"Що говорити про Черномирдіна і про мене"?

Віктор Черномирдін

Якщо читачі здивувалися, прочитавши епіграф до статті, і перечитують його ще раз, намагаючись зрозуміти цю дивну логіку, значить вони не знають один з неперевершених талантів Віктора Черномирдіна. Він полягає у тому, що все своє політичне життя Віктор Степанович без усілякої напруги, експромтом, "видавав" такі несподівані афоризми, перед якими знамениті "бушизми" просто блякнуть. Тому і у статті про нього буду використовувати ці "перли", які вже багато років викликають посмішку, а то й гомеричний сміх скрізь, де розуміють російську і без яких фігура Черномирдіна втрачає свій колорит..

А безпосереднім приводом для написання цієї статті стала дуже помітна подія: пару днів тому політичний важковаговик Віктор Черномирдін покинув капітанський мостик посольства Росії в Україні і полишив Київ. Треба розуміти, назавжди. Я, правда, ще встиг сфотографуватися з ним на пам'ять, і ви можете бачити цю світлину на початку статті.

8 років екс-прем'єр РФ В.Черномирдін представляв свою країну у нас, але був він кимось більшим, ніж звичайний глава дипломатичної місії. Місія Черномирдіна в Україні була не зовсім простою і не завжди повністю зрозумілою. Тому і говорили різне. Одні вважали Черномирдіна "списаною фігурою", яку відправили в "почесне заслання" до України, інші - ледь не своєрідним "наглядачем" за "неслухняною Малоросією".

Спробуємо ж і ми з вами, шановні читачі, розібратися у тому, а ким і яким же насправді був (в тому числі і в Україні) Віктор Черномирдін, і яку корекцію в україно-російських стосунках слід чекати від його відставки.

 

Походження

"В харизмі потрібно народитися"

В. Черномирдін

Якщо було б потрібно знайти російський біографічний еквівалент американської мрії, коли чистильник чобіт стає мільйонером, то життєвий шлях Віктора Черномирдіна повністю для цього підійшов би. Він народився у далекому степовому селі Чорний Острог тоді Чкаловської, а нині Оренбурзької області Росії у 1938 році. Його батько Степан уникнув репресій 1937 року і саме у той лихий для всієї країни рік зачав свого третього сина. А скільки батьків по всьому СРСР, у тому числі і в Україні, того лиховісного року були репресовані сталінським режимом і загинули, так і не продовживши своє життя у дітях - страшно сказати!

Степан працював водієм і разом з дружиною Марфою виховував п'ятьох дітей. Віктор був четвертою за рахунком дитиною. Він, напевне, справді "народився у харизмі", тому, що ні походження, ні початок трудового шляху нічого особливого хлопчику не обіцяли. Як мільйони його ровесників на безкрайніх просторах СРСР, Віктор закінчив техучилище і почав працювати слюсарем. Здавалося, доля нічого йому дати не могла і навіть не обіцяла. Сину пожиттєвого водія світило хіба що стати пожиттєвим слюсарем.

 

Сфера праці

"Моє життя пройшло в атмосфері нафти і газу"

В.Черномирдін

Однак, доля все-таки зробила перший подарунок простому хлопцеві - слюсарем він влаштувався не де не-будь, а на нафтопереробному заводі. Правда, завод цей знаходився у маленькому райцентрі Орськ у тих же оренбурських степах, і ніхто тоді не розумів у СРСР, що таке нафтогазова сфера як джерело особистого прибутку. Адже через стовідсоткове одержавлення люди там могли працювати виключно, як наймані працівники на чистій зарплатні, здобреній хіба що преміями. Проте Віктор, сам того не знаючи, витягнув щасливого квитка - саме нафтогазова "атмосфера" дала йому можливість з часом "задихати" у житті на повні груди.

 

Двадцятиліття накопичення потенціалу

"Нехай буде природній відбір, але прискорено і турботливо спрямований"

В.Черномирдін

З 1962 по 1982 рік Віктор Черномирдін попав у течію радянського "прискореного та турботливого" природного кадрового відбору. Енергійного хлопця помітили з моменту отримання ним 1982 року диплому інженера-технолога після закінчення одного з провінційних політехнічних інститутів і він потрапив до так званих номенклатурних списків. А той з наших читачів, що добре пам'ятає часи СРСР, знає, що радянська номенклатура являла собою відносно замкнену касту керівників, які переходили з місця на місце, але кожне нове місце було також керівним. Нижче певної сходинки номенклатурник впасти не міг. Образно кажучи, проштрафившись, директор заводу міг отримати призначення до лазні. Але також директором.

Проте молодий інженер Черномирдін був старанним, працелюбним і не думав проштрафлятися. Звичайно, деякі типові для керівника уподобання у нього були. Як зізнався у своєму стилі Віктор Степанович: "Улюблений відпочинок - полювання. Завжди є можливість походити, погуляти, затаїтися, чекати". Однак він не тільки "розслаблявся" після роботи, але й напружувався там, отримав за цей час додаткову економічну освіту і навіть дисертацію захистив на тему поглибленої переробки газу із застосуванням нових компонентів, ставши кандидатом технічних наук, що у 1982 році було ще дуже престижним. А своєрідними "новими компонентами", за допомогою яких перспективний інженер "газонув" у своїй кар'єрі була партійна робота у лавах КПРС. Тут він пройшов шлях від інструктора Орського міському компартії до такої ж посади, але вже у Москві, в апараті ЦК КПРС, побувавши "по дорозі" ще й директором Оренбурзького газопереробного заводу. Це надало йому необхідний політичний та управлінський досвід і у тому ж таки 1982 році кар'єра Черномирдіна пішла помітно вгору. Згадуючи ці часи, він якось сказав "Я с молодих років ... завжди працював пєрвим ліцом". Цитую його частково російською, оскільки вираз "першою особою" не є "смачним по-черномирдінськи".

 

ЧВС: шлях нагору

"Курс у нас один- правильний".

В.Черномирдін

Черномирдіна Віктора Степановича його оточення завжди називало абревіатурно: ЧВС. І ось ЧВС з 1982 року стає заступником міністра газової промисловості СРСР. Міністерство було могутнім, багатим і нова посада відкривала перед 44-річним управлінцем нові кар'єрні перспективи, тим більше, що за сумісництвом ЧВС очолив і гігантське промислове об'єднання "Тюменгазпром". Тут він, можливо, вперше оцінив не тільки промислові, але і фінансові можливості газпромів різного масштабу. Усього через три роки ЧВС зійшов, нарешті, на вершину державного управління у тій сфері, у якій 28 років тому розпочав працювати слюсарем. Він став міністром газової промисловості СРСР. Чому обрали саме його, адже заступників у міністерстві, в тому числі і перших, вистачало? Сам ЧВС ось так неповторно прокоментував свою кар'єру: "І не треба: Черномирдін те, Черномирдін се. Черномирдін ніколи і ніде, а завжди і всюди... І всім. І коли треба було, п'ять років беззмінно, між іншим, а не те, що ті"...

А від себе додамо: тодішнє керівництво СРСР побачило у міністрові не тільки управлінські, а, певне, і бізнесові таланти, оскільки 1989 року перемістило його з міністерської посади на пост керівника новоствореного супергіганта "Газпром". Розпочинався демонтаж одержавленої планової економіки, і його першим етапом стало створення при державних підприємствах ще напівдержавних, а, по суті, уже й напівкомерційних підприємств, через які радянська номенклатура почала вчитися перекачувати бюджетні гроші у приватні кишені.

ЧВС робив це, напевне непогано, пережив на цій посаді розпад СРСР і у 1992 році зробив карколомний кар'єрний стрибок: з крісла голови промислової компанії у крісло заступника Голови Уряду РФ. Тепер він курував увесь неосяжний паливно-енергетичний комплекс Росії, усі її казкові нафтогазові багатства. Колишнього суворого контролера у вигляді державно-партійного апарату СРСР та КДБ вже не було, тому стрімкому процесу формування перших російських фінансово-промислових кланів ніхто не перешкоджав по серйозному. Мільярдери росли, мов гриби, і саме ПЕК (паливно-енергетичний комплекс) був для них найблагодатнішим грунтом. Для мільйонів простих росіян, як і українців, дикий капіталізм перших років свого приходу був справжнім лихом, але тільки не для тих, хто величезними шматками розпихував державну власність по своїх кишенях. Схожі процеси проходили скрізь по СНД, у тому числі і в Україні. Але з російськими масштабами ніхто, звісно, зрівнятися не міг. Як простодушно обмовився ЧВС: "Апетит приходить під час біди", підсвідомо замінивши співзвучне слово "їжі" - російською воно звучить у риму: "єди".

Отож нафтогазові барони десятками ставали мультимільйонерами та мільярдерами, а прості нафтогазодобувальники, як працювали за зарплатню при соціалізмі, так і продовжували це робити при капіталізмі. І знову ж таки ЧВС обурено спитав: "Треба контролювати, кому давати, а кому не давати. Чому ми раптом вирішили, що кожен повинен мати?". Іншим разом грубувато додав: "Усім давати - давалка зламається". Коментарі до заяви номенклатурника, який став капіталістом, зайві. Державну власність "давали" вибраним, які знали правила гри. І головним з них був так званий "відкат", коли ті, хто отримував від влади власність та гроші, неофіційно приносили владоможцям солідну частку отриманого. Так формувалася всеосяжна система державної корупції, на якій зростала уся пострадянська еліта у всіх країнах СНД.

 

ЧВС: життя нагорі

"Та я ось і у своєму сідлі прем'єрському -
тільки вітер у вухах"

В.Черномирдін

Для себе ж ЧВС твердо вирішив, що має право мати все. І ось 14 грудня 1992 Указом Президента РФ Б.Єльцина його було призначено главою Уряду РФ. Бажаючи виступити об'єднавчою фігурою, ЧВС заявив: "Я готовий запросити до складу кабінету всіх-всіх - і білих і червоних і строкатих. Тільки б у них були ідеї. Та вони на це тільки показують язика і ще дещо". Через деякий час новий прем'єр суворо уточнив: "Уряд - це не той орган, де, як багато хто думає, можна тільки язиком"... Коли опозиція зажадала від нього оголосити оздоровчі для економіки заходи, ЧВС багатозначно проронив: "Ми об цих заходах скажемо... Я об них озвучу і запропоную"...

Але проблеми з бюджетом наростали і тоді ЧВС, виправдовуючись, сказав свою найзнаменитішу фразу: "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди". Опозиція, посміявшись разом із соратниками Черномирдіна, з тих пір регулярно коментувала діяльність його уряду цією крилатою фразою Прем'єра. Переконавшись, що ніхто не поспішає підставити новому Уряду РФ плече, ЧВС сформулював свою позицію щодо можливостей об'єднуватися з опозицією: "Я готовий і буду об'єднуватися. І з усіма. Не можна... весь час врозтопирку.... Але я не хочу тут все так, наскоком: сьогодні з одним обнявся, завтра з іншим, потім знову - і пішло-поїхало. Так і до панелі недалеко".

Щодо своєї команди, то тут ЧВС був по військовому чітким: "Сказано-зроблено. Не зрозумів - перепитай. Не зрозумів з першого разу - перепитай ще. Але виконуй. Не можеш - доповідай, чому. Іншого від вас не вимагається". Займаючись соціальними питаннями, ЧВС зробив для себе і певне відкриття, яким знову-таки простодушно поділився: "У нас ще є люди, які дуже погано живуть. Ми це бачимо, їздимо, чуємо, читаємо... Вчителі та лікарі хочуть їсти практично щодня"! Зробивши це "сенсаційне" відкриття голова Уряду рішуче накреслив "дороговказ": "Якщо робити - то по-великому". Подумавши, підкріпив: "Ми завжди можемо вміти". Реакцію на ці "перли" читач собі може уявити. Реготали та повторювали на всі лади прем'єрські "афоризми" усі - і ЗМІ, і вороги і навіть, потай, свої. Дуже вже "смачно" висловлювався ЧВС, жоден гуморист не міг з ним конкурувати.

Отож складне життя вимагало ефективних рішень і все потрібно було робити швидко. Відчуваючи цей прем'єрський "вітер у вухах", ЧВС спішив, випромінюючи оптимізм: "Працюючий президент і працюючий уряд - це ж як пісня може вийти"! Правда, пісня щось виходила не дуже, але він, не здавався, працював, нарощував свою політичну вагу, став згодом членом Ради Безпеки РФ, а через 3 роки йому було довірено очолити новостворене проєльцинське політичне об'єднання "Наш дім - Росія". Це була перша спроба створення провладної громадсько-політичної структури в Росії. Правда, сам ЧВС, як завжди відверто, сказав про нове партбудівництво: "Яку б громадську організацію ми не створювали - виходить КПРС". Це й не дивно - адже ж створювали нові партії старі компартійні номенклатурники, політико-організаційні рефлекси та навички яких були сформовані саме компартією. Коли опозиція запевняла, що уряд у своїх запасах нічого не має, ЧВС вразив: "Якби я все назвав, що я маю, та ви б ридали тут". Правда, не всі зрозуміли, що саме мав на увазі прем'єр - чи урядові фонди, чи власні.

Вершиною кар'єрного зростання ЧВС був Указ Президента РФ Єльцина призначити Прем'єра Черномирдіна в.о. Президента РФ на час операції на серці, яку зробили хворому главі держави. Першою особою країни ЧВС пробув лише добу, прокоментувавши це так: "Не треба применшувати свою роль і значимість. Це не значить, що потрібно роздуватися тут і, як говорять, тут махати, розмахувати дечим"... У той же час ЧВС добре знав, що з Єльциним жарти погані і чітко знав своє місце №2 навіть на час хвороби патрона. Прагнучи нічим "не розмахувати", на питання журналіста щодо можливості у цей момент прийняти надвідповідальні рішення, ЧВС трохи злякано, але у своєму стилі відповів: "Це питання ні один Черномирдін сам з собою не обговорював, у мене і прав таких не було".

Маючи неймовірний інстинкт влади, Борис Єльцин, ледве оклигавши від наркозу, через добу відмінив свій указ і забрав від ЧВС ядерного чемоданчика та інші президентські важелі.

"Що, вже віддавати чемоданчика"?

На уїдливі запитання журналістів, як він переніс позбавлення найвищих повноважень, якими володів цілих 23 години, ЧВС приосанився, прокашлявся і солідно заявив: "Навряд чи посада визначає чи дає мені якусь вагу. Ну куди ще більше потрібно людині, яка все вже пройшла. Все багато знає про це життя. Багато знаю. Може, навіть, і зайве".

Напевне, не тільки ЧВС зрозумів, що знає зайве. Атаки на прем'єра почастішали, звинувачення сипалися на нього зі всіх боків. Реагуючи на них, ЧВС самокритично констатував: "Не все те, що я сказав, всім це, всі можуть про це говорити. Навіть про це люди і то не всі говорять. Не дійшов я до головного". Не дуже зрозумівши першу половину фрази, противники Прем'єра уяснили собі її закінчення. У серпні 1998 року Держдума РФ двічі не затвердила Черномирдіна, який так і "не дійшов до головного", на посаді глави Уряду і Президент Єльцин відправив ЧВС у відставку. Так 21 рік тому людина, яка була другою особою у державі, очолювала Уряд, була заступником голови Ради оборони РФ, яку пророчили на роль наступника Єльцина, покотилася з владного Олімпу Росії. Головною причиною цього було те, що Єльцин у той час уже зробив свій вибір не на користь ЧВС, пробуючи на ролі Прем'єра і наступника спочатку Є.Примакова, потім С.Степашина і, нарешті, В.Путіна.

 

ЧВС: шлях згори

"Деякі принципи, які раніше були принциповими, насправді були непринциповими"

В. Черномирдін

Незабаром після відставки ЧВС трапився так званий дефолт і російський рубль катастрофічно подешевшав. Противники ЧВС звинуватили у цьому відставного прем'єра. Той так обурився, що можна було подумати - справа йде між якимись дворовими пацанами: "Рубль при мені обвалився? Ви що, хлопці? Коли ж ви це встигли все? Наробили, значить, тут хтось чогось, теперь я і рубль ще обвалив"! Але згодом звинувачення стихли і тодішнього молодого прем'єра В.Кирієнка швиденько прибрали, використавши і підставивши його "на повну котушку". Висловлювалися тоді припущення, що російська владна верхівка спеціально вивела ЧВС вбік, поставила недосвідченого Кирієнка, щоб за його формального керівництва урядом РФ провернути величезну фінансову аферу з дефолтом. Це був нищівний удар по російській економіці, а 37-літній Кирієнко був настільки цим дефолтом зганьблений та зломлений, що з тих пір так і зміг повернутися до вищих ешелонів російської влади.

А що ж герой нашої розповіді? Черномирдін продовжував керувати політорганізацією "Наш дім - Росія", його було знову обрано до Держдуми. Зайшовши туди вперше після обрання, ЧВС, обліплений журналістами, покрутив головою і здивовано сказав: "Ніяк ще не можу це для себе зрозуміти. Де я? Куди я потрапив"? І ось в такому напівшовковому стані, як жартували -"не приходячи до тями", ЧВС перебував ще досить довго. Зрозуміти його було можна. Особливо, коли на його очах роль спадкоємця, котру ЧВС вважав по-праву своєю, почав займати набагато молодший і менш досвідчений В.Путін. ЧВС розумів - залиши його Єльцин у прем'єрах до свого відречення у новорічну ніч 2000 року, в історію Росії Віктор Черномирдін увійшов би другим всенародно обраним Президентом РФ. З цією думкою Черномирдіну довелося жити усі ці 9 років і я думаю, що це залишилося для нього незагойною раною. Епоха Путіна могла б бути у Росії епохою Черномирдіна і, принаймні, одна особа в Росії була у цьому переконана.

Але треба було жити далі. А для людини типу ЧВС це означало - працювати. Він знову на рік очолив "Газпром", виконував певну дипломатичну місію на Балканах, хоча тут же сам себе фактично дезавуйовував: "Я не дипломат. І не збираюся бути дипломатом". Проте, як кажуть українці, не кажи "гоп". 2001 року ЧВС було призначено Надзвичайним та Повноважним Послом РФ в Україні. Як жартували тоді, Черномирдін просився призначити його завкафедрою російської мови, але в Кремлі подумали і направили його на Україну. Парадокс у тому, що для кращого взаєморозуміння було направлено людину, мову якої розуміли з трудом навіть соратники. Проте і в Україні правили не філологи, їм була важливою не чистота вимови, а авторитет та зв'язки нового посла. Відношенням з нашою країною, у тому числі і економічним, Росія надавала такого великого значення, що додала новому послу ще й додаткову роль спеціального представника Президента Російської Федерації з розвитку торгівельно-економічних відношень з Україною.

 

ЧВС: український період

"Не тільки протидіяти, а будемо відстоювати це, щоб цього не допустити"

В. Черномирдін

Розуміючи, що таке призначення є не просто почесною відставкою, а особливою місією, ЧВС на людях бадьорився: "Хочу глибоко подякувати за висловлену довіру з приводу призначити мене послом на нашого сусідського брата Республіки України". У цьому пасажі був весь Черномирдін з його дивовижною системою мислення і висловлювання. По-перше, він змінив Україні, так би мовити, "стать", бо до нього завжди росіяни називали Україну "сестрою". По-друге, "послом на брата", було чимось зовсім новеньким, бо логічніше було б сказати "до брата". По-третє, у назві нашої країни ніколи не було слова "Республіки" - це вже ЧВС називав нас по аналогії з кимось іншим, та й граматика тут в плані відмінювання слів, явно кульгала.

Прибувши до Києва, ЧВС обдивився і почав влаштовуватися. Отримавши перші порції критики за свої достатньо безцеремонні висловлювання, він пожалівся: "Ці там, ті тут, а тих до сих пір ніхто ні разу... А вони, ось вони вже у де у мене (тут ЧВС провів ребром долоні по своєму горлу - В.Р.). А народ, він же все відчуває. І український, можливо, ще краще інших". Український народ, дійсно, багато що відчував. У тому числі й те, що у Посла Черномирдіна була особлива місія - розібратися у заплутаній системі російсько-українських промислових, торгівельних та фінансових зв'язків і якось розмежуватися. Для цього треба було провести повну ревізію власності, взаємних зобов'язань, боргів і взагалі усього комплексу відношень. Це було непросто. Ще вчора спільне радянське надбання потрібно було розділити. На закиди деяких українських політиків, що Росія, мовляв, Україні немало завинила, ЧВС парирував: "А хто кому винен, тут ще треба розібратися. Тому що всі всім винні. Ми тут з Леонід Даниличем навіть рахувати не почали, а вже збилися".

Два хитруни: -"Оце ми рахуємо, рахуємо, ніяк кінці з кінцями не зведемо"...

З такою унікальною"методологією" підрахунків, коли "всі всім винні", а збиваються, ще навіть не почавши рахувати, далеко не заїдеш. Так і вийшло. Ще й досі, 9 років по тому, достеменно не розібралися Україна з Росією, хто кому і чому винен, де чиє повною мірою, у тому числі і кордони.

ЧВС був близько знайомий з українською управлінською номенклатурою старшого віку, з багатьма приятелював, а з "Даниличем" навіть дружив. Вони разом відпочивали, полювали, гостювали один в одного - навіть і після відставки Кучми. Об'єктивність вимагає сказати, що уміння Президента Кучми знаходити спільну мову з російською номенклатурою, у тому числі приятелювання з Єльциним та дружба з Черномирдіним допомагали йому неформально вирішувати у той час багато питань україно-російських економічних стосунків. Газ тоді, до прикладу, Україна закупляла у Росії по 50 $ за тисячу кубів, торгівельні відносини потроху міцніли.

ЧВС з часом став найстаршим за віком та часом перебування в Україні послом, відповідно з 23 листопада 2007 року і дуаєном дипломатичного корпусу в Києві. Він настільки вільготно себе тут відчував, що з поблажливістю "старшого брата" періодично щось публічно коментував, чи радив "нерозумним хохлам". Не приховував свого несприйняття "помаранчевої" влади і впевнено заявляв, що "Майданів більше не буде". Коментуючи дії Президента Ющенка, який відправив уряд у відставку, ЧВС висловив свою "гіпотезу": "Може морда чиясь йому не сподобалася"...

Не приховував свого незадоволення рухом України до НАТО, хоча оптимістично стверджував: "Росія з часом має стати єврочленом". Під час конфлікту на Кавказі, коли в Україні різко зросла критика воєнних дій Росії в Грузії, ЧВС у своєму стилі так окреслив політику РФ: "Ніякі ми руки нікуди не протягуємо, протягуємо тільки з добром та допомогою, в тому числі і для України. Коли важко, ми завжди протягнемо те, що треба". Категорично не сприймав ЧВС і тему Голодомору, називаючи це лихо спільним для народів тодішньої СРСР, а ось щодо ветеранів УПА був вражаюче категоричним: "Ці люди навіки прокляті". Україну Черномирдін бачив виключно у тісному союзі з Росією і ніяких інших варіантів не розумів.

Газові домовленості, підписані Прем'єркою Тимошенко у Москві ЧВС прокоментував так: "Ми не дуже розуміємо, що підписали. У мене таке враження, що начебто глухий зі сліпим сіли і підписали папір, абсолютно не розуміючи, про що підписали". У лютому цього року висловлювання ЧВС щодо українського керівництва стали приводом для дипломатичного скандалу. Міністр МЗС В.Огризко викликав ЧВС і зробив йому попередження про можливість оголосити того персоною "нон грата" в Україні. Вийшовши до журналістів, які нетерпляче чекали реакції московського посла, ЧВС зверхньо хмикнув: "Налякали бабу туфлями на високих каблуках". Впевненість Черномирдіна у собі була зовсім не показною. Він знав силу підтримки промосковськи налаштованих українських політиків та нардепів. Невдовзі після цього інциденту Огризко рішенням Верховної Ради України втратив міністерське крісло, а "баба" (як сам себе назвав ЧВС) продовжувала ходити по Україні босяком, без "туфель".

Словом, Черномирдін усі роки перебування у Києві був типовим виразником відношення Кремля до України, яке за минулі 17 років коливалося від благодушної єльцинської "політики без краваток" до жорсткого прагматизму нинішнього керівництва Росії.

Пішов ЧВС, як говорять, красиво. Він якось сказав, що про його відставку всі почують саме від нього. І дійсно, чотири дні тому, на прийомі на честь Дня Незалежності Росії 12 червня 2009 року у Києві він оголосив про свою відставку і тільки після цього через декілька хвилин Указ про це з'явився на сайті Президента РФ В.Медведєва.

Прощальні слова ЧВС

Цим підкреслювалася повага Кремля до ЧВС, як і нове призначення радником Президента РФ з питань економічних зв'язків з країнами СНД.

 

ЧВС як особистість та політик: штрихи до портрету

Наводячи багато словесних "перлів" ЧВС, я зовсім не хочу тим сказати, що Віктор Черномирдін є якимось не дуже розумним чоловіком. Якось один журналіст, що частенько супроводжував ЧВС у поїздках, сказав, що ЧВС зовсім не дурний. Просто манера говорити у нього така: скаже щось нерозбірливе, промимрить щось закручене. А потім такий афоризм видасть, що хоч у словник Даля внось. (Для тих, хто не знає, проінформую, що словник луганчанина В.Даля є найавторитетнішим "словником живої великоруської мови", виданим півтора століття тому і досі неперевершеним за мовним багатством).

Мені доводилося декілька разів бачитися з ЧВС на різноманітних прийомах, урочистостях та заходах, трохи говорити з ним і я маю про нього свої вражіння. Він справляв враження вольового сильного чоловіка з жорстким характером, своєрідним почуттям гумору, був закритим, загартованим багатолітніми нападками та "підколами". Знає він і про свій мовний талант, коментуючи це так: "На будь-якій мові можу спілкуватися, але цим інструментом стараюсь не користуватися". Коли присутні відсміялися, ЧВС теж хитрувато посміхнувся і закінчив: "Ну, Черномирдін говорив не завжди так добре. Зате дохідливо".

Його дружина усі роки перебування ЧВС у ранзі публічного політика була скромною і, на відміну від різноманітних перших, других та інших леді, як то кажуть, не висувалася. Вона любить співати і навіть випустила диск з присвятою чоловікові, синам та онукам. Щодо дітей, то ЧВС сказав колись так: "У мене приблизно два сини". Синів у нього точно, а не приблизно два і обидва вони нині працюють у системі створеного татом "Газпрому". Колись ще у 2002 році статки ЧВС журнал "Форбс" оцінював у розмірі 1,1 млрд доларів, але, думаю, закордонні експерти глибоко недооцінюють "газового барона". Так що синам є що успадковувати та примножувати.

Останніми роками ЧВС хворіє, що при зводило до його частої відсутності на робочому місці у Києві. Говорять про онкозахворювання. Він помітно здав, коротко стрижене волосся геть посивіло, на обличчі прорізалися старечі зморшки. Весь зовнішній вигляд ЧВС підтверджував, що йому пора серйозно зайнятися власним здоров'ям і відійти від справ. Проте ЧВС відходити поки що не думає і на новій посаді ще може приїздити до Києва з короткотерміновими візитами. На його 70-літття у Києві ювіляру подарували, зокрема, чарочки і цим подарунком ЧВС був явно задоволений, значить ще пам'ятає свій афоризм:"Гірше горілки краще нема".

Післямова: хто взамін?

Цю тему жваво обговорюють в Україні. Одні вважають, що може приїхати який чиновник російського МЗС, інші чекають "топового" дипломата чи політика. Називають імена заступника міністра МЗС РФ Г.Карасіна, нинішнього куратора стосунків Росії з Україною, В.Лебедєва, екс-розвідника, а нині крупного бізнесмена.

На мою думку, той, хто приїде, уде частиною сигналу, який Москва пошле Києву. Хоча загалом політика Кремля щодо України радикально змінитися не може і помітне напруження у стосунках проіснує ще, принаймні, до президентських виборів в Україні.

Як сказав би сам ЧВС, "ніколи так не було, і знову те ж саме". Хто б не був новим послом РФ у Києві, "теж саме" залишиться.

А "епоха Черномирдіна" у Києві закінчилася. Багато ще можна було б говорити про неї, але закінчу ще одним афоризмом ЧВС: "Я нічого говорити не буду. А то знов що не-будь скажу".

ЧВС від'їздить...

16 червня, Київ, Світлини автора. Адреса для спілкування:
[email protected]