Позавчора українські ЗМІ рознесли інформацію про те, що Голова ВР України Володимир Литвин заявив про свою участь у майбутніх президентських виборах. Якщо ця інформація підтвердиться абсолютно чітко сформульованим офіційним наміром Литвина, то маємо на далекому старті кампанії групу політиків, які багато чим відрізняються, але мають і певну спільну рису. Їх можна віднести до напряму, який в Україні традиційно називають "третя сила". Сьогодні до нього включають і В.Литвина і А.Гриценка і А.Яценюка і ще ряд політиків та об'єднань. Що собою являє цей напрямок, хто до нього може бути віднесеним і з якими позиціями ці політики можуть включитися у президентські а згодом і у парламентські перегони - я і пропоную пороздумувати разом з читачами.

Якщо брати останні 10-5 років розвитку політичного процесу в Україні, то до "третьої сили" відносили різних політиків та немало громадсько-політичних об'єднань.

Дехто з політиків сам починав себе позиціонувати у якості представника, чи навіть виразника "третьої сили", але жоден з цих проектів не став стабільно довголітнім. Причини тому є різними, деякі з них - головні - проаналізуємо.

Пам'ятаю, як молодий 33-літній Петро Порошенко почав організовувати свою партію та фракцію у ВР, яку назвав "Солідарність". Відколовшись від СДПУ(о) та його лідера Віктора Медведчука, він активно розпочав власний політичний проект і зумів зібрати у складі фракції аж 27 нардепів. Погодьтеся, цифра немаленька, з огляду на те, що, наприклад, сьогодні фракція Блоку Литвина налічує 20 нардепів, а були у Верховній Раді фракції і набагато менші. Деякі журналісти (можливо, зі згоди самого Порошенка) почали називати його проект "третьою силою", але це швидко пройшло. До цього і після цього ще ряд політиків - Є.Марчук, В Пустовойтенко, інші також певний час іменувалися у ЗМІ "третьою силою". А Кінах навіть провів свою президентську кампанію 2004 року під гаслами "третьої сили". Хоча ця тема була йому тоді підказана політтехнологами, тому у підсумку так і не стала його власною політичною темою.

Спільним для всіх, хто намагався позиціонувати себе, як "третя сила", була відсутність відповідної ідеології. Так у інтерв'ю "Українській правді" П.Порошенко так визначив свою відмінність від попередників на цій ниві: "Ми будемо відрізнятись від них не ідеологією,
а ДІЯМИ на підтвердження проголошених позицій".

Різниця між проголошеними пропозиціями та ідеологією нашим читачам, певне, зрозуміла. Особливістю ж практично всіх претендентів на роль "третьої сили" було те, що на рівні проголошених позицій вони і залишалися, не доходячи до системного викладення своєї ідеології саме як "третьої сили". Правда, за авторством В.Пустовойтенка та Є.Марчука були свого часу видані книги політичної тематики, але вважати їх "теорією третьої сили", напевне, не можна, оскільки загальнополітичний, геостратегічний, економічний та науково-технічний аспекти складали 99% матеріалу, а власне до концепції "третьої сили" у маститих авторів, що називається, руки не дійшли.

Після цього було ще немало точок зору на те, якою має бути "третя сила". У різні роки до "третьої сили" зараховували і лівих, і центристів і, як це не дивно, правих. Зокрема, Микола Плав'юк, екс-президент України в екзилі, вважав, що "третя сила" в українській політиці має бути і вона повинна будуватися на ідеї українських національних інтересів та діях по їх відстоюванню і об'єднувати політиків, які сповідують стійкі національні принципи: "Важливо їх скоординувати у третю силу, яка була б могутньою і могла конкурувати із двома воюючими і співіснуючими силами, що змагаються за владу, але не дають відповіді на запити суспільства".

У розвиток позиції М.Плав'юка три партії - УРП "Собор", НРУ та УНП проголосили бажання об'єднатися у блок, якого хотіли б назвати "Українська правиця". Проте не об'єдналися, а замість того примкнули до НУ-НСу і розчинилися у цьому блоці. Так вкотре не була зреалізована спроба створити "третю силу", цього разу на національно-демократичному фланзі вітчизняної політики.

Сьогодні можна зустріти публікації, в яких до "третьої сили" зараховують то Ю.Луценка, то А.Гриценка, то соціалістів Мороза, то лівих на чолі з В.Волгою, то В.Литвина, то А.Яценюка, то ще когось.

Строкатість цього політичного спектру переконливо свідчить, що насправді у суспільстві нема точного розуміння політичної сутності та ідеологічної специфіки "третьої сили", що нагородження якогось політика чи об'єднання цим визначенням проводиться ледь не навмання, приблизно і тим самим розмиває як поняття "третьої сили", так і її політико-ідеологічні позиції. Роботу по уточненню політичного та ідейного змісту поняття "третя сила" потрібно поглиблювати, бо рано чи пізно ця сила стане в Україні більш виразною і буде відігравати серйозну роль у політичному процесі. Зараз цю роботу практично не веде ніхто.

А між тим ще 5 років тому спроба такої роботи у першому наближенні була проведена якраз (смію стверджувати) автором даної статті.

Процес еволюції ідеї "третьої сили" в Україні призвів до того, що 30 січня 2005 року Мінюст України зареєстрував політичну партію "Третя Сила" (ПТС). Співзасновниками її стали троє - народний депутат України Василь Гаврилюк, автор цієї статті та кандидат медичних наук, громадський активіст Ігор Найда. Підкреслю - це не був якийсь "технічний проект", не ідея якихось політичних важковаговиків, а наше спільне переконання, що Україна потребує "Третьої сили". Вперше словосполучення "Третя сила", яке до цього вживалося як метафора, символ, журналістський чи політологічний термін, тобто деяка умовність, стало прямою безумовною назвою офіційно зареєстрованої партії.

Головою партії було обрано В.Гаврилюка, керівником секретаріату партії - І.Найду, а мене - заступником голови партії з питань ідеології та PR.

Отже, за посадою, та й за своїми схильностями, мені належало розробити змістовну "начинку", програмово-ідеологічні засади діяльності партії "Третя сила", що я і спробував зробити. Серед написаного мною тоді головними розробками можна вважати Програму ПТС, яку я назвав "Українська стріла", її варіант для громадськості "Наконечник Стріли", передвиборчу програму ПТС на виборах до Верховної Ради України 2006 року під назвою "1000 слів правди", концептуальні розробки: "ПТС за Україну, якою вона буде" та "Що таке є партія "Третя сила"?, нарешті текст гімну партії "Третя сила" тощо. Деякі програмові статті (серед них і принципові, засадничі), написані мною у ті роки, публікувалися в силу ряду причин під іншими прізвищами.

Це дає мені підстави стверджувати, що більш системної розробки політико-ідеологічних основ політичного напряму "третьої сили" в Україні досі ще не проведено, отже спробую для читачів викласти гранично стисло основні поняття та підходи, властиві "третій силі". Це дасть змогу читачам зорієнтуватися у сутності цього політичного напряму і самим робити висновки, наскільки та чи інша фігура сучасного українського політикуму може ідентифікуватися з "третьою силою" чи бодай її елементами.

Філософією політичної партії можна назвати систему її ціннісно-орієнтаційних поглядів та устремлінь, її політичне світобачення. Чого прагне ця партія, ради чого вона створилася, що несе людям і країні? Як вона оцінює наше минуле і до чого прагне у майбутньому? Тяжіє вона до чесної та чистої політики чи пробавляється дрібним політиканством?

Універсальним принципом буття та політичної світобудови "Третя сила" вважає принцип троїчності. Ця троїчність закладена у саму структуру розвитку будь-якого процесу. Якщо будь який цикл розвитку починається з боротьби протилежностей, то закінчитись він може двояко - або ж тупиком чи взаємознищенням, або ж вирішенням суперечності через вихід на наступний, більш високий рівень. Оцей наступний, більш високий рівень кожного циклу розвитку на новому етапі не втілює у собі ні одну, ні другу протилежність, які боролись між собою. Він втілює саме третю позицію, у якій органічно синтезовано все краще з обох протилежних позицій. Більш того, розвиток і вихід на більш високий ступінь можливий кожен раз тільки у тому випадку, коли ці непримиренні протилежності зуміли відійти від первинної ворожнечі і стали (нехай і несвідомо, випадково) на позицію "третьої сили". Правда, досягши тимчасової єдності на більш високому ступені розвитку, протилежності знову "розходяться по протилежних кутах" і знову непримиренно починають боротися - поки в черговий раз життя не примусить їх знаходити вихід із глухого кута протиборства у напрямку "Третьої сили".

І коли діалектики формулюють закон єдності та боротьби протилежностей, то якраз оця єдність і є територією "Третьої сили". На цій "території примирення" знаходять порозуміння і спосіб вирішити проблему знесилені взаємною боротьбою протилежності.

Логічно, що принципи конструктивності, об'єктивності є природними для філософії "Третьої сили". Адже вирішення будь-якого конфлікту та подальший розвиток можливі тільки через подолання деструктивності та уміння рахуватися з об'єктивними законами існування.

Таким чином філософія "Третьої сили" обґрунтовує методологію підходів та діяльності партії і зумовлює принципову позицію партії як активного суб'єкта політичного життя, що стоїть на принципах об'єктивності та конструктивності.

Справжнім, переконаним прибічником "Третьої сили", на мій погляд, є людина певного психотипу. Вона може бути робітником чи селянином, бізнесменом чи чиновником, силовиком чи інтелігентом, молодою чи у роках, чоловіком чи жінкою - і все це буде другорядним. Ніяка її соціально-демографічна характеристика не матиме визначального значення для приходу у "Третю силу". Значення передусім матимуть її соціально-психологічні якості.

Вона шанує інших, але і до себе вимагає шанобливого ставлення. Якщо ця людина зустріне у "Третій силі" атмосферу взаємоповаги, творчості, самореалізації, свободи - у неї виростуть крила і вона може дійсно працювати не за страх, а за совість. Але якщо вона зустріне в партії те, що лягає поперек її душі, то або опустить руки, або ж піде.

Я не схильний ідеалізувати симпатиків "Третьої сили". Це у багатьох відношеннях люди як люди, вони мають свої плюси і мінуси. Але сама ідея "Третьої сили" особлива. Вона налаштовує на певний стиль життя. Це стиль солідарності вільних особистостей, це стиль чесного лідерства, це стиль конструктивної ініціативності та об'єктивної виваженості. Це стиль розумної серйозності та добровільної відповідальності за справу на основі системних моральних цінностей.

Те, що в філософії є принципом об'єктивності, у моральній сфері перетворюється на принцип правди. Правда і є тим головним моральним критерієм, який визначає оцінки та самооцінку людини "Третьої сили". Недаром у тексті гімну партії "Третя сила" приспів починається з програмних слів: "У правді - сила, у правді - слава, і солідарність, і майбуття...". Тому чим більше людина проникається духом "Третьої сили", тим важче їй грішити навіть у малому, адже вона тоді відчуває, що втрачає моральне право щось говорити, чи чогось пропонувати людям. Адже практика показує, що люди якраз добре відчувають той моральний потенціал, який закладено у ідеї "Третьої сили" і саме тому охоче і щиро тягнуться до неї.

Ніщо у ідеях "Третьої сили" не тисне на людину. Але вона сама з часом відчуває, що має або переродитися на високих моральних засадах, або відійти, якщо сама морально не відповідає етичним вимогам "Третьої сили".

"Третя сила", безумовно, є до центристським політичним напрямом. Але він і відрізняється від інших центристських течій однією особливістю - принциповою налаштованістю на синтез тих політичних положень та цілей, які за традицією вважаються приналежністю чи то суто лівих, чи то суто правих політичних сил. "Третя сила" сповідує ідеологію синтетичного центризму. Адже сутність точки зору "Третьої сили" якраз полягає у подоланні будь-яких крайнощів, тобто саме у справжньому центризмі.

"Третя сила" виходить із наступної схеми взаємодії у політичному просторі країни:

Існує перша сила - влада, незалежно від того, хто в даний момент знаходиться при владі. Ця перша сила схильна всі питання вирішувати саме з позицій домінуючої сили, реалізуючи свої цілі через владні механізми. Сутність будь-якої влади - насильство, це є політологічною аксіомою. Навіть якщо при владі будуть ангели, обов'язково настане момент, коли вони включать важелі силового тиску, важелі всієї машини державного примусу, включно з репресивними.

Тому перша сила завжди проходить найскладніше із усіх випробувань - випробування владою. Історичний досвід свідчить, що немало політичних сил та діячів починали свій шлях при владі із прекрасних намірів та декларацій, а закінчували різними формати авторитаризму чи відвертої тиранії. Бо добре відомо, що влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. І нікому ще не вдалося повною мірою вберегтися від спокус влади. Тому першу силу завжди потрібно контролювати.

Функцію подібного суспільного контролю завжди прагне взяти на себе друга сила - опозиція. І багато у чому вона з таким завданням справляється. Але у опозиції є головний мотив, який може спотворювати - і на практиці, як правило, спотворює мотиви та дії політичного контролю. Цей мотив - боротьба з першою силою за владу. Друга сила у всій своїй діяльності має головну мету - прийти до влади, самій стати першою силою. Тому у хід йдуть усі форми боротьби проти першої сили - і чим далі, тим більш жорстокою може стати - і часто стає - ця безкомпромісна боротьба. Коли вищою ставкою є влада, тут не до об'єктивності.

На практиці боротьба першої та другої сил розгорається тим сильніше, чим ближчими є вибори - парламентські чи президентські. І часто ця вперта безкомпромісність, ця позиція "лоб в лоб" заводить у глухий кут, породжує гостру кризу і навіть може поставити країну на межу громадянського конфлікту і навіть кривавого зіткнення.

Тому біполярний розподіл політикуму на першу та другу силу грає свою роль, але не може вирішити усіх проблем. І чим сильнішою є їхня запекла боротьба, тим потрібнішою стає перспектива виходу з цієї двополюсної постійної конфронтації.

І у відповідь на цю об'єктивну необхідність виникає позиція "Третьої сили". Ця загальнополітична позиція виходить із філософсько-методологічних передумов "Третьої сили" і полягає у тому, щоб у вирішенні будь-якого питання керуватися об'єктивністю, національними інтересами країни, прагненням висунути конструктивну ініціативу, спрямовану на вирішення питання по суті, а не з позицій вузького партійного прагматизму.

Виникає закономірне питання - яка перспектива "Третьої сили" в умовах, коли нова влада проголошує демократичні завдання розвитку суспільства і має високі рейтинги довіри населення? Які її перспективи коли опозиція гостро бореться проти влади і прагне набрати свої бали популярності, звинувачуючи владу у всіх смертних гріхах?

І перша сила і друга сила діють в своїх електоральних секторах і роблять все, щоб не пустити туди ніяку іншу політичну силу. Де ж бачить свій власний електоральний сектор "Третя сила"?

Свого прихильника, свій наявний і особливо потенційний електорат "Третя сила" бачить серед тих, кого вражають і дивують численні відхилення владної команди від очікуваної більшістю населення лінією поведінки, кого не влаштовує надто загострена полеміка опозиції проти влади, щоб та не зробила. Тобто електорат ПТС - це знову ж таки люди, зорієнтовані на "золоту середину", на компроміс, на вироблення правильного руху суспільства вперед, без крайнощів, продиктованих протиборством влади та опозиції.

"ТРЕТЯ СИЛА" ТИМ ПЕРСПЕКТИВНІША ТА МІЦНІША, ЧИМ БІЛЬШЕ ПОМИЛОК РОБЛЯТЬ ПЕРША ТА ДРУГА СИЛИ, ЧИМ БІЛЬШОЮ Є НЕЗГОДА ЛЮДЕЙ З ТИМИ ЧИ ІНШИМИ ВІДСТУПАМИ ВІД ПРИНЦИПІВ ПРАВДИ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ, ЩО ЯВНО ЧИ ТАЄМНО, СВІДОМО ЧИ МИМОВОЛІ ДОПУСКАЮТЬ І ПЕРША І ДРУГА СИЛА.

Перспектива "Третьої сили" значна, бо вона має працювати для захисту думок, інтересів та прагнень сильних, самостійних людей, які зробили самі себе і хочуть зробити країну. Хочуть і можуть.

Безумовно так. Ось частина з програмових засад ПТС, написаних мною 2006 року перед парламентськими виборами і офіційно опублікованих тоді ж:

• незалежність держави шляхом подолання усіх залежностей від інших країн - передусім економічної, енергетичної, техніко-технологічної
• Національні інтереси мають стати єдиним і вищим критерієм державної політики в усіх сферах
• Об'єднуючи наш багатонаціональний народ в єдине ціле, формувати українську політичну націю
• Українізувати етнічних українців - і у нас,і у світі, посилити їх укорінення в Україну, її мову культуру, традиції, звичаї, ментальність. Поважаючи їх право на вибір країни проживання, мови спілкування все-таки переконувати їх не втрачати зв'язку з животворним джерелом етнічної Батьківщини.

Українська Душа має ожити та розквітнути

• Зміцнювати історичну пам'ять народу, ініціювати написання та викладання правдивої історії України
• Формувати український патріотизм на зразках та прикладах успішних українців і перемог України
• Організувати громадське обговорення національної ідеї України та її пропаганду у суспільстві
• Боротися проти насильства та поневолення - політико-економічного, ідейно-світоглядного, духовно-психологічного, морального, за свободу як вищу цінність держави, народу та особистості
• Пропагувати героїзм думки, позиції, дії і героїчний психотип як політико-психологічний ідеал громадянина України, лідерської особистості
• Посилювати в народі та особливо у молоді дух українства як дух лідерства та успіху
• Організовувати суспільство на розробку, пропаганду та реалізацію Мрії про Україну як вільну, заможну країну, земний рай на рідній землі, як щасливу Долю Української Душі - споконвічну мету патріотів усіх поколінь та епох, за яку віддавали життя

Скептично налаштований читач може спитати з притаманним українським іронізмом - якщо ПТС була такою хорошою, чому ж вона не пройшла до парламенту? І на це питання існує відповідь, яка виходить з об'єктивних закономірностей виборчого процесу. Практика виборчих кампаній (а саме авторський університетський курс з такою назвою я читаю, серед інших, своїм студентам) показує наступне. Шанс на успіх під час виборів до парламенту в Україні мають партії чи блоки, у яких вирішені три питання: 1. харизматичний лідер, 2. фінансове забезпечення 3. масована медійно-рекламна підтримка.

Партія "Третя сила" мала молодого 35-літнього лідера, вкрай мало фінансів і, як наслідок, дуже слабку піарівську підтримку. Проте це не означає, що прибічників ідей та підходів "Третьої сили" електорат не обирав, як тільки у них були краще вирішені вищенаведені три проблеми. С позицій "третьої сили" успішно провели свої чергові та позачергові парламентські виборчі кампанії 2206-го та 2007-го рр. В.Литвин і навіть Юлія Тимошенко, відносячи до влади Президента Ющенка, а до опозиції ПР з комуністами та соціалістами.

Сьогодні саме з таких позицій стартують А.Гриценко, А.Яценюк та ряд інших політиків і їх політсил. Парадоксально, але не виключено, що ситуація змусить Віктора Ющенка взяти на озброєння також методологію "третьої сили", оскільки владою його вже навряд чи хто сприйматиме. Отож маємо побачити невдовзі, як працюють на виборах практики напряму "Третьої сили" і читачам легше буде розібратися у їх позиціях, ознайомившись з сформульованими мною та викладеними вище постулатами ідеології "Третьої сили".

Політичний спектр України є різноманітним. Основні потужні фінансово-політичні сили, які очолюються лідерами першого ешелону вітчизняної політики повні бажання і наміру зійтися у новій жорстокій політико-виборчій сутичці, більше схожій по своїй безжальності на війну, ніж на цивілізовані вибори. Перша і друга сила ускладнилися і періодично змінюють свої обриси та обсяги. На думку багатьох, країна вже не має такого запасу міцності, який був у неї 2004 року, коли жорстока боротьба першої та другої сил поставила країну на межу громадянського конфлікту. Повторення такого жорстокого політичного протистояння 2010 року може мати трагічні наслідки для держави. Сьогодні ясно, що жодна з основних рейтингових команд та їх лідерів не в змозі тільки власними силами і кадрами забезпечити собі настільки впевнену перемогу, яка б принесла не просто посади Президента і присутність у Верховній Раді, але й переконливу, із значним запасом депутатську більшість там.

Отже компроміси та співпраця сьогоднішніх політичних суперників рано чи пізно неминучі. А пошук "золотої середини" - це вже територія "третьої сили". Єдина фундаментальна заувага: компроміс має бути не гнилим, не угодовським, не шкурним чи корпоративним, не прихованим від громадськості, як це недавно ми могли побачити у спробі ПР та БЮТ таємно від всіх домовитися невідомо про що (у суспільстві панує думка, що про поділ країни на двох, хоча учасники це і заперечують). Він, цей конструктивний компроміс, повинен ґрунтуватися на чіткому дотриманні національних інтересів у своїй діяльності і роботі на зміцнення Української держави. Не на послаблення, розвал, чи навіть знищення, як дехто працює вже не один рік, а саме укріплення її як демократичної, незалежної, сильної учасниці світового співтовариства.

"Третя сила" має виходити тільки з такої позиції і закликати до того ж інших.

Щодо більш детального розкриття позицій, намірів, програмових та політичних цілей політиків напряму "третьої сили", дотримання ними національних інтересів країни та проукраїнської позиції у всьому ми ще матимемо змогу поговорити по мірі розгортання підготовки до виборчої кампанії. Верховна Рада сьогодні визначила її дату - 17 січня 2010 року. А це означає, що "війська" будуть розгортатися у прискореному темпі.