Увага! Редакція газети «Час і Події» запрошує наших маленьких читачів прийняти участь в конкурсі на кращого декламатора віршів (про мову або Україну) на фестивалі «Українські дні». Можете підготувати один з нижче поданих або підготувати власний твір. Переможців конкурсу чекають цінні призи.

 

Mово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог - Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо "Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог".

Мово наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана!

Мово наша! Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп'ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми-покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена рідними дітьми! Твоїм сім'ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, і сяє небо, як Божий престол.

А із того зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам'ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг, і вічний плугар Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур'ян, чи, може, станеться диво...

Прости ж їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні! Прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп'янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять і косять наші молоді трави...

Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за дев'ять днів до воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд її много-грішний, покарай за Тебе, Матір нашу скорботну.

Прости ж їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не прекрасна, не свята, не вічна єси. Перероджений плід із дерева роду нашого впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де "чорніше чорної землі блукають люди". То чорнобильські лика Чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство.

Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття, я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем я ж самоспалюючою любов'ю своєю відганяю від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів - до моря, від гір - до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь - Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!

 

 

---

Вірші про рідну мову

Микола Тимчак

Рідне слово

 

Над старими яворами

Білих буслів білі діти

Зранку-раночку дзьобами

Вчаться рідно клекотіти.

І рідненько тьохка в лузі

Соловей до солов'яти...

І мене навчіть, матусю,

Рідним словом розмовляти!

Із збірки „Сніги"

 

Катерина Стожук-Андрощук

Мово моя

Мово моя прехороша,

Мово моя засмічена,

В підневільних відносинах

Мово моя скалічена.

Спольщена і зросійщена,

Прикордонами сплутана,

Всепрощена і не помщена,

Захлинаєшся скрутами.

Нами ти занехаяна,

Нами ти незахищена,

Скільки втрачено, згаяно,

І творінь твоїх знищено...

Не своя в своїй хаті ти, -

Нам чужа популярніша.

Тебе під автоматами

Гнали в світ, де полярніше.

А ти все-таки винесла

З дна рутини озвучений,

Кращий з кращих свій вимисел,

Чужаком не приручений.

То ж співай, моя мовонько!

Кажуть, що ти солов'їна.

Солов'ям хай дібровонька,

Ти - розбуди Україну!

Зі збірки „Запізнілий монолог"

 

Михайло Лотоцький

Мова

 

Не говори: в нас мова солов'їна,

Бо мова вище, ніж пташиний спів.

В її скарбниці - доля України,

Глибинна таємниця правіків.

Вона нуртує джерелом криничним,

Із попелища феніксом встає,

Для нації вона гарант на вічність,

Тому її так люто ворог б'є.

Все заберуть, а залишилось слово,

Знов до життя повернемося ми.

Лише тому, що не пропала мова,

То й ми ще наче люди між людьми.

Без мови - не створити нам держави,

Доріг тернистих не перебрести!

Хай вороги жорстокі і лукаві -

Стіною стань і мову захисти!

Річ не про те, що мова солов'їна,

Бо мова глибше, ніж пташиний спів.

В її скарбниці - доля України,

Космічна нерозгаданість віків.

 

Максим Рильський

РІДНА МОВА

(Скорочено)

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих,- рідна мова,

Вишневих ніжність пелюстків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

Цареві блазні і кати,

Раби на розум і на вдачу,

В ярмо хотіли запрягти

її, як дух степів, гарячу,

І осліпити, й повести

На чорні торжища, незрячу,

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В'язнили, кидали за ґрати,

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли, рідна мати.

Ти вся порубана була,

Як Федір у степу безрідний 1,

І волочила два крила

Під царських маршів тупіт мідний,-

Але свій дух велично гідний

Як житнє зерно, берегла.

І цвіт весняний - літній овоч

На дереві життя давав,

І Пушкінові Максимович

Пісні вкраїнські позичав,

І де сміявсь Іван Петрович,-

Тарас Григорович повстав.

А там, де піт росив священний

Народу-велетня чоло,

Де мислі пагілля зелене

Вітрам наперекір цвіло,-

Там зводився язик вогненний,

Там пісні полум'я росло.

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов,

Живи, народу вільне слово,

Над прахом царських корогов,

Цвіти над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов!

 

Юрко Шкрумеляк

Молитва за рідну мову

 

Боже, Отче милостивий,

Ти нам дав ту мову красну,

Поміж мовами найкращу,

Нашу рідну, нашу власну.

Тою мовою співала

Нам, маленьким, наша мати,

Тою мовою навчала

Тебе, Боже, прославляти.

Тою мовою ми можем

Величатись перед світом,

Бо між мовами ця мова -

Мов троянда поміж цвітом.

Хоч би й хто напастував нас,

Хоч би й хто посмів грозити, -

Дай нам силу, дай відвагу

Рідну мову боронити.

Поможи, Небес Владико,

Хай буде по Твоїй волі,

Щоб та мова гомоніла

Вільно: в хаті, церкві, в школі.

Дай діждати пошанівку

Рідного святого слова,

Щоб цвіла на славу Божу

Наша українська мова!

 

Євген Гайгара

Вірш про мову

 

Споконвіку в держави, у нації

Стало добрим законом, панове:

Жить не може людина у Франції

І не знати французької мови.

То вода для людини для спраглої,

Джерело життєдайне, чудове.

Жить не може людина у Англії

І не знати англійської мови

В кожній мові - квітіння конвалії,

Гуркіт грому і гомін діброви.

Жить не може людина в Італії

І не знать італійської мови.

Із колиски до миті останньої

Є в людей розуміння здорове:

Жить не може людина в Іспанії

І не знати іспанської мови.

Хай слова вирізняються в реченні,

Як зерно, а не жмуття полови.

Жить не може людина в Туреччині

І не знати турецької мови.

Може, в мене поняття і спрощені,

Та тримаюсь такої основи:

Жить не може людина в Угорщині

І не знати угорської мови.

Жить не можна в Норвегії, Швеції,

Вже й в Прибалтиці, вже і в Молдові,

У Німеччині, в Польщі, у Греції

І не знати державної мови.

Тож думки пропливають, як тіні,

В далину, в безгоміння Дніпрове:

Жити можна лише в Україні

І не знать української мови.

 

Вячеслав Бабешко

Збережемо Україну!

 

Нас так довго вели до майбутніх

зірок комунізму,

Аж в очах потемніло від спалахів

тої зорі.

Занедужали ми, занедужала

наша Вітчизна.

Навіть вогник свободи жевріє

лише - не горить.

По-звірячому били,кидали кати

нас за грати.

Йшли шляхами негоди

наосліп кудись,хто куди.

В українські серця вкарбувалися

прокляті дати

І наруги, і зради,зневіри, ганьби

і біди.

Наша мова - душа, в ній надія ,

і радість, і пісня.

Українці ми з нею, але не хохли

з давнини.

Від Петра до тепер познущалися

з мови навмисно:

І "браточки", і ляхи, і твої,

Україно, сини.

Що ж скаженним душі чорнота

притаманна,

Не холонить у них каменець

яничарських сердець.

Україну роздерти-таке їх негідне

завдання

І до ради нової вести нас ізнов,

як овець.

Ну,і йдіть, хоч до дідька, кому

не болить Україна.

А нам воля і праця, і небо

своє голубе.

Батьківщина одна,наша матінко

кревна, єдина.

Збережемо ж її, українці, а,

значить, себе!

Яровицина Тетяна ::

ЛЮДСЬКА МОВА

 

Згадай-но своє перше слово

І мову, якою сказав...

Зірвалось воно випадково -

Й тоді ти людиною став.

Й неначе було неважливо,

Якою та мова була,

Аби ця маленька дитина

ЛЮДИНОЮ саме зросла!

Тебе понесла колискова

У світ розмаїтий, складний...

Злиттю з ним завдячуєш слову

І мудрій матусі своїй.

Призначення мови - єднати

І зводити разом людей,

Із вуст пересохлих волати

І рватись із сильних грудей.

Пірнати у музику серця,

В піснях світлу тугу нести,

Й воно неминуче озветься -

І справжнім багаттям жаги!

У кожного мова - єдина,

Бездонна, велична, свята!

Та тільки тоді ти людина,

Коли твої чисті вуста.

Російська вона, білоруська -

Від цього не змінимось ми.

Аби розмовляли ПО-ЛЮДСЬКИ,

Аби залишались ЛЮДЬМИ.