Україна відзначила 75-ті роковини Голодомору

Людей на ім'я Андрій Остапенко і раніше було і сьогодні є доволі багато. Серед них ви можете знайти, зокрема, відомого українського гітариста, заслуженого артиста України; а ще уродженця Полтавщини, нині доктора педагогічних наук, професора Краснодарського університету; а ще московського астронома з українським корінням; а ще автоматника 3-го Українського фронту, Героя Радянського Союзу, чиїм іменем названа вулиця казахського міста Кокчетав, де він трудився після війни й закінчив там свій життєвий шлях; а ще відомого сучасного співака на псевдо Ель Кравчук, якого насправді звати Андрієм Остапенком і ще багато-багато цікавих, відомих людей, які відбулися у професії, на суспільній арені, принесли багато користі людям.

З цього кола трагічно випав 19-літній хлібороб Андрій Остапенко, колгоспник артілі ім. Леніна на Сумщині, який помер від голоду у 1933 році. Невідомий канцелярист видав про це довідку, у 15-й графі якої чітко вказано: "Причина смерті - українець".

Фрагмент довідки про смерть Андрія Остапенка у 1933 році

Не виснаження, не дистрофія, не запалення шлунку чи ще щось подібне, що може бути викликане страшенним і постійним голодом, а - УКРАЇНЕЦЬ. 

Як можна зрозуміти цей запис? Помилка втомленого писаря? Описка? Обмовка? Чи єдино можливий та доступний цьому невідомому "паперовому пацюкові" протест і послання у майбутнє?

 Усе може бути. Помилка у тому числі. Але чомусь уявляється людина, достатньо розумна, грамотна і патріотична, яка вже осягнула ту страшну дійсність, що розгорталася на її очах, коли село за селом винищувалися багатодітні українські родини, коли возами до загальної ями на цвинтарі звозилися однаково скелетоподібні тіла чоловіків та жінок, старих і дітлахів, котрих зжер, заморив до однаково мученицької смерті Великий Голодомор. Як треба було уже зненавидіти організаторів цього Голодомору, як треба було дійти до краю, щоденно виписуючи подібні однотипні "похоронки" на власний народ, щоб уже нічого не боячися, відчайдушно написати ту історичну істину, яка відкрилася цій маленькій за посадою, але великій своєю мужністю Людині. Так думається мені.

Про цей неймовірний факт згадав Президент Ющенко у своєму Зверненні до Українського народу з нагоди 75-ї річниці Голодомору 1932-1933 років. Він підкреслив: "У справі України Сталін мав на меті одне: упокорити селянство, знищити провід нації і зламати хребет українства - найбільшої іншоетнічної частини імперії та найбільшої її потенційної загрози".

Про це з болем говорив голова Київського "Меморіалу" імені ВасиляСтуса, екс-народний депутат, уродженець Станіславщини Роман Круцик на одному з яскравих заходів, присвячених цими днями темі Голодомору.

Фотокопія повного тексту довідки про смерть Андрія Остапенка, яка знайдена у фондах Державного архіву Сумської області

 

Цей захід відбувся в "Українському домі" і був присвячений пам'яті людини, яка вперше із західних вчених на весь світ заявила про Голодомор в Україні - американського історика та політолога Джеймса Ернеста Мейса.

Доля Джеймса Мейса незвичайна. Американець, який називав себе за національністю черокі, а українцем по долі і духу, народився в Оклахомі. Навчався у місцевому Університеті, отримав в Університеті Мічигану наукові ступені магістра та доктора і поступово ставав доволі ординарним американським професором.

Але тема України кардинально змінила життя цього нащадка американських індіанців.

Президент Віктор Ющенко звертається до народу

Вивчаючи нашу історію у контексті історії СРСР, Джеймс Мейс першим із закордонних істориків ще 26 років тому (!!! - В. Р.) на міжнародній конференції присвяченій Голокосту та геноциду на повен голос заявив про геноцид українського народу: "Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті - нема проблем".

Так вперше у тогочасній світовій науці та міжнародній громадській думці прозвучала тема геноциду українського народу, здійсненого сталінським режимом, включно і українськими компартійними прихвоснями. І акцентував її, виокремив Джеймс Мейс.

Ця принципова наукова та громадянська позиція Джеймса Мейса була оцінена Конгресом США, який у 1986-1987 роках поставив Мейса виконавчим директором комісії, котрій доручалося дати оцінку Голодомору 1932-1933 років.

Академік Микола Жулинський згадував, що Мейс проробив величезну роботу в цьому напрямку. Він зібрав сотні свідчень ще живих тоді українських громадян Америки та Канади, які пережили цю страшну трагедію. Жулинський розповів про знайомство з Мейсом і захоплюючі розмови з ним протягом численних зустрічей. Українського вченого вразила зацікавленість далекого від України американського дослідника, який зібрав, систематизував, архівував та подарував Парламентській бібліотеці України 200 годин аудіозаписів свідчень безпосередніх свідків тієї трагедії.

Р. Круцик: "Ми пам'ятаємо про жертви Голодомору"

Не менш яскраво виступив зі своїми спогадами про Мейса Іван Драч. Поет підкреслив душевне багатство американського історика, його уміння сприймати історію близько до серця. Все, написане Мейсом про Голодомор, дбайливо збирає і видає газета "День" та її головний редактор Лариса Івашина. Саме пані Лариса свого часу надала Мейсові постійну трибуну в Україні. Він редагував англомовний дайджест газети "День", а також вів постійну колонку в українському та російському варіантах газети. За ініціативою Лариси Івшиної та силами газети "День" видано вже дві книги Джеймса Мейса про Голодомор.

Іван Драч гречно подякував пані Ларисі за нове видання матеріалів Джеймса Мейса "Ваші мертві вибрали мене", яке і презентувалося того вечора.

Поет напівжартівливо і напівсерйозно підтвердив, що причиною переїзду Джеймса Мейса в Україну у 1993 році був не тільки науковий інтерес, але і ліричний мотив. Для Джеймса, посміхнувся Іван Драч, певною мірою Україна стала Наталкою, а Наталка Україною.

Всі стримано засміялися, бо знали, що присутня тут українська письменниця, поетеса Наталя Дзюбенко-Мейс дійсно стала останньою любов'ю американського науковця і тим вагомим остаточним мотивом для зміни країни проживання і всього свого життя, який, дійсно, коріниться не в раціональній сфері наукових інтересів, а в глибині почуттів і людського серця.

Пані Наталка також посміхнулася і вийшла до трибуни.

Вона пригадала їх знайомство, своє перше враження від цього енергійного чоловіка, який настільки переймався темою Голодомору, трагічними долями мільйонів невинно загиблих українців, що не міг не підкупити цим ніжне жіноче серце.

М. Жулинський: "Це був справжній науковий подвиг Мейса"

Його розум, ерудиція, глибокі знання, вихованість, джентльменська поведінка настільки вразили українську поетесу, що Джеймс швидко став героєм її роману. Вони одружилися і проживали на столичному житловому масиві Троєщина, у скромній квартирці на вулиці Бальзака. Джеймс був весь у роботі, працював не тільки у газеті, але і викладав політологію в Києво-Могилянській академії, багато зустрічався з політиками, науковцями, простими людьми. З величезним болем говорила пані Наталя про нашу українську невдячність - адже бюрократи-антипатріоти з парламентської бібліотеки не зуміли, чи й не захотіли зберегти зібрані Мейсом касети з живими голосами свідчень про Голодомор і ці записи фактично були втраченими. Ще бідкалася пані Наталя, що не може зараз знайти у архівах наших телекомпаній записів передач за участю Дж.Мейса, а він же безліч разів брав участь у різноманітних телепрограмах. Розмагнітили записи, втратили їх і ніхто не подумав зберегти для історії відеозаписи з Мейсом, щоб залишити на згадку майбутнім поколінням образ цього відданого лицаря України. А прожити йому судилося лише 52 роки і в 2004 році 3 травня Джеймс Мейс відійшов у вічність.

За заповітом Мейса його було поховано у Києві, на Байковому кладовищі. Як написала про нього любляча дружина і поетеса : "Мій сонячний друже, кохана людино, тепер ти навік в небесах України".

Пані Наталя з гіркотою розповіла про факт вандалізму на могилі Джеймса Мейса, яку сплюндрували якість нелюди. Вона розуміє, що ці покидьки - з числа тих антиукраїнців, що й досі обливають брудом Мейса. Пишуть їй анонімки, стверджуючи, що Мейс був насправді американським шпигуном і тому подібну маячню

- "Ось зараз їду до Харкова, - каже пані Наталка, - якраз туди, звідкіля особливо часто лунають наклепи на Джеймса, та й на мене. Буду говорити. Дискутувати. Доводити. Люди повинні знати правду".

Іван Драч дякує Ларисі Івшиній за подаровану книгу Джеймса Мейса

 

 

З портретом чоловіка

Євген Сверстюк помітно хвилювався...

Запрошений до слова Євген Сверстюк говорив, міцно стиснувши побілілі пальці.

Він згадував дитинство - своє і своїх побратимів-дисидентів. "Ми все давно, ще з дитинства, знали про Голодомор, тільки комуністична влада нищила нас за такі знання. І ось коли в тодішньому СРСР, у тому числі і в Україні, ніхто не міг вільно та голосно сказати правду про цей геноцид українського народу, знайшовся на далекій американській землі дослідник, який усією душею сприйняв цю величезну трагедію України.

І ми повинні бути йому за це вдячні. Тому недарма Президент Ющенко три роки тому, у перший рік свого президентства, нагородив Джеймса Мейса посмертно орденом Ярослава Мудрого ІІ ступеню, а через тиждень підписав Указ про увічнення його пам'яті.  

Презентація книги Мейса "Ваші мертві вибрали мене" є виконанням одного з пунктів цього Указу, який зобов'язує видати рукописну спадщину цього подвижника науки".

До присутніх також звернулася нинішня мешканка Америки Євгенія Даллас, яка у дитинстві пережила Голодомор.

Євгенія Даллас згадує...

Вона постійно приїжджає до України і ніщо не може її примусити забути своє голодне дитинство. Ті розмови, що на вулицях ловлять та їдять дітей, ті перестороги матері, щоб вона не виходила на вулицю, бо, не дай Бог, спіймають лихі люди.

- "Мені вже 82 роки, - каже пані Євгенія, і я вже задумуюся про вічне життя. Але поки я жива, буду усі сили докладати до того, щоб молоді люди і в Україні, і у Америці пам'ятали про цей страшний злочин комуністичного режиму проти українського народу.

Фактично з усім, що було сказано на цьому вечорі, перегукувалися слова Президента України Віктора Ющенка і усіх, хто брав слово на численних меморіальних заходах на відзнаку роковин Голодомору.

Відкидаючи звинувачення, які звучать з уст російської влади та політиків, Віктор Ющенко спеціально підкреслив: "З братньою шаною і співчуттям схиляємо голову перед всіма, хто, як і ми, постраждав від сталінського режиму, - росіянами, білорусами, казахами, кримськими татарами, молдаванами, євреями і десятками-десятками інших націй.

Наш біль додає нам сили і гідності.

Ми закликаємо всіх і, насамперед, Російську Федерацію спільно, як справжні, чесні і чисті один перед одним брати засудити злочини сталінізму і тоталітарного Радянського Союзу.

Ми були разом у цьому пеклі. Ми відкидаємо зухвалу, блюзнірську брехню про те, що звинувачуємо який-небудь народ у нашій трагедії. Це не так. Злочинець - один. Це - імперський, комуністичний, радянський режим. Ті, хто сьогодні заперечують Голодомор і виправдовують Сталіна "раціональним способом управління", - беруть на себе чорну і приречену печать зла. Ми засуджуємо найменші спроби виправдання катів наших народів.

Нам потрібна правда, співпереживання і спільний суд над минулою кривдою".

Усі церемонії, форуми, відкриття Меморіалу проходили під знаком сказаних Президентом слів: "З найчорнішої безодні нація здатна повернути своє світло і сотворити диво, що підтвердить перед Всевишнім право на вільне і щасливе наше життя.

Бо світ тут. У нашому серці.

Я вірю, я глибоко і твердо вірю - якщо сьогодні у кожному нашому вікні загорить свіча пам'яті, ми зрозуміємо найважливіше -

Нація повернулася. Нація житиме вічно. Вічна пам'ять загиблим і вічна слава Україні".

Патріарх Філарет разом з іншими священослужителями відправив панахиду за жертвами організованого сталінським комуно-більшовицьким режимом в Україні Голодомору 1932-33 років.

 

Предстоятелю Української Православної Церкви Київського Патріархату співслужили голови та представники інших Церков - Української Автокефальної Православної Церкви, Української Греко-Католицької Церкви, Римо-Католицької та Вірменської Апостольської Церкви. Під час панахиди молилися вікарії Київської єпархії архієпископи Олександр і Димитрій та єпископ Євстратій. У Софійському соборі були пристуні також керівники протестантських об'єднань, член Синоду УПЦ (МП) митрополит Онуфрій (Березовський) та головний рабин Яків Дов Бляйх.

На молитві за померлих були присутні Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко, міністри уряду, народні депутати та інші представники влади. Панахиду супроводжував спів хору "Київ" під диригуванням Миколи Гобдича. Виконувалася панахида на музику видатного українського композитора, протоієрея УАПЦ Кирила Стеценка.

Після панахиди Святійший Патріарх Філарет взяв участь у скорботному форумі, що відбувся в Національній опері України за участю керівників іноземних держав.

Того ж дня по обіді поблизу Києво-Печерської лаври предстоятель Української Православної Церкви Московського Патріархату митрополит Володимир (Сабодан) освятив меморіальний комплекс жертв Голодомору 1932-1933 років та відслужив панахиду. На цьому заході були присутні Президент України Віктор Ющенко, Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, керівники та представники інших держав, дипломатичний корпус, народні депутати, інтелегенція, представники релігійних конфесій.

На цих молитвоних заходах був присутній майже весь єпископат УПЦ МП. Від Української Православної Церкви Київського Патріархату у відкритті меморіалу взяли участь архиєпископ Білоцерківський Олександр, архиєпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій та єпископ Васильківський Євстратій. Також був присутній генеральний секретар Священного Синоду Константинопольського Патріархату Елпідофор. Архієреї Київського Патріархату привіталися з митрополитом Володимиром та архімандритом Елпідофором. Принагідно треба відзначити, що вперше чин освячення і панахида публічно провадилися очільниками УПЦ МП українською мовою. Після закінчення церемонії відкриття і покладання свічок пам'яті з пшеничними колосками та калиною до присутніх звернувся Президент України Віктор Ющенко, а потім було оголошено хвилину скорботи, після якої стартувала жалобна акція "Засвіти свічку".

Геноцид будь-якого народу є найтяжчим злочином проти людства. Україні судилося пережити подібну трагедію. Тим нагальнішим є історичне завдання для України не послаблюватися у чварах, а посилюватися у єдності. Дорога до цього ще довга та нелегка.

Вічна пам'ять жертвам Голодомору. Вінок скорботи і шани їм від України.

Київ, 24 листопада 2008 року,

Світлини автора та Інтернет-видань.

Адреса автора для відгуків та листування: [email protected]