло, наскільки нерозумною є ця ідея.

Те ж саме стосується і незалежності від коханих-родичів-друзів-знайомих-сусідів, хоча це не так помітно, і для демонстрації цієї залежності потрібно дещо більше часу, ніж для демонстрації залежності від кисню. Однак у незалежності від людей довкола наслідки не менш серйозні, ніж у випадку з киснем.

Залежність від батьків подолати, здавалося б, доволі легко - підрости, знайти роботу і піти жити окремо. Однак батьківської любові ви потребуватимете завжди - незалежно від того, як далеко від батьків ви житимете. І навіть незалежно від того, чи зможете ви цю потребу відчути - вона є, а як далеко ви намагаєтеся її від себе заховати - то вже ваша проблема. І якщо ви намагаєтеся віддалитися від батьків, це означає, що свого часу вони просто недодали (або дали забагато) батьківської любові і розуміння. Наслідки ще гірші, ніж від нестачі кисню - в крайніх випадках людині просто світ буде здаватися незатишним, ворожим і взагалі здатним на будь-які підлянки. І, що найприкріше, людина сама шукатиме ці підлянки навіть там, де їх немає. А хто шукає, як відомо, той знаходить... Одно слово, разом із моральною незалежністю від тата й мами людина здебільшого отримує "у спадок" легеньку підозрілість у ставленні до всього світу, разом з усіма її наслідками. З моральною залежністю, щоправда, справи ще гірші - феномен "матусиного синочка" останнім часом не просто поширився, а переріс, на думку соціологів, у одну з причин світового демографічного спаду, а це вже вам не жарти.

"У світі народжується дедалі більше "матусиних синочків", які не хочуть відділятися від батьків і брати на себе відповідальність за побудову власної сім'ї. Головна їх проблема - емоційна незрілість.

Останні дані національного соцопитування в Австралії показують, що 27% чоловіків у віці 20-34 років не бажають створювати свої сім'ю. Часто матусиними синками виявляються сильні з вигляду і начебто дуже навіть самостійні чоловіки. Ось два типи таких чоловіків:

1-й тип - типовий чоловік-хлопчик. "Тримається за мамину спідницю", всі питання за нього вирішують батьки. Спочатку вони захищають його в школі від нападок однолітків, потім учать, як поводитися на роботі. Зазвичай вони знають кожен його крок, керують всіма діями і рішеннями. Такому чоловікові, якщо він заводить сім'ю, дружину підбирає мати.

2-й тип - той, хто демонстративно не тримається за мамину спідницю. Виявляє свою самостійність, незалежність. Такі синки можуть бути хорошими керівниками, реалізовуватися в професії. Відносини з мамою зазвичай вельми відчужені. Йому весь час доводиться тримати її на відстані, щоб вона не увірвалася в його особистий простір. Відносини з жінками будуються важко, часто не будуються зовсім. Несвідомий страх, що і жінка так само загрожуватиме його простору, жене чоловіка геть від цих відносин. Якщо він і будує відносини з жінкою, то прикривається чим завгодно - роботою, хоббі, залежністю, аби тільки не бути з нею досить близьким. Хоча насправді потребує турботи, уваги, розуміння."

 

Міжнародне агентство соцдосліджень і консалтингу (KPMG)

Для тих, хто належить до другого типу, хочу підсолодити пігулку: британські вчені заявляють, що матусині синочки, котрі після 20 років залишаються жити з батьками, є більш жорстокими та асоціальними у порівнянні з тими, хто живе окремо.

Як бачите, незалежність від батьків дуже легко переростає у бажання бути незалежними від коханих. Про поширення цієї тенденції свідчить статистика, і не тільки статистика розлучень, а й статистика, що стосується неодружених. Справді, багато кому здається, що отримати незалежність від коханої людини досить просто - не закохуватися. Однак ця відповідь у більшості випадків виявляється неправильною. По-перше, людина втрачає шанс пізнати свої "тіньові сторони", про що ми вже не раз говорили. По-друге, знову ж таки, за статистикою, одинокі живуть менше, а хворіють більше. Та й на душі якось незатишно.

До речі, у жінок проблема доволі подібна - останнім часом багато хто з них воліє за краще або не заводити сім'ю, або досить швиденько розлучатися. Зазвичай справа тут впирається у фінансову незалежність, і як тільки вона з'являється, чоловік частенько стає зайвим фрагментом інтер'єру. Здається, що з отриманням незалежності жінка отримує можливість вберегти купу нервів - однак насправді доволі швидко з'ясовується, що нерви, якщо їх не використовувати за призначенням, іржавіють і взагалі виходять з ладу.

Здавалося б, найпростіше - і найлегше - отримати незалежність від знайомих та друзів. Послати весь світ до біса і стати таким собі відлюдьком доволі легко, особливо якщо в тебе є робота. Результат - залежність від роботи, яка теж останнім часом у світовому масштабі йде по наростаючій. Хотіли від всіх звільнитися - отримали ще одне ярмо на шию плюс типові для "роботоголіків" болячки.

Ще гірший варіант - коли замість роботи використовують комп'ютерні забавки, Інтернет чи навіть віртуальну порнографію. В окрузі Вашингтон нещодавно вже відкрили цілу клініку реабілітації для залежних такого типу, і в новинах вже навіть є інформація про першого пацієнта - затятого геймера. В Китаї така клініка вже працює доволі активно, однак її пацієнтам годі заздрити - їх лікують електрошоком.

Здавалося б, комп'ютер допомагає "послати до біса" всі неприємності і на якийсь час отримати незалежність від всіх довкола тебе, забути про все, що набридло до печінок. Але, як бачите, в цьому випадку комп'ютер з друга швиденько перетворюється на ворога вашої незалежності. Особливо добре це мали би зрозуміти проліковані китайські геймери...

Так і у всіх решта згаданих випадках: те, що здається вам другом вашої незалежності, доволі швидко стає ворогом і чіпляється ярмом на шию.

Втім, з ворогами картина ще цікавіша, але її варто розглянути у більшому масштабі - заразом і національне свято згадаємо. В Україні ворогів Незалежності знають добре ледь не в обличчя. Залежно від регіону, це Росія, США (Європа), буржуї, або ж певна нація, від причетності до якої останнім часом намагається відхреститися Арсеній Яценюк. Знають цих ворогів не тільки в Україні, а й за кордоном. І Росія, і Європа вимагають від України визначитися, з ким вона. І, намагаючись здаватися другом, дуже швидко таким чином перетворюються у ворога. Втім, цю річ, як на мене, досить гарно пояснив пан Маринович.

"Я абсолютно не скучив за Росією, я прекрасно себе почуваю, не думаючи про неї. Але я розумію, що як держава, Україна не зможе збудувати Китайську стіну між собою і Росією. Знайти формулу порозуміння ми просто зобов'язані. Мало того, ми маємо думати не лише за себе, але й за Росію, яка сьогодні неспроможна знайти такого рішення, за винятком окремих осіб", - зазначив під час круглого столу тему "Україна: цивілізаційний проект майбутнього" директор Інституту релігії і суспільства Українського Католицького Університету Мирослав Маринович.

"Україна повинна дбати про те, щоб нейтралізувати абсолютно ворожі акції з боку Росії, але з іншого боку - не впадати в антиросійські настрої, не впадати в антагонізми, які нас викидають з цивілізаційного поля. Треба залишитися у межах діалогічності. Ця проблема не може бути вирішена без вирішення проблеми злочинів комунізму. Європа штовхає нас перескочити через цей етап, щоб ми закрили цю тему. Зрозуміло, Європа боїться конфліктності. Але гріх не можна перескочити, гріх залишається. Ми повинні розуміти, що ця проблема потребує покаяння, хоча і в Росії немає до нього схильності, а Україні також є в чому каятися за злочини комунізму. Також тут необхідне прощення. Це має бути очищення суспільства", - наголосив Мирослав Маринович.

Також Мирослав Маринович зазначив, що важливим для України є питання пошуку порозуміння на рівні "Україна-Україна". Йдеться про творення новітньої української нації.

"Ми не можемо створити одну українську націю шляхом диктату. Ми можемо створити лише за принципом єдність у різноманітні. Давайте порівняємо український політикум з німецьким: німецький уряд платить великі гроші за те, щоб поєднати дві частини Німеччини, а український платить великі гроші, щоб роз'єднати Україну, щоб використати регіональні відмінності у своїх меркантильних інтересах і протиставити одну частину іншій. Але разом з тим надія є. І те, що при всій непрофесійності, при слабкості уваги до цієї проблеми, за усі роки, здавалося б, суцільних поразок, нам вдалося здобути певну перемогу - ми маємо у державі мир. Адже в подібних ситуаціях інші нації вже давно впадали у етнічні сутички", - сказав М.Маринович.

За його словами, Європа часто ставить перед Україною вимогу визначитись, з ким хоче бути Україна - з Європою чи з Росією.

"Мене обурює така постановка питання, за цим стоїть глибоке нерозуміння Європою європейського завдання України. Відповідь на це може дати лише тоталітарна Україна, яка задавить або одну або іншу частину України. Якщо ми за демократичну Україну, тоді ми не можемо дати однозначної відповіді на таке питання, ми повинні прислухатися до двох частин, бути у чомусь пасивними, тупцювати на місці. Мені це дуже не подобається, але це вимога часу. До того ж, Росія теж вимагає від нас однозначної відповіді, щоб ми були тільки з нею", - додав Мирослав Маринович."

zaxid.net

І разом з тим, виступаючи в ролі ворога і виказуючи бажання підкласти свиню, країни-сусіди досить швидко консолідують націю, таким чином роблячи незалежності велику послугу. Згадайте Тузлу чи Острів Зміїний.

З іншого боку, навряд чи хто наважиться заперечити, що найбільшими ворогами української незалежності наразі є українські владні чиновники вкупі зі своєю жадібністю. Тобто ті, у кого просто в посадових обов'язках мало би бути зазначено: "Друг української незалежності". Саме вони дають підстави українцям червоніти, коли російські знайомі, колеги чи родичі, споглядаючи черговий "аврал", зі щирим співчуттям кажуть: "Хотіли незалежності? - Маєте!".

Висновок з того всього, як на мене, досить простий: прагнення до незалежності не може бути самоціллю. І це стосується всіх рівнів - родини, друзів, держави, та й всього світу. Як тільки це бажання стає самоціллю, ви ризикуєте втрапити в іншу залежність. А тримати "золоту середину" насправді не так вже й важко. Головне - пам'ятати, що далеко не завжди варто ділити світ на друзів і ворогів. Світ не добрий і не злий, він просто є. І якщо ви будете сумніватися у собі чи прагнути втекти від себе - завжди знайдеться той, хто спробує зацапати вашу незалежність у свої руки, і вирішувати все за вас. А точніше - жити за вас, у той час, як ви будете жити чужим життям. І в таких випадках годі шукати незалежності: проблема не в залежності, а у вашій невпевненості. Але якщо замість пошуків незалежності шукати діалогу і порозуміння зі світом і з собою - є шанси, що пошуки увінчаються успіхом. Адже хто шукає - той знаходить...