В редакцію газети «Час і Події» завітав визначний гість і надзвичайно цікавий співбесідник Антуан Аржаковський, директор Інституту Екуменічних Студій при Українському Католицькому університеті у Львові. Антуан Аржаковський - громадянин Франції з слов'янськими коренями. До переїзду у Львів працював директором Французького коледжу при Московському державному університеті, потім - аташе з питань освіти в Посольстві Франції в Україні, заступником директора Французького культурного центру в Україні. Нині пан Аржаковський - директор Інституту екуменічних наук УКУ, куратор спеціалізації "Релігійна журналістика" на Магістерській програмі екуменічних наук, викладач в Українському Католицькому Університеті. В нашій розмові з Антуаном Аржаковським ми торкнулися проблем єднання релігії, її ролі в журналістиці, зазирнули в майбутнє Церкви в Україні.

 

Чому ви змінили кар'єру дипломата на викладацьку?

Для мене кар'єра викладача(професор університету) - дуже динамічна робота. Я працював у посольстві Франції в Києві. Це дало можливість підтримувати зв'язки з багатьма навчальними закладами. Я займався організацією різноманітних конференцій для викладачів французької мови. Ще тоді я визначив для себе, що Католицький Університет є одним із найкращих вузів України. І це не тільки моя думка. Минулого року на соціальний тиждень екуменічних студій був запрошений Посол Франції, який теж погодився з моєю точкою зору про УКУ. Цей університет наразі невеликий, але він розвивається швидкими темпами. Студенти мають можливість здобути ряд спеціальностей, серед яких професія релігійного журналіста досить популярна. Цікавим і незвичним на мою думку є також викладання сучасної теології, як католицької, так і православної.

Ще одна причина, котра спонукала мене змінити кар'єру - це приїзд Папи в Україну в червні 2001 року. Ця подія викликала суперечливу реакцію в суспільстві. У ЗМІ з'явилися статті про те, що приїзд понтифіка -небажаний в Україні. Особливий спротив чинили представники православної церкви. Проте велика частина громадськості не погоджувалася з цією думкою. Ця ситуація показала мені, що багато людей, у тому числі і дипломатів, не розуміють важливості ролі України у світовому релігійному просторі. Саме тому, коли ректор УКУ отець Гудзяк запропонував мені посаду викладача(професора), я погодився, оскільки зрозумів, що моє завдання - це свого роду духовна дипломатія. Після Києва я збирався працювати у французькому представництві в Ватікані, але у 2002 у мене визріло рішення залишитися у Львові.

Як вам подобається ця діяльність?

Мені дуже подобається. Коли священики інших конфесій приходять до УКУ, вони бачать, що греко-католики є відкритими до спілкування. Адже багато з них ще донедавна були переконані, що греко-католики - це націоналістична церква, яка закликає до боротьби. Але коли люди дізнаються правду, вони переконуються, що греко-католицизм закликає до єдності. І такі люди, як кардинал Гузар, приїздять до Києва не з завойовницькою метою, а для того, аби першими простягнути руку для об'єднання в лоні Церкви Христової. Так, ми дотримуємося традицій, але демонструємо спроможність співпрацювати з іншими церквами. На щастя, все більше й більше віруючих і служителів церкви це розуміють. Наведу приклад: щороку в січні у Парижі проводять конференцію "Тиждень єднання церков". Цього року ми запросили владик греко-католицької та православної церков і усі разом молилися в одному з найбільших соборів Парижу. Прийшло дуже багато людей і це стало яскравим прикладом єдності, котрої ми прагнули. І мушу сказати, що нарешті в Західної Європи зникли побоювання щодо греко-католицької церкви.

Справа, якою ви займаєтеся, є надзвичайно важлива для української церкви та України в цілому. Але чому ви, православний француз, обрали саме Україну для своєї релігійної дипломатії?

Найперше, через мої етнічні корені. Крім того, Україна є дуже важливою для Європи. Вона відділяє Західну Європу від Східної і відіграє важливу роль для Старого Світу. Європейські держави не хочуть, щоб Україну спіткала доля Грузії, і тому приділяють їй таку велику увагу. Всім хотілося б бачити Україну та демократичну Росію в Європі, і єднання церков є одним із найперших кроків у цьому процесі. Україна ж є другою у світі за кількістю православних віруючих.

На сьогоднішній день стоїть велике завдання - єднання християн. Це означає, зокрема, зблизити Москву і Константинополь. Україна може зіграти ключову роль у цьому процесі. Саме тому єднання православ'я слід починати в Україні між різними патріархатами, адже це означатиме початок єднання релігійного світу. Можливо, в недалекому майбутньому це дасть поштовх до співпраці і з католицькою церквою. У цьому процесі велика роль відводиться греко-католицькій церкві, котра, в якійсь мірі, повинна служити з'єднувальною ланкою. УКУ проводить діяльність у напрямку цього єднання вже не перший рік, і позитивні зрушення у цьому процесі визнають усі сторони.

Розкажіть, будь ласка, про свої слов'янські корені.

Мої предки були росіянами, котрі поселилися в Одесі в 1900 році. Мій прадід був архітектором. Ще до сьогоднішнього дня на Дерибасівській вулиці стоять спроектовані ним будинки. Моя прабабуся була суддею. У ті часи вона була першою жінкою-суддею в Російській Імперії. Вона врятувала життя багатьом молодим людям. І коли її заарештували одразу після революції, один з більшовиків, котрому вона в свій час допомогла, звільнив її з-під варти, що й дало змогу сім'ї виїхати до Франції. Там народилися мої батьки, а потім і я. Мій дядько(брат мого прадіда), Ніколай Кліпінін, був інженером. В 1925 році він створив в Криму перший Інститут сільського господарства. У часи голодомору 32-33-го років багато українців знайшли там притулок і шматок хліба, а згодом - і роботу. Пізніше, після його смерті, цей населений пункт був названий на його честь - Кліпініно. Минулого року я відвідав це місце. Поїздка в Кліпініно ще раз переконала мене в тому, що наявність у державі населення різних національностей аж ніяк не повинна бути для неї проблемою. Натомість може стати прекрасним прикладом симбіозу культур. Власне це можна спостерігати у Канаді, Швейцарії і ряді інших держав.

Думаю, що в Україні процес єднання можна розпочати з православної та католицької церков, і на прикладі їх мирного співіснування і порозуміння можна продемонструвати можливість духовного єднання християн різних конфесій в лоні християнської церкви.

Чи ви направду вірите у те, що це можливо?

Звичайно. Я б не працював в Україні, якби не вірив у це. Проблема полягає у тому, що це займе немало часу. Минулого року я відвідав Києво-Могилянську Академію і розмовляв із віце-ректором з Італії. Він розповідав, що після Другої Світової війни Італія беж була зруйнована, розділена і корумпована. І саме церква допомогла об'єднати і відродити державу. В Україні зараз відбуваються схожі процеси. Після її виходу з Радянського Союзу та становлення самостійної держави прослідковується ідеологічний поділ країни на Схід і Захід. Церква повинні зайняти важливе місце у процесі цього єднання. Італія тільки за 40 років зуміла стати єдиною і могутньою державою. В цьому їй багато допомогла Америка. Завдяки її підтримці та фінансовим вливанням в Італії було повністю ліквідовано комунізм як явище. На сьогодні в Україні ситуація не краща. Проте, після Помаранчевої революції Європа більше не хоче фінансувати Україну. Вона чекає від України власних дій та ініціатив. На мою думку, це недостатньо. Обов'язково потрібно допомогти тому, хто намагається стати на ноги. І власне я та багато інших людей, котрі є добрими друзями України, працюємо у цьому напрямі та сподіваємося на утвердження України як міцної самостійної європейської держави.

Я вважаю, що на даний момент найбільшою проблемою є роздвоєння влади, тому сподіваюся, що до або після виборів нового президента влада виправить цю свою помилку і внесе зміни до Конституції. Наприклад, польська модель є дуже цікавою. Тільки одна гілка влади повинна бути домінуючою. Це може бути президент, як, наприклад, у Франції. Проте, така французька модель не зовсім підходить Україні, оскільки держава певною мірою розділена навпіл, і президент у будь-якому випадку буде сприйматися антагоністично однією з частин. Парламентська республіка, на мою думку, більш прийнятна для України, оскільки парламент складається з представників як Заходу, так і Сходу.

Але на сьогодні найбільша проблема в Україні це звичайно ж економіка. Криза глибоко вразила усі сфери. Багато європейців зацікавлені інвестувати кошти в Україні, але нині це великий ризик. Крім того, багато освічених українських спеціалістів різних галузей, а особливо комп'ютерних технологій, виїздять працювати за кордон. Відтік інтелекту набуває для країни загрозливих масштабів. Не вистачає також стабільності, а стабільність - це насамперед зміни у Конституції та наведення ладу у вищих ешелонах влади.

Сподіваюся, що до вашої думки прислухаються ті, хто формує політичні підвалини держави Україна. Було б добре, якби українці діаспори теж поділилися власним досвідом та знаннями.

Саме з цією метою УКУ і проводить Суспільний Тиждень. Ми запросили представників Самопомочі з Нью-Йорку, Чикаго та Канади. Вони ділилися своїм досвідом з представниками української влади. Це і є своєрідний внесок УКУ у відродження української держави. Цього року такий Тиждень відбудеться у жовтні і присвячений він "Соціальній відповідальності". Ми запросили політичних лідерів України, представників різних політичних партій та організацій, а також Катерину Ющенко. Ми плануємо презентувати свій проект "Закону про податок для неприбуткових організацій". Ми прохатимемо політичних лідерів звернути увагу на те, що цей закон сформований за американським та європейським зразками, які вже на практиці показати свою доцільність та правильність. Ця зустріч з політиками відбудеться напередодні виборів, і ми хотіли б почути з уст основних кандидатів у президенти - Ющенка, Януковича, Тимошенко та Яценюка - їхні думки про проект, а також про їх власні плани.

Ви працюєте з молодими
людьми. Чи вважаєте ви, що саме молоде покоління здатне внести зміни в український політикум? Чи ви бачите своїх студентів серед тих, хто гідно розбудовуватиме Україну як демократичну європейську державу?

Так, звичайно. Ми намагаємось дати їм необхідні знання, виховувати в них терпимість і розумне сприйняття світу, політичних та релігійних процесів. Життєвий досвід вони здобудуть самостійно, і, сподіваюсь, він буде мати позитивний характер. Для того, щоб наші студенти тепер та й суспільство в майбутньому отримували правильну інформацію, ми в стінах університету виховуємо нове покоління журналістів з новим підходом до викладу інформації, що частково базується на духовному екуменізмі та позитивізмі. Цьому сприяє і конкурс "Репортери надії", який проводиться університетом. Ми сподіваємося знайти спонсорів в США, які б змогли підтримати студентів з мастер-програми Екуменічних студій (за спеціальністю "Релігійний журналізм" чи "Християнська етика"). Мені хотілося б наголосити на тому, що це єдина університетська програма в Україні, яка готує студентів, котрі працюватимуть для побудови єдності в християнському світі. Одна річна стипендія обходиться в $500. Якщо хтось з читачів зацікавиться в підтримці студентів, може написати в Інститут Екуменічних Студій (ies@ucu.edu.ua), або зателефонувати +380322409944*272. На вебсайті www.ecumenicalstudies.org.ua ви маєте можливість познайомитися з нашими студентами. Вони дуже талановиті.

Ну що ж, про конкурс "Репортери надії" ми дізнаємось з репортажу наших журналістів, які побували на цьому форумі. Щиро дякуємо вам, пане Антуан, за таку цікаву і змістовну розмову. До нових зустрічей.