Чорнобиль... Назву цього маленького українського містечка стала відома всьому світу в 1986 році. Саме тоді, 23 роки тому, катастрофа на ЧАЕС забрала мільйони життів, стала причиною забруднення українських земель, залишила тисячі людей без даху над головою. Як це сталося? Чому? Які наслідки Чорнобильської трагедії? Коротку відповідь на ці запитання спробуємо дати в сьогоднішньому випуску.

 

На ЧАЕС кожного дня

відбуваються викиди

Після аварії 26 квітня 1986 року на роботах зі зведення над четвертим реактором саркофага задіяли 90 тис. людей. Його руїни вкриті своєрідним сплавом свинцю, піску, глини і бетону, а зверху накриті металевими листами. Опорні конструкції об'єкту укриття покладені на завалах реактора.

Саркофаг не герметичний. Із нього щодня відбуваються викиди. Загалом на станції мають інформацію лише про 60% внутрішніх приміщень. До решти доступу немає. Півроку тому на реакторі укріплювали конструкції, які могли обвалитися. Тоді ж провели п'ятий ремонт покрівлі. На даху були проржавілі дірки загальною площею 450 кв. м, які закрили новими листами заліза- для захисту від дощової води.

Рівень радіації на оглядовому майданчику реактора, куди водять туристів, становить 0,2 мР/год- у 10 разів більше ніж у середньому по Києву. Біля однієї з опор укриття- 500 мР. На даху реактора - до 1Р.

Усі реактори ЧАЕС виключені. На станції працює майже 4 тис. людей, які слідкують за безпекою на об'єкті. Їхня середня зарплата- 3 тис. грн. Найменше отримують дезактиватори та прибиральниці- приблизно 2 тис. грн. Майже всі працівники живуть за 60 км від ЧАЕС у спеціально збудованому місті Славутич. Електричкою зі станції туди їхати 40 хв.

Біля реактора готують майданчик, де монтуватимуть нове укриття. Герметичну арку насуватимуть на реактор по двох паралельних лініях фундаменту, які мають незабаром збудувати уздовж об'єкта.

Олексій МИКУЛЬСЬКИЙ

 

Уряд хоче звузити

Чорнобильську зону

заради зменшення пільг

Знайти 2 млрд. грн на пільговиків - нереально

Через кризу український уряд не зможе профінансувати збільшення кількості пільговиків, які отримують чорнобильські виплати.

Про це йшлося під час парламентських слухань про наслідки Чорнобильської катастрофи.

Якщо Верховна Рада дасть добро на збільшення кількості чорнобильських пільговиків, Кабмін буде змушений додатково шукати 2 млрд. грн. За умов економічної кризи знайти їх нереально. Уряд навпаки виступає за скорочення списку населених пунктів з визначенням "забруднена територія".

Це підтвердив міністр з надзвичайних ситуацій Володимир Шандра: "Результати паспортизації засвідчили, що на цей час 332 населенні пункти, віднесені до зон радіоактивного забруднення, за радіологічними показниками можуть бути виведені з цього статусу". Це підтримує і місцева влада, адже області, де є радіактивно забруднені міста і села, втрачають привабливий для інвестицій імідж.

У міністерстві праці та соцполітики додають, що грошей на виплату пільг для чорнобильців у бюджеті закладено вдесятеро менше, аніж це необхідно. Проблему поглиблює ще те, що в Україні з'явилося дуже багато "псевдочоронобильців", констатують чиновники.

Проти намірів уряду категорично виступають лише самі постраждалі від аварії на ЧАЕС. 25 квітня вони хочуть провести всеукраїнську акцію протесту, аби захистити свої права.

За матеріалом Німецька хвиля

 

Ядерна катастрофа:

факти і наслідки

Чорнобиль... Назву цього маленького українського містечка стала відома всьому світу в 1986 році. Саме тоді, 23 роки тому, катастрофа на ЧАЕС забрала мільйони життів, стала причиною забруднення українських земель, залишила тисячі людей без даху над головою. Ця радіаційна чума розносилась вітром далеко від аварії, завдаючи непоправної шкоди населенню та навколишньому середовищу. Серед усіх трагедій, які пережило людство, чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров'я, психіку людей, їх соціальні, економічні і побутові умови життя. Як це сталося? Чому? Які наслідки Чорнобильської трагедії? Коротку відповідь на ці запитання спробуємо дати нижче.

На 1 січня 1986 року потужність 4-х атомних енергоблоків становила 4 млн. кВт і вийшла на проекті параметри. Треба мати на увазі, що 3-й і 4-й енергоблоки, що входили у другу чергу ЧАЕС, відносились до 2-го покоління атомних електростанцій. Вони розміщувались не окремо один від одного, як 1-й і 2-й енергоблоки. а в одному приміщенні, які розділялись між собою тільки внутрішніми стінами.

Будівництво атомної електростанції і м. Прип'яті проводилося поспішно, що призвело до зниження якості робіт, креслень.

Ще в 1983 році у процесі фізичного пуску 4-го реактору ЧАЕС виявилось, що СУЗ (стержні управління захистом) вносять позитивну реактивність і тільки через 5 сек. починають збуджувати негативну. Але ж аварійний захист реактора повинен з першої миті вносити лише негативну реактивність. Нажаль 4-й реактор не пройшов усіх необхідних випробувань.

Помилки проектантів, обслуговуючого персоналу не рідко призводили до аварій і відмов обладнання. Тільки у 1980 році 8 раз зупинялись енергоблоки, в т.ч. з вини проектних організацій - дві зупинки, заводів-постачальників - три зупинки, обслуговуючого персоналу - три.

На думку ряду вчених і спеціалістів, місце для будівництва ЧАЕС вибрано невдало в багатьох відношеннях. Так, московський геофізик, доктор фізико-математичних наук Е. В. Барковський вважає, що ЧАЕС було споруджено на розломі земної кори у долині річки Прип'ять. У церковно-історичній хроніці описано руйнівний землетрус. що стався у Чорнобилі в 1530 році. З 1972 року через порушення гравітаційної рівноваги внутрішніх геосфер Землі прискорилося осьове розтягнення планети, що зумовило багато геофізичних змін, зокрема активізацію сейсмічності. Незадовго до аварії на ЧАЕС спостерігалися сильні деформації плити 4-го реактора, пов'язані з рухом границі розлому.

В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року в ході проведення на 4-му реакторі ЧАЕС експериментів, пов'язаних з режимами роботи турбогенератора, виникла великомасштабна з глобальними наслідками аварія.

О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла відразу ж після вибуху, зупинилась. Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони. Утворився багатокомпозиційний розплав металу, що ділився.

Розвитку обстановки у ще більш загрозливому напрямку сприяло те, що на тих ділянках зруйнованого реактору, котрі були доступні для попадання зовнішнього повітря з киснем і мали температуру 1200-1500оС, загорівся графіт. Всього графітове завантаження складало 1800 т. Після вибуху водню в реакторі залишилося близько 800 т графіту.

Таким чином, створилась вкрай загрозлива ситуація, коли горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили.

В ту суботню ніч 26 квітня першим вступив у битву з атомним вогнем склад караулу воєнізованої пожежної частини ¹ 2, який здійснював охорону ЧАЕС. Почалось найбільш героїчне в історії пожежної охорони світу бойове розгортання і протистояння людей атомній стихії. З перших хвилин після вибуху на четвертому реакторі та локалізації аварії разом з пожежними мужньо боролись працівники ЧАЕС. Перебуваючи в епіцентрі катастрофи, вони не залишили робочі місця. Ризикуючи своїм життям, енергетики робили все, що було в їх силах, щоб врятувати атомну станцію від ще більш небезпечних руйнувань.

Ряд учасників ліквідації наслідків аварії одержали надто велику дозу опромінення (понад 1500), не сумісну з життям. Людський організм не був спроможний витримати такого потужного радіаційного удару, який він прийняв на себе в перші хвилини і години робіт.

За перші десять діб після фатальних чорнобильських вибухів із руїн 4-го ядерного реактора було викинуто радіації в декілька мільйонів разів більше, ніж під час найбільшої в історії атомної енергії аварії на американській АЕС "Трімай-Айленд" у 1979 р.

Завжди мудра природа зі своїми самозахисними функціями на цей раз ніби втратила пильність, послабила свій імунітет. Потужні вітряні потоки, що утворилися саме в цей час у чорнобильському районі, підхопили радіаційний циклон і він смертельним вихром пронісся над Україною, Білорусією, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, потім він погнав ядерні хмари в Німеччину, Нідерланди та Бельгію. Зловісні вибухи на 4-му реакторі посіяли атомну бурю і розкидали радіацію по різних напрямках і концентраціях. Рівні радіоактивного забруднення місцевості не завжди залежали від відстані до ЧАЕС. У Києві, наприклад, 30 квітня - 2 травня 1986 року зареєстровані середні рівні радіації становили 1,4 мР/год. Ці рівні радіоактивного забруднення були приблизно в 100 разів вище фонових, тобто природних.

Радіонукліди проникали в землю, воду, рослини, вражали людей, все живе. Вже в перші після аварії дні в пробах зелені, яєць були виявлені такі радіонукліди, як йод - 131, рутеній - 103, 106, барій-лантан - 140, цирконій-ніобій - 95, церій - 141, 144, цезій - 134, 137. До кінця червня 1996 року значимість йоду - 131 в питомій вазі радіоактивного забруднення території знизилась на стільки, що ведучими за внеском в сумарну дозу радіоактивності стали довгоживучі радіонукліди - цирконій, ніобій, рутеній, церій, цезій. Одним із найбільш небезпечних і поширених радіонуклідів є цезій - 137.

На забрудненій радіонуклідами площі України спочатку було виділено три зони:

- зона відчуження (рівень радіації по зовнішньому кордону 29 мР/год). Площа 982 км2. Вона охоплювала ЧАЕС, м. Прип'ять, 15 населених пунктів, 4627 дворів, 4 колгоспи, 9 промислових об'єктів, 11 навчальних закладів, раніше там проживало 62 852 людей;

- зона відселення (20-5 мР/год). Її площа - 3320 км2, на які розміщено 23 населених пункти, 9969 дворів, 5 колгоспів і господарств, 8 промислових об'єктів, 27 навчальних закладів. Тут проживало 33 562 людини;

- зона жорстокого контролю (5-3 мР/год). Площа 1500 км2, 86 населених пунктів, 29 754 дворів, 2 колгоспи, радгоспів, 16 промислових об'єктів, 44 навчальних закладів. Тут проживало 46 200 людей.

В таких, надекстремальних умовах вступали в боротьбу з атомною трагедією сотні беззахисних людей. Не більше півтори хвилини можна працювати на даху, де розкидані сильні джерела випромінювання... Ні один механізм, ні найбільш досконалий робот не в змозі діяти тут - "вони зходять з глузду". І ось ідуть добровольці...

Чорнобильська катастрофа переросла в катастрофу планетарного масштабу і створила на значній території України радіаційну ситуацію, яка і сьогодні продовжує впливати на здоров`я людей і довкілля.

За 23 роки, що минули з моменту аварії на Чорнобильській АЕС, рівні радіоактивного забруднення території України значно зменшились внаслідок прояву природних процесів (фізичного розпаду радіонуклідів) та здійснення комплексу контрзаходів, які були спрямовані на зниження доз опромінення і створення безпечних умов проживання населення на радіоактивно забруднених територіях.

Враховуючи, що більш, ніж 80% площ лісів українського Полісся зазнали значного забруднення, вони і сьогодні залишаються критичними ландшафтами з точки зору формування доз внутрішнього опромінення населення, обумовлюючи у деяких районах до 50% дози внутрішнього опромінення.

Система моніторингу стану здоров`я постраждалих внаслідок аварії охоплює 2 133 151 особу, які спостерігаються у медичних закладах системи охорони здоров`я. До цієї категорії входять 227025 учасників ліквідації наслідків аварії, 48148 евакуйованих, 1 464 532 особи, які проживають на радіаційно забрудненій території та 393 444 дитини віком до 15 років.

Станом на 1 квітня 2008 року інформація про 2 291 235 осіб знаходиться у автоматизованому вигляді у базі даних Державного реєстру України осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Окрема увага приділяється вивченню поширеності та захворюваності на рак щитовидної залози. Аварія на ЧАЕС визнана світовим медичним товариством однією з небезпечних причин його поширення.

Досвід лікарів свідчить про те, що за післяаварійний час негативний вплив аварії реалізувався перш за все в значному збільшенні захворюваності на рак щитовидної залози у осіб, які були в дитячому або підлітковому віці на момент аварії (0-18 років). Доказом цього, в першу чергу, є існуюча динаміка захворюваності даною патологією. Протягом 1981-1985 років серед вказано категорії населення України щорічно реєструвалось в середньому 12 випадків цього захворювання (5 серед дітей та 7 серед підлітків). Починаючт з 1990 року, коли вперше було встановлено значне підвищення кількості прооперованих протягом року осіб цієї вікової групи - 62 хворих (41 дитина 21 підліток), число щорічно зареєстрованих випадків раку щитовидної залози у них постійно збільшується і за 2001-2006 роки становило в середньому 412 випадків (311 - у дітей та 101 у підлітків).

За період з 1986 до 2006 року в Україні з приводу раку щитовидної залози прооперовано 4369 осіб, яким на момент аварії було від 0 до 18 років. Із них 3170 були у дитячому віці (0-14 років), та 1199 - в підлітковому (15-18 років).

За науковими прогнозами післядія "чорнобильського" йоду триватиме ще приблизно 10-15 років.

Крім того, основними хворобами, які визнаються пов`язаними з наслідками аварії на ЧАЕС, залишаються онкологічні та цереброваскулярні хвороби, захворювання системи кровообігу та нервової системи, у дітей - онкопатологія та вроджені вади розвитку.

Ця трагедія ще довго нагадуватиме нам про те, якою дорогою ціною заплатив український народ за недбалість та недалекоглядність тодішнього керівництва. Водночас викликає тривогу про майбутнє: чи безпечна ЧАЕС в саркофазі для сучасників? Чи не грозить нам ще одна ядерна чума?

Про те, чим живе ЧАЕС в наші дні, в наступній статті.

За матеріалами Інтернетвидань.

 

ЧАЕС- "Укриття":

біг на місці поукраїнськи

і сюрпляс поєвропейськи

У всіх, хто професійно зацікавлений у швидкому та якісному вирішенні проблеми ЧАЕС і об'єкта "Укриття", дедалі більше наростає тривога, що цих проблем у досяжному майбутньому не вирішать. І причини цього- не так у складності самих проблем, як у взаємному небажанні відповідних керівників- як із боку України, так і з боку Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР)- їх швидко і якісно вирішувати. Це підтверджується об'єктивними фактами.

1993 року Україна проводила міжнародний конкурс на найкращий проект перетворення об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему. Однією з умов цього конкурсу, затверджених урядом України, була вимога завершити будівництво нового безпечного конфайменту (НБК) протягом п'яти років, тобто не пізніше 1998-го.

1997 року під егідою "великої сімки" та Європейської комісії було розроблено і схвалено парламентом України план SIP, у якому узгоджувався термін будівництва НБК- 2005 рік.

8 грудня 2005 року президент України Віктор Ющенко під час перебування в Чорнобилі заявив: "...у 2010 році буде побудовано нове "Укриття". У 2010 році цей об'єкт має бути введений в експлуатацію. За підсумками трьох міжнародних асамблей, із необхідних 1 млрд. 91 млн. дол. країни-донори погодилися виділити 930 млн. дол., і касове наповнення цього фонду становить 720 млн. дол.".

15 січня 2009 року вийшов Закон України "Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему". У цій програмі терміна "введення в експлуатацію" НБК взагалі немає. Натомість є обтічна фраза: "...в обсягах фінансування і графіка виконання робіт (надання послуг), що передбачені контрактами міжнародного плану проведення заходів на об'єкті "Укриття". Останнє, як відомо, здійснюється під егідою ЄБРР.

16 січня 2009 року (тобто наступного дня після прийняття Закону "Про Загальнодержавну програму...") було підписано угоду між урядом України та ЄБРР щодо виділення 135 млн. євро для якнайшвидшого завершення будівництва саркофага на Чорнобильській атомній електростанції. Про це заявила прем'єр-міністр України на спільній прес-конференції з президентом ЄБРР Томасом Мировом. За словами Т.Мирова, новий безпечний саркофаг- унікальне явище, нічого схожого ніколи не будували. Президент ЄБРР також вважає, що говорити про якісь конкретні терміни будівництва поки що неможливо: "Нам хотілося б, щоб на 2012 рік ми мали конкретні хороші результати на майданчику, оскільки вважаємо, що 2012 рік- надзвичайно важливий для України" (ЛІГАБізнесІнформ, www.liga.net від 16.02.2009 р.).

У словах президента ЄБРР, розпорядника коштів Чорнобильського фонду "Укриття" (ЧФУ), прозирають кілька багатозначних моментів:

Перший. Коли прем'єр-міністр незалежної держави каже, що виділені для його країни 135 млн. євро необхідні для якнайшвидшого завершення будівництва саркофага,- інший учасник спільної прес-конференції, котрий до того ж має меншу дипломатичну вагу, стверджує, по суті, протилежне: "...говорити про якісь терміни будівництва НБК неможливо". Президент ЄБРР мав або підтримати висловлювання прем'єр-міністра України, або, якщо в нього є якісь принципові розбіжності з позицією глави українського уряду з цього питання, дипломатично оминути цю тему (хоча, чесно кажучи, які можуть бути заперечення у президента ЄБРР до природного прагнення України якнайшвидше побудувати НБК?!). Безперечно одне: ЄБРР як розпорядник коштів ЧФУ не націлений на якнайшвидше будівництво НБК.

Другий. Президент ЄБРР ув'язує будівництво НБК із якимись "надзвичайними подіями", які відбуватимуться в Україні у 2012 році. (Йдеться, очевидно, про Євро-2012.) Але ув'язувати виконання одного з найважливіших етапів ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи зі спортивними змаганнями, хай навіть такого рівня, як Євро-2012, немислимо з морального погляду.

Третій. Якщо виходити з раніше опублікованих у ЗМІ повідомлень, то 135 млн. євро- гроші не власне ЧФУ, їх виділяють із прибутку, отриманого ЄБРР. Але, як відомо, банківський прибуток- це здебільшого відсотки за наданими банком кредитами. Зрозуміло, що у випадку з ЄБРР чималу роль у цих процесах відіграють "заморожені" цим банком кошти ЧФУ. Мимоволі напрошується припущення як про зв'язок цих двох моментів, так і про те, чому Загальнодержавна програма-2009 не встановлює ні конкретних термінів завершення будівництва НБК, ні конкретного фінансування цієї діяльності. Одвічний принцип "хто платить, той і замовляє музику" вкотре демонструє свою могутність.

Четвертий. Дедалі більше загострюється питання обмеженості терміну безпечної експлуатації НБК. Відповідно до висновку Держбуду СРСР, затвердженого рішенням урядової комісії 1987 року, термін безпечної експлуатації "новозбудованих металевих конструкцій об'єкта "Укриття" становить 30 років", тобто закінчується 2016 року. Іншого офіційно встановленого терміну поки що немає. Хоча цілком логічно, що виконання стабілізаційних заходів потребуватиме офіційного перегляду цього терміну.

Отже, настав час припиняти "ігри" з перенесенням термінів завершення будівництва НБК. У цьому контексті слова прем'єр-міністра України про "якнайшвидше завершення будівництва НБК" мають не тільки мобілізуючий, а й безальтернативний характер.

Найнебезпечнішим видається абсолютний волюнтаризм у цьому питанні. Встановлені терміни завершення будівництва НБК вкотре зриваються, але ніхто не аналізує причин цього, не виробляє заходів, які б дозволили запобігти такому неподобству в майбутньому. Просто береться і встановлюється новий черговий термін- або не встановлюється жоден, як тепер, без бодай якогось підвищення вимогливості до учасників цього "захоплюючого процесу".

Таку ж саму до болю знайому картину ми спостерігаємо і з будівництвом інших ключових об'єктів інфраструктури зняття ЧАЕС з експлуатації, що також передбачені Меморандумом про закриття ЧАЕС. Ідеться про сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2), про завод із переробки рідких радіоактивних відходів (ЗПРРВ), про промисловий комплекс із поводження з твердими радіоактивними відходами (ПКПТРВ).

Відповідно до "Комплексної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС" від 2000 року, термін введення в експлуатацію СВЯП-2- 2003 рік, ЗПРРВ- 2002-й, ПКПТРВ- 2003-й.

У "Концепції зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС" від 2002 року ці терміни було змінено так: СВЯП-2- 2006 рік, ЗПРРВ- 2005-й, ПКПТРВ- 2005-й.

У Загальнодержавній програмі-2009 конкретні терміни введення в експлуатацію цих об'єктів узагалі не передбачаються. "В обсягах фінансування і за графіками виконання робіт (надання послуг), які передбачаються контрактами"- важко придумати більш безвідповідальне формулювання. Тобто відповідальність начебто і є, але нікого не можна притягнути до відповідальності.

Щоб кожен міг чітко уявити загальну картину з будівництвом ключових об'єктів інфраструктурного забезпечення процесу зняття з експлуатації ЧАЕС і перетворення об'єкту "Укриття", доцільно навести хронологію термінів введення в експлуатацію кожного з перелічених об'єктів.

1. НБК: 1998-й- 2005-й- 2010 рік- "як вийде".

2. СВЯП-2: 2003-й- 2005-й- "як вийде".

3. ЗПРРВ: 2002-й- 2005-й- "як вийде".

4. ПКПТРВ: 2003-й- 2005-й- "як вийде".

Таке ставлення керівництва України і ЄБРР до проблеми ЧАЕС- "Укриття" можна пояснити або глибоким непрофесіоналізмом у цих питаннях, або використанням цієї проблематики виключно зі спекулятивною метою, оскільки зовні це скидається просто на знущання зі здорового глузду. Все сказане цілком стосується й "Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему". До того ж її розробляли понад 10 років (приблизно по півтори сторінки на рік), і на це було витрачено мільйони бюджетних грошей (понад 100 тис. грн. за сторінку).

Резонно постає запитання: "У чому причини всього цього неподобства?" Всеосяжна відповідь на нього потребує спеціального дослідження, значно ширшого, ніж ця стаття. У цій праці ми тільки, як заведено в атомній енергетиці під час розслідування аварій, зазначимо основні причини.

Перша з них полягає в різкому ослабленні зовнішньої напруженості самої проблеми ЧАЕС- "Укриття". Зникла та особлива увага, з якою громадська думка як України, так і світу колись ставилася до вирішення цієї проблеми. Зараз це ставлення набуває дедалі ритуальнішого характеру. Складається стійке враження, що сучасне суспільство поступово схиляється до думки про раціональність передачі вирішення проблеми ЧАЕС-"Укриття" на плечі майбутніх поколінь. Про це свідчать такі факти:

а) на міжнародному рівні:

- "велика сімка (вісімка)" практично перестала займатися проблемою ЧАЕС- "Укриття";

- ООН у 2007 році прийняла резолюцію про завершення після 2016 року активної фази своєї діяльності з чорнобильської проблематики;

- обидва основні напрями у світовій громадській думці безпосередньо пов'язані з чорнобильською проблематикою, а саме: і прибічники подальшого розвитку атомної енергетики, і її противники для досягнення своїх корпоративних цілей дедалі менше звертаються до проблематики ЧАЕС- "Укриття". Хоча, здавалося б, для перших остаточна ліквідація цієї проблеми є усуненням однієї з найістотніших перешкод на вибраному ними шляху, а для інших її активне використання- потужним жупелом, розмахуючи яким можна істотно підсилити ефективність своєї діяльності. Проте зараз обидві ці течії поводяться так, ніби зволікання з процесом вирішення проблеми ЧАЕС- "Укриття", навпаки, ефективніше сприяє досягненню кожному з них своїх цілей;

б) на рівні України:

- ослаблення ефективності вертикалі державного управління процесом вирішення проблеми ЧАЕС- "Укриття". Переважно внаслідок ліквідації урядової комісії з чорнобильської проблематики;

- заміщення реального висвітлення сутності проблеми ЧАЕС- "Укриття" заспокійливою риторикою на всіх рівнях державної вертикалі її управління, починаючи з керівництва ДСП ЧАЕС і закінчуючи керівництвом держави;

- майже повна втрата інтересу засобів масової інформації в Україні до проблематики ЧАЕС- "Укриття".

Друга корінна причина полягає в різкому зниженні професіоналізму на всіх рівнях керівництва процесом вирішення проблеми ЧАЕС- "Укриття". Найяскравішими показниками цього є:

а) неефективність діяльності Асамблеї донорів ЧФУ, де протягом усього її існування звучать тільки хвалебні оди на честь ЄБРР у частині освоєння ним коштів ЧФУ та реалізації плану SIP, попри те, що всі (підкреслюємо- абсолютно всі) терміни реалізації його 22 завдань зірвані. І при цьому асамблея не тільки не зажадала від ЄБРР звіту за ці провали, а й не провела аналізу їх причин, не кажучи вже про вжиття заходів із недопущення такого в майбутньому;

б) загальнодержавна програма-2009, фактично, звелася до розподілу бюджетних коштів, які Україна, за планом, мала виділити в 2009-2012 рр. на вирішення проблеми ЧАЕС- "Укриття", між різними українськими відомствами без встановлення їхньої відповідальності за якість кінцевих результатів діяльності, що фінансується за ці кошти. Правда, для повної об'єктивності слід згадати, що в Загальнодержавній програмі- хай тільки в одному випадку- все-таки термін виконання зазначено. "Поточний етап, під час якого виконується основне завдання, що визначає тривалість етапу,- вилучення ядерного палива з енергоблоків. Термін завершення- не раніше 2013 року". (Таке формулювання- найбільша мрія всіх корупціонерів, які "сидять" на бюджеті!)

Важко розібратися, з чим наразі ми маємо справу- з абсолютним непрофесіоналізмом у методології розробки програм чи з фрейдівським проривом підсвідомого. Відповідно до вимог науки управління проектами, формулювання "не раніше" прийнятне виключно до негативних заходів. У даному випадку слід було б написати "не пізніше".

Третя корінна причина полягає у відсутності в Україні єдиного центру управління комплексним вирішенням проблеми ЧАЕС- "Укриття". В часи Радянського Союзу загальне керівництво її вирішенням здійснювалося урядовою комісією, яка володіла всіма повноваженнями, необхідними для ефективного розв'язання цієї проблеми. І такий підхід був обумовлений зовсім не надмірною в ті часи централізацією державного управління, а винятковою складністю та комплексністю самої проблематики ЧАЕС- "Укриття". Переконливим доказом останнього є той факт, що після розвалу Союзу вирішенням зазначеної проблеми безпосередньо зайнялася "велика сімка".

Слід звернути увагу на ще одну велику ваду політики України стосовно проблеми ЧАЕС- "Укриття". Річ у тому, що в багатьох відповідальних працівників в Україні, а на ЧАЕС- майже поголовно склалося переконання: оскільки Захід "нав'язав" Україні закриття ЧАЕС, то саме він (конкретно- ЄБРР) повинен побудувати під ключ і передати Україні всі об'єкти, перелічені в Меморандумі про закриття ЧАЕС. Тим часом ЄБРР, навпаки, вважає, що його завдання полягає тільки в розпоряджанні коштами ЧФУ і Рахунком ядерної безпеки. Тобто стежити за тим, щоб ці кошти використовувалися за призначенням і ефективно, а вся організаційна й технологічна діяльність з вирішення проблеми ЧАЕС- "Укриття" має здійснюватися Україною, але за західними стандартами.

Щоб достойно вийти з цього- великою мірою штучного (а можливо, свідомо створеного корупційного)- глухого кута, не потрібно згадувати слова Бісмарка: "За будь-яку доручену справу має відповідати одна й тільки одна людина". Достатньо обом сторонам, тобто Україні та ЄБРР, на високопрофесійному рівні виконувати всі пункти угоди про грант ЧФУ, угоди про грант Рахунка ядерної безпеки, Рамкової угоди між Україною та ЕБРР щодо діяльності ЧФУ в Україні, в яких чітко розписано права та обов'язки кожного з суб'єктів.

Але натомість кожен із них намагається перетягнути фінансову ковдру на свій бік, а відповідальність за результат освоєння цих коштів повністю перекласти на іншого. При цьому доводиться з сумом констатувати, що в цій справі західні учасники і професійно, і корупційно значно більш підготовлені, ніж українські.

Насамкінець зупинимося ще на одному моменті, який є вбивчим для успіху плану SIP у цілому. Йдеться про те, що, відповідно до цього плану, ЄБРР "готує об'єкт "Укриття" до перетворення в екологічно безпечний майданчик". Тоді як Україна, відповідно до Загальнодержавної програми-2009, займається "перетворенням об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему". Тобто в поточній діяльності з проблеми об'єкта два її учасники формально ставлять перед собою різні цілі. Останнє, як відомо, завжди призводить до краху будь-якого виду спільної діяльності. Втіхою у цій ситуації може слугувати те, що програмі не визначено терміна "екологічно безпечна система". В таких умовах кожен учасник (із боку України) процесу перетворення об'єкта "Укриття" може самостійно тлумачити термін "екологічно безпечна система" (і, отже, результати робіт із її створення), й танцювати при цьому під дудку ЄБРР.

Чи є вихід з усієї цієї плутанини, в яку наразі загнано проблему ЧАЕС- "Укриття"? На думку авторів, безумовно, є. І полягає він передусім у побудові в Україні професійно-патріотичної вертикалі управління процесом вирішення проблеми ЧАЕС- "Укриття" як самостійного завдання загальнодержавного і світового значення, яке не пов'язане безпосередньо з діяльністю із захисту населення від наслідків Чорнобильської аварії.

Першим кроком на цьому шляху повинно стати прийняття урядом України спеціальної постанови про організацію виконання Закону України "Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему". У цій постанові слід чітко прописати всі організаційні моменти, необхідні для успішної реалізації зазначеного закону, зокрема назвати відомства, відповідальні за виконання кожного окремого заходу програми, встановити конкретні терміни їх реалізації, конкретизувати фінансові ресурси щодо кожного об'єкта, який будується, або заходу, встановити кінцеві результати всього процесу. І, природно, усунути всі неточності й невизначеності, на які хибує програма.

На підставі такого документа кожне відомство, залучене до діяльності з реалізації Загальнодержавної програми-2009, має розробити план робіт із відповідним закріпленням за підвідомчими йому підприємствами й організаціями виконання окремих пунктів плану, а також визначити посадову особу, відповідальну за виконання плану в цілому і за координацію дій окремих організацій та підприємств відомства з його виконання. Аналогічні плани мають розроблятися в кожній організації і на кожному підприємстві відомства. Природно, насамперед на ДСП ЧАЕС як головній організації процесу вирішення проблеми ЧАЕС- "Укриття".

Попри елементарність усього сказаного з погляду науки управління проектами, про це доводиться постійно нагадувати, оскільки головною, а за великим рахунком- і єдиною причиною зриву термінів будівництва та введення в експлуатацію НБК, СВЯП-2, ЗПРРВ, ПКПТРВ є незадовільний менеджмент із боку як України, так і ЄБРР. Єдина справді складна науково-технічна проблема, яка є наразі в діяльності з вирішення проблеми ЧАЕС- "Укриття",- вилучення з об'єкта "Укриття" паливомісних мас. Але саме нею ніхто на цей час серйозно не займається. Інші види діяльності щодо об'єкта "Укриття" цілком укладаються в нагромаджений на цей час досвід атомної енергетики, атомної промисловості, цивільного будівництва й радіаційного захисту (в останньому випадку без урахування завдання забезпечення ядерної безпеки, що, з огляду на об'єкт "Укриття", безперечно, потребує суто індивідуального підходу). А такі роботи, як будівництво і введення в експлуатацію СВЯП-2, ЗПРРВ, ПКПТРВ, для фахівця- елементарні, і їх провал на ЧАЕС обумовлений виключно недостатнім професіоналізмом керівництва підприємства.

Отже, щоб запобігти повторенню таких промахів у процесі реалізації Загальнодержавної програми-2009, необхідно створити нову структуру управління нею на базі аналізу причин допущених раніше промахів і з повномасштабним використанням вимог науки управління проектами. Обов'язковим елементом такої структури має стати кардинальна зміна відносин між Україною і ЄБРР у частині чіткого розмежування прав, обов'язків та відповідальності кожної зі сторін за кінцеві результати спільної роботи.

Рівень небезпеки "Укриття" вже наближається до критичної точки! Ми повинні раз і назавжди визначитися: проблема "ЧАЕС- "Укриття"- це ядерний монстр, що смертельно загрожує Україні, чи це курка, яка несе для когось золоті яйця?! Тим паче що, судячи з "успіхів" у виконанні Меморандуму про закриття ЧАЕС, для себе ЄБРР уже давно в цьому питанні визначився!

P.S. Рівень небезпеки "Укриття" не знизився, порівняно з 1992 р. Цим, і тільки цим повинні керуватися КМУ і ЄБРР, визначаючи темпи виконання заходів на об'єкті.

Автори: Михайло УМАНЕЦЬ,
Володимир ЩЕРБИНА
(Михайло УМАНЕЦЬ, генеральний
директор Чорнобильської АЕС
у 1987-1992 рр., перший керівник Держкоматому України;
Володимир ЩЕРБИНА, перший директор підприємства "Об'єкт "Укриття")