Мешканець Нью-Йорка, 84-річний син львівського рабина, відомий у США, Європі та Японії фінансист й економіст, дослідник Курт Левін - один із небагатьох у світі, хто пам'ятає про життя Митрополита Андрея Шептицького. У роки Другої світової війни брати Андрей і Климентій Шептицькі врятували єврейського хлопчика Курта Левіна, сформували його як особистість.

Курт Левін усе життя працює над тим, щоб єврейська організація "Яд Вашем" визнала митрополита Праведником світу. Він називає Слугу Божого не інакше як Святим. Брати Шептицькі, каже Курт Левін, подарували йому унікальний дар - перейти через життя. Пан Левін не любить давати інтерв'ю, проте для радіо "Свобода" зробив виняток.

Курт Левін народився 1925 року в Польщі. Його батько Єзекиїл був рабином у Катовіце. У 30-х роках минулого століття він переселився з родиною у Львів. Мати Курта Левіна померла і друга дружина батька, Рахиль, замінила йому рідну маму. Львівський рабин заприятелював із Митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким.

Коли почалася Друга світова війна, яку супроводжували винищення євреїв, Митрополит Андрей Шептицький запропонував львівському рабину і його родині захист, але той відмовився, мовляв, рабин має бути разом зі своєю громадою. Єзекиїла застрелили на очах у сина Курта. А Рахиль залишилася з трьома синами. Згодом вона загинула у Львові в Янівському таборі, а її старший син - у гетто. Курт Левін залишився з молодшим братом Натаном. Він вирішив просити допомоги в Митрополита Андрея і прийшов у палати Шептицького.

"Бідна дитино", - промовив зі сльозами на очах Митрополит, який був тоді вже в інвалідному візку. Хлопець розповів Митрополитові Андрею Шептицькому, що втратив батька, матір, брата, а в таборі смертників загинула майже вся єврейська громада.

Курт Левін разом із братом два роки переховувався у студитських монастирях у Львові. Ним опікувався брат Митрополита, нині Блаженний, Климентій Шептицький і отець Марко Стек.

Із метрикою на ім'я Роман-Павло Митко Курт Левін вирушив у Польщу до Любліна. Там служив у польському війську. 1946 року виїхав в Італію, а згодом - у Палестину. Служив в ізраїльському війську, брав участь в арабсько-ізраїльській війні. Звідти звільнився у званні полковника й виїхав до США, де став економістом. Там одружися з дівчиною із львівської родини. Вона народила двох синів, яких назвали на честь братів Шептицьких - Андреєм і Климентієм. Дружина Курта померла молодою. Він сам виховував дітей. Згодом одружився вдруге з італійкою, католичкою за віросповіданням. У них народився син.

Нині 84-річний Курт Левін мешкає разом із дружиною в Нью-Йорку. Тут проживає і його молодший брат Натан, якого теж урятували брати Шептицькі. Сім років тому Курт Левін завершив фінансову кар'єру й вийшов на пенсію.

 

Усе наше життя - це суцільна ілюзія

- Пане Левін, на початку 1990-х вийшла ваша книга спогадів про братів Шептицьких англійською мовою, а нещодавно "Мандрівка крізь ілюзії" з'явилася в українському перекладі. Тепер ця книжка доступна українському читачеві.

- Це дуже тішить. Для мене головне - не слава чи похвала, а те, що знову згадали про братів Шептицьких. Мені важливо, що твір прочитають українці. Зроблено чудовий переклад з англійської на українську. Мені нічого не потрібно, важливо, що є книжка й у ній розповідається про братів Андрея і Климентія Шептицьких. Я дав оцінку національно-визвольним рухам в Україні, Ізраїлі, діяльності львівської поліції. Щодо назви видання, то все наше життя - це суцільна ілюзія.

- Ваша мандрівка крізь усі ці життєві ілюзії була надто складною. Нелегким було життя Митрополита Андрея, який пішов за своїм покликанням (а життя робило непрості виклики). Як у різний час ви переосмислювали життя і діяльність Митрополита, що вражало?

- Митрополит Андрей був глибоко релігійною людиною, яка присвятила своє життя Божій справі. Як молодий чоловік він виріс і сформувався між українцями, монахами-василіянами. Його переслідували поляки, росіяни. Митрополит вирішив присвятити своє життя Господові й допомогти своїм людям. Це було можливо робити в Австро-Угорській імперії, яка добре ставилася до українців, євреів, поляків. Андрей Шептицький міг працювати, як єпископ зосереджуватися на питаннях освіти, культури, медичного забезпечення людей. Він ніколи не цікавився політикою.

1914 року почалася війна. Митрополита заарештували й вислали в Суздаль. Після заслання якийсь час не дозволяли повертатися в Галичину. Дедалі гіршими ставали українсько-польські стосунки у Львові, вибухнула братовбивча війна. Митрополит перебував усередині конфлікту. Він почувався українцем і своє життя присвятив українцям.

Йому було складно. Перше втручання Андрея Шептицького в політику, а радше протест, - це тоді, коли була пацифікація. Митрополит завжди радив українцям бути обережними, не втручався в політику. Він приязно ставився до всіх народів, був духовним провідником, займався релігією, культурою, освітою, але не політикою.

1935 року мій батько від імені єврейської громади Львова привітав Митрополита з 70-річчям. Вони заприятелювали. Андрей Шептицький цікавився біблійними студіями, дослідженнями.

Однак 1939 рік приніс терор для Церкви й народу. НКВС запакувало тюрми поляками, українцями, євреями. Людей мордували. 1941-го українці вітали прихід німців, бо думали, що буде самостійна Україна. Митрополит видав відозву з надією, що наш уряд буде мудрим і боронитиме інтереси всіх народів, які мешкали в Галичині.

Нині євреї закидають А. Шептицькому, що він, мовляв, вітав німців. Насправді було не так. Німці швидко розігнали український уряд, заарештували провідників. Митрополит Андрей був у ситуації, коли довкола мордували людей по всій Галичині, він писав про це до Риму. Є відоме послання Митрополита "Не вбий". У роки війни він урятував близько 200 євреів. Треба зрозуміти: щоб урятувати одного єврея, мало працювати кілька осіб.

 

"Я завжди відчував опіку Митрополита"

- Чи відчували ви опіку Андрея Шептицького з небес?

- І нині бачу перед очима Митрополита таким, як тоді. Я працював в архіві, бібліотеці

Андрея Шептицького. Бачив владику щодня, але тільки вітався, брав книги і йшов, бо Митрополит був Великою Людиною, зайнятою, багато працював. А отець Климентій був моїм опікуном, ми щодня спілкувалися. Владика Андрей Шептицький уже важко хворів. Це була Свята Людина, яка все своє життя присвятила служінню Богові, Церкві, людям, але він опинився у складних політичних обставинах, що їх спровокували росіяни, німці, поляки, українці.

Ситуація довкола Святоюрської гори змінювалась, а Митрополит був на своєму місці, зі своїми людьми, вірний покликанню. Він бачив далеко вперед. Владиці було складно, але він був із Богом.

Я відчував його опіку. Отець Марко Стек із Рогатина був моїм приятелем. Я допоміг йому виїхати з Польщі. Моя перша дружина, яка слухала наші розмови і спогади, раптом сказала: "Ви обоє доторкнулися до зірок".

- Формування вас як особистості відбувалося у стінах митрополичих палат, у студитському монастирі. Брати Шептицькі дали вам настанови перед дорогою на невідомий Захід.

- У ніч, коли я виїжджав, отець Климентій привів мене до кімнати Митрополита. Андрей Шептицький благословив мене на дорогу. Отець Климентій просив мене бути в житті порядною людиною, як би це не було складно. Крім того, порадив мені, поки буду в Польщі, здобути там диплом. Я зробив це, а потім уже міг навчатися далі. Спілкування з братами Шептицькими, життя в монастирі сформували мене як особистість, навчили керувати собою, не згіршуватися в житті. Я пережив жах. Швидко навчився жити й захищати життя. Це дуже тяжко, але ще тяжче - обрати напрям у житті, як Митрополит, і йти дорогою покликання.

- 1959 року ви свідчили у Ватикані у справі поновлення беатифікаційного процесу Митрополита Андрея Шептицького. Чи відчували страх?

- Я не мав страху. Робив те, що хотів, знав, це - мій обов'язок. Приїхав до Рима й подав своє свідоцтво як доказ того, що Митрополит Андрей урятував мене і брата. Тоді в Римі не були зацікавлені у процесі беатифікації владики. Адже не розуміли українсько-польських відносин. Я на власному прикладі довів праведність життя Митрополита, й Папа Іван XXIII відновив процес беатифікації. Для мене Митрополит - Святий. Вірю, невдовзі процес беатифікації завершиться.

 

Курт Левін почувається самітником

- Пане Левін, маєте чималий архів, зокрема метрику, виписану отцем Климентієм, куди плануєте передати всі ці матеріали?

- Маю шкільні документи, з гетто, документ на українське прізвище, як новака-студита. Отець Климентій тоді казав, що він - монах, старий чоловік - уперше мусить фальшувати - виписувати мені документ. Я створив два архіви - мого батька й Митрополита Андрея Шептицького - та пов'язав їх своєю справою. Усе це передам у Вашингтон до музею "Яд Вашем".

- Ви пережили справжнє пекло, не раз дивилися смерті у вічі, майже всі ваші рідні загинули... Як вам удалося залишитися з добром у серці, бути позбавленим будь-якої ненависті?

- Я - релігійна людина, але водночас розумію, що всі релігії створили люди. Пригадую, як любив співати у студитському хорі, знаю старослов'янську мову. Тут, у Нью-Йорку, відвідую синагогу. Але якою мовою молюся?.. Знаєте, я, немов той ампутований палець. Мій світ загинув, пішов. А я собі живу. Почуваюсь, як удома, серед поляків, євреїв, українців, американців, навіть японців (бо там теж працював). Але водночас ніде не є вдома... Я - самітник.

- Востаннє ви були у Львові 10 років тому. Чи відстежуєте нині ситуацію в Україні, що найбільше болить?

- Українці мають таку саму ментальність, як євреї, тобто сваряться одне з одним, кожен має відповідь, не мають дисципліни. А ще мені болить, що українці женуться за фальшивими ідеями. Митрополит залишив послання "Як будувати рідну хату". Там усе написано про розвиток держави. Особливо в Західній Україні мусять зосередитися над власною культурою. Я розумію українську ситуацію, є вразливий на події в цій державі. Шарпанина, куди йти - на Схід чи Захід - призводить лише до економічних негараздів.

Митрополит Андрей мріяв бачити сильний народ і сильну державу, все життя допомагав людям. В Україні мають більше шанувати Митрополита Андрея Шептицького, дослуховуватися до його праць. Це - унікальний дар українського народу.