Особливої уваги заслуговує українська орнаментика, зображена у народній вишивці - оригінальній та одинокій у своїм роді мабуть в цілому світі. Мистецький хист простого люду проявлявся в його щоденних життєвих потребах - прикрашувати свій одяг при рубцях, швах та подолах. З плином часу виробився смак та вміння володіти голкою. Окремі частини одягу з'єднували між собою декоративними лініями, які поступово переростали у виразні, чіткі узори. Насолода чудовими краєвидами, глибока прив'язаність до прадідівських традицій стали поштовхом для створення багатих орнаментальних композицій.

З давніх-давен українці займалися землеробством, вирощуючи, поряд з іншими культурами, лен та коноплю. Лляне і конопляне полотно лягло в основу виготовлення одягу та речей домашнього вжитку. Одяг оздоблювали техніками, які основані на точному підрахунку ниток. Завдяки своїй структурі, домоткане полотно було і є чудовим тлом для різних рахункових технік та прийомів декорування.

Найдавнішим в історії вишивання вважається шов, при допомозі якого скріплювали між собою окремі елементи одягу. Спочатку це скріплення було досить примітивним, з часом набуваючи декоративного характеру.

Фрагменти орнаментів одягу. Поч.ХХ ст. Буковина.(колекція автора)	Фрагменти орнаментів. 50-і р.р. ХІХ ст. Буковина. (колекція автора)

Перший вишитий орнамент нагадував ткання і складався переважно із ліній та зигзагів. Саме він ліг в основу технік „низинки" (занизування) та „заволікання", які були повною імітацією перебірного ткацтва. Для вишивання використовували навощену лляну нитку, яка надавала вишивці блідо-жовтого відтінку. Потім до воску стали добавляти сажу. В залежності від пропорції воску та сажі добивалися різного контрасту окремих елементів вишивкового орнаменту. Пізніше наші предки навчилися добувати природні барвники із різних частин рослини (кори, листя, цвіту), поступово збагачуючи кольорову гаму вишитих узорів.

Занизування набуло найбільшої популярності на Поділлі, Закарпатті, Галичині, Гуцульщині, Бойківщині та Поліссі.

Фрагмент рукава сорочки. 50-і р.р ХХ ст. Буковина. ( колекція автора)	Фрагмент рукава сорочки. Кін. ХІХ ст. Буковина. (із колекції М.Шкрібляка)

Найпершим і найдавнішим вишивковим орнаментом вважається геометричний орнамент, так як прості геометричні лінії можна легко закріпити по нитках домотканого полотна. Найдавніші орнаменти були досить примітивними. В основному вони складалися з ліній, зигзагів, кругів, трикутників, і вільно з'єднувались між собою. З часом композиції ускладнювались додаванням замкнених площин та ліній, що разом створювали чітко виражені геометричні фігури. Утворені при цьому додаткові площини на орнаменті, для досягнення кращого ефекту вимагали іншого заповнення. Це стало поштовхом для виникнення технік „настилування" (рахункова гладь, лиштва), які на відміну від низинки та заволікання, дають більшу свободу для вишивальниці.

В техніках настилування використовували вишивальну нитку товщу від нитки полотна, що надавало об'ємності та випуклості вишитому узору.

Фрагмент рукава сорочки. Поч.ХХ ст. Буковиа. (із фондів Чернівецького художнього музею)	Фрагмент рукава сорочки. 30-і р.р. ХХ ст. Буковина. (із фондів Черівецького краєзнавчого музею)

Найбільшого поширення техніки настилування набули на Полтавщині, Поділлі, Волині, Галичині, Буковині та Закарпатті. В основному для настилування використовували нитки білого кольору, часто невідбілені лляні, що підсилювало контраст вишиваного орнаменту на білому тлі полотна. В деяких регіонах України використовували нитки пастельних відтінків різних кольорів. Пізніше в українській народній вишивці виникли гаптовані, підбирані, позаголкові, мережані, вирізувані, кручені, колені техніки. В кожному регіоні на протязі віків плекались і удосконалювались техніки, поширені в даній місцевості, вироблявся свій смак та стиль. Загальною ознакою, притаманною всій території України є техніки змережування, які використовують як для з'єднання окремих елементів виробу, так і для декорування.

На Буковині, поруч з основними техніками, використовували додаткові, зокрема ланцюжок (тамбурний шов), косичка (ретязь), кіска (плетінка), шнурочок, пшеничка, соснівка, стебнівка (штапівка), зерновий вивід, стебловий та поверхневі шви, обміточний шов (увиваночка).

Наприкінці ХІХ століття по всій території України поширилась вишивка хрестиком, яка поступово витіснила основні вищезгадані техніки вишивання.

Рослинний орнамент появився значно пізніше. Його поява обумовлена виникненням нових декоративних матеріалів зокрема шовкової, золотої та срібної нитки, бісеру. Перші згадки про рослинний орнамент сягають дохристиянських часів. Стародавні історики описують знахідки скіфських та сарматських поховань, які засвідчують високий рівень вишивального мистецтва цього періоду. Особливо пишно процвітало гаптування шовковими, срібними та золотими нитками у вигляді квіткових мотивів в пору княжої (візантійської) доби. Вчені дають припущення, що джерело поширення рослинного орнаменту в Україні, особливо в лівому березі Дніпра, має візантійське коріння. Зокрема професор Г.Павлуцький у своїй праці „Історія українського орнаменту", пише: „В первісному суспільстві, де чисто всі жили спільним життям, задовольнялися одними потребами, де не було торгівлі, або вона була мало розвинена, там народне мистецтво належало всьому народові. До цього первісного періоду належать ті геометричні орнаментальні мотиви, що збереглися на сорочках і тепер уживаються в селі. Сюди-ж треба застосувати і різьбу на дереві. Дерево - це найзручніший для обробки матеріал. Початок такого виробництва губиться в млі віків і традиції його повинні бути особливо старі. Сюди ж належить і звірина орнаментика, вживана за часів мандрівки народів... " Далі Павлуцький пише: "Ріжні мотиви поволі переходили від вищих кляс (від яких нижчі кляси переймали собі), і від захожих чужоземців, завойовників та завойованих..." Все це приносилось в загальну скарбницю народної художньої творчості, змішувалося, жило далі. Наш квітковий орнамент, що зустрічається на рушниках, ризах, на шовковій одежі козацької старшини - це наслідок нової змішаної культури Сходу і Заходу, яка пишно розцвітала у ХУІІ столітті.

Саме в цей час в Українській вишивці появляються нові мотиви та орнаменти з відчутним впливом форм і художньої мови візантійської культури, яку разом із християнством, додав до нашої національної культури Володимир Великий. Це було злиття двох потужних культур, яке відіграло велику роль у розвитку самобутнього українського мистецтва. Пізніше, за часів гетьманщини, на території лівобережної України поширились впливи мотивів Франції. Як зазначає дослідник орнаментики М.Біляшевський: "Франція, що постачала тоді найкращі тканини шовкові і парчеві, і гарні вишивки, мала вплив і на наші килими... Шиття шовками, золотом та сріблом, що служило окрасою переважно церковних речей, вишивалося по монастирях та заможних родинах... Чужоземні мотиви тут так перероблені, що шиття цього роду стало цілком нашим і орнамент його майже виключно ростинний..."

Більш геометризований рослинний орнамент набув широкого поширення на Буковині. До середини ХІХ століття Буковина витворила своєрідну рослинну стилізацію, комбінуючи настилування з іншими техніками. Для досягнення більшого ефекту, на тлі вишивки, виконаної нитками, окремі елементи оздоблювали кораликами (бісером), лелітками, золотою та срібною нитками.

Характерною ознакою давніх рослинних мотивів є те, що вони ні формою, ні кольором не відповідають природнім. У гнучкому розкішному орнаменті східної частини України відчувається вплив козацького барокко. На буковинських узорах збереглися впливи Візантії. Рослинний орнамент поширився по всій Україні, за винятком карпатського регіону та Полісся. Ці регіони, з-за неприступних географічних границь (гори Карпати та поліські болота), не зазнали новітніх впливів поширення квіткового орнаменту. Як зазначає дослідник буковинської вишивки Е. Кольбенгаєр : "Консерватизм і відокремлення гуцулів не впускали досі чужі узори, які б псували своєрідний характер їхніх вишивок..."

На початку ХХ століття в українській вишивці при декоруванні чоловічих та жіночих сорочок поширилось натуралістичне зображення квіткових мотивів. Особливо це явище прослідковується на вишивках Волині, Наддніпрянщини та Буковини.

Український народний орнамент вироблявся віками, пройшовши довгий процес еволюції. Формування орнаментів степової, подільської і гірської частини Українських земель відбувався на основі топографії цих земель і пов'язаний з характером краєвиду місцевості. Повсякденна праця та природне довкілля знайшли своє відображення в народнім мистецтві, зокрема в вишивковій орнаментиці. Життя серед буйної гірської природи, випасання на полонині овець, відбило свій слід на різнобарвних вишивках гуцулів. Вдало гармонізовані кольори гуцульської вишивки відтворюють розкішні гірські краєвиди. Тяжка рільнича праця залишила свій відбиток в подільській орнаментиці. Темними смугами, наче рілля, тягнуться солідні і масивні подільські узори. Орнаменти переважно геометричні, без великої пишноти. Кольорова гама складається з двох-трьох кольорів, з перевагою червоного і чорного. Ажурним шитвом гнучких рослинних мотивів, в делікатній прозорій орнаментиці молодих відтінків, передано безмежні степові простори східної України.

Незважаючи на зміни і наступи різних течій та стилів, українська орнаментика зберегла свою первісність в найголовніших формах. Своєрідний витвір нашого народу, що віками жив на своїй землі, зі своїми звичаями і традиціями, закріпленими в орнаменті, викликає подив і пошану. Для нас, українців, цей орнамент - велика небувала цінність, живий документ сотень поколінь, який дістався нам в спадок.