Особливості спілкування влади в Україні

У четвер, 5 лютого, коли це новонадруковане число часопису читачі зможуть взяти у руки, має відбутися засідання Верховної Ради України надзвичайної ваги. На ньому планується розглянути питання про відповідальність влади за соціально-економічну ситуацію в країні. З 436 зареєстрованих у залі депутатів, за таке рішення проголосували майже всі - 415. Правда, 21 депутат чомусь не хоче чути ніяких звітів влади. Можливо, їх влаштовує те, що твориться у країні? Зате це не влаштовує абсолютну більшість народу.

З кожним днем все більш загрозливо перед простим жителем України постає багатоликий образ того явища, яке називають фінансово-економічною кризою і до якого вже дехто почав призвичаюватися психологічно - тобто, попросту кажучи, не звертати уваги.

Але зростання цін та тарифів пішло настільки стрімко, винахідливість влади - центральної та місцевої - у обкладанні людей все більш значними та різноманітними поборами стала настільки безсоромною, що люди почали ясно усвідомлювати - їх заганяють у глухий кут бідності без найменшої сентиментальності, свідомо та цинічно.

Днями я, як і більшість киян, отримав попередження про значне - у рази - підвищення комунальних тарифів з 1 лютого поточного року. Плата за воду - холодну та гарячу, опалення , утримання усієї інфраструктури, у тому числі і прибудинкової, оголошена набагато більшою і це має бути тільки першим етапом - через пару місяців обіцяно цей ціновий стрибок повторити. Інших прикладів також вистачає. Скажімо, тільки-но люди встигли наважитися купити річний проїзний квиток на метро по недавно оголошеній небаченій досі ціні у 365 грн., як з 1 лютого вартість його зросла ... аж до 910 грн, тобто майже у два з половиною рази! Тут же зв'язківці оголосили про підвищення абонплати за користування телефоном. За ними потягнулися й інші. Про ціни на ринках та у магазинах я вже не кажу - вони просто масово стрибнули угору, і також в рази.

Президент звично звертається ... до нас

На тлі цього стрімкого тарифно-цінового наступу люди, природно, звертають свої погляди до центрального керівництва країни, до тих, хто міг би їх захистити від сваволі ціно-утворювачів. Інколи звідти, «згори» надходять якісь обнадійливі сигнали - як от повідомлення, що останнє підвищення тарифів, начебто, призупинено Президентом, хоча повної впевненості, що так і станеться, у населення немає. Але загалом поведінка українських вождів виглядає все більш дивною і незрозумілою. Замість того, щоб підтримати своїх співвітчизників, полегшити їм життя, твердою рукою вести український корабель крізь рифи світових та українських кризових викликів, вони розігрують якийсь фантасмагоричний спектакль донині небачених стосунків. Ось про цю трагікомедію квазіспілкування вищого керівництва країни мені і хочеться поговорити з читачами.

 

Парламентський старт у розпал політичної війни

Сьогодні, 3 лютого, відбулося одночасне закриття попередньої та відкриття нової четвертої сесії Верховної Ради України шостого скликання (лютий - липень 2009 року) Таким вимушеним чином депутати примудрилися виконати усі формальні вимоги, щоб сумістити фактично безперервну роботу парламенту та вимоги законодавства, яке передбачало майже двотижневі парламентські канікули між цими двома сесіями. Сесія стартувала в умовах, коли в країні на очах ламаються усі схеми нормальної політичної комунікації у вищих ешелонах влади.

Уже процедура відкриття, сам початок цієї сесії виявилися демонстративно конфліктними. Ще не розпочалося перше засідання, а парламентська трибуна та президія були вже щільно заблоковані «регіоналами» та, за деякими твердженнями, «єцистами». Не маючи змоги пройти до заблокованої трибуни, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин був змушений свою «тронну» вступну промову розпочати з місця: «За традицією, оскільки немає можливості з трибуни, дозвольте висловити декілька слів і міркувань щодо організації нашої роботи, а після того ми, очевидно, проведемо додаткові консультації. Я ще раз перепрошую за те, що не має можливості виступати з трибуни.

Шановні колеги, ми маємо бути свідомі того, що від Верховної Ради України, її позиції, її дій залежить, що буде з країною сьогодні і що буде завтра, і чи буде взагалі країна, і чи буде зведена діяльність Верховної Ради України до обслуговування конфліктів. Ми тут обслуговуємо конфлікти, які за межами Верховної Ради України. (О п л е с к и ) І ці конфлікти міжособистісні видаються за державну турботу про Україну і це є абсолютно аморально».

Щоб читачі краще зрозуміли, на що натякнув спікер, повідомлю, що напередодні, у неділю 1 лютого, великий резонанс викликали слова В.Литвина в телеінтерв'ю про те, що Президент Віктор Ющенко і прем'єр-міністр Юлія Тимошенко між собою не спілкуються: «Ніякого контакту немає. Обмін відбувається через телеекрани». Констатувавши цей неймовірний факт, В.Литвин зазначив: «всі мої спроби звести Президента й прем'єр-міністра, всі мої діалоги з Президентом і прем'єр-міністром, щоб ми припинили цю сварку, як погані сусіди, щоб ми виробили підходи до вирішення проблем не знаходять підтримки».

Таким варіантом знаменитого радянського плакату сталінських часів «Не болтай» відреагували українські гумористи на заяву Прем'єрки.

В тон Литвину висловився і народний депутат Анатолій Матвієнко з пропрезидентської фракції НУ-НС. Коментуючи недавні телевиступи Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко, спрямовані один проти одного, він заявив : «Таке спілкування і взаємні образи через екрани телевізорів в умовах, коли необхідно консолідувати суспільство, є недопустимими».

Один з університетських курсів, які я, зокрема, викладаю, називається «Психологія масової комунікації». І з позицій цієї наукової дисципліни те, що відбувається в українському політику мі, інакше, як патологією спілкування, назвати не можна.

Взагалі-то масовою комунікацією (надалі - МК) іменується систематичне розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень для великих розосереджених аудиторій каналами ЗМІ. Через ці повідомлення просторово розосереджені аудиторії, загалом суспільство, мають організовуватися у політико-психологічну цілісність, посилювати свою соціальну єдність, інакше то вже буде називатися маніпуляцією.

Як же використовують і як порушують закони МК українські комунікатори-високопосадовці, коли майже щодня через ЗМІ посилають свої меседжі один одному?

Серед функцій МК можна виокремити інформування, формування меж свідомості (групової та індивідуальної), соціальний контроль, соціалізуючи-виховну і навіть психотерапевтичну. Як же реалізують ці функції наші зверхники, які щодня виходять на екрани та сторінки, у ефіри та аудиторії? Чого вони добиваються, спілкуючись між собою через нас - слухачів, читачів, глядачів своїх монологів?

Одним із свіжих прикладів такого резонансного монологу стало телезвернення до народу Президента Ющенка у п'ятницю 30 січня.

Воно відбулося якраз перед початком найпопулярнішого політичного ток-шоу Савіка Шустера і багато хто вважає, що це було зроблено спеціально, оскільки учасники шоу у прямому ефірі на багатомільйонну аудиторію декілька годин коментували та аналізували це звернення, тим самим ненавмисне зробивши йому гігантську безкоштовну піар-розкрутку.

В.Литвин відкриває сесію

Уже в перших словах Президента проглянула та сама дивна схема спілкування, коли комунікатор звертається не до свого адресата (у даному випадку - Прем'єрки Тимошенко), а до посередника - аудиторії, хоча весь сенс повідомлення був не стільки для нас, скільки для неї: «Шановні співвітчизники, Я прийняв рішення звернутися до вас, щоб дати чітку і правдиву оцінку економічній, бюджетній і фінансовій ситуації в Україні. Апелюю до вас, шановні співвітчизники, щоб посилити вимогу до українського уряду і парламентської більшості зупинити ті потоки брехні, фальші, наклепів і негайно, підкреслюю - негайно діяти для порятунку національної економіки».

Вдумайтеся, шановні читачі у цю неймовірну для будь-якого керівника, тим більше очільника держави, логіку - апелюю до вас, щоб посилити вимоги до Уряду. Будь хто з вас, напевне, скаже - «Хочеш посилити вимоги до Уряду - звертайся безпосередньо до нього. Повноважень та важелів впливу вистачає. А при чому тут ми?».

Крім того, зверніть увагу на лексику першої особи держави щодо другої (чи третьої) особи, очільниці усієї виконавчої влади країни - «брехня, фальш, наклеп». Про яку політичну культуру можна говорити, якщо вже лідери держави опускаються до такого базарного стилю?

Адже у відповідь Прем'єрка назвала - і також через ЗМІ і також на подібному рівні політичної культури - виступ Ющенка «сумішшю неправди, паніки та істерії».

Тож недарма В Литвин сказав: «Мене вразило звернення. Ми продовжуємо з'ясовувати стосунки через екран». А Матвієнко засудив обох нестриманих комунікаторів: «Мене здивувала тональність, з якою говорив Віктор Андрійович і відсутність конструктивності. Така лексика в оцінці будь-якого державного органу є недопустимою, тим більше з вуст Президента. Юлія Володимирівна пішла ще далі. Вона роздавала персональні характеристики Ющенку, не стримуючи себе в емоціях. Таке спілкування і взаємні образи через екрани телевізорів в умовах, коли потрібно консолідувати суспільство, є недопустимими».

А Президент, звинувачуючи Прем'єрку у важкій економічній ситуації, продовжував свої вимоги до неї з екрану: «Я звертаюся до Юлії Тимошенко і нею організованої більшості. Це - ваша відповідальність. Шановна Юліє Володимирівно, ви свідомо заклали в бюджет всі завищені показники та обіцянки, які не можете виконати сьогодні».

Я зараз не аналізую детально оцінки Президента щодо бюджету, газових домовленостей, вимог зняття Стельмаха та інших кроків Прем'єрки і її парламентської більшості. Я наголошую на неприпустимій манері державного керівництва, коли Президент не зустрічається з главою Уряду, не телефонує їй і сам не бере слухавку, а звертається, закликає, апелює, вимагає - і усе через ЗМІ, у ефір, тобто у повітря.

Масова комунікація нічого не дасть, коли пошкоджена - і, здається, непоправно - комунікація індивідуальна між двома керівниками держави. А основною категорією індивідуальної комунікації є контакт. Що дає активна комунікативна позиція кожного, їх нестримне бажання здійснювати інформаційні посили один одному, якщо ці посили адресовані не безпосередньо тому, кому заплановані, а опосередковано, через оприлюднення гострих, образливих оцінок. Сам факт такої апеляції одного комунікатора до аудиторії уже викликає у іншого комунікатора несприйняття, образу, бажання відповісти ще більш дошкульно і також публічно - «щоб знав!».

«Мрії» чоловіка очима гумористів

Вдумуючись у публічні, масово-комунікаційні меседжі обох високопосадових комунікаторів я задаю собі і вам просте питання: а чим обмінюються наші лідери - інформацією, чи відношеннями? Адже обмін інформацією допомагає встановити контакт, а обмін відношеннями, та ще й такими відверто негативними - цей контакт руйнує, а з ним і державну злагоджену політику. Отож інформаційна функція МК обома лідерами використовується вельми своєрідно - так, що простому українцеві ніяк не второпати - хто ж з керівників каже правду? Послухаєш одного - наче правда. Послухаєш іншу - також схоже на правду. Ось і реалізується друга функція МК - розширюються межі свідомості людей - але втрачаються при цьому смислові опори, бо нема критеріїв, які б допомогли зорієнтуватися в правдивості, чи неправдивості слів, що чуємо з екранів.

Палітра комунікації містить багато засобів та каналів - вербальних і невербальних, реальних та символічних, аудіо чи відео, і навіть тактильних, і всі вони допомагають встановленню та підтриманню контактів..

Компартійне радянське правління Щербицького в Україні двадцятирічної давнини можна оцінювати по різному. Але в комунікаційному плані воно було побудовано оптимально. Існувала така традиція: окрім постійних офіційних засідань регулярно, практично щодня, на робочий обід до першого секретаря ЦК КПУ у будинку ЦК, в якому нині президентський палац, збиралося усе українське політбюро - а це й голови Верховної Ради та Уряду, керівники усіх провідних сфер життя тогочасної України - промисловості, сільського господарства, силовики, профспілки і т.д. і т.п. Люди при цьому у передпокої зустрічалися, віталися, обнімалися, тиснули один одному руки і дивилися один одному в очі, мали можливість у неформальній обстановці за столом оперативно обговорити поточні проблеми, вислухати поради та вказівки, напружено сперечатися та невимушено жартувати - а при цьому ще й смачно обідали, прагнучи вкластися у стислі рамки обідньої перерви. А потім роз'їжджалися по своїх робочих місцях. Ще раз підкреслю - аналізую не сутність їх роботи, а форму, структуру управлінської та людської комунікації і роблю висновок, що з точки зору науки вона була оптимальною та корисною для функціонування системи управління.

Чи можна собі уявити, щоб якийсь тогочасний керівник звернувся до іншого не безпосередньо, не у робочому, практично секретному режимі, а через газету, радіо, чи телебачення? Ви скажете - так то ж була інша система управління Україною, авторитарна. А я тоді перепитаю - а за часів президентства Кравчука, чи Кучми таке було? Ні не було. Народ тоді навіть і не підозрював, що можна передавати управлінські сигнали від одного керівника до іншого через ЗМІ, більше того - тільки і виключно через ЗМІ, припинивши будь які індивідуальні управлінські та політичні контакти.

«Взаємодія» колишніх соратників очима змучених українських гумористів

А чи можна сьогодні уявити, що регулярно, в обідню перерву з'їжджаються до Президента Прем'єр, Голова Верховної Ради, Голови Верховного, Конституційного, Адміністративного та інших судів, провідні міністри, керівники фракцій, лідери опозиції - не для того, щоб отримати вказівки - при теперішній системі це нереально, а задля нормальної політико-управлінської та людської комунікації, для кращого взаєморозуміння, для максимально можливого полагодження у конфіденційній відвертій розмові усіх незгод, непорозумінь, конфліктів без щоденного виносу їх на люди, у ефіри та сторінки газет? Сьогодні це уявити неможливо. І така констатація тягне за собою визнання розбалансованості, неузгодженості, конфліктності вищих ешелонів влади як їх базову, системо-утворюючу характеристику.

Комунікація вимагає від учасників спільної діяльності (спільної, а не двох паралельних !) діяльностей для досягнення контакту і наступної дружної роботи узгодити декілька аспектів: перцептивний, тобто чуттєве - через зір, слух, нюх тощо - сприйняття партнера, когнітивний, тобто пізнавальну картину ситуації та необхідних подальших дій, інтерактивний, тобто побудову взаємодії. Наша «солодка парочка» має радикально відмінні когнітивні картини ситуації та перспектив її розвитку, розтрощену інтерактивну систему, а щодо перцептивного відчуття, то обоє один одного, що називається, «на дух» не переносять.

А як без першого контакту, тобто установленого взаємозв'язку, можна досягати наступних етапів комунікації - уваги до інформації, яку тобі передає інший комунікатор, її адекватного сприйняття, правильного розуміння, формування до неї позитивного емоційного ставлення, запам'ятовування і, нарешті, внутрішнього її прийняття - і розумом і серцем, тобто на інтелектуально-емоційному рівнях?

На що розраховує комунікатор Ющенко, називаючи об'єкт свого комунікаційного впливу, тобто Прем'єрку, фактично брехухою, авантюристкою, зрадницею і злочинцем?

На те, що вона, переповнена почуттям вдячності, радісно сприйме і навіки збереже в душі ці яскраві епітети?

На що розраховує комунікатор Тимошенко, називаючи об'єкт свого комунікаційного впливу Ющенка фактично боягузом, панікером та істериком - на те, що Віктор Андрійович утопить своє чоловіче та президентське самолюбство у сльозах розчулення і вигукне - ось про таку жінку і соратницю я мріяв усе життя?

Вдумайтеся - на офіційному сайті Президента України і дотепер розміщений текст, у якому чорним по білому написано щодо Прем'єра, якого він сам висунув на цю посаду: «Я підкреслюю - повну відповідальність відповідно до Конституції за економічне становище, за зрив бюджетного процесу, за руйнацію банківської системи несе особисто Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Дійшовши до критичної межі, їй не вдасться сховатися в опозиції. Досить брехати».

«Політичний зайчик» В.Янукович

Замисліться - на офіційному сайті Уряду і дотепер розміщений текст, у якому чорним по білому написано щодо чинного глави держави, якого Тимошенко під час Помаранчевої революції переконувала обрати Президентом України: «Всі люди побачили, що Президент - не той лідер, який їм необхідний в той час, коли Україна проходить випробування на міцність під ударами могутньої всесвітньої економічної кризи... прошу Президента: якщо не допомагаєте, то хоча б не заважайте. Щоб боротися з кризою, нам потрібні політична консолідація, холодний і тверезий розум, залізні нерви, сила волі, рішучість і глибоке почуття відповідальності - саме те, чого завжди не вистачало, не вистачає і не буде вистачати Віктору Андрійовичу».

У якому жахливому сні може приснитися така схема комунікації між двома соратниками, головними очільниками держави, яких марно намагається якщо й не примирити, то хоча б закликати до встановлення прямого індивідуального контакту третій головний очільник - голова парламенту В.Литвин? Він з усіх сил тут намагається виступити на принципах «Третьої сили», тобто закликати до конструктивності замість деструкції, до компромісу замість боротьби, до консолідації замість розбрату, до взаємодії замість взаємознищення.

Але колишні соратники, а нині основні і непримиренні політичні суперники продовжують трощити машину, на якій, власне, «приїхали» до влади.

Використовуючи МК як основний засіб своєї непрямої комунікації, обидва герої нашої статті мають пам'ятати, що деякі ефекти МК можуть послабити, а то й звести нанівець їх задуми та очікування. Так «ефект ореолу» спрацьовує проти них обох, оскільки кожен з них - і Ющенко і Тимошенко - встигли уже такі політичні та особистісні «ореоли» намалювати один одному, так наполегливо переконували у цьому громадськість, що все більша частина людей розчаровуються у обох. А як же накажете широкому загалу поважати політиків з ореолами «істерика», чи «зрадниці»?

Заважає намірам обох і ефект Бартлета, який засвідчує: якщо аудиторія МК, тобто ми з вами, шановні читачі, хоча б один раз справилася зі спробами інформаційного маніпулювання, то надалі вона буде це робити все більш ефективно. Тобто, достатньо один раз людям, до яких звертаються ці обидва верховних комунікатори, не повірити комусь з них, або ж і обом, то й надалі сумніви у їх словах будуть все глибше налаштовувати нашу свідомість на скептичне, а згодом і негативне ставлення до інформації та оцінок, які вони закладають у свої меседжі.

А чим більше таких сумнівів у аудиторії, тобто в наших умах і душах, тим менше віри до них та надії на те, що вони здатні вивести країну з глухого кута, а народ із скрути.

А ще один ефектом - очікування - прагне скористатися опозиція. Відчуваючи, що очікування народу на те, що влада здатна ефективно боротися з кризою і нарешті дружно візьметься за роботу, опозиція у особі Віктора Януковича прагне постати перед виборцями «білими та пухнастими».

Учора він заявив, що помаранчеві уже всім набридли, і потрібно негайно міняти цей Уряд. Задля спроби його повалення «регіонали» і розпочали зранку блокаду трибуни, а зняли її після того. Як Литвин оголосив 30-хвилинну перерву для консультацій, яка продовжилася...більше шести годин. Лише о 17-й годині втомлений вимотуючими перемовинами спікер оголосив, що досягнута домовленість - блокада трибуни знімається, але питання про звіт та відставку Уряду у неодмінній присутності Президента України, Генпрокурора, глави Нацбанку тощо - у четвер 5 лютого буде парламентом заслухане.

Можна собі уявити собі температуру цієї дискусії, якщо вона відбудеться.

Постараюся наступного разу дати репортаж про цю принципову битву з місця події для наших читачів. А поки що констатуємо, що патологія політичного, управлінського та міжособистісного спілкування наших керманичів досягла небезпечного масштабу і стає загрозою для національної безпеки країни.

 

03.02.09 Київ. Світлини автора та інтернет-сайтів.

Адреса для відгуків та спілкування r-viktor@ukr.net