Тарас Шевченко!... Це ім'я дорогоцінною перлиною виблискує у золотій скарбниці світової культури. У славній плеяді безсмертних класиків літератури геніальний співець українського народу по праву стоїть в одному ряду з такими титанами думки і слова, як Гомер і Шекспір, Бальзак і Гюго, Міцкевич і Руставелі, чия мистецька спадщина стала надбанням усього передового людства. Президент США Ліндон Джонсон колись сказав: «Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше, ніж українець - він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше, ніж поет - він був хоробрим войовником за права і волю людей».

Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов' ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів рідного народу. А його думи й пісні додавали сил в боротьбі за визволення рідної України від соціального і національного гніту багатьом поколінням.

***

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 "вільних" років перебував під невсипущим наглядом жандармів.

Уже для багатьох поколінь українців - i не тальки українців-Тарас Григорович Шевченко означає так багато, що сама собою створюється iлюзiя, нiби ми все про нього знаємо, все в ньому розумiємо, i вiн завжди з нами, в нас. Та це лише iлюзiя. Шевченко як явище велике й вiчне - невичерпний i нескiнченний. Волею iсторiї вiн утотожнений з Україною i разом з її буттям продовжується нею, вбираючи в себе новi днi i новий досвiд народу, вiдзиваючись на новi болi й думи, стаючи до нових скрижалiв долi. Вiн росте й розвивається в часi, в iсторiї i нам ще йти i йти до його осягнення. Ми на вiчнiм шляху до Шевченка...

Тараса Шевченка розумiємо настільки, наскiльки розумiємо себе - свій час i Україну в ньому. Але, щоб краще зрозумiти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспiльства XIX столiття. Вiн сам приходить у наш день. Але й ми повиннi йти у його час. Лише так мiж нами й ним буде глибше взаєморозумiння.

Ми щиро захоплюємося високим образом Кобзаря, його громадянською принциповiстю i моральною чистотою, почуттям соцiальної i нацiональної справедливостi, вiдданiстю правдi i свободi. Та чи можемо сповна уявити собi, що за цим стояло,скiльки це вимагало душевних сил i боротьби, скiльки це коштувало мук i болю, скiльки для нього треба було прозрiнь думки i висоти духу? Щоб це уявити, треба добре знати не лише самого Шевченка, а й його епоху, атмосферу життя суспiльства, його сучасникiв. А також конкретний контекст полiтичного, iдеологiчного, культурного життя Росiйської iмперiї середини XIX столiття, в якому поставало i утверджувалося нове, шевченкiвське самоусвiдомлення України.

 

 

Тарас ШЕВЧЕНКО І мертвим, і живим,

і ненарожденним землякам моїм

в Украйні і не в Украйні

моє дружнєє посланіє

***

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають

Заміс[т]ь пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку,

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. за науку,

Не турбуйтесь, буде

Материна добра плата.

Розпадеться луда

На очах ваших неситих,

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тіжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитай[те],

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима,

Щоб ви розпитали

Мучеників, кого, коли,

За що розпинали!

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословіть дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

     14 декабря 1845,

 

Такий відомий і незнайомий Шевченко...

Спогади і перекази сучасників

 

Художник Сошенко, відомий тим, що перший помітив мистецький хист молодого кріпака Шевченка, а згодом став його добрим приятелем, любив пізніше розповідати про те, що перешкоджало Тарасові Григоровичу швидко набути слави художника:

- Прийдеш, бувало, до нього: стоїть на пюпітрі розпочата ним картина в такому ж стані, як і тиждень тому, а він скоренько заховує у шухлядку папір із своїми віршами.

"Що це ти, Тарасе, робиш? Усе свої вірші складаєш замість того, щоб кінчати картину. Коли взявся учитись малювати, то й працюй постійно, а не уривками".

"Та що ж робити, коли світла мало у вашому Петербурзі: поки розведеш на палітрі фарби та розпочнеш малювати, вже й темно, пора й пензлі мити!"

Отак, бувало, відбріхується. А якби менше писав свої "Катерини" та "Наймички", добрий би з нього маляр був.

*****

1843 року Шевченко покохав Феодосію (Тодосю), дочку попа Григорія Кошиця, в якого колись наймитував. Дівчина відповіла на почуття поета, вони вже збиралися побратися. Але батьки Феодосії були проти шлюбу і намагалися всякими хитрощами їх розлучити. Вони намагалися зробити їх хрещеними батьками, але ця спроба не вдалася. Врешті, батьки просто відмовили у благословенні молодим, і поет відступився. Сама ж Тодося кохання не відцуралася, вона відмовилася виходити заміж, а незабаром збожеволіла з туги і померла 1844 року.

*****

Коли Шевченко став у Петербурзі модним портретистом і почав заробляти добрі гроші, у нього з'явився потяг до "бонтону" і модного одягу (як віддяка за нужденне дитинство і юність). Він відвідував гарні ресторани, носив вишуканий одяг, а з особливим задоволенням описує в щоденнику придбання гумового плаща-макінтоша, які тільки-но з'явилися у Петербурзі. Плащ коштував 100 карбованців - сума на той час досить велика (у археологічній комісії Тарас Григорович працював за 150 на рік). Навіть під час заслання Шевченко не втратив смаку до життя - один із записів "Журналу" присвячений добрим пензлям, присланим товаришем, і гаванським сигарам, що були подарунком.

*****

У 1845 році Шевченко продав свої твори видавцю за 1500 карбованців - фантастична на той час сума (для порівняння - в 1843 він працював у археологічній комісії за 150 крб. на рік, а самого Шевченка викупили з кріпацтва за 2500 і такої суми не було ні в кого з друзів, довелося влаштовувати лотерею. А власне творів було не так багато: "Кобзар" 1840 містив 8 віршів, додалися поема "Гайдамаки" та кілька поезій.

Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, а він сам був чисто виголений і мав вигляд, ніби збирається на свято. При арешті був присутній київський губернатор Фундуклей, який особисто знав Шевченка.

- Куди це ви, Тарасе Григоровичу, зібралися? - запитав він.

- Я поспішав до Костомарова на весілля боярином, - відповів Шевченко. - а поки в Броварах перепрягли коней, то причепурився.

- Еге! - відказав Фундуклей, - так куди судженого, туди й боярина.

*****

Під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченко був спокійний і бадьорий. Йому співчували багато офіцерів і простих жандармів, і якось один із них мовив до нього перед допитом:

- От виправдаєтесь, Тарасе Григоровичу, і отоді залунає ваша муза!

- Та який чорт нас сюди заніс, коли не оця бісова муза! - відповів поет.

*****

Коли Шевченка переводили в Новопетровськ, в дорозі він опирався на вербову палицю. Пізніше встромив її в землю на солдатському городі і з неї виросло перше дерево у Новопетровську. Пізніше він з ініціативи коменданта форту Ускова вибрав місце для саду і зробив його план, і восени 1853 року його засадили. У 1857 році форт Новопетровський перетворено на місто Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка.

*****

Повернувшись із заслання, Шевченко почав розшукувати рукописи тих своїх творів, яких не знав напам'ять, зокрема, поеми "Єретик". Першу частину знайшов його товариш Г.Галаган, її опублікував журнал "Основа". 1873 року львівський журнал "Правда" друкує першу і другу частини і просить читачів знайти решту. Проте повний текст знайдено лише 1906 року серед паперів, забраних у поета пішля арешту. Повний текст з'явився у "Кобзарі" 1907 року.

*****

Шевченка поховали в Каневі, хоча ніякого заповіту, окрім віршованого, він не залишив. Проте саме там він збирався оселитися, краєвид з канівських круч якнайточніше відповідає описаному у "Заповіті".

Уже в червні 1861 року київський генерал-губернатор отримав донос від поміщика Парчевського про те, що на могилі Шевченка переховується музикант Гриць, який підбурює селян до повстання. До Канева відразу прибула поліцейська комісія, проте виявилося, що "все дело заключается в пустом страхе и неосновательных опасениях, навеянных слишком пугливым воображением". "Гриць" - то був художник Григорій Честахівський, який упорядковував могилу Шевченка, часом спілкувався з селянами і читав та дарував їм твори поета.

*****

Ликера Полусмакова, колишня наречена Шевченка, прожила ще довге життя. В 90-х роках ХІХ століття вона жила в Києві, але до кінця свого життя не розуміла ролі Шевченка в житті України. Але згадувала про нього з пошаною, а згодом переселилася до Канева і жила там до смерті, доглядаючи могилу Кобзаря.

*****

Більшість зображень Шевченка після заслання показують його в шапці і кожусі. В кінці 50-х років ХІХ століття українська діаспора Петербургу "пустила" моду на народний одяг. Багаті поміщики вважали "шиком" прогулятися столицею в кожусі. Тому такий вигляд поета - данина тогочасній моді. У повсякденному житті Шевченко носив звичайний для того часу одяг.

*****

З народних переказів

Коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини. Він був відомий художник. От до нього зайшов один великий пан і просить, щоб Шевченко змалював його.

Балакаючи з ним, Тарас Григорович швиденько накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питати Тараса Григоровича:

- Скільки буде коштувать, коли змалювати з мене портрет?

Тарас Григорович запросив з нього сто п'ятдесят карбованців. А пан йому каже:

- Що це ви так дорого хочете?

- Дорого? Тоді це буде коштувати триста карбованців.

Пан розсердився й пішов од нього.

А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до нього ослячі вуха, поніс у магазин і сказав продавцеві:

- Постав цей портрет на вітрині, а хто купить, нехай заплатить п'ятсот карбованців.

От іде раз пан вулицею, дивиться - на вітрині стоїть його портрет, тільки з ослячими вухами. Він до продавця, а там покупець стоїть і питає:

- Скільки стоїть осел, що на вітрині?

- П'ятсот карбованців.

Пан підійшов і каже:

- Цей портрет я заберу.

Вийняв п'ятсот карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:

- Гарний осел, та не мені дістався.

*****

На одній з поштових станцій наглядач, записуючи подорожню, в якій значився поліцейський чиновник Гришков з арештованим, і дивуючись бадьорому настроєві Шевченка, промовив:

- З вигляду важко пізнати, хто з вас арештований, а хто везе його.

*****

Коли Тарас Григорович був на засланні, княжна Рєпніна прислала йому листа. В листі вона просила:

"Тарасе Григоровичу, напишіть, як ви живете?" Він прочитав, узяв олівець, фарби й швидко під цими словами Рєпніної на її ж листі намалював себе в шинелі, згорбленого, замученого, а поруч солдата з нагаєм у руці, що шмаглював його по спині, й підписав: "Отак, як бачите". Більше - ні слова, так і послав їй.

*****

З народних переказів

Сидів якось Шевченко над самісіньким Дніпром та й думав глибоку-глибоку думку, як ось, гуляючи, йдуть пан з панею таки тут, понад Дніпром. Підійшов пан ото до Шевченка, подивився на нього поверх окулярів та й каже:

- А що б я думав одинокий? Живи та хліб їж, ніякісіньких тобі клопотів, не те, що в мене. За тим багатством і вгору ніколи глянути. Подивись, у тебе вже голова посивіла та й лиса стала. Ось я скільки маю кріпаків, за всіх думаю, а голова чорна та кучерява. Я не натужусь думать про когось.

Шевченко йому на це одрізав:

- Отож правду говорять, що дурні голови не лисіють, не сивіють. А що вам, пане, ніколи і вгору глянути, то це правда - свиня теж угору не дивиться.

Згадує Наталія Ускова - дочка коменданта Новопетрівського форту Іраклія Ускова. У цьому форті Шевченко відбував солдатчину.

Коли яка-небудь дама, кепкуючи з вайлуватості й незграбності Шевченка, заявляла, що в нього важко закохатися, Тарас Григорович у відповідь наспівував з посмішкою російську пісню "Ходит ветер у ворот", особливо наголошуючи на останньому куплеті:

Дунул ветер - и Андрей

Полюбился снова ей,

Дунет ветер еще раз -

И полюбится Тарас.

Приятель Шевченка О. Чужбинський згадував, що Тарас Григорович неохоче відвідував представників вищого світу, бо ж треба було обов'язково одягати фрак.

- А не хочеться мені натягать отого фрака, щоб він зслиз, - говорив поет. - Ходім краще на Дніпро, сядем де-небудь на кручі та заспіваємо.

*****

Одного разу Костомаров мав необережність не прийняти Шевченка, передавши, що він дуже зайнятий. Тоді Шевченко зайшов до ресторану і попросив грати йому безперестанку арії з опер Верді (Костомаров жив за стіною ресторану). Костомаров не витримав, прибіг до ресторану і став благати Шевченка припинити музику.

Та Шевченко не здавався й вигукував:

- Ні, ні, шкварте з "Трубадура", "Ріголетто", "Травіати", я це дуже люблю!

*****

Одного разу до панів Лизогубів, у яких гостював Шевченко, приїхали в гості сусідська панночка. Бажаючи сподобатись відомому поетові і художнику, вперше в житті одягла селянську вишиту сорочку, знявши її зі своєї служниці. Той одразу помітив, що на дівчині не своє вбрання, але змовчав.

Панночка довго розказувала, як вона любить Україну, одяг простого люду, пісні, хвалила поезії Шевченка. А потім раптово спитала:

- Тарасе Григоровичу, скажіть, чи гарна з мене українка?

- Справді, ви красива дівчина, та ще й у вишитій сорочці, - відповів поет. - Саме такі носять селянські дівчата. Але запам'ятайте: вони ніколи не здирають їх з чужих пліч.

*****

Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував:

"Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі В. В. Тарновського, старий садівник Тарновського Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: "Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Він співає було, а люди плачуть. Тому цей дуб і зветься Шевченковим" Сюди, під захист старого велетня лісів, тікає вечорами від панської компанії поет-революціонер. Це для них, своїх друзів та улюбленців, приїздить він, власне, в Качанівку.

*****

Народні чутки швидко "канонізували" Шевченка. Під час життя у Києві він мав звичку гуляти Подолом у білому костюмі. Його почали називати "білим паном", а після арешту пішла чутка, що "білий пан" хотів волю дати, а пани його в тюрму посадили. Після смерті, коли інтелігенція почала відвідувати могилу Шевченка в Каневі, серед подільских міщан з'явилась чутка, що могила "білого пана" зцілює від хвороб і почалося "паломництво".

*****

Він не міг жити, щоб не співати. Він співав, ховаючись від дячка Богорського, співав у панському передпокої, порушуючи наказ свого пана, співав, коли його заарештовували, коли вели його до фортеці, співав і в самій фортеці

У родині С. Т. Аксакова, щоб віддячити господарям за їх теплий прийом, Шевченко проспівав кілька російських пісень. І коли він закінчив волзьку бурлацьку пісню, всі були в захопленні, а в Костянтина Сергійовича з'явилися сльози на очах. Художник Л. М. Жемчужников, який чув Шевченка напередодні його смерті, писав: "І тоді, коли співав покалічений страждалець, то в кожній нотці відчувалась душа співця-художника, справжнього народного співця".

*****

У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція обрала якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув'язнених українців, з них 159 чоловіків і 9 жінок. На запитання редакції, що саме спонукало ув'язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду, більшість відповіла: "Кобзар" Шевченка.

 

Літературна вікторина.

Чи знаєте ви Шевченка?

 

1. Хто присвятив Шевченкові пісню «Дума про великого Кобзаря»?

Варіанти відповідей:

а) П.Носач; б) Є.Мовчан;

в) Г.Ільченко.

2. До кого звернені рядки:

«Бандуристе, орле сизий...»?

Варіанти відповідей:

а) І.Котляревський; б) Г. Квітка-Основ'яненко; в) М. Маркевич.

3. Яким псевдонімом користувався Тарас Григорович на заслання?

Варіанти відповідей:

а) Капітан Нечуй; б) Бонвіан;

в) Дармограй.

4. Кому присвятив Тарас Григорович вірш «Великомучинеце, кумо»?

Варіанти відповідей:

а) В.Репніна; б) Г.Закревська;

в) Р.Тарновська.

5. Найулюбленіша квітка Т.Шевченка.

Варіанти відповідей:

а) лілея; б) троянда; в) півонія.

6. Оперу «Катерина» написав композитор

а) М.Лисенко; б) М.Аркас;

в) Г.Таранов.

7. З якого вірша ці рядки:

«Воскресну я, - той пан вам скаже -

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих... Возвеличу,

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово».

Варіанти відповідей:

а) Подражаніє 11-му псалму;

б) Ісаія; в) Осії.

8. Яка з річок згадується у творах Шевченка.

Варіанти відповідей:

а) Удай; б) Дніпро; в) Сула.

9. Яка назва єдиної байки Шевченка?

Варіанти відповідей:

а) Круки; б) Граки; в) Сичі.

10. За чиї кошти був виданий «Кобзар» 1840 року?

Варіанти відповідей:

а) П.Мартос; б) І.Лисенков;

в) Т.Шевченко.

11. Яка відома артистка зіграла роль Галі в драмі Т.Г.Шевченка «Назар Стодоля»?

Варіанти відповідей:

а) Г. Затиркевич-Карпинська;

б) М.Литвиненко -Вольгемут;

в) М.Заньковецька.

12. До кого звертається Т.Г.Шевченко «Друже мій єдиний»?

Варіанти відповідей:

а) М. Маркевич; б) Я. де Бальмен;

в) М.Щепкін.

13. «І чужому научайтесь, свого не цурайтесь» - цей крилатий вислів з твору:

а) Не гріє сонце на чужині; б) Царі;

в) І мертвим, і живим...

14. Хто розповів Тарасу Григоровичу про Густинський монастир?

Варіанти відповідей:

а) О.Афанасьєв-Чужбинський;

б) І.Бодянський; в) М.Данчиш.

15. Скульптор, автор пам'ятника Т.Г.Шевченку у Каневі?

Варіанти відповідей:

а) М.Мекешин; б) К.Терещенко;

в) М.Манізер.

16. За яку картину Рада Академії мистецтв у Петербурзі нагородила втретє Шевченка?

Варіанти відповідей:

а) Дари в Чигирині; б) Катерина;

в) Циганка, що ворожить у

країнській дівчині.

 

17. Хто автор картини «Молодий Тарас Шевченко в майстерні у К.Брюллова»?

Варіанти відповідей:

а) О.Венеціанов; б) Г.Меліхов;

в) Б.Гінзбург.

18. Улюблена пісня Шевченка.

Варіанти відповідей:

а) Несе Галя воду; б) Ой лопнув обруч; в) Ой зійди, зійди, ти, зіронька та вечірняя.

Склала просвітянка О.Залеснічко

 

 

Свої відповіді може надіслати в редакцію факсом 773-697-3924 або e-mail: [email protected]